VI. Театральне мистецтво. Музика. Танок (20хв.)

Театральне мистецтво Київської Русі втілювалося в народному і княжому театрі. Народний театр здобув найширше вираження у весільній та календарній обрядовості. Основу княжого театру складали скоморохи та шпільмани (запозичені з Німеччини або з Візантії). Утім, усі вони театру не створили, а лише обмежувалися драматичними поемами та лицарською піснею. Із занепадом давньої держави княжий театр передає народові своїх персонажів: князь, княгиня, бояри, дружина.

У Київській Русі існували три музичні культури різного походження: народна, професійна (інструментальна) та церковна музика (церковні співи).

- народна музика – записів такої музики часів Київської Русі не існує і відтворити її неможливо. Походить вона з язичницьких часів і пов'язана з календарно-обрядовою поезією (колядками, щедрівками, веснянками, купальськими піснями) та шлюбно-сімейними піснями (весільні пісні).

- професійна (інструментальна) музика – князі утримували при дворі професійних музикантів та співаків. На одній із фресок Софіївського собору зображений великий придворний оркестр із 11 мизикантів. Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Багатство і різноманітність інструментів (струнні – гуслі, лютня, смик; духові – труби, сопілки, дудки, волинки; ударні – бубни, тарілки, дзвіночки) свідчать про високий рівень музичного мистецтва Русі. Репертуар цієї музики різноманітний – ліричний, побутовий, жартівливий, але найчастіше зустрічаються згадки про «співання слави» князям.

- церковна музика – прийшла до Київської Русі з Візантії разом із системою нотації і запису музики. Поширився церковний спів, в якому панували жанри канону й кондаки. Церковний спів був акапельним (без музичного супроводу) та мав два стилі – кондакарний (сольний, з досить чіткою мелодикою) і знаменний (хоровий, речитативний). Спочатку церковна музика була запозиченою, але з ХІст. поширюється вже українська, що швидко поширилась на церкви та монастирі всієї Русі.

Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, яка виконувалась по нотах зі знанням справи. Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей з нагоди вирішення важливих державних справ.

Народний танок на Русі – «пляс» - назва означає групові ігри з піснями. Танці доби Київської Русі виконувалися в супроводі співу, музики та плескання в долоні. Народні танці поділялись на три групи:

- хороводи – народні ігри з перевагою танцювальних ритмів.

- народний танець – виконавці поділялись на пари і виконували залицяння та пантомімічне визнання кохання.

- сольні танці ‑ танці-змагання у різнорідності кроків і жестів.

Лекція № 3. Культура галицько-волинського князівства (хііі – XIV ст.)

Питання:

1. Роздроблення Київської держави. Монголо-татарська навала.

2. Галицько-Волинське князівство за часів правління Данила Галицького.

3. Містобудування та фортифікація Галицько-Волинського князівства.

4. Храмова архітектура та іконопис Галицько-Волинського князівства.

5. Освіта та література Галицько-Волинського князівства. Галицько-

Волинський літопис.

Мета: здобуття основних понять про українську культуру доби

розвинутого та пізнього середньовіччя.

Література:

1. Греченко В. А., Чорний І. В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів / В. А. Греченко, І. В. Чорний. – К.: Літера ЛТД, 2009. – 416 с.

2. Історія української культури: нац. Підручник / В. А. Качкан, О. Б. Величко, Н. М. Божко та ін.; за ред. В. А. Качкана. – К.: ВСВ «Медицина», 2014. – 368 с.

3. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 584 с.

4. Культурологія / [Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.]; за ред. Т. Б. Гриценко. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.

5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. Л. Шевнюк та ін; за ред. М. М. Заковича. – К.: Знання, 2009. – 589 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

6. Художня культура України: Навч. посіб. / Л. М. Масол, С. А. Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко; За заг. ред. Л. М. Масол. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 240 с.: іл.