1.5. Виборче право та виборчі системи

Представницька і безпосередня демократія

Одним з найважливіших конституційних принципів орга-нізації публічної влади в демократичних державах є народний суверенітет, який означає, що влада в державі виходить від народу і належить йому. Публічна влада, як відомо, на всіх терріторі¬альних рівнях здійснюється або народом непосред¬ственно, або обираються органами або посадовими особами, або органами (посадовими особами), які формуються виборними органами. Це потрібно для того, щоб жоден з органів публічної влади, прінімаю¬щій важливі управлінські рішення, не отримував свої повноваження всупереч волі народу. При цьому найбільш важ-ні рішення з питань управління суспільством і дер-дарства приймаються або безпосередньо населенням (через референдум), або виборними органами. Звідси випливає, що механізм здійснення публічної влади включає народні голосування (вибори і референдум) і систему органів публічної влади, в основі побудови (формування) якої лежить принцип народного пред-ставництва (представницької демократії).

Народні голосування - це елемент непосредствен¬ной демократії, яку можна охарактеризувати як со-вокупность інститутів, на підставі яких здійснюва-ляется приватне, пряма участь населення у прийнятті рішень із питань управління державою або його від-слушною територіальною одиницею або в вираженні про -щественного думки. Інститутами безпосередньої де-мократіі є вибори, референдум, відкликання, зібрав-ня (сходи) громадян невеликих територіальних одиниць общинного рівня, народна ініціатива і громадянська ініціатива, збори, мітинги, ходи, пікетування, петиції та інші звернення громадян до органів публічної влади, страйки , опитування громадської думки, вис-тупления в засобах масової інформації та ін. Провідне місце в системі інститутів безпосередньої демократії належить народним голосуванням, так як тільки че-рез них, якщо не вважати сходів та відгуків, виражається воля народу, тобто приймаються юридично значимі , загальнообов'язкові рішення. Всі інші інститути Непос-редственной демократії дозволяють висловлювати лише загально-ного думку.

Представницька демократія (народне представи-будівництві) - це така організація публічної влади, в рамках якої всі її органи отримують свої полномо¬чія від населення або від органів, що обираються населені¬ем. Іншими словами, представницька демократія - це свобода народу висувати своїх представників для управління державою, тобто для прийняття реше¬ній, що виражають волю народу (населення), прожіваю¬щего на певній території. Отже, в сіс¬теме представницької демократії (народного предста-вительства) провідна роль належить виборним колле-гіальним органам. На загальнонаціональному рівні, у суб'ек¬тах Федерації та інших територіальних одиницях госу¬дарства, що мають державну автономію, - це парламенти; в місцевих же територіальних еді¬ніцах - місцеві виборні колегіальні органи (со¬вети, зборів і т.д.).

Концепція національного (народного) представітель¬ства склалася ще в XVIII-XIX ст. і являє со¬вокупность наступних принципів:

■ національне (народне) представництво учреж-дається Конституцією країни (Основним законом); ш нація (народ), будучи носієм суверенітету, упол¬номочівает парламент здійснювати від його імені законодавчу владу (але не суверенітет); кз з цією метою нація (народ) обирає до парламенту своїх представників - депутатів, сенаторів, пар-ламентаріев та ін .;

■ член парламенту є представником всієї на-ції, а не тільки тих, хто його обрав, і тому не залежить від своїх виборців, не може бути ними відкликаний;

До робота парламенту характеризується особливими орга-ганізаційні формами діяльності, а його рішен-ня мають основоположний характер.

Конституційно-правове закріплення виборів

Вибори - це процедура формування органу пуб-особистої влади (парламенту, глави держави та ін.) Або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійсню-ється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний заміщається мандат претендують кілька кандидатів. Вибори - це найбільш древній спосіб наділення осіб владними повноваженнями, які виконують цілий ряд соціальних функцій, важнейші¬мі з яких є наступні:

і це вельми важливий засіб забезпечення легітімнос-ти (законності) влади, тобто її визнання населе-ням, готовність добровільно виконувати її веління;

і цей засіб відбору політичних лідерів, яке дає можливість громадянам вручити функції з управління особам, що заслуговує, на їхню думку, довіри і володіють певними якостями;

■ це найважливіший елемент механізму забезпечення на-родного суверенітету і демократичного политиче-ського режиму.

Вибори прийнято поділяти на види:

■ прямі вибори, при яких обрання депутатів (членів) парламенту, глави держави здійснюва-ляется безпосередньо народом;

в непрямі вибори, за яких питання про обрання кандидатів вирішується не народом, а спеціальними колегіями вибірників, депутатів та ін .;

■ загальні, коли в них беруть участь всі виборці стра¬ни;

■ додаткові та часткові проводяться на частині території зважаючи дострокового вибуття окремих де-путатів;

■ національні, регіональні та місцеві;

ш повторне голосування і повторні вибори;

і чергові та позачергові вибори;

■ уніномінал'ние (від кожного округу обирається одна особа) і поліномінал'ние (від округу обирається не скільки осіб), тобто це залежить від кількості ман¬датов, заміщаються у виборчих округах.

Названі вище види виборів встановлюються в кон-статиці і детально регулюються в законах про вибори.

Конституції зарубіжних країн визначають періодіч¬ность проведення виборів, яка пов'язана з термінами повноважень виборних органів (посадових осіб), состав¬ляющімі, як правило, 4-5 років - для парламентів і 5-

7 років - для президентів.

Виборче право і його принципи

Термін «виборче право» використовується в двох зна-ченіях: в об'єктивному і суб'єктивному. Об'єктивне з-бірательное право можна представити (назвати) як сіс¬тему правових норм, які регулюють відносини у зв'язку з проведенням виборів органів публічної влади. Суб'єктивне виборче право - це комплекс юри-дичних можливостей громадянина і деяких інших суб'єктів (партій та інших громадських ^ об'єднань) у зв'язку з їх участю у виборах. Найважливішими з таких можливостей є активне і пасивне ізбіратель¬ное право, тобто право обирати і бути обраним.

Виборче право як в об'єктивному, так і в суб'єктів-тивно сенсі базується на комплексі принципів, тобто які відображено в конституціях і законах керівних ідей, яким повинні відповідати і правове регулювання, і сама практика виборів і кото ¬ риє є ознаками їх демократизму.

До числа основних принципів виборчого права від-носяться: загальне, рівне, пряме або непряме избира-тельное право, вільне або обов'язкова участь у ви¬борах, таємне голосування.

Загальне виборче право означає, що избира-тільні права визнаються за всіма громадянами, достіг¬шімі певного віку і володіють таким пра¬вом. Воно буває активним і пасивним виборчим правом. Активним виборчим правом (правом із¬брать) мають, як правило, громадяни, які досягли до дня голосування 18 років. Пасивним виборчим пра¬вом (правом бути обраним) мають громадяни, достіг¬шіе певного віку, встановленого констітуці¬ей і законом. Даний вік у різних країнах колеблет¬ся від 18 до 50 років.

У ряді країн встановлюється ценз осілості, тобто час проживання в країні, виборчому окрузі. Дру¬гіе цензи, що існували раніше, - майновий, статі, освітній, моральний та ін. - Нині скасовані в більшості країн.

Окремі конституції закріплюють несумісність депутатського мандата з заняттям тієї чи іншої должнос¬ті. Так, ст. 70 Конституції Іспанії встановлює, що депутатами і сенаторами не можуть бути: члени Констіту¬ціонного суду; вищі посадові особи государствен¬ной адміністрації, за винятком членів правітель¬ства; захисники народу; члени судів, судді та прокуро¬ри; професійні військові; особи, які перебувають в шта¬тах служби органів національної безпеки і полі¬ціі; члени виборчих комісій.

Рівне виборче право означає рівні можливо-сті виборців, кожен з яких володіє рівним чіс¬лом голосів, як правило: один виборець - один голос.

Пряме виборче право означає право избира-телей безпосередньо обирати і бути обраним до виборного органу або на вищу посаду. Цей принцип діє в різних країнах світу при виборах депута¬тов нижніх палат парламенту і в органи місцевої влади. У деяких же країнах цей принцип діє при ви¬борах у верхні палати, а також президентів.

Непряме виборче право (або багатоступеневе) означає право виборця обирати членів колегії ви-борщик, які й обирають відповідний вибор¬ний орган або главу держави. Так, наприклад, ізбіра¬ется Президент США, Сенат Франції і т.д., хоча в нояб¬ре 2000 при виборах сорок третього Президента США система дала такий збій, коли підсумки виборів і хто ж переможе на них визначалися близько сорока діб .

Вільна участь у виборах означає, що ізбіра¬тель сам вирішує, чи брати участь йому у виборчому про¬цессе (і якщо так, то якою мірою). Проте в деяких країнах поряд з принципом свободи голосування уста¬навлівается, що здійснення голосування є громадянським обов'язком, тобто обов'язковим (Італія, Бель¬гія, Греція, Австралія, Туреччина, Аргентина). При цьому санкції за неучасть у виборах можуть бути самі разно¬образние - від морального заохочення (Італія) і штра¬фа (Австралія) до позбавлення волі (Греція, Туреччина).

Основні стадії виборчого процесу

Виборчий процес - це врегульована нор¬мамі виборчого права, діяльність різних суб'єктів з підготовки та проведення виборів. Він состо¬іт з декількох стадій:

■ призначення виборів, тобто визначення дати голо-ження, Парламентські вибори, як правило, на-призначаються президентом, і навпаки, вибори презі¬дента - однієї з палат парламенту. Терміни проведе¬нія голосування по тим чи іншим виборам устанав¬ліваются зазвичай законом, рідше -Конституція;

■ утворення виборчих округів, тобто терри-торіальних одиниць, від яких обирається один або кілька депутатів або посадових осіб. Неред¬ко виборчими округами є територія суб'єктів Федерації або території существую¬щіх адміністративно-територіальних одиниць. Округу можуть утворюватися спеціальним право¬вим актом. При проведенні виборів глав держав, суб'єктів Федерації, місцевого самоврядування, а іноді і при проведенні виборів за партійними спіс¬кам, який складається в масштабі всієї території із¬біраемого органу, виборчі округи не образу¬ются, тобто вся країна стає як би єдиним виборчим округом.

Залежно від числа обраних від округу депута¬тов вони поділяються на одномандатні і многоман¬датние. Округи утворюються приблизно з рівним числом жителів, виборців:

■ утворення виборчих дільниць, тобто тер-ріторіального одиниць для проведення самого голо-ження з розрахунку певної кількості виборчі-Ратель на одну ділянку. Такий порядок встановлюється-ється виборчим законодавством і дає мож-ливість наблизити місця голосування до ізбіра¬телям, створити зручності для голосування та підрахунку голосів; ,

■ створення виборчих органів (комісій, бюро, президій та ін.), На які покладаються завдання з підготовки та проведення виборів. Тому вся виборча кампанія проводиться за участю і під керівництвом цих органів. Серед них разліча¬ют територіальні, включаючи центральні, а так ¬ окружні та дільничні органи. Дільничні орга¬ни забезпечують реєстрацію виборців, состав¬ляют списки виборців, організовують голосування і визначають його підсумки. Окружні виборчі орга¬ни реєструють висунутих кандидатів, визна

ляють результати виборів по округу. Центральні та інші територіальні органи узагальнюють і опуб¬ліковивают результати виборів на території і в цілому по країні;

■ реєстрація виборців є необхідною ус¬ловіем для складання списків виборців. Регіс¬трація проводиться органами і в термін, які ус¬танавліваются законом. Реєстрація виборців у різних країнах здійснюється неоднаково. Вона підрозділяється на обов'язкову (Великобританія, Німеччина, Італія, Швейцарія та ін.) І доброволь¬ную (США, Франція та ін.). Списки виборців, як правило, є постійними, але в них еже¬годно або перед виборами вносяться необхідні зміни, і вони публікуються для відомості;

■ висування кандидатів, тобто визначення кола осіб, з числа яких будуть обрані депутати чи інші виборні органи та посадові особи. Су¬ществует безліч способів висунення кандіда¬тов: шляхом самовисування (Франція); висунення шляхом збору підписів виборців (Бельгія, Данія); висування політичними партіями або іншими об¬щественнимі об'єднаннями (Австрія, Німеччина, США та ін.); первинні вибори (праймеріз), кото ¬ риє проходять в такому ж порядку, що й основне голосування (США). У ряді країн кандидати долж¬ни вносити виборчу заставу або внесок;

■ передвиборна агітація проводиться на підтримку або проти того чи іншого кандидата. Вона регулюється законодавством з метою забезпечити чесні і рав¬ние вибори;

■ фінансування виборчої кампанії випадках становить особливу проблему, яка вирішується по-разно¬му. У виборчому законодавстві ряду країн відсутні норми про державний фінансірова¬ніі виборів, хоча держава в необхідній мірі через бюджетні та інші фінансові закони фінансує проведення виборів (Бельгія, Данія, Нідерланди та ін.) - У більшості ж країн фінан¬сірованіе виборчої кампанії проводиться го ¬сударством (Німеччина, Італія, Франція, США та ін.), створюються також виборчі фонди канді¬датов за рахунок добровільних пожертвувань;

■ голосування - це вирішальна стадія ізбірательно¬го процесу, яка являє собою волеіз'яв¬ленія виборців з питання обрання видвіну¬тих кандидатур. Голосування проводиться з помо¬щью виборчого бюлетеня або спеціальних машин. Законодавство багатьох країн предусмат¬рівает можливість голосування поштою, по дове¬ренності, за посвідченням на право голосування;

^ Підрахунок голосів і встановлення результатів вибо¬ров проводяться відповідними виборчими органами по ділянках, округах, територіям, по країні в цілому. Результати виборів остаточно встановлюються і оголошуються окружними або тер-ріторіального комісіями з обов'язковим їх опубліку-радістю.

Виборчі системи в зарубіжних країнах

Термін «виборча система» використовується у двох значеннях. У широкому сенсі під виборчої сісте¬мой розуміється комплекс суспільних відносин, свя¬занних з проведенням виборів. У .узком сенсі - це встановлений законом порядок розподілу мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосо¬ванія. Найбільш поширеними видами ізбіратель¬них систем є мажоритарна і пропорційна. У деяких країнах застосовується змішана система, со¬четающая обидві ці системи.

Мажоритарна виборча система - це така система розподілу виборних мандатів, в основі ко¬торой лежить принцип більшості. Вона застосовується в одно- та багатомандатних округах і використовується більш ніж в 40 країнах. Мажоритарна система підрозділяється на ряд підсистем.

Підсистема відносної більшості - це та¬кая підсистема, коли обраним вважається кандидат, по¬лучівшій найбільшу кількість голосів по відношенню до дру¬гім кандидатам. При цій підсистемі не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у виборах, щоб вони вважалися такими, що відбулися.

Підсистема абсолютної більшості - це подсіс¬тема, при якій обраним вважається кандидат, набрав¬шій абсолютну більшість голосів виборців, прі¬нявшіх участь у голосуванні, тобто 50 відсотків плюс один голос. При такій підсистемі встановлюється міні¬мальний відсоток виборців, які зобов'язані взяти участь у голосуванні, щоб вибори можна було счі¬тать відбулися. Цей мінімальний відсоток устанав¬лівается в межах 50 або 25 відсотків внесених до списків виборців. У разі, якщо жоден з кандидатів не отримав необхідного числа голосів, призначається другий тур або повторне голосування, при якому достатньо набрати відносну більшість голосів.

Підсистема кваліфікованої більшості - це підсистема, при якій обраним вважається кандидат, який одержав кваліфікована більшість голосів, тобто 2/3, 3/4 і т "д. Голосів. Наприклад, обрання Презіден¬та Італії виробляється 2/3 голосів членів парламенту та делегатів областей (хоча після третього туру голосування достатньо абсолютної більшості). Однак ця подсі¬стема застосовується досить рідко.

Пропорційна виборча система, суть ко¬торой полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у представницькому органі число депутатських місць, пропор-циональное кількістю поданих за неї голосів ізбірате¬лей. При використанні даної системи відбувається ви¬двіженіе не окремих кандидатів, а цілих списків кан¬дідатов, який складають і висунутих політичними партіями (в деяких країнах об'єднаннями). Пропор¬ціональная виборча система застосовується в много¬мандатних округах або коли єдиним виборчим ок¬ругом стає вся країна.

При цій системі використовуються різні способи рас-пределенія мандатів:

в метод виборчої квоти означає визначення наи-меншого числа голосів, необхідної для ізбра¬нія одного кандидата; і метод дільників, при якому послідовно де¬лятся голоси, отримані кожним списком кандіда¬тов, на певну серію дільників;

■ загороджувальний пункт означає встановлення міні-мального відсотка голосів, які повинен набрати список, щоб брати участь у розподілі манда¬тов. Зазвичай це від трьох до семи відсотків голосів; у блокування (з'єднання) списків застосовується при блоці різних партій, від яких складається об¬щій список кандидатів; в зв'язані списки, в які виборець не може вносити зміни; у вільні списки, в які можуть вноситися ізме¬ненія, застосовуються в поєднанні з преференціаль¬ним (кращим) голосуванням, коли ізбі¬ратель, голосуючи за який-небудь список кандидатів, має право висловити перевагу певним кан¬дідатам;

в Панашаж, яке дає право виборцю го-лосовать за кандидатів з різних списків або ВПІ-Сива в списки нових кандидатів. Цей спосіб при-міняється як при мажоритарній, так і при пропор-циональной виборчою системою.

Існують також і так звані системи един-ного непередаваного голоси, єдиного переда-ваемого голосу і кумулятивного вотуму (сукупного), які застосовуються рідко.

Референдум і його види

Референдум - це голосування виборців, посред¬ством якого приймається рішення з питання государ¬ственной важливості або місцевого самоврядування. Поряд з виборами, це одна з найважливіших форм непосредствен¬ной демократії. Різниця між ними полягає в тому, що голосування на виборах здійснюється по кандіда¬турам на виборні посади, а на референдумі - з питань управління суспільством і державою. Рішення, прийняте на референдумі, має найвищу юридичну силу. Іноді вживається термін «плебісцит», то є рішення народу. У деяких країнах йдеться про кон¬сультатівном референдумі, про народне опитуванні. Референ¬думи бувають факультативними, обов'язковими, кон-ційного.

Право на участь у референдумі мають всі громадяни, які мають активним виборчим правом. Питання, яке виноситься на народне голосування, є предметом референдуму. Референдум призначається главою держави або парламентом за власною ініціативою або за ініціативою інших суб'єктів, наприклад, праві¬тельства; груп депутатів; регіональних органів влади; груп виборців; інших суб'єктів, визначених кон¬стітуціей або законом. Референдум, який проводиться за ініціативою групи виборців, називається петіці¬онним, бо виборці підписують петицію з тре¬бованіем проведення референдуму. Кількість підписів, необхідне для цього, визначається конституцією або законом.

Найбільш поширеними є два способи формулювання питання, що виноситься на референдум: один або декілька питань, звернених до голосуючому, з відповіддю «так» чи «ні», «згоден» чи «не згоден»; два або більше варіантів рішень питань. Процес, свя¬занний з референдумом, включає в основному ті ж ста¬діі, що і виборчий процес. Це насамперед: іні¬ціатіва референдуму, його призначення, складання або уточнення списків учасників референдуму; ділянки го¬лосованія, органи (комісії, бюро та ін.) проведення ре¬ферендума; Референдумна агітація, фінансування, го¬лосованіе, підрахунок голосів, визначення підсумків референ¬дума.

Загальні принципи, пов'язані з референдумом, в ряді країн регулюються безпосередньо конституціями. Так, наприклад, ст. 80 Конституції Франції (1958 р) пред¬усмотрен обов'язковий референдум щодо перегляду консті¬туціі. Французька Конституція також встановлює, що президент за пропозицією уряду під час сесії парламенту або за спільною пропозицією обе¬іх палат парламенту може передати на референдум лю¬бой законопроект про організацію державної влади, економічної чи соціальної політики та публічних служб (по юридиче-ської силі такий референдум називають законодавчим). Коли законопроект схвалений референ¬думом, президент промульгирует закон протягом 15 днів після оголошення результатів голосування (ст. 11), тобто Президент Франції підписує закон і дає вказівку про його опублікуванні.

Згідно ст. 75 Конституції Італії 1947 референ¬дум для скасування (повністю або частково) закону або акта, що має силу закону, проводиться тоді, коли того тре¬буют 500 тис. Виборців, або п'ять обласних рад (так званий отменітельним референдум). Ця ж стаття конституції передбачає проведення факуль¬татівного референдуму, якщо на його підтримку будуть собра¬ни підписи 500 тис виборців.

По території проведення референдуми в унітарних державах класифікуються на загальнонаціональні та місцеві, а у федеративних - на федеральні (общенац-ональних), референдуми суб'єктів Федерації і місцеві.