Референдум в країнах єс

Референдум є інститутом безпосередньої (прямої) демократії. Але ступінь його реального демократизму залежить від політичного режиму країни, від існуючих політичних обставин та умов, за яких референдум проводиться. Поряд з виборами, це одна з найважливіших форм безпосередньої демократії. Різниця між ними полягає в тому, що голосування на виборах здійснюється по кандідатурам на виборні посади, а на референдумі - з питань управління суспільством і державою. Рішення, прийняте на референдумі, має найвищу юридичну силу. Референдум – це голосування виборців з будь-якого важливого питання державного життя у країні. Питання, пов’язані з призначенням і проведенням референдуму, у багатьох країнах регулюються їх конституціями, законами про вибори чи спеціальними законами про референдум.

Право на участь у референдумі мають всі громадяни, які користуються активним виборчим правом. Питання, яке виноситься на народне голосування, є предметом референдуму. Референдум призначається главою держави або парламентом за власною ініціативою або за ініціативою інших су’бєктів, наприклад, уряду; депутатських груп; регіональних органів влади; груп виборців; інших суб'єктів, визначених конституцією або законом. Референдум, який проводиться за ініціативою групи виборців, називається петиційним, бо виборці підписують петицію з вимогою проведення референдуму. Кількість підписів, необхідних для цього, визначається конституцією або законом.

Найбільш поширеними є два способи формулювання питання, що виноситься на референдум: один або декілька питань, з відповіддю «так» чи «ні», «згоден» чи «не згоден»; два або більше варіантів рішень питань. Процес, пов'язаний з референдумом, включає в основному ті ж стадіі, що і виборчий процес. Це насамперед: ініціатива референдуму, його призначення, складання або уточнення списків учасників референдуму; ділянки голосування, органи (комісії, бюро); агітація, фінансування, голосування, підрахунок голосів, визначення підсумків референдуму.

Загальні принципи, пов’язані з референдумом, в ряді країн регулюються безпосередньо конституціями. Так, наприклад, ст. 80 Конституції Франції (1958 р) передбачає обов’язковий референдум у разі перегляду конституціі. Французька Конституція також встановлює, що президент за пропозицією уряду під час сесії парламенту або за спільною пропозицією обох палат парламенту може передати на референдум будь-який законопроект про організацію державної влади, економічної чи соціальної політики та публічних служб (такий референдум називають законодавчим). У разі схвалення референдумом, президент здійснює промульгацію закону протягом 15 днів після оголошення результатів голосування (ст. 11), тобто Президент Франції підписує закон і дає вказівку про його опублікуванні.

Згідно ст. 75 Конституції Італії 1947 р. референдум для скасування (повністю або частково) закону або акту, що має силу закону, проводиться у разі збору 500 тис. підписів виборців або п’яти обласних рад. Ця ж стаття конституції передбачає проведення факультативного референдуму, якщо на його підтримку висловиться та ж сама кількість виборців.

Існують країни, в яких він жодного разу не проводився (Нідерланди), або проводився один раз (Бельгія). У нацистській Німеччині референдуми проводилися у 1933, 34, 38 роках.

Процедури виборів і референдуму мають певні відмінності. По-перше, вони відрізняються за об’єктом волевиявлення виборців. Під час виборів таким об’єктом є людина (кандидат у депутати чи на виборну посаду). При референдумі об’єктом волевиявлення є не людина (кандидат), а певне питання, з якого проводиться референдум, – конституція, поправка до конституції, закон, законопроект, будь-яка проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної держави, або внутрішньополітична проблема. По-друге, процедури виборів і референдуму відрізняються за способом визначення результатів голосування. При виборах вони можуть визначатися як за мажоритарною, так і за пропорційною системою, а при референдумі – тільки за мажоритарною.

Суб’єктами ініціативи проведення референдуму є глава держави, парламент, уряд, органи місцевих влад (місцеві референдуми). Ініціативу проведення референдуму можуть виявляти також і виборці. Необхідна їх кількість і вся процедура такої ініціативи встановлюються законом.

Види референдуму і його правові наслідки. Розрізняють:

а) обов’язковий референдум; б) плебісцит; в) всенародне опитування (консультативний референдум).

Обов’язковість референдуму означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішено тільки шляхом проведення референдуму і ніяк інакше. Перелік таких питань установлює Конституція (наприклад, про зміну правового статусу особистості, форми правління, форми політико-правового устрою, принципів виборчої системи, в ряді країн з питання вступу держави в міжнародні співтовариства тощо).

У такій країні як Данія і Швейцарія будь яка поправка до конституції має затверджуватися на референдумі.

Референдуми про прийом чи перебування в ЄС проводилися у таких країнах як Франція, Данія, Великобританія., скандинавські країни. Маастрихський договір підтримали громадяни на референдумах у Франції, Данії, Ірландії.

Плебісцит – це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. З юридичної точки зору різниці між обов’язковим референдумом і плебісцитом немає. У обох випадках за підсумками голосування настають обов’язкові для органів влади правові наслідки. Рішення мають вирішальний характер і не підлягають затвердженню будь-яким органом.

Всенародне опитування (консультативний референдум) являє собою лише з’ясування думки виборців з будь-якого питання, яке буде предметом розгляду в парламенті.

Широке застосування консультативний референдум набув у скандинавських країнах: більше половини голосувань, проведених у цих країнах, мали характер виявлення громадської думки. Так, у Швеції проводилися консультативні референдуми щодо заборони спиртних напоїв, пенсійного забезпечення, а також щодо використання ядерної енергії.

Парламент враховує думку виборців (а може і не враховувати) при прийнятті закону. Законодавство встановлює межі припустимого використання референдуму. На голосування виборців не можуть виноситься питання надзвичайного і невідкладного характеру, що вимагають спеціальних знань, а також такі, відповідь на які відома заздалегідь (наприклад, про зниження податків, підвищення заробітної плати тощо). Не можуть виноситися на референдум питання бюджету, амністії, кадрові питання, питання про заходи для забезпечення суспільного порядку, здоров’я і безпеки населення.