102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.

Для визначення законодавства, яке слід застосувати до ре­гулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" на­йчастіше застосовується колізійний принцип — закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti). Його виникнення пояс­нюється внутрішньою узгодженістю вказаного делікту з соці­ально-економічними відносинами, що оточують його, та пра­вовою сферою. Цей принцип відображає внутрішні спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'язальні відносини з місцевим правовим укладом. Тобто, в колізійній прив'язці до закону місця заподіяння шкоди відобразилася об'єктивна потреба брати до уваги тісні зв'язки, що поєднують делікт із на­вколишнім правопорядком.

Залежно від того, якою мірою використовується вказана колізійна формула, всі правові системи можна поділити на три групи. Перша — це правові системи, що повністю її дотримують. У другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивне з іншими. У третій — як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця заподіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, а й у законодавстві та практиці, належить біль­шість правових систем. Це, насамперед, правові системи "сім'ї континентального права", а саме: Австрія, Бельгія, Греція, Іта­лія, Швейцарія, країни Східної Європи та Латинської Америки, а також Ірак, Скандинавські країни. Цей принцип використовується у практиці Франції, Нідерландів. Законо­давчим джерелом цієї прив'язки у Франції є ст. 3(1) фран­цузького Цивільного кодексу, згідно з якою закони громадсь­кого порядку та безпеки застосовуються до всіх осіб, які проживають на території Франції. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчинених в іншій дер­жаві, повинні розглядатися із застосуванням права цієї дер­жави. А втім, рішення, яке остаточно закріплювало прив'язку до закону місця заподіяння шкоди, було винесене касаційним судом лише 1948 р.

Чимало з перелічених держав, як-от: Греція, Італія, Німеч­чина, Польща, Угорщина, Франція встановлюють винятки з указаного принципу чи певні його обмеження.

У другій групі правових систем принцип застосування зако­ну місця заподіяння шкоди використовується, здебільшого, з додатковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається ку­муляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Колумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця заподіяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, вико­ристовуючи його тільки як виняток. Це, насамперед, Вели­кобританія, а також Австралія, Канада, Японія.

У США принцип застосування закону місця заподіяння шкоди гіині також не є основною прив'язкою, до якої звер­талися б суди під час вирішення деліктних спорів, хоча до прийняття 1971 р. Другого Зводу законів із міжнародного приватного права цей принцип діяв як основний і незапе­речний. Після прийняття Зводу основною стала прив'язка до закону, що має з деліктним правовідношенням найбільш суттєвий зв'язок. Така зміна була викликана існуванням у США п'ятдесяти різних юрисдикцій з багатим матеріалом для колізійного права.

Загалом, хоча принцип застосування закону місця запо­діяння шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його використання веде до усталеної судової практики, вно­сить у судові рішення тверді правила й певні винятки, на­даючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень із делікт­них зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відси­лання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи космічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовуєть­ся спеціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки, крім закону прапора можуть використо­вуватися: закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закон місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спільність. Такою спільністю, крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сторін, скажімо, закон громадянства чи закон доміцилію), зв'язок з одним підприємством.

Однією з умов, яка виключає застосування принципу зако­ну місця заподіяння шкоди, є порушення публічного порядку. Так створюється обмеження в застосуванні вказаного принципу.

Отже, обмеження в застосуванні прив'язки lex loci delicti можуть виявлятись лише тоді, коли в деліктному правовідно-шенні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою. Так, ту саму відповідальність в одних правових систе­мах кваліфікують як таку, що виникає з делікту, в інших — із чинного на момент вчинення правопорушення договору (тру­дового, перевезення, найму, доручення тощо). Можливість виникнення конкурентної відповідальності зумовлюється тим, що відповідні договори були попередньо укладені між потер­пілим та особою, яка зобов'язана попереджувати заподіяння шкоди. У таких випадках потерпілий опиняється перед вибо­ром: звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до пра­вопорушника чи до контрагента за договором.

Обмеження lex loci delicti створює й розширення сфери цивільної відповідальності без вини, широке застосування інституту страхування відповідальності. Обмеження можуть виявлятись і в тих випадках, коли правопорушення вчиняють­ся за межами держави, суд якої розглядає справу. Так, якщо діяння за законом країни, де вчинено делікт, є підставою для деліктної відповідальності, а в країні суду воно розглядається як правомірне, то вважається, що не можна вимагати поста-новлення судом рішення про відшкодування шкоди всупереч своєму законові.

Серед прив'язок, застосовуваних поряд чи замість прин­ципу закону місця заподіяння шкоди, найпоширенішою є прив'язка до закону місця проживання (місцеперебування) осіб. Вона, як додаткова до основної прив'язки — місця запо­діяння шкоди, передбачена законами з міжнародного приват­ного права Австрії 1978 p., Польщі 1965 p., Угорщини 1979 p., Швейцарії 1987 р. і т. д.

Поширеною в законодавстві колізійною прив'язкою є прив'язка до закону громадянства осіб (lex patriae). Вона здебільшого закріплена законодавством поряд із прив'язкою до закону місця проживання чи місцеперебування (lex domi-cilii) в одній державі. Принцип lex patriae передбачений вище­згаданим законодавством Австрії, Польщі, а також Китаю. За­значені принципи містять і договори про надання правової допомоги, укладені Україною з цими та іншими державами.

Закон Угорщини з міжнародного приватного права 1979 р. використовує загальну прив'язку — до особистого закону (lex personalis) за наявності вини делінквента, яка передбачається за законом місця вчинення діяння. Колізійні принципи lex patriae та lex domicilii встановлюються законодавцем для надання гнучкості колізійному законодавству з урегулювання деліктних зобов'язань.

Для вирішення деліктних спорів часто застосовують прив'язку до закону суду. Вона передбачається Законом Швейцарії з міжнародного приватного права 1987 р. Поєднан­ня прив'язок до закону місця заподіяння шкоди та закону суду застосовується в японському законодавстві та англійській су­довій практиці.

Нетрадиційно вирішується питання врегулювання спору з делікту за австрійським Законом з міжнародного приватного права 1979 p., ст. 35 якого надає сторонам спору можливість самим обирати право, що робиться здебільшого після вчи­нення делікту. Законодавство інших правових систем встанов­лює нехай обмежені, але все ж досить визначені прив'язки.