1.9. Високогір'я

1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим

Високогір’ям вважають субальпійський і альпійський пояси (висотні зони) гірських країн, тобто території вище від межі зімкнутого лісу в районах, де виражений гірсько-лісовий пояс. У помірних і приполярних широтах (починаючи приблизно від 50°) високогір’я майже ідентичні деяким варіантам розташованої далі на північ (у північній півкулі) лісотундри і тундри, тому далі мова йтиме про високогір’я помірно теплих і тропічних широт. Ці високогір’я також багато в чому аналогічні безлісним приполярним територіям, маючи нерідко спільні з ними або близькі види (арктоальпійське поширення в північній півкулі). Проте тут уже помітні і відмінності, які надають екосистемам низькоширотних високогір’їв неповторних рис. Передусім, на відміну від приполярних районів, тут немає тривалого полярного дня і полярної ночі. Фотоперіод відповідає широтному положенню. Тому добова і сезонна ритміка в міру наближення до екватора стає дедалі своєріднішою. Біля екватора у високих горах Південної Америки або в Африці цілий рік умови не змінюються, щодня можливі заморозки вночі і сильне нагрівання опівдні.

Хоча в усіх широтах з підйомом у гори знижуються температури і звичайно хоча б до деякого рівня підвищується кількість опадів (за винятком розташованих у дощовій тіні схилів), регіональні умови гірських країн дуже різноманітні і тому високогір’я можуть бути і посушливими (Східний Памір, Тібет, сирти Тянь-Шаню, пуна Анд тощо) і постійно зволоженими (тропічні парамос Анд і високогір’я деяких районів Африки, Західний Кавказ, деякі райони Гімалаїв, південь Анд). Саме зволоженість передусім приводить до диференціації умов в горах. За інших однакових умов посушливість регіону призводить до зміщення системи висотних поясів угору. Так, верхня межа лісу на Західному Кавказі і в Альпах нерідко проходить до висоти 2000 м абс., а на сухому Східному Кавказі піднімається до 2700 м абс. В межах одного регіону в Тянь-Шані залежно від ступеня посушливості верхня межа лісу коливається в межах 2800... 3200 м абс., а нижня межа язиків середніх за розмірами льодовиків — в межах 3000 ... 4000 м абс. Аридні й особливо семиаридні гірські країни в смузі широт 30 ... 45° не мають суцільних стрічок висотних поясів, як гумідні гори. Висотні пояси представлені у вигляді плям різних за природою екосистем, розташованих на схилах різної експозиції. Наприклад, у Тянь-Шані на північному схилі хребта Терскей-Алатау, а басейні річки Чон-Кизил-Суу, на висоті 2200... 2900 м абс., на південних схилах, представлені різні варіанти гірських степів, а на північних — вологі вкриті мохом ялинники з ялини Шренка. В цьому районі Тянь-Шаню лучні степи, наприклад, переходячи зі схилів північної експозиції внизу на схили південної експозиції нагорі, трапляються в інтервалі щонайменше 1500 ...3200 м абс.

Сильний вплив експозиції в семиаридних гірських країнах субтропічних і помірно теплих широт призводить до того, що навіть при дуже різких змінах клімату (наприклад, при зниженні температури в плейстоцені) представлені в горах природні комплекси не зникають, а тільки перерозподіляються щодо висот і експозицій. Така підвищена буферна здатність має далекосяжні наслідки для складу угруповань, даючи змогу зберігатись у них давнім формам або ж закріплюватись молодим, що недавно виникли, видам. Особливо багаті в цьому плані субальпійські угруповання. В альпійському поясі умови середовища вже починають наближатись до межі й склад біоценозів різко збіднюється, хоч до нього входить ще багато своєрідних щодо своїх адаптацій форм рослин і тварин.

Невисокі температури затримують процеси розкладання органічної речовини, що призводить звичайно до нагромадження грубого гумусу і навіть до оторфованості верхніх ґрунтових горизонтів. В гумідних умовах це супроводиться сильним вилуговуванням елементів мінерального живлення і підвищенням кислотності. При цьому нерідко виникають пустища з участю вересових (рододендрони, вереси, вакциніуми тощо), осокових і дернинних злаків (тасоки Анд, Австралії і Нової Зеландії). Низькі тиск і температури, вітри призводять до фізіологічного висушування навіть у досить вологих високогір'ях, що сприяє значному поширенню пейноморфозів і, зокрема, життєвої форми подушок серед рослин. Різкі зміни погоди, високий рівень прямої сонячної та ультрафіолетової радіації приводять до особливих біохімічних процесів у живій природі, що позначається і на геохімічних особливостях середовища. Характерна висока просторова дискретність умов аж до дуже великих відмінностей між куртинами рослин і проміжками з рідкою рослинністю.