
- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
1.3 СУБТРОПІЧНІ І ПОМІРНО ТЕПЛІ ТВЕРДОЛИСТЯНІ, ХВОЙНІ І ЛАВРОЛИСТЯНІ ЛІСИ ТА ЧАГАРНИКИ
1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
Позатропічні райони, що лежать в межах 30...40° широти, чи не найрізноманітніші щодо природних умов. Різний ступінь континентальності, напрям переважаючих вітрів, дуже складний рельєф і, нарешті, інтенсивне використання природних ресурсів людиною створюють надзвичайну контрастну мозаїку регіонів, часто дуже насичених видами та іншими таксонами органічного світу. Тут трапляються постійно зволожені території і безводні пустині, місцевості, що не знають морозів, і райони з періодичними зимовими похолоданнями нижче за —20°С. Аридні області цієї смуги буде розглянуто в розділі про пустині і напівпустині. Тут головну увагу приділено екосистемам так званого середземноморського типу, які характеризуються зимовими дощами і жарким сухим літом. Коротко описано також вологіші варіанти угруповань, що розвинуті часто в горах або на березі моря і примикають до типових твердолистяних середземноморських біоценозів (лавролистяні і хвойні ліси, гемігілеї).
Області з типовим середземноморським кліматом, де панують вічнозелені твердолистяні формації, охоплюють не тільки узбережжя Середземного моря, а й західні узбережжя Північної і Південної Америки, Південно-Західну Австралію та крайній південь Африки. Крім того, окремими острівцями – і витягнутими смугами близькі біоценози трапляються в гірських країнах, наприклад у Гімалаях, в Ефіопії і навіть місцями уздовж рифтових долин Африки, на тихоокеанських прибережних підвищеннях від Австралії і Нової Зеландії до Азії. Це дає змогу зрозуміти, що, незважаючи на дуже велику віддаленість та ізольованість сучасних районів із середземноморськими твердолистяними біомами, між ними протягом тривалого часу відбувався обмежений обмін видами, які проникли через перешкоди, використовуючи гірські підвищення. Водночас у віддалених один від одного регіонах вироблялась також конвергентна подібність між малоспорідненими таксонами рослин і тварин, хоч у кожному з таких регіонів завжди легко знайти і риси унікальності.
Зображений на рис. 21 набір клімадіаграм показує істотні риси гігротермічних умов, які можуть повторюватись на різних материках. Поступове зменшення тривалості і різкості літньої посухи веде до появи багатої вічнозеленої рослинності лавролистяного типу з участю хвойних, а також до розвитку дощових лісів помірних широт (гемігілей), прикладом яких можуть бути угруповання півдня Чілі (острів Чілое), Тасманії, Нової Зеландії. Досі немає єдиної думки про те, до яких угруповань належать території в межах 30 ... 40° широти — субтропічних чи помірних. У нашій літературі найчастіше їх вважають субтропічними, хоч із біогеографічних позицій краще вважати помірно теплими області, що лежать на південь і на північ від 35-ї паралелі.
Більша частина північного узбережжя Африки і південного узбережжя Європи належить до зони коричневих ґрунтів сухих склерофільних лісів та чагарників. Місцями (Марокко, Іспанія) дуже широко представлені на виходах вапняків карбонатні коричневі ґрунти, а на червонястих продуктах вивітрювання вапняків (terra rossa) — червоно-коричневі ґрунти. Характерне також утворення твердих вапнякових горизонтів і панцирів. Протягом вологої безморозної зими ґрунти промиваються, а влітку вони висихають і підтягають ґрунтові розчини вгору. Добре розчинні солі (хлориди, сульфати) видаляються з ґрунтової товщі, але менш розчинні карбонати кальцію звичайно нагромаджуються в товщі глибше 50 см, в межах ілювіального горизонту. Гумусовий горизонт має звичайно нейтральну реакцію (з невеликими коливаннями по сезонах). Насиченість поглинаючого комплексу приводить до стійкості органічних речовин, вміст гумусу становить 4... 7%, переважають гумінові кислоти. Отже, природна родючість ґрунтів дуже висока. Значний вміст карбонатів веде, зокрема, до розвитку багатої фауни наземних черепашкових молюсків.
Особливий ґрунтовий тип коричневих ґрунтів було виділено порівняно недавно. Коричневі ґрунти проникають у Закавказзя і на південь Середньої Азії (угруповання шибляка), вони є в районах поширення вічнозеленої склерофільної рослинності Америки, Австралії, Азії, на півдні Африки. Часто такі ґрунти несуть у собі і реліктові риси, що відображують минулі флуктуації кліматичних умов. У постійно вологих субтропічних і помірних дощових та лавролистяних лісах представлені червоноземи і жовтоземи, що мають промивний режим і нагромаджують менш рухливі продукти вивітрювання — вільні гідроксиди алюмінію та заліза. Ґрунти ці малогумусні, кислі, в них виражені також процеси опідзолювання (вони припиняються на основних материнських породах). Навпаки, при переході до аридних субтропічних районів з безморозними зимами утворюються сіро-коричневі ґрунти. Вони немов облямовують основне ядро поширення коричневих ґрунтів.