Порушення обміну ліпідів

Розрізняють плазматичні і внутрішньоклітинні ліпідози. Плазматичні ліпідози характеризуються підвищенням рівня ліпідів сироватки крові і супроводжуються ризиком розвитку коронарної хвороби серця, атеросклерозу, інсульту. З плазматичних ліпідів найбільше значення в розвитку захворювання має холестерин.

Виділяють кілька форм плазматичних ліпідозів, що успадковуються моногенно і мультифакторіально. Одна з форм — сімейна гіперхолестеринемія (тип II), що успадковується аутосомно-домінантно. Хвороба пов’язана з дефектом рецепторів ліпопротеїнів низької густини (ЛПНГ) (19p13.2). Порушення зв’язування і поглинання ЛПНГ призводить до гіпер-бета-ліпопротеїнемії і підвищення рівня холестерину плазми. При цьому час циркуляції ЛПНГ до їх катаболізму підвищується від 2,5 днів (норма) до 4,5 днів ( у гетерозигот Аа) і більш (у гомозигот АА).

Клініка. У популяції частіше зустрічаються гетерозиготи (1:200–1:500). Рівень сироваткового холестерину у дорослих гетерозиготних хворих становить 9–14 ммоль/л. Характерні сухожильні ксантоми (відкладення холестерину), в першу чергу ахіллового сухожилля і сухожиль кисті, в м’яких тканинах повік і рогівці (рис. 6.18). Ранній атеросклероз (у 30–40 років) призводить до інфаркту міокарда і смерті хворих до 60-річного віку.

У гомозигот ті ж симптоми з’являються в більш ранньому віці. Характерні атероматозні бляшки устя аорти і аортальних клапанів, що може призвести до аортального стенозу і раптової смерті. Лікування малоефективне, гомозиготні хворі гинуть у віці до 30 років (описаний випадок смерті дівчинки 3 років від інфаркту міокарда).

Діагностика грунтується на підвищенні рівня сироваткового холестерину (більше 6,7 ммоль/л до 16 років і 7,5 ммоль/л у дорослих) і сімейному анамнезі.

Лікування. Дієта з обмеженням вмісту холестерину і насичених жирів і препарати, що знижують вміст ліпідів і запобігають абсорбції холестерину в шлунково-кишковому тракті. Проходять клінічні випробування методи генної терапії.

Внутрішньоклітинні ліпідози пов’язані з накопиченням ліпідів усередині клітин. Прикладом є сфінголіпідози — захворювання, обумовлені порушенням обміну сфінголіпідів (похідні аміноспирту сфінгозину (С18), жирних кислот і вуглеводів). До сфінголіпідів належать цереброзиди, сфінгомієліни, гангліозиди та ін. Вони є головним компонентом цитоплазматичної мембрани. Дуже велика кількість сфінголіпідів міститься в головному мозку (особливо в мієлінових оболонках). Розщеплювання сфінголіпідів відбувається за рахунок ферментів лізосом. Дефект того або іншого ферменту призводить до накопичення всередині клітин відповідного ліпіду і розвитку захворювання. Описано більше 15 типів сфінголіпідозів.

Захворювання виявляються в перші місяці життя хворого відставанням в психомоторному розвитку, вісцеромегалією і, принаймні, одним із таких симптомів: вакуолізацією лімфоцитів, появою «пінявих» вакуолізованих клітин в червоному кістковому мозку (вакуолі — це лізосоми клітин, наповнені сфінголіпідами), симптомом «вишневої кісточки» на очному дні і уповільненням проведення нервового імпульсу. Найчастішими внутрішньоклітинними ліпідозами є хвороба Німанна — Піка, Гоше і Тея — Сакса. (табл. 6.8).

Таблиця 6.8

Приклади внутрішньоклітинних ліпідозів

Хвороба	Дефектний фермент	Накопичувана сполука	Клінічні ознаки
Хвороба Німанна — Піка, Тея — Сакса	Сфінгомієліназа	Сфінгомієлін	Збільшення печінки і селезінки, коричнева пігментація шкіри, розумова відсталість
Хвороба Тея — Сакса	Гексоамінідаза А	GM2-гангліозид	Втрата набутих навичок, сліпота, судоми, м’язова ригідність
Хвороба Гоше	Глюкоцереброзидаза (-глюкозидаза)	Глюкоцереброзид	Гепатоспленомегалія, остеопороз, часті переломи, гіпохромна анемія, тромбоцитопенія, кровотечі, розумова відсталість. При хронічній формі інтелект збережений. Розроблена замісна терапія ферментом цередазою

Хвороба Тея — Сакса розвивається внаслідок дефекту ферменту гексозамінідази А в лізосомах клітин (GM2-гангліозидоз). Захворювання називається також інфантильною сімейною амавротичною ідіотією. Спостерігаються дегенеративні процеси в сірій речовині головного мозку, що призводять до сліпоти, глухоти, спастичного тетрапарезу і децеребральної ригідності.

Клініка. Захворювання розвивається у віці 5–6 міс. У раніше здорової дитини з’являється гіпотонія, потім розвиваються гіпертонус, паралічі, судоми, втрата слуху і зору (рис. 6.19). Втрачаються набуті навички і розвивається тяжка розумова відсталість аж до ідіотії. На очному дні, в ділянці центральної ямки, визначається вишнево-червона пляма, оточена білим віночком — симптом «вишневої кісточки». Діти гинуть на другому році життя. Хвороба частіше зустрічається у євреїв-ашкеназі. Частота захворювання у них становить 1:3600, носійства — 1:25. Висока частота гетерозигот пояснюється ізоляцією, дрейфом генів і селективною перевагою гетерозигот, які, імовірно, рідше хворіють на туберкульоз.

Діагностика грунтується на визначенні активності ферменту (гексозамінідази А) в лейкоцитах і культурі фібробластів, сироватці крові (останнє може використовуватися і для визначення гетерозиготного носійства). Специфічна клінічна ознака — симптом «вишневої кісточки» на очному дні.

Пренатальна діагностика — визначення активності відповідного ферменту в клітинах ворсин хоріона і амніотичної рідини, а також методи ДНК-діагностики.