- •Історія
- •Актуальність
- •Етіологія
- •Епідеміологія
- •Джерело і резервуар інфекції
- •Особливості москітів як резервуара гарячки паппатачі
- •Особливості розмноження вірусу в організмі москітів
- •Механізм і фактори передачі
- •Сприйнятливий контингент та імунітет
- •Патогенез
- •Клінічні прояви
- •Класифікація
- •Початковий період
- •Період розпалу
- •Період реконвалесценції
- •Ускладнення
- •Діагностика
- •Клінічна діагностика
- •Клініко-епідеміологічні критерії
- •Зміни у загальних клінічних аналізах
- •Лікування
- •Профілактика
- •Примітки
- •Джерела
- •Джерела, дописувачі та ліцензії тексту і зображень
- •Текст
- •Зображення
- •Ліцензія вмісту
Гарячка паппатачі
Гарячка паппатачі (від італ. рарра - кусає, tace |
ність гарячки паппатачі в південних регіонах Украї- |
- мовчки — так в Італії називають москітів) (си- |
ни рідка, хоча не виключено, що вона зустрічається |
ноніми: гарячка флеботомна, москітна, бухарська, |
значно частіше, ніж реєструють, тому що там є |
триденна, критська, берегова, гібралтарська, серед- |
всі умови для перебування москітів. Слабка реєстра- |
земноморська, «москітка» тощо)[1] — це гостра |
ція хвороби обумовлена не тільки відсутністю на- |
арбовірусна, антропонозна, трансмісивна ендемічна |
стороженості лікарів, коли захворювання з коротко- |
хвороба, що передається москітами та проявляє- |
часною гарячкою проходить під іншими діагнозами |
ться короткочасною (триденною) гарячкою, генера- |
(«ГРВІ», «грип» тощо), але, найчастіше, і слабкою |
лізованим м'язовим болем (міалгіями), своєрідним |
лабораторно-діагностичною базою. Варто пам'ятати, |
кон'юнктивітом, ураженням нервової системи, нерід- |
що до 50-х років ХХ ст. великим осередком гарячки |
ко гастроентеритом і екзантемою. |
паппатачі був Севастополь. Вперше в Україні — в |
|
Криму гарячка була описана І. Є. Мінкевичем у 1923 |
|
році. |
1Історія
В минулому тисячолітті, особливо в XIX столітті, |
3 |
Етіологія |
хвороба часто уражала солдат різних армій, тому бу- |
|
|
ла об'єктом дослідження саме військових лікарів[2]. |
Збудник гарячки паппатачі — вірус Febrigenes |
|
У 1799 р. В. Барнетт вперше описав захворювання на |
||
Мальті як «середземноморську гарячку». В подаль- |
pappatasii, якого відносять до роду Phlebovirus, роди- |
|
шому у різних країнах лікарі описували одну й ту ж |
ни Bunyaviridae. Три серотипи (можливо, й підвиди) |
|
хворобу під різними назвами («епідемічний гастро- |
цього вірусу (Sicilian, Toscana,Naples/Napoli) спричи- |
|
ентерит», «собача хвороба», «хвороба акліматизації» |
няють хворобу, при цьому вони не створюють між со- |
|
тощо), допоки у 1886 році військовий лікар з Австро- |
бою перехресного імунітету. Вірус РНК-вмісний, ін- |
|
Угорщини А. Пік, працюючи в Герцоговині, об'єднав |
активується при температурі +56°С, при кип'ятінні |
|
всі ті захворювання в одну самостійну нозологічну |
гине моментально. УФО, дезрозчини й протеолітичні |
|
форму, описав один з характерних симптомів[3],[4]. |
ферменти діють на нього згубно. Формалін (1:1000) |
|
У 1905 р. австрійський мікробіолог чеського похо- |
інактивує вірус без втрати антигенних властивостей. |
|
дження С. Тауссіг[5] довів взаємозв'язок хвороби з |
У висушеному стані вірус зберігається кілька років, |
|
укусами москітів, описав інші характерні симптоми |
при мінус 70°С — більше року, у цитратній крові з |
|
хвороби, дав сучасну назву[6]. Він же з співавто- |
гліцерином — 14 днів. Культивують вірус на курячих |
|
рами в 1908–1909 рр. експериментально на волон- |
ембріонах і тканинних культурах. До вірусу дуже чу- |
|
терах доказав, що хвороба має вірусну природу, пе- |
тливі новонароджені білі миші. |
|
редається через укуси москітів, та дав їй сучасну |
|
|
назву[7]. Їм вдалося в неендемічній зоні (Відні) спри- |
|
|
чинити гарячку паппатачі у здорових людей введе- |
4 |
Епідеміологія |
нням крові хворого, профільтрованої через бактері- |
||
альний фільтр, а також передати через укус зара- |
|
|
жених москітів, привезених з ендемічної по хворобі |
4.1 Джерело і резервуар інфекції |
|
Хорватії. В 1943–1944 рр. Альберт Себін виділив ві- |
||
рус з крові хворих[8]. |
Основний хазяїн і джерело інфекції — людина. |
|
|
||
|
Хворі люди стають джерелом збудників наприкін- |
|
2 Актуальність |
ці інкубаційного періоду (останні 2-3 дні) і в пері- |
|
од гарячки (3-й день хвороби). Резервуар інфекції |
||
|
— самиці москітів різних видів роду Phlebotomus |
|
Паппатачі поширена у країнах Східної півкулі, які |
— Phlebotomus pappatasii, рідше Ph. caucasicus, Ph. |
|
знаходяться між 20° і 45° північної широти, осо- |
sergenti. Додатковим резервуаром інфекції можуть |
|
бливо в районі узбережжя Середземного моря[9], на |
бути птахи, можливо й гризуни, у зв'язку з чим де- |
|
Близькому Сході і в деяких частинах Азії. Пошире- |
які дослідники вважають дану інфекцію зоонозною. |
1