Гарячка паппатачі (від італ. рарра - кусає, tace

ність гарячки паппатачі в південних регіонах Украї-

- мовчки — так в Італії називають москітів) (си-

ни рідка, хоча не виключено, що вона зустрічається

ноніми: гарячка флеботомна, москітна, бухарська,

значно частіше, ніж реєструють, тому що там є

триденна, критська, берегова, гібралтарська, серед-

всі умови для перебування москітів. Слабка реєстра-

земноморська, «москітка» тощо)[1] — це гостра

ція хвороби обумовлена не тільки відсутністю на-

арбовірусна, антропонозна, трансмісивна ендемічна

стороженості лікарів, коли захворювання з коротко-

хвороба, що передається москітами та проявляє-

часною гарячкою проходить під іншими діагнозами

ться короткочасною (триденною) гарячкою, генера-

(«ГРВІ», «грип» тощо), але, найчастіше, і слабкою

лізованим м'язовим болем (міалгіями), своєрідним

лабораторно-діагностичною базою. Варто пам'ятати,

кон'юнктивітом, ураженням нервової системи, нерід-

що до 50-х років ХХ ст. великим осередком гарячки

ко гастроентеритом і екзантемою.

паппатачі був Севастополь. Вперше в Україні — в

Криму гарячка була описана І. Є. Мінкевичем у 1923

році.

В минулому тисячолітті, особливо в XIX столітті,

3

Етіологія

хвороба часто уражала солдат різних армій, тому бу-

ла об'єктом дослідження саме військових лікарів[2].

Збудник гарячки паппатачі — вірус Febrigenes

У 1799 р. В. Барнетт вперше описав захворювання на

Мальті як «середземноморську гарячку». В подаль-

pappatasii, якого відносять до роду Phlebovirus, роди-

шому у різних країнах лікарі описували одну й ту ж

ни Bunyaviridae. Три серотипи (можливо, й підвиди)

хворобу під різними назвами («епідемічний гастро-

цього вірусу (Sicilian, Toscana,Naples/Napoli) спричи-

ентерит», «собача хвороба», «хвороба акліматизації»

няють хворобу, при цьому вони не створюють між со-

тощо), допоки у 1886 році військовий лікар з Австро-

бою перехресного імунітету. Вірус РНК-вмісний, ін-

Угорщини А. Пік, працюючи в Герцоговині, об'єднав

активується при температурі +56°С, при кип'ятінні

всі ті захворювання в одну самостійну нозологічну

гине моментально. УФО, дезрозчини й протеолітичні

форму, описав один з характерних симптомів[3],[4].

ферменти діють на нього згубно. Формалін (1:1000)

У 1905 р. австрійський мікробіолог чеського похо-

інактивує вірус без втрати антигенних властивостей.

дження С. Тауссіг[5] довів взаємозв'язок хвороби з

У висушеному стані вірус зберігається кілька років,

укусами москітів, описав інші характерні симптоми

при мінус 70°С — більше року, у цитратній крові з

хвороби, дав сучасну назву[6]. Він же з співавто-

гліцерином — 14 днів. Культивують вірус на курячих

рами в 1908–1909 рр. експериментально на волон-

ембріонах і тканинних культурах. До вірусу дуже чу-

терах доказав, що хвороба має вірусну природу, пе-

тливі новонароджені білі миші.

редається через укуси москітів, та дав їй сучасну

назву[7]. Їм вдалося в неендемічній зоні (Відні) спри-

чинити гарячку паппатачі у здорових людей введе-

4

Епідеміологія

нням крові хворого, профільтрованої через бактері-

альний фільтр, а також передати через укус зара-

жених москітів, привезених з ендемічної по хворобі

4.1 Джерело і резервуар інфекції

Хорватії. В 1943–1944 рр. Альберт Себін виділив ві-

рус з крові хворих[8].

Основний хазяїн і джерело інфекції — людина.

Хворі люди стають джерелом збудників наприкін-

2 Актуальність

ці інкубаційного періоду (останні 2-3 дні) і в пері-

од гарячки (3-й день хвороби). Резервуар інфекції

— самиці москітів різних видів роду Phlebotomus

Паппатачі поширена у країнах Східної півкулі, які

— Phlebotomus pappatasii, рідше Ph. caucasicus, Ph.

знаходяться між 20° і 45° північної широти, осо-

sergenti. Додатковим резервуаром інфекції можуть

бливо в районі узбережжя Середземного моря[9], на

бути птахи, можливо й гризуни, у зв'язку з чим де-

Близькому Сході і в деяких частинах Азії. Пошире-

які дослідники вважають дану інфекцію зоонозною.