Розділ 2. Сутнісна характеристика інноваційних процесів

2.1. Суть інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність (ант. іnnovation – введення новинок, нововведення) – діяльність, спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти терміни «новація» і «інновація».

Новація (лат. novatio – оновлення, зміна) – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних або експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Інноваційний лаг – період між появою новації та її впровадженням.

З моменту прийняття новації до реалізації й розповсюдження вона набуває нової якості, тобто стає інновацією. У світовій економічній літературі існує багато визначень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883–1950), який у 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація».

Інновація (нововведення) – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді виведеного на ринок нового або вдосконаленого продукту, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» зазначено, що об'єктами інноваційної діяльності є:

– інноваційні програми й проекти;

– нові знання та інтелектуальні продукти;

– виробниче обладнання та процеси;

– інфраструктура виробництва й підприємництва;

– організаційно-технічні рішення виробничого,

– адміністративного, комерційного або іншого характеру, що

істотно поліпшують структуру й якість виробництва й (або) соціальної сфери;

– сировинні ресурси, засоби їх видобування й перероблення;

– товарна продукція;

– механізми формування споживчого ринку та збуту товарної продукції.

2.2. Організація інноваційного менеджменту на підприємстві

Інноваційний менеджмент (лат. management – управління) –підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання щодо впровадження новацій вирішуються менеджерами залежно від рівня управління. Так, менеджери вищої ланки, маючи добре розвинуту інтуїцію, всебічні знання у галузях економіки, володіючи сучасними інформаційними та комунікаційними технологіями, визначають перспективні напрями розвитку бізнесу, ставлять стратегічні цілі, окреслюють коло інновацій, що можуть бути використані для реалізації поставленої мети. Менеджери середньої управлінської ланки керують втіленням у життя інноваційних рішень керівництва, що передбачає вміння консолідувати персонал для досягнення цілей, здатність створити відповідний психологічний клімат у колективі, організувати й координувати роботу виконавців відповідно до певних завдань.

Інноватор – особа, яка ініціює процес упровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію.

Суб'єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які проводять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні або позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.