7.4. Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути. Створювались за програмно-цільовим принципом. Декілька великих корпорацій однієї галузі, будучи зацікавленими у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (насамперед НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління..

Науково-технічний альянс (франц. аllіаnсе – союз) – стійке об'єднання декількох фірм різних розмірів між собою і/або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізацію продукції.

Учасники альянсу вкладають свої кошти у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів одержують за угодою свою долю інтелектуальної власності.

Найбільші альянси істотно впливають на технічний рівень галузі. Консорціум (лат. соnsortium – співучасть, співтовариство) – тимчасове об'єднання промислового й банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються спільно обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

Консорціуми, створені за типом міжфірмового науково-дослідницького центру, мають власну науково-дослідну базу. У центрах працюють постійні співробітники або вчені, що відряджаються учасниками консорціуму.

Спільне підприємство (СП) – інститут міжфірмового співробітництва з метою розроблення, виробництва або маркетингу продукту, що перетинає національні кордони, не заснований на короткострокових ринкових трансакціях і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технологій або інших активів і розподілом відповідальності в управлінні між фірмами-партнерами.

Розділ 8. Система фінансування інноваційної діяльності

8.1. Інвестиції й інноваційна програма

Інвестиції (лат. investio – одягаю) – довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку.

Інноваційна програма – програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку й передбачає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних), а також держави й міжнародних організацій.

Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування інноваційних програм охоплює такі елементи:

– джерела фінансування;

– організаційні форми (механізм) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від інвестицій значно більша, ніж від поточної діяльності. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають значний потенціал ефективності та забезпечать їм високі прибутки. Йдеться про інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер.

8.2. Види й джерела фінансування інноваційної діяльності

Прямі інвестиції – використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них належать інвестиції в основні засоби (матеріальні й нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні засоби містять придбання (або виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення й запуск;

Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:

– нові й додаткові запаси основних і допоміжних матеріалів;

– нові й додаткові запаси готової продукції;

– збільшення рахунків дебіторів.

Інвестиції у нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням нової технології (патенту або ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально й функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під'їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо).

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути:

– власні фінансові кошти та внутрішньогосподарські резерви;

– позикові фінансові кошти;

– залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

– кошти позабюджетних фондів;

– кошти Державного бюджету;

– кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові кошти підприємства. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів або програм (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація деяких видів устаткування, модифікація продукції тощо):

– прибуток і амортизаційні відрахування;

– мобілізація внутрішніх активів;

– грошова частина внесків власників підприємства.

Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали:

– емісія акцій;

– доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів).

Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати:

• кошти бюджетів;

• позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій;

– довгострокові кредити.