- •Конспект лекцій
- •Тема 1. Методологічні основи проектування машин
- •1.1. Проблеми створення машин і обладнання
- •1.2. Основні вимоги до машин
- •1.3 Машина як система
- •1.4. Процедурна модель проектування
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2. Загальні питання створення машин.
- •2.1. Жорсткість. Критерії жорсткості
- •2.2. Конструктивні способи підвищення жорсткості
- •2.3. Зменшення маси та металомісткості
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3. Проектування зварних конструкцій
- •3.1. Види зварювання
- •3.2 Види зварних з’єднань
- •3.3. Розрахунок зварних з’єднань
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4. Проектування та розрахунок елементів машин
- •4.1. Розрахунок деталей машин на міцність
- •4.2. Розрахунок на опір втомленості
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5. Проектування опор валів і вісей
- •5.1. Загальні відомості
- •5.2. Матеріали деталей підшипників
- •5.3. Рекомендації по вибору підшипників
- •5. 4. Критерії роботоздатності підшипників. Підбір підшипників кочення за динамічною і статичною вантажепідйомністю
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6. Приводи машин
- •6.1 . Умови роботи і вимоги до приводів
- •6.2 Методика вибору оптимальних параметрів приводу
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Виготовлення основних елементів машин. Технологічність конструкцій та деталей машин і механізмів.
- •7.1 Технологічність конструкції машин
- •7.1. Технологічність конструкції деталей машин
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 9. Проектування технологічних процесів складання вузлів машин
- •9.1. Основні поняття термінології процесу складання
- •9.2. Вихідні дані, потрібні для розробки технологічних процесів складання. Послідовність проектування процесу збирання
- •9. 4. Організаційні форми складання
- •9.5. Характеристика методів складання
- •9.6. Створення технологічних процесів складання
- •9.7. Критерії оцінки запроектованих технологічних процесів складання
- •9.8. Забезпечення технологічності виробу за умови різних схем його збирання
- •Запитання для самостійного контролю
- •Тема 10 Технологія виготовлення машин.
- •10.1. Вимоги до конструктивного оформлення деталей і вузлів
- •10.1.1. Вимоги до заготівельних процесів
- •10.2.. Загальні вимоги, що ставляться технологією механічної обробки, до конструкції елементів машини
- •10.3. Технологічні вимоги до поверхонь деталей
- •Питання для самоконтролю
- •10.3. Технологічні процеси виготовлення типових деталей
- •10.4. Технологія виготовлення деталей типу круглих стержнів
- •10.4.1. Класифікація валів і методи виробництва заготовок
- •10.4.2. Характеристика способів зовнішнього шліфування вала
- •10.4.3. Особливості технологічних завдань під час виготовлення важких валів
- •10.4.4. Технологія виробництва гладких валів і виробів з центральними отворами
- •Питання для самоконтролю
- •10.5.Обробка корпусних деталей
- •10.5.1.. Матеріали й види заготовок
- •10.5.2.. Вибір і обробка базових поверхонь
- •10.5.3. Технологічний процес обробки корпусних деталей
- •10.5.4. Обробка площин корпусних деталей
- •10.5.5.. Технологічне обладнання для обробки базових і основних отворів
- •Запитання для самостійного контролю
- •Тема 4.3. Обробка концентричних деталей типу втулок
- •4.3.1. Різновид концентричних деталей типу порожнистих циліндрів та види заготовок
- •4.3.2. Технологічні завдання під час обробки втулок
- •4.3.3. Вплив похибки на допуски лінійних розмірів концентричних деталей
- •4.3.4. Технологічні схеми обробки втулок з урахуванням виду заготовки
- •Запитання для самостійного контролю
- •Тема 4.4. Основні напрямки подальшого розвитку технологічних методів машинобудівного виробництва
- •4.4.1. Розробка й впровадження високоефективної та маловідходної технології отримання заготовок
- •4.4.2. Розвиток і удосконалення процесів механічної обробки та складання виробів
- •4.4.3. Автоматизація розробки технологічних процесів з використанням еом
- •4.4.4. Взаємозв’язок конструкції машини з технологічними аспектами її виробництва
- •Запитання для самостійного контролю
- •Тема 10. Стандарти на оформлення документації
- •10.1 . Єдина система конструкторської документації
- •10.1.1. Позначення параметрів шорсткості за госТом 2. 309-73 та з урахуванням змін № 3 до госТу 2.309–73 від 2005-07-01
- •10.2. Відхилення та допуски розташування поверхонь
- •10.3. Сумарні допуски форми та розміщення поверхні
- •10.4. Позначення на кресленнях відхилень форми і розташу-
- •10.5 Позначення матеріалів
- •10.6. Позначення покриття та термообробки
- •3) Поверхнi, якi пiддаються покриттю або термообробцi, обводять потовщеною штрих пунктирною лiнiєю на вiдстанi 0,8-1мм вiд контуру.
- •Література
9.5. Характеристика методів складання
Залежно від того, як забезпечується необхідна точність спряження збираної машини, а також точність взаємного розміщення різних поверхонь, складання проводиться різними методами. У машинобудуванні складання здійснюють такими методами: повної взаємозамінюваності, неповної взаємозамінюваності, групової, пригонки та регулювання.
Складання з повною взаємозазамінюваністю забезпечує задану точність замикаючої ланки без додаткової обробки або вибору та підбору складових деталей. Усі складальні одиниці зібрані при цьому методі з потрібною точністю для усіх виробів. Таке складання спрощує організацію виробництва і полегшує переведення його на поточний метод, створює можливість кооперування та зручність експлуатації.
Складання з неповною взаємозамінюваністю полягає в тому, що потрібна точність замикаючої ланки розмірного ланцюга забезпечується не в усіх зібраних об’єктах, а тільки в частини. Таким чином, на відміну від вищерозглянутого методу встановлюються більш ширші допуски на усі складові ланки розмірного ланцюгу. У результаті цього в деякої частини об’єктів відхилення замикаючої ланки може вийти за встановлений (монтажний) допуск, тобто існує певний ризик (до 5…7 %).
Складання з груповою взаємозамінюваністю застосовують у малоланкових складальних розмірних ланцюгах, що характеризуються високою точністю замикаючої ланки. Задана точність досягається включенням до неї складових, що належать до однієї з груп, на які вони попередньо поділені.
Складання з пригонкою полягає у тому, що задана точність замикаючої ланки розмірного ланцюга досягається зміною компенсуючої ланки шляхом зняття шару металу. Основними операціями тут є шабрування, обпилювання, полірування, притирка, свердлування отворів за місцем.
Складання з регулюванням полягає у тому, що потрібна точність замикаючої ланки забезпечується без зняття металу за рахунок використання компенсаторів, які можуть бути рухомими й нерухомими. До рухомих компенсаторів відносяться, наприклад, втулки й кільця, які фіксуються гвинтом. Як нерухомі компенсатори використовують кільця, шайби, прокладки та ін.
Для кожної складальної одиниці визначають величину компенсуючої ланки і залежно від цього для розмірного ланцюга вибирають нерухомий компенсатор ближнього ступеня розмірів. У разі, якщо компенсуюча ланка збільшена, то треба брати компенсатор ближнього меншого ступеня, а якщо зменшена – більшого ступеня. Цим забезпечується часткова компенсація зносу, що з’являється у процесі роботи складальної одиниці.
9.6. Створення технологічних процесів складання
Технологічні схеми складання, що обумовлюють взаємний зв’язок складальних елементів виробу або вузла, служать відправними при проектуванні технологічних процесів. У цьому випадку можна розробляти технологічні процеси для окремих груп і підгруп, що складається звичайно з невеликого числа з’єднань, а потім вести розробку технологічного процесу загального складання. Крім того, проектування можуть виконувати одночасно кілька технологів, внаслідок чого вдається значно скоротити час, що витрачається звичайно на розробку технологічних процесів складання. При цьому, технологу необхідно знати умови, в яких буде виконуватися розроблюваний технологічний процес. Він може здійснюватись на проектованому заводі і на діючому підприємстві. Якщо в першому випадку вибір і розробка варіанта процесу вільні, то в умовах діючого підприємства вони залежать від ряду факторів: наявності обладнання і його завантаження, перспектив установлення нового обладнання, виробничих можливостей інструментального цеху та цеху пристроїв.
При розробці технологічного процесу складання перш за всього необхідно скласти схему розподілу виробу. Для цього потрібні такі вихідні дані: опис призначення виробу та складальних одиниць; технічні умови на їх виготовлення та приймання, складальні креслення виробу та одиниць, дані про програму випуску виробу.
На підставі аналізу вихідних даних складають схему складання виробу та складальних одиниць. Ця робота значно полегшується, якщо є зразок, спробне розбирання якого спрощує етапи збирання. Демонтовані елементи в нерозібраному вигляді, являють собою технологічні складальні одиниці, на які повинні бути складені схеми збирання. Останні визначають взаємозв’язок складальних елементів виробу, показують порядок їх комплектування, спрощують розробку процесів складання, а також дозволяють провести технологічну оцінку конструкції. Таким чином, схема складання є основою розробки етапів збирання виробу. Для складних виробів розробляють технологічні процеси складання окремих груп і підгруп, а потім виробу в цілому.
Для кожного технологічного неподільного елемента, виявленого при поділу виробу або складальної одиниці, визначають оперативний час, потрібний для складання. При цьому сума часу кожної послідовної операції повинна дорівнювати дійсному такту складання:
, (9.1)
де
дійсний
такт складання;
Тзм. – тривалість робочої зміни;
Тобс. – час на обслуговування робочих місць;
Тпер. – час на регламентовані перерви на відпочинок;
Nзм – заданий обсяг випуску за зміну.
У випадку коли оперативний час буде більше такта, його прагнуть зробити кратним такту й виконують дану операцію паралельним дублюванням складальних місць. При поточному складанні операцію виконують роздвоєнням потоку (рис.9.3,а).
Рис. 9.3– Схема дублювання четвертої операції конвеєрного складання: 1...6 – складальні місця
При конвеєрному складанні дублювання складальних робочих місць здійснюється подвоєнням їх довжини в порівнянні з іншими.
До основних технологічних заходів, що сприяють підвищенню техніко-економічних показників процесів складання, слід віднести: заміну в максимально можливої ступіні ручних операцій механізованими; широке застосування складальних і контролюючих пристосувань; ліквідацію або можливе зменшення технологічно неминучих простоїв шляхом відповідного перерозподілу технологічних переходів між операціями з метою можливо більшого ув’язування оперативного часу з темпом складання.
