9.2. Вихідні дані, потрібні для розробки технологічних процесів складання. Послідовність проектування процесу збирання

Вихідними даними для проектування технологічного процесу є: складальне креслення, що визначає конструкцію виробу або вузла; технічні умови приймання; розмір програмного завдання; строк виконання завдання.

Ступінь заглибленості розробки технологічного процесу складання залежить від типу виробництва і розміру програмного завдання. При великих розмірах випуску процес складання розробляють детально і з можливо повною диференціацією, а у разі незначних обсягів випуску обмежуються тільки загальною наміткою складальних операцій.

Основними етапами проектування процесу збирання є:

• вивчення та аналіз вихідної інформації;

• визначення типу виробництва та організаційної форми збирання;

• аналіз технологічності конструкції деталі;

• аналіз існуючих технологічних процесів;

• вибір методів забезпечення точності збирання;

• розробка та аналіз технологічної схеми збирання;

• встановлення персчю робіт для збирання виробів і проектування складальних операцій;

• вибір обладнання;

• розрахунок норм часу;

• оформлення технічної документації.

Основних форм збирання –дві: стаціонарна та рухома.

Стаціонарне збирання може бути виконане одним робітником або бригадою ( об’єкт складання знаходиться на одному робочому місці).

Під час виконання рухомого збирання виріб переміщується послідовно від одного

місця до іншого.

Зі збільшенням випуску виробів процес збирання може бути розбито таким чином, що кожну операцію виконує один робітник. Обєкт збирання переміщується за допомогою транспортних засобів. Таку організацію форми збирання називають поточним.

Розробку технологічного процесу складання слід починати з вивчення конструкції виробу та умов його роботи, а отже, технічних умов його приймання. Вивчення конструкції треба поєднувати з технологічним контролем складального креслення.

Складальне креслення повинно містити всі дані, які необхідні для виконання складання, а саме: проекції та розміри, що забезпечують швидке і повне засвоєння конструкції виробу; номери та специфікацію деталей і вузлів, що складають виріб; розміри, які необхідно додержувати під час складання; дані про вагу виробу; особливі технічні умови, що ставляться до виробу або вузла.

При відсутності тих чи інших даних вони повинні бути відповідно поповнені, а у разі помилок – виправлені конструкторським бюро. Можливі також пропозиції щодо конструктивних змін, що спрощують складання. Але такі зміни не повинні порушувати конструкції виробу в цілому і несприятливо впливати на його роботу.

Вивчення збираного виробу або вузла завершується збиранням технологічної схеми загального і вузлового складання. При наявності зразка виробу або вузла цей процес спрощується. У цьому разі послідовність складання може бути встановлена у процесі пробного розбирання виробу. Розбираючи зразок, складають технологічну схему розборки і одночасно записують її послідовний порядок. Проводячи складання у зворотному порядку, перевіряють правильність записів і вносять до них корективи. При відсутності зразка складання технологічних схем збирання і встановлення її послідовності є більш складним завданням.