1.3. Торговельне підприємство як суб’єкт ринкових відносин

Торговельне підприємство в умовах конкуренції. Основними суб’єктами внутрішньої торгівлі є підприємства (магазини, об’єднання, фірми, господарські товариства).

Підприємство – це первинний осередок економічного комплексу країни, окремого регіону або галузі.

Торговельне підприємство являє собою самостійний господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи. Його функціональний статус полягає в тому, що воно призначене здійснювати закупівлю, переміщення, зберігання і реалізацію споживчих товарів. Торговельне підприємство може здійснювати також інші види господарської діяльності, які не є головними, але повинні відповідати законодавству і бути передбачені його статутом.

У створенні і подальшій діяльності торговельне підприємство повинно дотримувати загальні для всіх вимоги і правила, такі як:

- сформулювати і обґрунтувати місію підприємства, тобто необхідність, причину його створення і функціонування;

- визначити мету господарської діяльності;

- обрати форму і принципи господарської діяльності;

- розробити стратегію і тактику розвитку підприємства;

- створити ресурсний потенціал, забезпечити його ефективне використання;

- бути суб’єктом ринкових відносин, тобто бути товаром.

На основі місії (свого призначення) підприємства обирають генеральну та

загальні цілі, а також завдання, вирішення яких необхідне для досягнення наміченої мети.

Цілі підприємства повинні бути:

- конкретними і порівнянними;

- орієнтованими в часі, мати горизонт прогнозування;

- взаємопідтримуючими, тобто дії і рішення, які необхідні для досягнення однієї мети, не повинні суперечити реалізації інших цілей.

Цілі підприємства повинні бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності.

Генеральною і стратегічною метою будь-якого підприємства є отримання прибутку.

Прибуток - не тільки необхідний фінансовий результат, але й обов’язкова умова функціонування підприємства в ринковій економіці.

Таким чином, рушійним мотивом діяльності підприємства, як суб’єкта господарювання, є отримання прибутку на основі збільшення обсягу реалізації товарів для покупців.

Наступна вимога до підприємства – вибір форми господарювання. Найбільш прийнятною і необхідною формою господарювання в ринковій економіці вважається підприємництво.

Підприємництво – це така форма господарювання, яка основана на повній самостійності, ініціативі, власному ризику, повній відповідальності за втрати і збитки, спрямована на виконання робіт з метою отримання прибутку.

Кожне підприємство повинно вибрати метод господарювання. Таким методом є комерційний розрахунок, який оснований на порівнянні витрат з доходами і обов’язковому перевищенні доходів, отриманні прибутку, рентабельності і самоокупності.

Торговельне підприємство повинно працювати за наступними принципами комерційного розрахунку:

- повна юридична і господарська самостійність;

- принцип рентабельності і самоокупності;

- принцип матеріальної зацікавленості;

- принцип матеріальної відповідальності;

- контроль з боку держави.

Підприємство повинно ретельно розробляти стратегію розвитку.

Стратегія - це генеральна програма розвитку підприємства на перспективу. Окрім стратегії, при необхідності підприємства складають бізнес-план.

Торговельні підприємства головною метою своєї діяльності обґрунтовано вважають отримання прибутку. Проте, виходячи з конкретних умов на кожному даному етапі, цілями розвитку торговельних підприємств можуть бути збереження і збільшення частки на ринку, завоювання помітнішого місця в регіоні або галузі, мінімізація витрат і та ін.

Для досягнення своєї мети торговельні підприємства повинні орієнтуватися на попит покупців, повніше задоволення їх потреб і тим самим сприяти забезпеченню благополуччя людей і суспільного прогресу.

Діяльність підприємства оцінюється в грошовій формі. Значення торговельного підприємства полягає в тому, що воно є важливою ланкою економічної системи держави, в якій розв’язується одна з економічних проблем, а саме - доведення товарів до споживача.

Напрями діяльності: вивчення ринку товарів; комерційна діяльність; економічна діяльність (стратегічне і поточне планування, ціноутворення, облік і звітність); соціальна діяльність; матеріально-технічне забезпечення реалізації товарів на підприємстві; післяпродажний сервіс.

Підприємство, як суб’єкт господарювання, надає робочі місця, виплачує заробітну плату, сплачує податки. Реалізація підприємством товарів народного споживання і послуг здійснюється при використанні на підприємстві певних технологій, матеріальних ресурсів, кадрового потенціалу.

Узагальнюючи все різноманіття завдань, слід зазначити, що найважливішими завданнями підприємства є:

* отримання прибутку власником підприємства;

* забезпечення споживачів продукцією підприємства;

* забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці і можливістю професійного зростання.

Завдання підприємства визначаються:

* інтересами власників;

* розмірами капіталу;

* ситуацією усередині підприємства (внутрішнє середовище);

* зовнішнім середовищем.

Внутрішнє середовище підприємства - це персонал, засоби виробництва, інформація і грошові ресурси. Результатом взаємодії компонентів внутрішнього середовища є виторг від реалізації товарів і послуг.

Зовнішнє середовище, яке безпосередньо визначає ефективність роботи підприємства, - це перш за все населення, що живе окіл, поблизу підприємства, і є споживачем товарів; постачальники, а також державні органи законодавчих і контрольних функцій.

Практично всі складові зовнішнього середовища належать до неконтрольованих функцій з боку підприємства. Але разом з тим підприємство може не тільки пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, але й певною мірою впливати на нього.

Залежно від характеру впливу, зовнішнє середовище підрозділяється на макро- і мікросередовище.

Макросередовище – це середовище непрямої дії на діяльність підприємства, тобто оточення підприємства, і охоплює:

- матеріально-технічні й економічні умови;

- суспільні відносини, інститути й інші складові, які впливають на

підприємства і їх мікросередовище опосередковано.

Складовим макросередовища властивий високий рівень варіантності, невизначеності і непередбачуваності можливих наслідків.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство, найближче оточення підприємства.

До складових мікросередовища належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії. Особливістю складових мікросередовища є інтенсивність і постійний характер впливу, спрямований на зміну базових внутрішніх змінних підприємства. Це вимагає оперативної розробки господарських заходів по пом’якшенню їх негативних наслідків або, навпаки, повнішого використання сприятливих можливостей.

Право постановки завдання перед персоналом залишається за власником підприємства незалежно від його статусу - приватна особа, державні органи чи акціонери. Власник, виходячи з власних інтересів, цілей, пріоритетів, не тільки володіє правом, але й змушений формулювати і ставити завдання перед колективом підприємства. Інакше замість нього це зробить інший у своїх інтересах.

Діючі в галузі економіки державні закони визначають лише компетентність і межі зовнішнього втручання в роботу підприємства, але не усувають це втручання. Приватні, кооперативні, акціонерні та інші підприємства не звільняються від державного контролю, який ведеться за:

• доходами підприємства і сплатою ним податків;

• санітарним станом на підприємстві;

• призначенням і технічним рівнем реалізовуваних товарів;

• правовим захистом найманого персоналу і деякими іншими сторонами діяльності підприємств.

Місцеві органи самоврядування не мають права втручатися у всі внутрішні господарські і адміністративні функції підприємств. Вони можуть діяти лише як органи контролю правомірності господарської діяльності підприємства, вносити свої пропозиції і вимагати виконання керівництвом підприємства чинного законодавства України.

У діяльності торговельних підприємств існують різні зовнішні обмеження, які обов’язково необхідно враховувати.

До таких обмежень належать:

1. Обмеження, обумовлені товарними, енергетичними й іншими ресурсами.

2. Обмеження, обумовлені попитом, тобто обсяг реалізації не може бути більшим за платоспроможний попит, товарообіг може бути меншим або дорівнювати обсягу купівельного попиту.

3. Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства мають бути меншими або дорівнювати грошовим ресурсам (сумі грошових фондів і грошових доходів підприємства).

4. Тимчасові обмеження, пов’язані з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально прискорювати оборотність грошової готівки підприємства з метою запобігання її знеціненню.