15. Емфітевзіс.

Емфітевзис (emphyteusis) — довгострокове відчужуване і успадковуване право користування чужою землею сільськогосподарського призначення.

Об'єктом емфітевзису були сільськогосподарські землі, які передавалися для оброблення в разі виробництва сільськогосподарської продукції. Встановлювався емфітевзис договором та іншими правочинами між власником землі і орендарем (емфітевта).

Суб'єкт емфітевзису (емфітевта) мав право: користуватися земельною ділянкою і добувати плоди, які з моменту відокремлення ставали його власністю; змінювати характер ділянки при збереженні умови не погіршувати її; на свій розсуд вільно розпоряджатися ділянкою, поступатися своїм правом іншій особі, встановлювати сервітути, закладати, складати заповіт; захищати своє право.

Обов'язки емфітевти полягали в добросовісному і сумлінному веденні господарства, сплаті всіх податків і виконанні всіх повин­ностей.

Емфітевзис припинявся в таких випадках: набуття емф'ггевтою права власності на орендовану ділянку; порушення своїх обов'язків, погіршення ділянки; несплати орендної плати та податків і невиконання повинностей;якщо стороння особа набула шляхом давності право власності на ділянку, що орендувалася.

Захист прав емфітевти здійснювався тими ж способами, що і захист власності. Крім того, для захисту своїх прав емфітевта міг скористатися особливим позовом actio vectigalis (вектигальний позов), а також усіма володільницькими (власницькими) інтердиктами.

У класичному праві цим терміном (з грецької – обробка, насадження) позначалася тривала (100 і більше років) спадкова оренда землі, яка широко практикувалася в Римській державі. Від звичайної оренди, яка практикувалася здавна, емфітевзис відрізняється насамперед тим, що з ним виникало право на чужу річ, оскільки досить було своєчасно сплачувати всі податки і виконувати повинності, орендатор та його спадкоємці зберігали за собою землю.

16. Еманціпація.

Емансипа́ція (лат. emancipatio) — звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.

Емансипація підлітка — оголошення його повністю дієздатним внаслідок рішення опікунського органу та опікуна, або суду після досягнення повноліття.

Це слово походить від латинського дієслова emancipare — звільняти дитину від батьківської влади або, в ширшому значенні, відмовлятися від яких-небудь повноважень або права власності, до того ж формально ці повноваження і права не зникали, а передавалися іншій особі, і той, хто «емансипується» таким чином знаходив не свободу, а нового володаря. Подібна дія — відмова від своїх повноважень і передавання їх іншій особі — було юридичним актом, зафіксованим ще в законах Дванадцяти Таблиць. Потім, в кінці XIX — початку ХХ століть під дитячою емансипацією стали розуміти звільнення дітей бідноти від надважкої — нарівні з дорослими — праці.

Цей інститут виник як антипод манципації (mancipatio), за допомогою якої римські громадяни здійснювали правочини з речами та особами. При здійсненні mancipatio особа підпадала під владу, а при emancipatio — звільнялася з-під батьківської влади.

Існували різні форми еманципації. В юстиніанівський період еманципація здійснювалася: на підставі імператорського рескрипту, який включали до протоколу суду; заяви pater familias, яка також вносилася до судового протоколу; фактичного надання протягом тривалого часу самостійного становища підвладному.

Унаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності, хоча втрачав спадкові права в колишній сім’ї.

Особисті відносини між батьками та дітьми врешті-решт звелися до права батька застосовувати міри покарання до дітей, до обов’язку дітей шанувати батьків, у зв’язку з чим діти не мали права подавати позови на батьків, які принижують честь і гідність останніх, не мали права укладати шлюб без згоди батьків і т. ін.1в шлюбі sine manu, спадкують один після одного.