20. Суперфіцій.

Суперфіцій – буквальне означає – те, що знаходиться на поверхні землі. Якщо за емфітевзисом землю передавали під обробку для виробництва сільськогосподарської продукції, то за суперфіцієм землю орендували під забудову. Суперціфіцій як речове право виникає лише в результаті забудови житлового будинку або іншої споруди на чужій землі.

Суперфщій (superficies) — довгострокове, відчужуване і успадковуване право користування чужою землею для забудови. Суперфіцій, як і емфітевзис, був правом на оренду землі з тією лише різницею, що земля за суперфецієм орендувалася під будівлю, для задоволення житлових потреб.

Суперфіціарій отримував право користуватися і розпоряджатися будинком чи іншою спорудою на свій розсуд, мав змогу їх продати, подарувати, обміняти, здати в найм, встановити на них заклад (зас­таву) і сервітути. Права суперфіція переходили в спадщину.

Суперфіціарій зобов'язаний був сплачувати орендну плату власнику землі, а державі — встановлені податки та інші платежі.

Для встановлення суперфіцію необхідна була передача (traditio) згідно з договором. Припинявся суперфіцій так само, як і емфітевзис (порушення своїх обов'язків, погіршення ділянки; несплати орендної плати та податків і невиконання повинностей; якщо стороння особа набула шляхом давності право власності на ділянку, що орендувалася). Засоби захисту були ті ж, що і у власника. Крім того, існував ще спеціальний інтердикт для захисту суперфіція.

21. Спадкування за законом.

Якщо померлий не залишав заповіту або залишений заповіт не набуває дії (спадкоємець помирав раніше спадкодавця), то настає спадкування за законом.

Спадкування за законом виникло раніше, ніж спадкування за заповітом.

Види спадкоємства за законом: спадкування за jus civil, спадкоємство за преторським правом – bonorum possesio, спадкоємство за правом Юстиніана.

Уже Закони ХІІ таблиць встановили, що відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту. І саме спадкування за законом визначалося положеннями Закону ХІІ таблиць. Можна сказати, що Законами ХІІ таблиць і дальшим розвитком цивільного права (jus civil) були закладені основи спадкування за законом.

Але розвиток економічного життя, зміцнення приватної власності, витіснення агнатичного споріднення когнатичним вимагали нових підходів, нових принципів спадкування за законом. І такі принципи були вироблені преторською практикою центумвірального суду.

Весь попередній розвиток римського спадкового права дав змогу імператору Юстиніану своїми 118 і 127 новелами провести кардинальну реформу спадкування за законом. В основу спадкування за законом у новелах Юстиніана покладено когнатичне (кровне) споріднення та індивідуальна приватна власність.

За цивільним правом розрізняли три класи спадкоємців, за претоторськими едиктами – чотири, то Юстініан усіх потенціальних спадкоємців розділив на 5 класів.

Перший клас – сини, дочки, внуки, правнуки.

Другий клас – батько, мати, дід, баба, а також рідні брати і сестри та їхні діти.

Третій клас – це неповнорідні брати і сестри, а також їхні діти.

Четвертий клас – всі інші родичі без обмеження ступенів.

П’ятий клас – чоловік або жінка, які пережили один одного.

Чоловік, який пережив дружину, або жінка яка пережила чоловіка, закликалася до спадкування, якщо нікого з названих вище родичів у спадкодавця не виявилося, або ніхто з них не прийняв спадщини.