- •Римське право
- •Роль кодифікації Юстиніана.
- •Манципація.
- •Види володіння.
- •Умови вступу в шлюб.
- •Набуття та припинення права власності.
- •Поняття спадкування.
- •Відмінність римського цивільного права від римського приватного права.
- •Умови дійсності договору.
- •Право на чужі речі.
- •Види речей.
- •Зміст права власності.
- •Поняття речей.
- •Виникнення та припинення володіння.
- •Емфітевзіс.
- •Еманціпація.
- •Позовна давність.
- •Поняття прав власності.
- •Батьківська влада.
- •Суперфіцій.
- •Спадкування за законом.
- •Підстави припинення шлюбу.
- •Посесорний захист.
- •Новели Юстиніана.
- •Система державного суду.
- •Види зобов’язань.
- •Відмінність кодексу Юстиніана від сучасного кодексу.
- •Поняття володіння.
- •Іпотека.
- •Відмінність одностороннього правочину від одностороннього договору.
- •Відмінність реальних контрактів від концесуальних.
- •Негаторний позов.
- •Припинення зобов’язань.
- •Визначення римського цивільного права.
- •Спадкування за заповітом.
- •Часткова дієздатність.
- •Особливі засоби преторського захисту.
- •Джерела пізнання римського приватного права.
- •Види володіння.
- •Діяльність юристів – як джерело правоутворення.
- •Види речового права.
- •Підстави виникнення зобов’язань.
- •Види позовів.
- •2. Actio stricti juris (позов «суворого права») та actio bonae fidei (позов «доброї совісті»).
- •Поняття юридичної особи.
- •Поняття зобов’язального права.
- •Сторони у зобов’язанні.
- •Ознаки юридичної особи.
- •Види права власності.
- •Сервітут.
- •Спадкування за законом.
- •Інституції Юстиніана.
- •Види консесуальних контрактів.
- •Відмінність речового права від зобов’язального права.
- •Петіторний захист.
- •Система римського приватного права.
- •Засоби забезпечення зобов’язань.
- •Види реальних контрактів.
- •Предмет регулювання цивільно-правових відносин.
- •Обмежена дієздатність.
- •Поняття позову.
- •Суб’єкти римського цивільного права.
- •Поняття договору.
- •Предмет римського приватного права.
- •Поняття делікту.
- •Елементи кодифікації Юстиніана.
- •Джерела правоутворення.
- •Поняття зобов’язання.
- •Наслідки визнання набувача добросовісним і недобросовісним.
- •Віндикація.
- •Рецепція римського приватного права.
- •Поняття особи та суб’єкта права.
- •Застава.
- •Наслідки невиконання зобов’язання
Манципація.
Манципація - уявний продаж, який відбувався у присутності п'яти свідків та ваговика (повнолітніх римських громадян). Покупець промовляв передбачену формулу, ударяв шматком міді по вагах та передавав його як купівельну суму продавцю речі. Порушення обряду манципації тягло за собою визнання правочину недійсним.
Це символічний акт, за яким у присутності п´яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві. Спочатку вагар дійсно зважував метал, який був платою за річ, що відчужувалась, але з появою карбованої монети зважування стало символічним і лише засвідчувало дійсний факт передачі права власності набувачеві.
Види володіння.
Римське право розрізняло кілька видів володіння.
Цивільне володіння (possessio civile). Цей вид володіння з'явився тоді, коли не було права власності на землю. Оскільки земля вважалася спільним майном всіх громадян Римської держави, то було дозволено захоплювати пустуючі або покинуті ким-небудь землі для подальшої обробки. Вважалося, що домовладика, захоплюючи землю, володіє нею для своєї сім'ї. В Законах XII таблиць вказувалося, що володілець землі, обробляючи її протягом двох років, перетворюється на власника землі.
Законне володіння — це володіння, набуте будь-якою особою дозволеним способом, наприклад, шляхом передачі, купівлі тощо.
Незаконне володіння — це володіння, набуте недозволеним способом, наприклад, шляхом насильства, обману, таємного викрадення тощо. Незаконне володіння може бути двох видів: добросовісне і недобросовісне. Добросовісне володіння мало місце лише тоді, коли володілець речі не знав і не повинен був знати, що він не має правомірного володіння (наприклад, крадена річ куплена на базарі).
Недобросовісне володіння означає, що володар знає і повинен знати, що він не має права володіння на цю річ (наприклад злодій).
Суб'єктами володіння могли бути лише ті особи, які мають свою волю. Такими не могли бути діти, молодші семи років, божевільні, юридичні особи тощо. Однак допускалося набуття володіння і володіння за осіб, не здатних мати свою волю, через представника.
Об'єктом володіння могли бути тільки ті речі, які знаходяться у цивільному обігу. Одночасне володіння кількох осіб однією річчю неможливе, але можливе володіння нею по ідеальних частинах, так зване загальне володіння.
Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізняли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належить, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є законним володільцем. До законних володільців прирівнювалися і похідні володільці.
Незаконне володіння, у свою чергу, може бути двох видів:
а) незаконне добросовісне;
б) незаконне і недобросовісне.
Добросовісне володіння ґрунтується на помилковій думці володільця в тому, що він справді має право володіти даною річчю.
