2. Манципація.

Манципація - уявний продаж, який відбувався у присутності п'яти свідків та ваговика (повнолітніх римських громадян). Покупець промовляв передбачену формулу, ударяв шматком міді по вагах та передавав його як купівельну суму продавцю речі. Порушення обряду манципації тягло за собою визнання правочину недійсним.

Це символічний акт, за яким у присутності п´яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві. Спочатку вагар дійсно зважував метал, який був платою за річ, що відчужувалась, але з появою карбованої монети зважування стало символічним і лише засвідчувало дійсний факт передачі права власності набувачеві.

3. Види володіння.

Римське право розрізняло кілька видів володіння.

Цивільне володіння (possessio civile). Цей вид володіння з'явився тоді, коли не було права власності на землю. Оскільки земля вважалася спільним майном всіх громадян Римської держави, то було дозволено захоплювати пустуючі або покинуті ким-небудь землі для подальшої обробки. Вважалося, що домовладика, захоплюючи землю, володіє нею для своєї сім'ї. В Законах XII таблиць вказувалося, що володілець землі, обробляючи її протягом двох років, перетворюється на власника землі.

Законне володіння — це володіння, набуте будь-якою особою дозволеним способом, наприклад, шляхом передачі, купівлі тощо.

Незаконне володіння — це володіння, набуте недозволеним способом, наприклад, шляхом насильства, обману, таємного викрадення тощо. Незаконне володіння може бути двох видів: добросовісне і недобросовісне. Добросовісне володіння мало місце лише тоді, коли володілець речі не знав і не повинен був знати, що він не має правомірного володіння (наприклад, крадена річ куплена на базарі).

Недобросовісне володіння означає, що володар знає і повинен знати, що він не має права володіння на цю річ (наприклад злодій).

Суб'єктами володіння могли бути лише ті особи, які мають свою волю. Такими не могли бути діти, молодші семи років, божевільні, юридичні особи тощо. Однак допускалося набуття володіння і воло­діння за осіб, не здатних мати свою волю, через представника.

Об'єктом володіння могли бути тільки ті речі, які знаходяться у цивільному обігу. Одночасне володіння кількох осіб однією річчю неможливе, але можливе володіння нею по ідеальних частинах, так зване загальне володіння.

Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізняли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належить, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є законним володільцем. До законних володільців прирівнювалися і похідні володільці.

Незаконне володіння, у свою чергу, може бути двох видів:

а) незаконне добросовісне;

б) незаконне і недобросовісне.

Добросовісне володіння ґрунтується на помилковій думці володільця в тому, що він справді має право володіти даною річчю.