20.Види та методи реґіонарної анестезії

Провідникова(блокада нерва)

Плеск усна(блокада нервового сплетення)

Спінальна(блокада провідних шляхів спинного мозку)

21.Особливості загал. Анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.

Підготовка хворих до наркозу При екстрених оперативних втручаннях хворому якнайшвидше (часто безпосередньо під час операції) проводять такі дослідження: 1. Клінічний аналіз крові. 2. Клінічний аналіз сечі. 3. Визначення групи крові та резус-належності. 4. ЕКГ – контроль (моніторингування). 5. Визначення рівня глікемії. При анестезіологічному забезпеченні ургентних оперативних втручань вищеперерахований діагностичний мінімум є обов’язковим вдоопераційному періоді; крім того, слід провести: 6. Рентгенологічне обстеження органів грудної клітки. 7. Огляд хворого терапевтом (педіатром) або профільним спец іалістом. При підготовці хворих до планових оперативних втручань більш детально обстежують функції інших органів та систем: 8. Біохімічний аналіз крові (білірубін, сечовина, креатинін, білок та його фракції, електроліти, коагулограма, трансамінази, холінестераза тощо). 9. Функціональні проби на визначення ступеня компенсації дихальної, серцево-судинної, центральної нервової систем, орган ів детоксикації та виділення (за показаннями). 10. Спеціальні інструментальні дослідження (ендоскопічні, анг іографічні, ультразвукові обстеження, сканування органів тощо). Виявивши соматичну патологію, котра потребує корекції, анестезіолог разом з профільним спеціалістом та лікуючим лікарем проводять відповідну терапію. Її тривалість лімітується, з однієї сторони, характером та ступенем компенсації захворюванння, з іншої – екстреністю необхідного оперативного втручання.

 Передопераційна підготовка хворих (премедикація) поділяється на віддалену та безпосередню.

Віддалена підготовка – комплекс заходів, які проводять хворим в переддень операції з метою їх підготовки до анестезіолог ічного забезпечення. Вона включає корекцію зрушених функц ій різних органів і систем. Одним із завдань анестезіолога є забезпечення психоемоційного спокою у хворих напередодні операції. Для цього застосовують: • психогенний вплив медичного персоналу. Заспокійлива розмова лікаря-анестезіолога з хворим, пояснення йому основних етапів операції та наркозу, створення психоемоц ійного комфорту завдяки чуйному та дбайливому ставленню середнього та молодшого медичного персоналувиклика є у хворого відчуття впевненості та віри в сприятливий результат оперативного лікування; • медикаментозну терапію. Поєднують атарактики (мепробамат, еленіум, реланіум) зі снодійними препаратами (ноксирон, похідні барбітурової кислоти та ін.) в терапевтич- них дозах. Повноцінний, глибокий сон та психоемоційна рівновага хворих перед операцією мають важливе значення для попередження небажаних реакцій зі сторони вегетативної та ендокринної систем; дозволяють створити оптимальний фон для плавного введення хворих у наркоз, гладкого перебігу та швидкого виходу з нього.

Підготовка шлунково-кишкового тракту. Однією з обов’язкових умов майбутньої операції є забезпечення “порожнього шлунка” для попередження такого ускладнення, як аспірація його вмісту в дихальні шляхи. Для цього необхідно: • перевести хворих на дієтичне харчування в останні 2 – 3 доби; • заборонити вживання їжі за 8 годин до операції; • застосувати Н2 блокатори (ранітидин, циметидин) перед операцією для зменшення об’єму шлункового соку та його кислотності; • призначити перорально антациди для нейтралізації кислотност і шлункового соку; • провести високі очисні клізми (ввечері та зранку напередодн і операції). Вони відіграють важливу роль в детоксикац ії організму та у своєчасному відновленні перистальтики кишечника в ранньому післяопераційному періоді. У випадках оперативних втручань за ургентними показаннями хворим необхідно очистити шлунок з допомогою зонда; за 1 годину до операції ввестивнутрішньовенно 200 мг циметидину та за 15 – 20 хв. перед наркозом дати випити 15 мл 0,3 М розчину цитрату натрію. При такій підготовці зводиться до мінімуму небезпека блювання, регургітації та аспірації шлункового вмісту в дихальні шляхи (одного з найчастіших та найгрізніших ускладнень, ймов ірних при наркозі).

Безпосередня премедикація. При необхідності планових оперативних втручань її проводять за 30 – 40 хвилин до введення (індукції) хворих у наркоз. При застосуванні класичної премедикації вводять внутрішньом’язово: а) периферичний М-холінолітик (0,1 % р-н атропіну сульфату або 0,1 % р-н метацину із розрахунку 0,01 мг/кг); б) антигістамінний засіб (1 % р-н димедролу чи 2,5 % р-н піпольфену, 2 % р-н супрастину по 1-2 мл ); в) наркотичний аналгетик (1-2 % р-н промедолу чи морфіну гідрохлориду в дозі 0,3 мг/кг). При ургентній операції середники для премедикації частіше застосовують внутрішньовенно (перед ввідним наркозом). За показаннями в премедикацію можна включити транквілізую чі засоби (0,5 % р-н сибазону 2 мл; 0,25 % р-н дроперидолу 2 мл тощо), ненаркотичніаналгетики (р-н трамадолу 2 мл, р-н баралгіну 5 мл, тощо), глюкокортикоїди (р-н преднізолону 60-90 мг) та інші середники. Слід остерігатись швидкого внутрішньовенного введення антигістамінних середників, транквілізаторів та наркоти чних аналгетиків хворим з дефіцитом об’єму циркулюючої крові у зв’язку з ймовірним зниженням артеріального тиску! При правильно підібраній та виконаній премедикації хворий повинен бути спокійним, сонливим. Його транспортують в операц ійну на каталці.

Перед операцією та наркозом кожному хворому необхідно встановити ступінь анестезіологічного та операційного ризику. Однією з найбільш вживаних в Україні є класифікація ступенів ризику, запропонована В.А. Гологорським у 1982 році. Оцінюють: I. Соматичний стан хворих.

1. Хворі без органічної патології чи з локальними захворюваннями без системних розладів.

2. Хворі, що мають легкі чи помірні системні розлади, пов’язан і чи ні з хірургічною патологією, які помірно порушують життєдіяльність.

3. Хворі з тяжкими системними розладами, пов’язаними чи ні з хірургічною патологією, які суттєво порушують нормальну життєдіяльність.

 4. Хворі з вкрай вираженими системними розладами, пов’язаними чи ні з хірургічною патологією, що становлять небезпеку для життя.

5. Хворі, передопераційний стан яких настільки тяжкий, що може закінчитись смертю протягом доби навіть без проведення операції.

II. Тяжкість оперативного втручання.

 А. Малі операції на поверхні тіла та порожнистих органах (розкриття гнояків, неускладнені апендектомії та герніопластики, гемороїдектомії, ампутації пальців тощо).

Б. Операції середнього об’єму (ампутації сегментів кінцівок, розкриття гнояків в порожнинах тіла, складні апендектомії та герніопластики, операції на периферичних судинах).

 В. Хірургічні операції великого об’єму (радикальні операції на органах грудної клітки та черевної порожнини, розширені ампутації кінцівок). Г. Операції на серці та магістральних судинах.

Д. Екстрені оперативні втручання. Для прикладу: хворого молодого віку без супровідної патолог ії готують до планової операції з приводу калькульозногохолециститу. Ступінь операційного ризику в нього становитиме 1В. При біохімічному обстеженні в нього виявлено високий рі- вень глікемії, діагностовано цукровий діабет у стадії компенсац ії. Ступінь ризику – 2В. При необхідності екстреної операції у цього ж хворого ступінь ризику становитиме 2ВД.

Завдання медичної сестри при підготовці хворого до операції – активно допомагати лікарю при обстеженні та лікуванн і пацієнта, якого готують до оперативного лікування,  створити умови максимальної зручності та психологічного комфорту. Уже сам вигляд медичного персоналу повинен заспокоювати пацієнта. Білосніжний халат, чітке виконання різних маніпуляцій, лагідний голос, уважний погляд, підбадьорююча посмішка та заспокійлива розмова медичної сестри надзвичайно необхідні людині, яка потрапила до лікарні, вселяють у неї впевненість у благополуч- ному результаті лікування; • уважно слідкувати за змінами стану пацієнта (кольором шкіри, притомністю, температурою тіла, характером зовн ішнього дихання, станом серцево-судинної системи, діяльн істю шлунково-кишкового тракту та нирок) і доповідати лікарю про найменші відхилення соматичного стану; • чітко, кваліфіковано та вміло виконувати необхідні мані- пуляції(підключення системи для проведення інфузійної терапії, забір крові для лабораторних досліджень, внутрі- шньовенні, внутрішньом’язові та підшкірні ін’єкції, введення катетера у сечовий міхур, участь у промиванні шлунка та кишечника тощо); • скрупульозно дотримуватись правил асептики та антисептики при виконанні призначень, проведенні маніпуляцій; санітарно-гігієнічного режиму у відділені; • медична сестра (анестезист) проводить безпосередньо премедикац ію в палаті, або в операційній.

 Медична сестра повинна пам’ятати правила введення лікарських середників із недопустимістю змішування в одному шприці ліків, які є несумісними (напр., р-нів наркоти чних аналгетиків та атропіну); Ефективна дія премедикації проявляється загальмованістю та сонливістю хворого. Медична сестра повинна його не залишати поза увагою, транспортувати пацієнта в операційну тільки в лежачому положенні на зручній каталці.