Отож, наукове дослідження умовно поділяють на етапи:

- емпіричний;

- теоретичний.

Емпіричний етап наукового дослідження пов'язаний із отриманням та первісною обробкою матеріалу, процесом накопичення фактів, описом мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявленням основної залежності між ними.

Саме під час такої роботи дослідник повинен:

- описати кожний факт термінами науки, у межах якої ведеться дослідження;

- відібрати з усіх фактів типові, найбільш вживані;

- класифікувати факти за їх сутністю, з'ясувавши наявні зв'язки між відібраними фактами.

Теоретичний етап дослідження пов'язаний із глибоким аналізом наукового фактажу, перевіреного, усвідомленого та зафік­сованого мовою науки, проникненням у суть явищ, формулюванням його в якісній та кількісній формі, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.

Між двома етапами дослідження є постановка проблеми, що означає:

- визначення того, що є невідомим і потребує доведення;

- формулювання питання, що відображає основний зміст проблеми, та обґрунтування його правильності й важливості для науки;

- виокремлення конкретних завдань, послідовність їх вирішення та методи, що при цьому застосовуються.

Наукове дослідження в кожному зі своїх циклів рухається від ем­пірики до теорії, а від теорії – до практики, що її перевіряє.

Цей процес включає певні стадії та характерні форми, у яких існує та розвивається наукове знання, зокрема отримання, опис фактів та постановка наукових проблем, висунення гіпотези, нової ідеї, поло­ження, формулювання теорії та органічне включення в неї доказових положень.

Теорія (грецьке - розгляд, дослідження) – форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему по­нять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв'язки у суспільстві. Теорія виникає в результаті пізнавальної діяль­ності та практики і являє собою мисленнєві процеси відображення дійсності.

Наукова теорія як система характеризується:

- предметністю;

- адекватністю об'єктивній дійсності;

- конкретністю;

- істинністю та достовірністю.

Наукова теорія повинна бути логічною, пояснювати факти та нау­кові конструкції. Нові теорії виникають тоді, коли існуючі знання не задовольняють пояснення експериментальних фактів.

Структуру наукової теорії складають:

- факти – знання про об'єкти або явища, вірність яких доведена;

- категорії – загальні та фундаментальні поняття, що відоб­ражають найбільш суттєві, загальні якості явищ дійсності;

- аксіоми (грец. axioma) – істинні положення, що приймаються без логічного доказу, в силу їх безпосередньої переконаності;

- постулати (лат. postulatum) – твердження (судження), що приймаються науковою теорією ж істинні, хоча вірність їх не доведена;

- принципи (лат. principium) – вих.ідні положення будь-якої теорії, учення, науки або світогляду; абстрактні визначення ідеї, що виникли в результаті суб'єктивного осягнення досвіду людства;

- поняття – думка, що узагальнює та виокремлює предмети, яви­ща за певними ознаками, відображає суттєві його якості (загальні, одиничні, конкретні, абстрактні, відносні, абсолютні й т.д.); судження (висловлювання) - висловлена думка (стверджую­ча, Загальна, конкретна, умовна тощо), у якій відображене став­лення до її змісту, істинності або хибності;

- умовивід - процес мислення, що об'єднує послідовність двох та більше суджень, у результаті чого з'являється нове судження;

- закони - суттєві та необхідні відношення між явищами, що відображають загальні зв'язки та мають об'єктивний характер.

Таким чином, наукова теорія – це система суттєвих ідей, підходів та логічних принципів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний роз­питок природи, суспільства, мислення на основі зв'язків між її поняттями.