Тема 2. Основні напрямки досліджень
з педагогіки та психології в Україні
Класифікація педагогічних та психологічних наук.
Національна Академія наук України та мета її діяльності.
Методологія педагогіки. Структура педагогічної науки.
Види науково-педагогічних досліджень.
Принципи науково-педагогічного дослідження.
1. Кожна наука в будь-якому об’єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження – ту чи іншу форму буття об’єктивного світу, ту чи іншу сторону процесу розвитку природи та суспільства. Самостійність будь-якої науки визначається, перш за все, наявністю особливого, власного предмету дослідження, наявністю такого предмету, який не досліджується жодною іншою дисципліно.
Предмет педагогіки – процес спрямованого розвитку та формування людської особистості в умовах основних категорій педагогіки: розвиток, виховання, освіта та навчання.
В загальній системі наук, в загальній системі «речей та знань» педагогіка виступає як єдина наука,що має за предмет виховання людини.
Структура педагогічних наук
1. Структура педагогічної науки
Галузь науки. Педагогічні науки
13.00.01 Загальна педагогіка та історія педагогіки
13.00.02 Теорія і методика навчання (з галузей знань)
13.00.03 Корекційна педагогіка
13.00.04 Теорія і методика професійної освіти
13.00.05 Соціальна педагогіка
13.00.06 Теорія і методика управління освітою
13.00.07 Теорія і методика виховання
13.00.08 Дошкільна педагогіка
13.00.09 Теорія навчання
13.00.10 Інформаційно-комунікаційні технології в освіті
Психологічні науки
19.00.01 Загальна психологія, історія психології
19.00.02 Психофізіологія
19.00.03 Психологія праці; інженерна психологія
19.00.04 Медична психологія
19.00.05 Соціальна психологія; психологія соціальної роботи
19.00.06 Юридична психологія
19.00.07 Педагогічна та вікова психологія
19.00.08 Спеціальна психологія
19.00.09 Психологія діяльності в особливих умовах
19.00.10 Організаційна психологія; економічна психологія
19.00.11 Політична психологія
Паспорт спеціальності 13.00.08 - дошкільна педагогіка
I. Формула спеціальності:
Галузь педагогічної науки, яка вивчає зміст, форми й методи виховання та навчання в дошкільному віці; визначає умови оптимізації навчально-виховної роботи в різних соціальних інститутах; досліджує особливості формування життєвої компетентності дітей різних віково-статевих груп; обґрунтовує вимоги до розвитку в дошкільному віці базових особистісних цінностей; досліджує умови забезпечення різнобічного розвитку дитини; актуалізує необхідність взаємозв'язку суспільного та сімейного виховання дошкільника; з'ясовує тенденції розвитку дошкільної освіти, теоретико-методологічне та прикладне забезпечення її функціонування в Україні.
II. Напрями досліджень:
- Дослідження фундаментальних проблем філософії дошкільної освіти.
- Обґрунтування та розроблення сучасної теорії розвитку, виховання та навчання дошкільника, становлення його активності.
- Розроблення прогностичних моделей розвитку дошкільної освіти, критеріїв визначення їх ефективності.
- Вивчення теоретичних і прикладних аспектів змісту дошкільної освіти, умов її гуманізації та гуманізації, інтеграції та диференціації.
- Концептуальне та програмно-методичне обґрунтування рівня особистісного розвитку дошкільника.
- Дослідження наступності в роботі сім'ї дошкільного закладу і школи; вивчення специфіки розвитку, навчання й виховання дошкільників у різних типах освітніх закладів.
- Створення особистісно орієнтованої системи виховання дошкільників, формування в них ціннісного ставлення до природного та предметного довкілля, оточуючих людей, самих себе.
- Вивчення взаємозв'язку розумового, фізичного та морального виховання дошкільника.
- Особливості розвитку самостійності в ранньому онтогенезі.
- Дослідження умов гуманізації та демократизації взаємодії дошкільного закладу і сім'ї, особливостей виховання дошкільників у сім'ях різних типів.
- Формування в дошкільному дитинстві системи морально-духовних цінностей.
- Формування в дошкільників культури взаємин, здатності до діалогу з дорослими й однолітками.
- Дослідження потенційних можливостей групи дитячого садка як колективу.
- Вивчення педагогічних умов зародження в дошкільників соціальної відповідальності та становлення основ соціальної позиції.
- Опрацювання моделей розвитку елементарних форм правової свідомості і самосвідомості дошкільників.
- Дослідження проблем національного, патріотичного, інтернаціонального виховання дошкільника в сім'ї та суспільному закладі.
- Вивчення процесу взаємодії дошкільника з предметним довкіллям, становлення уміння орієнтуватися у предметах побуту й ужитку.
- Дослідження педагогічних умов формування в дошкільників споживацької й утворювальної активності, визначення ролі в її формуванні вікових та індивідуальних особливостей.
- Вивчення можливостей оптимізації творчого ставлення дошкільника до праці.
- Дослідження проблем формування у дошкільників потреби в здоровому способі життя.
- Вивчення динаміки розвитку впродовж дошкільного дитинства рухової активності, фізичної витривалості, здатності до саморегуляції, уміння відчувати межі безпечної поведінки.
- Особливості статевого виховання дошкільника.
- Аналіз тенденцій художньо-естетичного розвитку в дошкільному дитинстві, функцій і змісту художньої освіти й виховання на ранніх етапах онтогенезу; основ художнього смаку, ціннісного ставлення до природи та творів мистецтва, естетичних поглядів на життя.
- Дослідження культурологічних аспектів сучасної системи дошкільної освіти, визначення педагогічних умов, змісту, форм і методів культурологічного розвитку в загальноосвітніх і спеціалізованих дошкільних закладах.
- Формування основ екологічної культури і навичок природоохоронної діяльності в дошкільному віці.
- Дослідження умов становлення в дошкільному віці пізнавальної активності.
- Аналіз тенденцій мовленнєвого розвитку дошкільника.
- Вироблення нової стратегії визначення показників зрілості дитини, ефективності педагогічної діяльності вихователя дошкільного закладу.
- Аналіз умов становлення основ громадянського виховання дошкільника; встановлення зв'язку його соціальної компетентності з його моральним розвитком.
III. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені: педагогічні науки.
2. Основними завданнями Академії педагогічних наук є методологічне, теоретичне і методичне забезпечення розвитку системи національної освіти. А саме: опрацювання нової філософії освіти; розробка державних стандартів і системи оцінки якості освіти на різних рівнях; створення теорії цілісного розвитку особистості; опрацювання методології і теорії змісту освіти та процесу навчання в різних типах навчальних закладів; обґрунтування цілей і цінностей національної системи освіти і виховання; створення підручників і навчальних посібників нового покоління; розробка прогресивних технологій педагогічної діяльності; інформатизація і комп’ютеризація навчального процесу; дослідження актуальних проблем загальної, дитячої та педагогічної психології; комплексний аналіз соціальної ситуації психічного та особистісного розвитку дітей і молоді та ін.
Наукові структури Академії об’єднано у п’ять відділень:
теорії та історії педагогіки (академік-секретар СухомлинськаО.В.);
дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті (академік-секретар Бібік Н.М.);
психології, вікової фізіології та дефектології (академік-секретар МаксименкоС.Д.);
педагогіки і психології вищої школи (академік-секретар Євтух М.Б.);
педагогіки і психології професійно-технічної освіти (академік-секретар НичкалоН.Г.).
Значна увага приділяється підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру та докторантуру, які функціонують в усіх інститутах Академії. Підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів здійснюється в 10 підвідомчих інститутах за всіма спеціальностями в галузі педагогічних і психологічних наук, а також з окремих спеціальностей філософії.
ВНЗ як мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за рахунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Проводять дослідження науково-педагогічні працівники із залученням студентів, а також молодих учених, здобувачів кандидатських і докторських дисертацій за науковою тематикою вищих навчальних закладів.
Науково-педагогічні працівники у вищих навчальних закладах можуть займати посади: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор, зав. кафедрою. Співробітникам НДІ присвоюються звання молодшого наукового співробітника, наукового співробітника, старшого наукового співробітника, провідного наукового співробітника, головного наукового співробітника, зав. науковим відділом, зав. лабораторією. Найвидатніші вчені обираються зборами НАН України, галузевими і громадськими академіями – членами-кореспондентами і дійсними членами-академіками.
Для підготовки наукових кадрів в Україні діє аспірантура, докторантура, а також самостійна робота спеціалістів по написанню дисертації без відриву від виробництва (здобувачі).
Отже, суб’єктами наукової діяльності є: науковці, вчені та науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
Тих, хто постійно займається науковою діяльністю, називають дослідниками, науковцями, науковими працівниками, вченими.
Науковий працівник – це вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.
Суттєвою особливістю розвитку науки є наступність досвіду і знань, єдність традицій і новаторства. Однією з форм її втілення є наукові школи, функціонування яких передбачає боротьбу думок, творчі дискусії та конструктивну критику. Науковою школою слід вважати творчу співдружність вчених, які працюють в одній країні або в одному місті в певній галузі науки, об’єднаних спільністю підходів до вирішення проблеми, стилю роботи, спільністю наукового мислення, ідей і методів їх реалізації.
3. Методологія (гр. methodos - спосіб, метод, шлях дослідження чи пізнання і logos - наука, знання, вчення) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки.
На сьогодні поняття методологія вживається в декількох значеннях:
1) вчення про методи дослідження;
2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці;
3) загальні положення, що лежать в основі дослідження тих чи інших проблем;
4) система принципів і способів організації теоретичної і практичної (пізнавальної) діяльності, а також наука процю систему.
Структуру методології показано на рис.1.
Методологія виконує такі функції:
визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;
направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;
забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;
допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;
забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;
створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.
Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.
Р
ис.
1.
Структура методології
Методологія – вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності – має чотирирівневу структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію, конкретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.
У будь-якому науковому дослідженні передусім здобувають факти, на підставі яких потім формулюють теоретичні положення. Найбільш важливими є вихідні теоретичні позиції дослідника, тому що від його світогляду, установок, цілей і завдань дослідження залежить спосіб, за допомогою якого він здобуватиме факти, тлумачитиме їх, робитиме висновки. Не менш важлива проблема — сама організація і хід дослідження. Тому виникає певне коло питань: як здобувати факти, як їх обробляти, оцінювати, тлумачити і викладати, як за фактами робити висновки та узагальнення, як на основі фактів вибудовувати авторську концепцію дослідження і наукову теорію. Усе це галузь спеціальної науки — методології (наукознавства). Методологія — це вчення про структуру, логіку організації, принципи побудови, форми, засоби і способи наукового пізнання. Вона вивчає світоглядну концепцію сучасної науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, що утвердилися в науці, які неодмінно треба знати і філософу, і філологу, і педагогу, і психологу, і математику.
Водночас кожна галузь науки, крім загальних, має специфічні теоретичні вихідні положення. Вони входять до методології цієї науки як її теоретичний фундамент. Але, оскільки педагогіка — суспільна наука, то на відміну від точних наук і наук про природу вона спирається не тільки на власні наукові факти, а й на закономірності соціального розвитку, які відображають філософія, історія, соціологія, економіка, психологія та ін. На цій підставі, з одного боку, загальнометодологічні принципи сучасної педагогіки будуються на системі провідних ідей науки, а з іншого — методологія педагогіки так чи інакше відображає проблеми методології всіх суспільних наук. Під методологією педагогіки слід розуміти загальні принципові вихідні положення, які покладено в основу дослідження будь-якої педагогічної проблеми.
Будь-яка наука використовує такі вихідні положення, крізь призму яких відбивається філософське бачення світу. У вітчизняній педагогічній науці методологічними вважаються провідні ідеї та концепції, що вписуються в систему науково-матеріалістичного світогляду і відповідають об'єктивним тенденціям розвитку сучасної науки в цілому. Тому діалектико-матеріалі-стична філософія, що розробила єдиний погляд на світ, на всі явища природи, суспільства й особистості, який відбито у законах діалектики, становить фундамент методології вітчизняної педагогіки.
Діалектичний підхід до пізнання явищ педагогічної дійсності полягає у вивченні суперечностей у самій сутності предметів. При цьому діалектична суперечність визначається як взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін об'єкта чи системи, які водночас діють у внутрішній єдності та взаємопроникненні і є джерелом саморуху та розвитку об'єктивного світу і пізнання. Тому проблемою номер один вважають вивчення суперечливості педагогічного явища чи процесу. Без суперечностей немає розвитку; там де є рух, зміна, треба шукати суперечність. Розрізняють зовнішні і внутрішні суперечності, а також основні й супровідні. У найзагальнішому плані внутрішні педагогічні суперечності — це невідповідність між основними потребами особистості, що включені в освітньо-виховний процес, і наявністю сил, засобів для їх задоволення, невідповідність між її власними цілями, бажаннями і можливостями їх успішної реалізації і т. ін. Зовнішні суперечності відбивають невідповідність внутрішнього світу особистості, яка формується і розвивається, а також набуває своєї характеристики як сукупності всіх суспільних відносин, вимогам її реального життя. Джерелом "саморуху" будь-якого явища є внутрішні суперечності, але вони самі виникають внаслідок зв'язків означеного предмета, явища з іншими, тобто внаслідок зовнішніх суперечностей.
Загальна діалектична схема пізнання будь-яких явищ, у тому числі педагогічних, така: