Тема 7. Комплексне керування активами й пасивами банку

1. Необхідність і сутність комплексного керування активами й пасивами комерційного банку

2. Методи керування активами й пасивами банку

КЕРУВАННЯ АКТИВАМИ Й ПАСИВАМИ (УАП) – процес формування й наступного регулювання структури активів і пасивів балансу банку, що забезпечує досягнення вироблених стратегій і встановлених цілей фінансового менеджменту.

Процес УАП націлений на залучення максимально припустимого обсягу ресурсів (як власних, так і позикових) і їхнє розміщення в максимально дохідні активи, що володіють заданим рівнем ліквідності й що має обмежений рівень ризику. При цьому винна забезпечуватися максимізація або, щонайменше, стабілізація величини банківської маржі (різниці між процентними надходженнями й процентними витратами) при прийнятному для банку рівні ризику.

У банківській практиці використаються два основних методи УАП: а) метод об'єднання загального фонду коштів; б) метод поділу джерел фондів.

В основі першого методу лежить ідея об'єднання всіх ресурсів і розподілу між тими видами активів, які вважаються більше дохідними.

Першочерговим завданням при визначенні структури розміщення коштів є встановлення їхньої частки, що відповідає первинним резервам - головному джерелу ліквідності комерційних банків. Під первинними резервами розуміються активи, що не приносять доходу, але являющиеся високо ліквідними. До них ставляться:

• касова готівка;

• залишки коштів на корсчете в НБУ, що виконують функцію обов'язкових резервів;

• залишки коштів на рахунках у банках-кореспондентах.

Завдання керівництва банківською установою в цьому випадку укладаються у визначенні пріоритетів розміщення активів.

Перевага даного методу укладається в простоті практичного застосування при прийнятті управлінських рішень.

Другий метод ставить у залежність розмір необхідних банку ліквідних коштів від джерел залучення фондів. У цьому випадку керівництву банку необхідно розглядати конкретні джерела, за рахунок яких залучається основна частина коштів, ретельно відслідковувати співвідношення обсягів вкладів до запитання й строкових вкладів, а також обсягів позик на грошовому ринку й загальній величині зобов'язань банку.

Якщо фонди банку формуються в основному за рахунок короткострокових, щодо непостійних джерел, то більша частка коштів повинна вкладатися в короткострокові кредити й цінні папери. Навпроти, банк, що формує фонди за рахунок довгострокових коштів (наприклад, термінових депозитів), може з деяким ризиком використати їх на довгострокові позики - як споживчі (включаючи кредит під заставу нерухомості), так і підприємницькі.

Тема 8. Керування банківською ліквідністю

1. Поняття банківської ліквідності й фактори, що впливають на її рівень

2. Коротке узагальнення існуючих теорій керування банківською ліквідністю й практичне їхнє використання

3. Моделі оцінки ліквідності як «запасу» й як «потоку»

4. Способи визначення потреби в ліквідних коштах комерційного банку. Оцінка потреби в ліквідності по методу джерел і витрат коштів, а також структури коштів.

5. Керування банківською ліквідністю на макрорівні

ЛІКВІДНІСТЬ БАНКУ – здатність банку вчасно покривати свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів, або мобілізації ресурсів з інших джерел (притягнутих депозитів, одержання міжбанківських кредитів і т.д.).

Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність, оскільки висока Л. б. може негативно вплинути на прибутковість активів. Адже чим вище ліквідність активів, тим нижче від них доход. Тому мистецтво керування активами саме й полягає в тому, щоб забезпечити банку як можна більшу норму прибутку на його капітал (власний і притягнутий) і в той же час зберегти платоспроможність банку. Це завдання можна вирішувати шляхом зберігання великих резервів вільних коштів на кореспондентському рахунку. Але краще залучати для цієї мети депозити й міжбанківські кредити, у тому числі «короткі» гроші, тобто кошти тимчасово вільні протягом невеликого періоду часу.

Таким чином, ліквідність банку визначається, насамперед, збалансованістю активів і пасивів балансу банку, ступенем відповідності строків розміщення активів і притягнутих банком пасивів.

Банк уважається ліквідним, якщо сума його наявних коштів й інших ліквідних активів, які він може швидко мобілізувати з інших джерел, достатня для своєчасного погашення його поточних зобов'язань

На Л.б. впливають також:

• ступінь ризикованості активних операцій;

• якість керування банком;

• обсяг, структура й строки виконання забалансових операцій;

• можливість швидкої мобілізації коштів з інших джерел (на міжбанківському ринку, у НБУ й т.д.)

Відповідно до інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.01 для комерційних банків доводять наступні нормативи ліквідності (Див. табл.).

Інформаційною базою для контролю дотримання нормативів ліквідності є щоденний баланс, переданий по електронній пошті щодня в регіональне керування НБУ.

Повсякденна робота комерційного банку по керуванню ліквідністю й платоспроможністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.

Таблиця 1

Нормативи ліквідності
Н4- норматив миттєвої ліквідності	Даний норматив установлює можливість негайного погашення зобов'язань клієнтів і вкладників за рахунок високоліквідних активів	, де Скр - кошти на коррахунку; К - касова готівка; Стс - залишки коштів на поточних рахунках	Не менш 20%
Н5- норматив поточної ліквідності	Визначає ступінь збалансованості строків і сум ліквідних активів і зобов'язань банку	, де А - активи банку зі строком погашення до 30 днів; О - зобов'язання банку зі строком погашення до 30 днів.	Не менш - 40%
Н6 – норматив короткострокової ліквідності	Характеризує здатність банку погашати короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів	, де ЛА - ліквідні активи зі строком погашення до 1 року; ДО- короткострокові зобов'язання зі строком погашення до 1 року.	Не менш 20%

Дотримання цих нормативів спонукує банки розміщати в активні операції всі притягнуті кошти. Для підтримки своєї ліквідності банки повинні постійно регулювати як склад активів, так і пасивів, щоб дотримати таких нормативів.

До показників ліквідності банків ставиться також максимальний розмір ризику на один позичальника, оскільки його недотримання може викликати банкрутство банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості за позикою одного позичальника, до суми власних коштів банку, і не повинен перевищувати 25%. Див. також КЕРУВАННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ.

КЕРУВАННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ укладається в оцінці потреби банку в ліквідних коштах на певний період і можливі надходження коштів, за рахунок к-рый може бути сформований ліквідний резерв.

У.л.б. здійснюється на двох рівнях: централізоване керування й децентралізоване регулювання, здійснюване на рівні самого банку.

Централізоване керування ліквідністю укладається у встановленні НБУ нормативів ліквідності, регулювання ліквідності при встановленні резервних вимог, а також використанні інших інструментів грошово-кредитного регулювання.

Децентралізоване керування ліквідністю власне кажучи охоплює керування всіма активами й пасивами, а також забалансовими операціями з метою запобігання ризику незбалансованої ліквідності й платоспроможності, а також оптимального сполучення ліквідності й прибутковості.

У процесі організації роботи з керування ліквідністю на рівні банку використаються два методи: метод джерел і використання коштів і метод структури коштів.

Метод джерел і використання коштів заснований на двох простих фактах:

1. Ліквідні кошти банку ростуть, коли збільшуються депозити й знижується обсяг позичок.

2. Ліквідні кошти банку знижуються, коли зменшуються депозити й росте обсяг позичок.

Якщо ж джерела й обсяг використання ліквідних коштів не порівнюються один з одним, то в банку виникає розрив ліквідності: позитивний (надлишок ліквідності) - коли джерела ліквідних коштів перевищують використання ліквідних коштів і негативний (дефіцит ліквідності) - коли обсяг використання ліквідних коштів перевищує величину їхніх джерел.

Отже, перший метод керування ліквідністю на рівні банку заснований на складанні прогнозу величини кредитів і депозитів й оцінці нетто-ліквідної позиції (виявлення дефіциту або позитивного сальдо) на плановий період. У випадку виявлення дефіциту ліквідності менеджери банку прагнуть дістати кошти з найбільш дешевих і доступних за часом джерел, а у випадку надлишку ліквідності вони прагнуть вкласти цей надлишок коштів у дохідні активи.

Метод структури коштів заснований на тім, що на першому етапі джерела депозитів й інших коштів банку розділяються на категорії, в основі к-рых лежить оцінка можливості їхнього знецінення, і, отже, можливість бути загубленими для банку. Напр., можна розділити депозити банку й недепозитні зобов'язання на три категорії:

1. Зобов'язання по «гарячим грошам» – внески й інші кошти, к-рые чутливі до зміни процентних ставок, або ті, у знеціненні к-рых у майбутньому періоді керівництво впевнене. Імовірність вилучення таких коштів приблизно 0,95

2. Ненадійні кошти – внески клієнтів, значна частина к-рых (можливо, 25-30%) може бути вилучена з банку в будь-який час протягом поточного періоду. Імовірність вилучення таких коштів приблизно 0,30.

3. Стабильные кошти (часто називані основними внесками або основними зобов'язаннями). Для них імовірність бути вилученими керівництво вважає найменшої - 0,15.

Таким чином, резерв ліквідних коштів по банківських депозитах і його недепозитних зобов'язаннях може бути наступної:

Резерв ліквідних коштів =

0,95 х (депозити у формі «гарячих грошей» і недепозитні кошти – обов'язкові резерви) + 0,30 х (ненадійні ліквідні внески й недепозитні кошти по зобов'язаннях – обов'язкові резерви ) + 0,15 х (стабільні внески й недепозитні кошти – обов'язкові резерви)

На другому етапі менеджер по керуванню ліквідністю повинен розмістити ліквідні кошти, керуючись нек-рым бажаним правилом використання кожного виду перерахованих вище депозитів. Див. також ЛІКВІДНІСТЬ БАНКУ, КЕРУВАННЯ АКТИВАМИ Й ПАСИВАМИ БАНКУ.

КЕРУВАННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЮ – найважливіша складова частина фінансового менеджменту, спрямована на регулювання потоку платежів, підтримка необхідної ліквідності активів й ефективне використання тимчасово вільного залишку коштів шляхом короткострокових фінансових вкладень.