Тема 4 керування капіталом

1. Капітал банку, його види, структура й функції

2. Статутний фонд комерційного банку: порядок формування й зміни величини

3. Резервний фонд банку й інші спеціальні фонди: порядок формування й використання

4. Методи керування банківським капіталом

4.1 Планування задоволення потреб у банківському капіталі

4.2 Використання централізованих методів регулювання банківського капіталу

КАПІТАЛ БАНКУ (від лат. capitalis – головний) – загальна торба внесених засновниками й акціонерами власних коштів, розмір яких збільшується в результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. З погляду бухгалтерії К. б. являє собою залишкову вартість активів банку після відрахування всіх його зобов'язань; сукупність різних по призначенню фондів, які забезпечують самостійність і стабільність банку. Відповідно до банківського законодавства України власні кошти банку (регулятивний капітал) включають:

• Основний капітал - капітал 1-го рівня;

• Додатковий капітал - капітал 2-го рівня.

Основний капітал включає оплачений і зареєстрований передплатний капітал, тобто статутний капітал і розкриті резерви, створювані за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів, а також загального фонду для покриття ризиків (резервного фонду).

Додатковий капітал включає:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;

• резерви під стандартну заборгованість клієнтів по кредитних операціях банку;

• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривні;

• результат переоцінки основних коштів;

• прибуток потокового долі;

• субординированный борг.

Субординированный борг – довгострокова позикка, що банк бере в інших юр. осіб (у т.ч. банків) на рядків не менш 5 років. За користування С. буд. банк щокварталу платити кредиторові відсотки в розмірі не більше дисконтної ставки по гривневому боргу й не більше ставки ЛИБОР + 4% (6-7% річних) по валютному боргу. По суті - це звичайні незабезпечені капітальні боргові інструменти (облігації й купонних ощадних сертифікатів), які відповідно до договору не можуть бути взяті в банку раніше, ніж через п'ять років, а у випадку банкрутства або ліквідації банку повертаються інвесторові після погашення претензій всіх інших кредиторів. При цьому торба таких коштів, включених у регулятивний капітал банку, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу із щорічним зменшенням на 20% від його початкової вартості протягом п'яти останнього років дії договору.

Відповідно до діючого законодавства додатковий капітал не може бути більше основного капіталу.

Основному капіталу властиві наступні функції:

• захисна – проявляється в тім, що капітал виступає як «гроші на чорний день» для захисту від банкрутства, компенсуючи поточні втрати й рішення виниклих фінансових проблем;

• оперативна – проявляється в тім, що, завдяки формуванню капіталу забезпечуються кошти, необхідні для створення, організації й функціонування банку до залучення достатньої кількості депозитів. У цій функції власний капітал банку забезпечує адекватну базу росту активних операцій, тобто підтримує обсяг і характер банківських операцій відповідно до завдань банку;

• регулююча – зв'язана винятково з особливою зацікавленістю суспільства (клієнтів і кредиторів банку) в успішному функціонуванні банків, а також із законами й правилами, що дозволяють центральним банкам здійснювати регулювання стану капіталу з метою обмеження ступеня ризику, якому може піддаватися банк.

Кожен банк визначає величину К. самостійно, оскільки вона залежить від багатьох факторів. Так, активні операції, пов'язані з більшим ризиком, вимагають щодо більшого розміру власних коштів. Переваги серед клієнтів банку великих кредитоемких підприємств жадає від його більшого розміру власних коштів при тім же обсязі активних операцій, у порівнянні з банком, що орієнтується на обслуговування більшого числа дрібних позичальників і т.д.

К.б. становить незначну частину ресурсів сучасного банку, хоча його роль досить велика як для забезпечення стабільності банку, так і для ефективності його роботи: він служити насамперед для фінансування первісної діяльності банку. Крім того, він є вихідним показником для розрахунку деяких важливих нормативів банку.

Залежно від форми організації банку утворення статутного капіталу (фонду) відбувається по-різному. Однак у всіх випадках формування й збільшення статутного капіталу банку здійснюється винятково шляхом грошових внесків. Якщо банк створюється у вигляді АТ, фонд формується в сумі номінальної вартості акцій, розповсюджуваних або шляхом відкритої підписки на них (у випадку організації банку у вигляді ВАТ), або в порядку розподілу всіх акцій між засновниками відповідно до розміру їхньої частки в статутному фонді (ЗАТ).

Якщо банк створюється як ТОВ, він має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники банку несуть відповідальність по його зобов'язаннях у межах своєї частки.

Відповідно до форми організації відбувається й збільшення статутних фондів банків. Комерційні банки, створені у вигляді АТ, для збільшення статутного капіталу можуть випустити додаткова кількість акцій і поширити їх між юридичними особами й громадянами. Для залучення додаткових коштів таким банкам надається право випускати свої боргові зобов'язання - облігації.

Банки, організовані по типі ТОВ, можуть збільшувати розмір свого статутного капіталу або шляхом залучення додаткових учасників із внесенням ними своєї частки в статутний капітал банку, або шляхом збільшення частки шкірного з колишніх учасників банку. Дів. також БАНКІВСЬКІ РЕСУРСИ, МУЛЬТИПЛІКАТОР КАПІТАЛУ БАНКУ, ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ, ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

КЕРУВАННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ проводитися з метою досягнення й підтримки достатності капіталу для забезпечення адекватної бази росту при розширенні обсягів проведених банком операцій, освоєнні нових видів банківських продуктів, нових ринків.

У. к. припускає використання таких прийомів і методів фінансового менеджменту, які дозволяють банку підтримувати достатній стандарт величини капіталу (стосовно розміру сукупних активів, ризиків і зобов'язань). До них ставляться:

• робота з акціями (випуск, пропозиція, розміщення, викуп, у тому числі з метою підтримки котирувань, конвертування акцій в облігації й навпаки й т.д.);

• керування доходами й політика дивідендів. Це дозволяє забезпечити адекватне зростання нерозподіленого прибутку, що підлягає капіталізації;

• оптимізація структури активів, а також своєчасна їхня переоцінка;

• регулювання величини капіталу шляхом установлення обов'язкових мінімальних нормативів з метою:

• обмеження ризику банкрутства банків;

• підтримки суспільної довіри до них.

Робота з використання згаданих вище прийомів і методів У.к. проводитися, з однієї сторони менеджерами банку, а з іншого боку - НБУ - основним органом регулювання банківської діяльності.

Величина базового капіталу банку для різних банків є неоднаковою й залежить від їхніх стратегічних цілей, виду послуг, пропонованих клієнтам, прийнятній ступеню схильності ризику й розумів державного регулювання.

У практиці банківської діяльності використаються два методи У. к.: методи внутрішніх і зовнішніх джерел поповнення капіталу. Основним внутрішнім джерелом капіталу банку є нерозподілений прибуток, тобто прибуток, невиплачений акціонерам. У цьому зв'язку в рішенні питання достатності капіталу досить важливу роль грає проведення зваженої дивідендної політики, у процесі якої вирішується яка частина потокового прибутку винна залишатися нерозподіленої, а яка - виплачуватися акціонерам у формі дивідендів. Залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел не тільки є більше дешевіємо, алі й не несе в собі погрози втрати контролю існуючими акціонерами.

Головними зовнішніми джерелами капіталу є:

• продажів звичайних акцій;

• продажів привілейованих акцій;

• випуск капітальних боргових зобов'язань;

• продажів активів банку;

• оренда нерухомого майна;

• обмін акцій на боргові зобов'язання.

Вибір «кращого» джерела капіталу менеджерами банку припускає облік відносних витрат і ризику, пов'язаного з використанням шкірного джерела, а також державне регулювання. Дів. також БАНКІВСЬКІ РЕСУРСИ, ДОСТАТНІСТЬ КАПІТАЛУ БАНКУ, МУЛЬТИПЛІКАТОР КАПІТАЛУ БАНКУ, ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ, ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

ДОСТАТНІСТЬ КАПІТАЛУ БАНКУ – це основний критерій фінансової стабільності банку. Д.к.б. визначається відносними показниками, що характеризують діяльність банку з погляду його стабільності при виникненні різних ризиків по активних операціях.

НБУ встановлює комерційним банкам нормативи достатності капіталу, дотримання яких обов'язково. Орієнтиром для встановлення зазначених нормативів служити методика й норматив достатності капіталу, установлень Базельським комітетом. Він розраховується як відношення регулятивного капіталу до активів, зваженим з урахуванням ризику за винятком сум створених резервів на покриття можливих збитків по активних операціях. Мінімально припустиме значення нормативу достатності капіталу в умовах України для знову створених банків протягом першого долі їхнього функціонування – 15%, іншого – 12%, і тільки із третього долі адекватність капіталу може становити не менш 10%. До основних показників, що характеризують Д. к. ставляться й інші нормативи капіталу. Дів. ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

Додатковими показниками Д.к.б. є:

ДО1 - питома ваги капіталу в структурі пасивів банку. Значення, що рекомендує - у межах 0,15 - 0,20.

ДО1 =

капітал            пасиви банку

ДО2 - співвідношення чистого капіталу в загальній сумі активів. Значення даного показника повинне бути не менш 0,04.

ДО2 =

чистий капітал            загальні активи

ДО3 - коефіцієнт достатності капіталу. Значення, що рекомендує, не менш 0,25 - 0,30

ДО3 =

чистий капітал            зобов'язання

ДО4 - коефіцієнт маневреності. Оптимальне значення даного показника 0,5 - 1,0.

ДО4 =

нетто-капітал          брутто-капітал

ДО5 - коефіцієнт захищеності капіталу. Характеризує захищеність капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, устаткування й інші матеріальні активи.

ДО5 =

основні кошти          власний капітал банку

ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ – план заходів щодо збільшення регулятивного капіталу банку за рахунок внутрішніх джерел, шляхом залучення коштів на умовах субординированного боргу, реорганізації банку й ін. джерел. П.к.б. розробляється банком, що не дотримує встановлених НБУ нормативів капіталу (дів. ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ) протягом одного місяця, починаючи від дня встановлення факту порушення цих нормативів територіальним керуванням НБУ.