5.3 Система профілактичних заходів як елемент адміністративно-правового попередження.

Сьогодні серед великої кількості труднощів, які заважають формуванню демократичного суспільства і правової держави в Україні, є злочинність, що зростає кількісно, а якісно змінюється в гіршу сторону. Причини ситуації, що склалася, тягнуться в далеке минуле, в той час коли активно приховували існуючі протиріччя між ідеологічними догмами, гаслами і фактичним станом справ у різноманітних сферах життя, що призводило до розчарування, падіння авторитету влади, дезорієнтації і озлоблення людей. Протягом багатьох десятиліть люди, що жили в умовах "підвищення рівня життя і фактичної рівності" відчували не лише лицемірство та неспра­ведливість. Вони зазнавали жорстокої "соціалістичної профілактики", замішаної на репресіях, невідповідність призначення покарання за вчинені правопорушення, що значною мірою спотворювало цінності і моральні орієнтири широких верств населення, порушувало традиційні системи моралі, віру в Бога. Існування великої кількості заборон, обмежень, часто досить суперечливих, призвело до того, що сьогодні серед населення спостерігаємо значну недовіру до всього державного, негативне відношення до влади і до заходів, які вона проводить.

Проведення в таких умовах профілактичних заходів щлдл попередження правопорушень є об'єктивною необхідністю, на підставі якої можна зберегти значну кількість порушників від проходження ними "школи злочинності" і позбавлення їх особистої свободи.³⁵

Відомий в минулому філософ Монтеск'є в своєму творі "Про дух законів" відзначав першочергове значення попередження правопорушень з боку держави та її органів.

Боротьба з адміністративними деліктами неможлива без вирішення однієї з важливих проблем - профілактики адміністративної деліктності. Практична її необхідність грунтується на тому, що більшість людей спочатку вчиняють адміністративні проступки, а потім - злочини.⁵⁶ Тому цільовим призначенням профілактики адміністративної деліктності є попередження правопорушень з метою запобігання переростанню деліктів у кримінальні злочини.⁵⁷

Значна кількість вчинених адміністративних деліктів і подальша тенденція до їх зростання вимагають, на наш погляд, розробки власного понятійного визначення профілактики адміністративної деліктності та системи заходів щодо боротьби з нею.

За останні роки в правовій науці з'явились роботи, в яких автори розглядають профілактику правопорушень як цілеспрямовану Діяльність державних органів влади і управління та громадських організацій з виявлення, вивчення і усунення причин пра­вопорушень.⁵⁸Однак все більше прихильників здобуває точка зору, викладена І-С.Самощенком, який вважає, що основне призначення профілактики правопорушень полягає "в попередженні можливих, але ще не вчинених правопорушень".⁵⁹ Така цільова орієнтація профілактики адміністративної деліктності дозволяє визначити кількість нейтралізованої соціальної дезорганізованості й встановити величину соціально-профілактичного ефекту.

Думається, що профілактику попередження адміністративних деліктів слід розглядати в широкому і вузькому розумінні для того, щоб успішно реалізувати її в різноманітних сферах життя і діяльності людей. Широке розуміння профілактики попередження ад­міністративних деліктів передбачає здійснення комплексних загальносоціальних заходів⁶⁰, спрямованих на скорочення деліктності, нейтралізацію, локалізацію і усунення негативних факторів, що сприяють вчиненню деліктів. Профілактику адміністративних деліктів, у вузькому розумінні, можна розглядати як діяльність державних органів, громадських організацій та окремих громадян, спрямовану на попередження окремих деліктів, застереження конкретних осіб або груп людей від вчинення ними адміністративно караних протиправних дій.

Отже, профілактика адміністративної деліктності - це цілісний комплекс заходів соціального, спеціального та індивідуального характеру, які здійснюються органами внутрішніх справ, іншими державними органами і громадськими організаціями з метою виявлення, нейтралізації та усунення причин і умов вчинення протиправних дій, попередження і припинення деліктів суб'єктами профілактики.

Ми вже відзначали, що боротьба з адміністративними деліктами включає всі засоби і методи впливу на деліктність. При цьому слід звернути увагу на те, що загальні заходи боротьби з адміністративною деліктністю мають більш широкий зміст ніж заходи соціального, спеціального та індивідуального попередження.

На думку А.Е.Жалінського, до соціальних заходів не слід включати організаційну діяльність суб'єктів профілактики із забезпечення застосування заходів соціального попередження правопорушень.⁶¹ З цим слід погодитись, тому що різниця між заходами боротьби з адміністративною деліктністю в складі єдиної системи профілактики правопорушень і заходами її цільового соціального попередження, що існує сьогодні, дозволить усунути відношення правової науки до профілактики адміністративної деліктності як "допоміжної", "супутньої", "забезпечуючої" профілактику злочинності⁶³ і змінити підхід до реалізації заходів соціального попередження деліктності.

Основний -зміст боротьби з адміністративною деліктністю становить соціальне попередження деліктів -(заходи - сигнали), що дає певний профілактичний ефект.⁶⁴ У даному випадку мова йде про побічний опосереднений вплив соціальних (загальносоціальних) заходів на так зване деліктне середовище.

Попередження антигромадської (деліктної) поведінки проходить стрижнем через всі соціальні й правові заходи боротьби з деліктами, пронизує собою загально-соціальні заходи виховно-запобіжного характеру, забезпечує взаємодію між соціально-політичними, економічними, педагогічними, ідеологічними та іншими заходами. Цьому повинна сприяти класифікація заходів. У літературі пропонуються досить різноманітні класифікації заходів: за суб'єктом і об'єктом впливу, за змістом, за правовою характеристикою, за ступенем радикальності й інтенсивності, за моментом початку і масштабами реалізації, за рівнем, цілями і завданнями їх застосування.⁶⁵

Необхідною є більш укрупнена класифікація заходів, за допомогою яких можна розкрити їх основні ознаки, що мають значення для з'ясування системи заходів боротьби з адміністративною деліктністю, Найбільш зручним для цього є запропонований А.А.Герцензом, А.Е.Жалінським і В.В.Лунеєвим розподіл заходів соціального попередження на загальні (загальносоціальні) і спеціальні (спеціально-кримінологічні)⁶⁶, тому що така класифікація визначає основні рівні попередження адміністративної деліктності.

Універсальність даної класифікації виявляється ще і в тому, що з її допомогою можна визначити спрямованість кожного видУ заходів та їх зміст. Тому розподіл соціальних заходів на загальні і спеціальні щодо попередження адміністративної деліктності є досить сприятливим і для класифікації заходів боротьби з деліктами. Слід зауважити, що за межами даної класифікації залишається група ^ заходів самостійних за своїм змістом, які умовно можна назвати заходами організаційного і правового характеру. До них можна *ІДнести вдосконалення законодавства, планування боротьби з "^Йійпістративними деліктами, організацію і впорядкування органів в^УІрішніх справ та громадської самодіяльності, їх взаємодію й

вяіирмаційну.⁶⁷

Отже, якщо досліджувати систему заходів боротьби з адміністративною деліктністю у збільшеному плані, то можна уявити и в складі таких самостійних блоків:

1) загальні заходи щодо соціального попередження адміністративної деліктності;

, , _ 2) організаційні та правові заходи щодо забезпечення .Соціального попередження адміністративної деліктності;

3) спеціальні заходи щодо соціального попередження адміністративної деліктності.

Загальне попередження адміністративних деліктів є.одним із пунктів законодавства України про адміністративні правопорушення (ст. 1 КПаП України).Тому'в науці адміністративного права, кримінології приділяється увага аналізу значення, поняття і змісту, сфері та механізму дії для реалізації цього завдання. Проте щодо цих питаннь існують неоднакові точки зору.

1. І.Марцев вважає, що загальне попередження повинно розглядатися лише як одна із цілей покарання, а не як самостійний метод боротьби.⁶⁸ Г.З.Анашкін і Н.Ф.Кузнецова характеризують загальне попередження як застрашливу дію на нестійких громадян і виховний впли в у ш и рокому аспекті

2. М.Кудрявцев розглядає загальне попередження як ціль всього права, розуміючи під цим його загальнопрофілактичний вплив на позитивне стимулювання законослухняної поведінки громадян.™

Кримінологія виходить із того, що загальносоціальне попередження злочинності являє собою систему економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, культурних і організаційних заходів, які реалізуються державою і суспільством з метою зміцнення правопорядку.⁷¹

Аналіз, який ми здійснили під час розгляду стану адмі­ністративної деліктності та її причин, свідчить про ефективність загальних заходів щодо попередження, особливо психологічних, які певною мірою ускладнють вчинення протиправних дій.⁷²

Отже, загальним заходом щодо соціального попередження адміністративної деліктності слід вважати діяльність державних органів і громадських організацій, спрямовану на нестійких осіб, що мають підвищену деліктність. Визначення питомої ваги громадян, що мають підвищену деліктність, є досить складною проблемою, яка на даний час вирішується за допомогою анкетного методу. Основними труднощами при цьому є визначення об'єкта загального попередження і механізму впливу на нього. Як правило, об'єктом виступають законослухняні громадяни, порушники, які вчинили адміністративні делікти і потерпілі під протиправних дій, Механізм впливу при загальному попередженні є неоднозначним і залежить від соціально- демографічної, моральної, психологічної характеристики осіб, а також від виду адміністративних деліктів.

Проведені дослідження адміністративно ••правової свідомості різноманітних категорій громадян дозволили певною мірою визначити думку громадян про вплив на них загальних заходів адміністративно- правового попередження (див.табл.29).

Таблиця 29 Відповіді опитаних	Законослух­	Порушники	Потерпілі від
громадян	няні (у %)	(у %)	делікту (у %)
Адміністративний
делікт не вчинили
через страх перед:
а) покаранням;	78.6	26.4	63.7
б) осудженням
рідних, близьких,
знайомих;	64.2	22.9	44.6
в) тому, що це
суперечить
внутрішнім
переконай ня м,
гідності,
вихованню:	'Ю я	ір я	27.5

За нашими даними, страх перед адміністративним покаранням як мотив відмови від вчинення протиправних дій становить серед чоловіків 20.3%, жінок - 24.8%. Так, з опитаних нами 384 посадових і матеріально відповідальних осіб 81.2% вказали на те, що страх угримує їх від вчинення крадіжок державного або колективного майна. Серед них чоловіки становлять 64.1%, жінки - 35.9%.

Отже, є підстави виділити: громадян зі стійкою антисуспільною спрямованістю; із суперечливою орієнтацією (поєднанням позитивних і негативних позицій); нестійких громадян в силу існуючих у них дефектів емоційно-вольової сфери психіки; нестійких громадян з незформованими переконаннями, орієнтаціями; громадян у цілому з позитивною спрямованістю ,але, залежно від деліктної ситуації, спроможних вчинити протиправні дії.

Тому для одних громадян загальні заходи адміністративного попередження є основним засобом утримання їх від вчинення делікту, для інших - вони повинні підсилюватися моральними заборонами, третіх утримує мотив страху громадського осудження, четвертих - утримує від вчинення адміністративного делікту небезпека втратити своє робоче місце.

Суб'єктивні емпіричні дані вказують на те, що ефективність заходів загального адміністративно-правового попередження залежить: від усвідомлення особою невідворотності адміністративного покарання; від ступеня та якості інформування про адміністративне законодавство; від відповідності покарання, передбаченого законом і практикою діяльності органів внутрішніх справ.

Реалізація загальних заходів адміністративно-правового попередження забезпечується всією підсистемою цілей, які становлять зміст, структуру загального попередження в тій мірі, в якій вони обстоюють її інтереси. За таких умов необхідно створити надійно функціонуючий науково-практичний механізм прогнозування і ефективного вирішення протиріч, що можуть мати місце в таких випадках, коли загальним заходам соціального попередження адміністративної деліктності будуть надавати "спеціальну антиделіктну спрямованість", а не розглядати їх лише як основу для здійснення спеціального попередження.

Помилковість такого підходу є очевидна, тому що неможливо, щоб економічні та соціально-культурні заходи мали спеціальну антикриміногенну спрямованість. Подібний підхід перетворив би попередження адміністративних деліктів на головне завдання нашого суспільства. А це неможливо, тому що реалізація загальних заходів щодо соціального попередження адміністративної деліктності (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, культурних та інших) спрямована на вдосконалення всього суспільства, з урахуванням факторів, які впливають на деліктність на рівні загальних причин деліктності, а також причин окремих видів деліктності й категорій деліктів.

Організаційні та правові заходи щодо забезпечення соціального попередження адміністративної деліктності виконують важливу роль раціонального застосування спеціальних засобів. Організаційні заходи формують принципи, цілі й завдання, визначають будову суб'єктів профілактики, їх структуру, взаємовідносини і взаємодію, впливаючи таким чином на ефективність їх діяльності.⁷³

Більшість дослідників вважають, ■ що правоохоронні органи ведуть боротьбу з правопорушеннями на основі тісної взаємодії. Єдина відмінність між ними полягає в тому, що частина правоохоронних органів (суд, прокуратура) здійснюють захисні функції,⁷⁴ а наступальну функцію більшою мірою виконують органи внутрішніх справ, реально виливаючи на попередження правопорушень і припинення протиправної діяльності порушників.⁷⁵

За роки "перебудови" держави і суспільства в складі СРСР знову виявилася неспроможність правоохоронних органів впливати на злочинність і керувати цим процесом. Після проголошення незалежності України держава, реально оцінюючи криміногенну обстановку, почала розробляти і приймати організаційно-правові заходи щодо ефективного функціонування правоохоронних органів, у тому числі й органів внутрішніх справ. Так, Закон України "Про міліцію" (1990) в ст. 7 передбачає створення єдиної системи органів, які входять до структури Міністерства внутрішніх справ України і виконують адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Розмежування в організаційному відношенні функцій забезпечення соціального попередження адміністративної деліктності повинно сприяти своєчасному реагуванню органів внутрішніх справ на деліктні фактори, що призводять" до її виникнення. Заслуговує виділення в самостійну функцію комплексна профілактика, реалізувати яку повинні органи внутрішніх справ разом з іншими державними органами і громадськими організаціями в координації З Радами народних депутатів. До змісту цих функцій повинні бути включені такі проблеми: вдосконалення інформаційної роботи органів внутрішніх справ на базі ЕОМ, а також діловодствадцодо справ про адміністративні правопорушення з метою більш ефективного використання їх в адміністративному провадженні й під час виконання постанов про накладання адміністративних стягнейь; поліпшення морального клімату в органах внутрішніх справ з метою усунення із практики обвинувачувального ухилу, визнання людини та її прав головною цінністю суспільства; підвищення якості професійної підготовки курсантів і слухачів навчальних закладів МВС України на основі більш досконалих сучасних методик викладання; технічне і матеріальне забезпечення органів внутрішніх справ на основі існуючих можливостей держави і науково-технічного прогресу; виділення з державного і місцевого бюджетів постійної Квота на утримання органів внутрішніх справ; розробка нормативів Оптимальної штатної чисельності працівників профілактичної служби, ДОСІ б передбачали "автоматичне" регулювання штату працівників залежно від об'єму роботи; використання додаткових сил і засобів для боротьби з адміністративними деліктами (юридичні консультації, добровільні народні дружини, асоціації народних дружин, муніципальні дружини, варти порядку, загони січових стрільців та інше); вдосконалення законодавства, що регламентувало б адміністративно-правову попереджувальну діяльність (про вдосконалення структури правоохоронних органів, про участь громадськості в охороні громадського порядку, про профілактику правопорушень).

Так, вдосконалення адміністративного законодавства повинно відбуватися в контексті тих значних перетворень, що пов'язані з формуванням демократичного суспільства й правової держави. Думається, що в новому адміністративному законодавстві повинні знайти своє відображення:

скасування адміністративної відповідальності за дії, які сьогодні не мають суспільної небезпеки і шкоди, заміна її на заходи дисциплінарного, матеріального і виховного впливу;

передбачення в законі форм співучасті, які б дозволяли диференційовано встановлювати адміністративну відповідальність з урахуванням таких ознак, як відсутність попередньої домовленості або її наявність, стійкість, розподіл ролей при вчиненні адміністративного делікту;

закріплення в законі більш чіткого визначення адміністративного делікту з урахуванням таких ознак, як небезпека і шкода від вчинених протиправних дій;

перегляд видів адміністративних стягнень (наприклад, виключити виправні роботи, а ввести громадські) і санкцій щодо них з тим, щоб адміністративний штраф став переважним видом стягнення;

поширення застосування санкцій адміністративного штрафу у вигляді мінімальної заробітної платні (як абсолютно визначеної міри, так і альтернативної).

Ми вже відзначали, що боротьба з адміністративними деліктами повинна вестися за допомогою загальних і спеціальних заходів соціального попередження. Це свідчить про необхіднисть правового регулювання попередження адміністративних деліктів. Під час правового регулювання загальних заходів соціального попередження адміністративної деліктності здійснюється вплив на різноманітні соціальні фактори, які сприяють вчиненню деліктів, за допомогою адміністративно-правових норм . Це стосується усунення або зменшення детермінантних умов виникнення

адміністративного делікту, зміни несприятливих (деліктних) ситуацій.

Діяльність органів внутрішніх справ з профілактики адміністративних деліктів організується і здійснюється в кількох правових формах. Існуючі численні форми профілактики можна умовно поділити на два основних блоки: організаційний та функціональний.

Зміст організаційного блоку становлять такі форми організації профілактики адміністративних деліктів: виявлення причин і умов адміністративної деліктності; організація профілактики окремих видів адміністративних деліктів та інших негативних явищ, тісно пов'язаних з правопорушеннями; облік порушників і осіб з асоціальною спрямованістю й організація щодо них профілактичного впливу та огляду; участь місцевих державних органів і громадських організацій в проведенні організаційно-масової і виховної роботи.

Форми здійснення профілактики (функціональний блок) реалізуються на виконавчому рівні профілактичного впливу. Зміст цього блоку становлять: рейди і спеціальні операції, які проводяться силами органів міліції й громадськості щодо вилучення порушників із громадських місць; доповіді, лекції, звіти, індивідуальні та групові бесіди з питань недопущення вчинення протиправних дій; проведення зборів, сходів за місцем роботи і проживання населення з розглядом конкретних адміністративних деліктів; правова пропаганда із зміцнення правопорядку з використанням періодичних видань, радіо і телебачення; направлення на адресу державних органів і громадських організацій, виробничих колективів різної форми власності інформації,⁷⁶ яка сприяє виявленню і усуненню причин та умов адміністративних деліктів; шефство, наставництво і залучення осіб, щодо яких здійснюється профілактика, до суспільно корисних занять.

Зміст форм організаційної та функціональної профілактики адміністративної деліктності вимагає подальшого спеціального дослідження, а викладене дозволить більш детально визначити механізм спеціального та індивідуального профілактичного впливу на обставини, які обумовлюють вчинення адміністративних деліктів.

Об'єктом правового регулювання в сфері попередження адміністративної деліктності є такі аспекти соціального життя, що мають криміногенний або декриміногенний характер, тобто позитивно чи негативно впливають на деліктність. У першу чергу це стосується соціальних відхилень, недоліків в організації побуту і дозвілля, в охороні матеріальних цінностей, дотримання правил громадського

співжиття, охорони громадського порядку, пропаганди права.

Правове регулювання профілактики адміністративниих деліктів спеціальними заходами соціального попередження на сьогодні розвинуто досить слабо. Існують норми в адміністративному законодавстві, що регламентують інститут необхідної оборони, крайньої необхідності й добровольної відмови від вчинення делікту. Оббв'язок щодо попередження правопорушень, покладений на органи міліції Законом України "Про міліцію". Роботу з попередження адміністративних деліктів здійснюють дільничні інспектори міліції, працівники підрозділів кримінальної міліції в справах неповнолітніх, підрозділи патрульно-постової служби міліції, добровільні народні дружини, муніципальні дружини та інші.

Однак така правова регламентація є роз'єднаною, не скоординованою,⁷⁹ а головне поверховою, По суті, все.зведено до положення про те, що "правопорушення необхідно попереджувати і запобігати їм." Не враховується, що ця робота вимагає регламентації - не менш складної, ніж порушення справи про адміністративний делікт та його розгляд.

Послаблення або припинення роботи щодо правової рег­ламентації, попередження адміністративної деліктності в сучасних умовах означає загальне послаблення боротьби із злочинністю на всіх її напрямках. Чітка правова регламентація, заснована на глибоких знаннях практики і результатах наукових досліджень, є необхідною умовою попередження адміністративної деліктності,

У сучасних умовах необхідно, щоб правові норми щодо попередження правопорушень, в тому числі й адміністративних, були зосереджені в окремому нормативному акті (наприклад, Законі України про профілактику правопорушень), а в подальшому - виділені в окрему галузь права з метою правового забезпечення попередження правопорушень.⁸⁰

Ефективне функціонування законодавства щодо попередження правопорушень певною мірою залежить від його єдності та диференційованого використання. Цьому, на наш погляд, сприяли б блоки таких правових норм: 1} матеріально-профілактичних; 2) процесуальчо-профілактичних; 3) організаційно-управлінських. Кожний з блоків правових норм повинен містити норми соціального попередження адміністративних деліктів для подальшого використання їх у профілактиці.

Так, блок матеріально-профГлактичних норм повинен містити правила поведінки, виражені в позитивній регулятивній формі й зміцнені заборонами, ^кі здатні чинити перепони самому існуванню деліктних факторів, стимулювати дії, спрямовані на підтримання правопорядку. •

Блок процесуально-профілактичних норм мусить регла­ментувати процедуру здійснення профілактичного процесу, перед­бачати гарантії прав і законних інтересів громадян при попередженні адміністративних деліктів.

Організаційно-управлінські норми мусять закріплювати основні права і обов'язки суб'єктів профілактики, встановлювати їх взаємодію і відповідальність перед державою, суспільством^ визначати умови ефективності попередження адміністративних деліктів і вирішити інші питання організаційного змісту.

Таким чином, розробка національної правової системи має передбачати в своїй концепції принципи, зміст, структуру, форму і засоби здійснення профілактики адміністративних деліктів..

На відміну від загальних» і організаційно-правових заходів, спеціальні заходи щодо соціального попередження адміністративних деліктів прямо і безпосередньо впливають на деліктність і призначені для боротьби з нею. У літературі спеціальні заходи щодо попередження правопорушень умовно поділяють на види за такими ознаками: за масштабами дії; за моментом застосування; за характером змін стану об'єкта впливу; за ступенем інтенсивності впливу на особистість; за правовою характеристикою; за змістом.⁸¹ Не здійснюючи детальної характеристики видів спеціальних попереджувальних заходів, відзначимо лише, що вони більшіою мірою відповідають заходам індивідуальної профілактичної роботи.

Застосування на практиці спеціальних заходів - це елемент системи цілеспрямованого соціального процесу впливу на .адміністративну деліктність. Завдання, спрямованість і зміст •спеціальних заходів визначаються адміністративною політикою Держави у відповідності до прийнятої суспільством стратегії боротьби йравопорушеннями.

У літературі до цього часу не існує однакового підходу до визначення змісту спеціальних заходів щодо попередження ||і|>авопорушень. Переважна більшість авторів до спеціальних заходів Відносить правові, адміністративно-процесуальні та інші, здійснюючи в безсуперечній формі⁸² або наводячи аргументи приватного . характеру.⁸³

Думається, що справедливим є йрипущення А.Е.Жалінського. 'Сукупніст ь напрямків і заходів профілактичної діяльності в цілому покликана забезпечити виконання усіх правил поведінки",⁸¹ з тим, щоб забезпечити ефективність заходів профілактики. Якщо конкретизувати цей в цілому вірний підхід, то до спеціальних заходів попередження адміністративних деліктів слід віднести: соціально- профілактичні заходи; правові, які забезпечують здійснення адміністративної відповідальності, та заходи щодо виховання порушників. Проте цього недостатньо, тоїму іцо програма боротьби із адміністративними деліктами повинна передбачати роль, місце і межу компетенції суб'єктів правоохоронної діяльності, які реалізують ці спеціальні заходи.

У літературі справедливо відзначалося, що соціально- профілактична робота проводиться на декількох рівнях.⁸⁵ Досвід органів внутрішніх справ, інших державних органів і громадських організацій у проведенні профілактики та управлінні нею на трьох рівнях у сьогоднішніх умовах сприяє реалізації комплексних планів профілактики адміністративної деліктності. Завдяки рівням профілактичного впливу доповнюються пропуски, що мають місце в плануванні заходів профілактики, і посилюється відповідальність за їх проведення.

Організаційне вдосконалення профілактики адміністративної деліктності на вищому рівні дозволяє не лише зіставити в динаміці та стані делікти з тенденціями, які мають місце в сфері адміністративної політики, ідеології, демографії і культурно-побутовій сфері, але й вирішити завдання щодо викорінення примирливого, ліберального ставлення до осіб, що порушують адміністративно- правові відносини і правила співжиття, що охороняються законом.

На другому (середньому) спеціально-адміністративному рівні профілактики адміністративної деліктності головним завданням є використання існуючих форм і видів соціально-економічного планування в масштабі республіки, області, району спеціального комплексу профілактичних заходів, який дозволить оперативно і послідовно усувати причини і умови адміністративних деліктів, виявлені в діяльності трудових колективів і громадських орагнізацій. Це дозволить застосувати соціальні і спеціальні заходи профілактики в межах всього суспільства, макро- і мікрогруп або щодо визначених груп, діяльність яких носить антигромадський характер.

Найбільш важливим у сьогоднішніх умовах є третій (нижчий) рівень профілактичної діяльності, суть якого полягає в позитивному впливі, а потім і в заміні моральної та інших ціннісних орієнтацій особистості. Вдосконалення організаційних форм сприяє виробленню

певного і послідовного профілактичного впливу усіх державних органів і громадських організацій щодо порушників адміністрїтивно- ; правових норм. Виникає своєрідна схема, згідно з якою з'являються * можливість "визначити діагноз" антигромадської поведінки (для окремого індивіда або мікросередовища), визначаються шляхи для лікування можливих або вже вчинених протиправних дій (здебільшого цим займаються працівники органів внутрішніх справ), а потім спільно з державними органами і громадськими організаціями здійснюється реалізация намічених заходів профілактики.

Звичайно, що другий і третій рівні профілактичного впливу , мають досить тісний взаємозв'язок, а існуючі між ними відмінності свідчать лише про регіональну масштабність здійснюваних на кожному рівні заходів профілактики.

Специфіка спеціальних профілактичних засобів полягає в їх визначеності й цілеспрямованості на здійснення економічних, правових, організаційних і технічних заходів щодо усунення конкретних причин , і умов адміністративних деліктів. Завдяки цим заходам реалізуються примусові міри виховного характеру, обговорюється поведінка порушників у трудових колективах, проводиться масово-виховна робота працівниками органів внутрішніх справ.⁸⁶

Широке тлумачення спеціальних заходів профілактики сприяє їх достатньому впливу, виходячи з існуючих на сьогодні вимог до профілактики. Неоднаковий ступінь інтенсивності впливу спеціальних заходів на об'єкт профілактичного впливу враховується при визначенні їх об'єму.

Об'єм заходів спеціальної профілактики адміністративних деліктів залежить, в першу чергу, від того, в яких масштабах здійснюється профілактичний вплив.⁸⁷

Безпосередньо спеціальні заходи профілактики на середньому і нижчому рівнях сприяють утриманню осіб від вчинення адміністративних деліктів і позитивно впливають на мікросередовище, де працює, Живе можливий порушник адміністративно-правових і? відносин. У цьому випадку необхідно шляхом коректування звичок, поглядів самої особистості, так і мікросередовища найбільш повно використати весь потенціал спеціальних заходів профілактики адміністративної деліктності. ■ / _ Центральним ланцюгом серед заходів профілактики є Щдивідуальні способи профілактики адміністративної деліктності. '" Органи внутрішніх справ, здійснюючи індивідуальну профілактику .. адміністративних деліктів, виявляють осіб, від яких, згідно з достовірно

встановленими фактами їх протиправної поведінки, можна очікувати вчинення адміністративних деліктів, і вживають щодо них заходи виховного впливу. Вироблені теорією і практикою напрямки заходів індивідуального профілактичного впливу відкривають широкі можливості для подальшої їх конкретизації. Здійснення індивідуальної профілактики адміністративних Деліктів є однією із функцій органів внутрішніх справ.

Подальша розробка і вдосконалення соціально-профілактичних заходів залежить від загального стану боротьби з правопорушеннями від пріоритетної уваги державних органів до проблем правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень.⁸⁸Список літератури

Розділ 1.

1. Термін "дєліктологія" можна пояснити як словосполучення латинського delictum - провина, проступок і грецького logos - походження. За своїм змістом він означає "вчення про правопорушення, тобто дію або бездіяльність, що суперечить законові". - Див.: Український радянський енциклопедичний словник: - К., 1967. С.570.

2. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. К., 1979. С.З.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Львів, 1994.С.9.

4. Тарарухин С.А. Системный подход и некоторые социально- психологические проблемы изучения преступности. К., 1993. С.35.

5. Васильев В.Л. Юридическая психология (Учебник для вузов). М., 1391. С.39.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення, ст. 17.

7. Украинская Советская энциклопедия: В Зт. К., 1981. С.444-550.

8. Васильев В.Л. Юридическая психология. С.31.

9. Огурцов А.П. Дисциплинарная структура науки. Ее генезис и обоснование. М., 1988. С.7.

10. Александров А.П. Диалектика в науке о природе и человеке // Диалектика - мировоззрение и методология современного естествознания. М..1983.С.12; Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки: Сб.науч.тр. АН УССР. Институт государства и права/ От- вет.ред.И.И.Козюбра. К-.,1990^!.С.5; Юдин Б.Г. Методологический анализ как направление изучения науки. М., 1986.С.57-59; Социальные и методологические проблемы современной науки/ Пособие для методологических семинаров./Под общей ред. В.И.Степанова. М.,1987.С.57-62.

11. Ремнев В.И. Кодекс РСФСР об административных правона­рушениях и актуальные проблемы административной деликтологии: Сб.научн.тр. М.,1986.С.31.

12. Конверский А.Е. Проблема обоснования в логике и методологии науки.К.,1985.С.37.

13. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоот­ношений. М., 1980.С.11; Плетников Ю.К. О природе общественных отношений: Вестник МГУ.1969.ЫЗ.С.18;Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. М..1978.С.5"'; Коган М.С. Человеческая деятельность .М.,1974.С.5.

14. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. Горький,1976: Дубинин-Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность /О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. М.,|982; Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. Харьков; Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.,1984; Социальная профилактика правонарушений: Советы, рекомендации /Под ред. ДАКеримова. М.,1983.

15. Орзих М.Ф. Право и личность. К.,1978.С.13(3.

16. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. М..1978.С.11.

17. Готт B.C., СемРнюк Э.П., Урсул А.Д. Общенаучные формы и средства познания //Философские науки. 1977.N6.

18. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. М.,1976,С.23; Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании //Вопросы философии. 1973.N6. С.101-110; Афанасьев В.Г.Системность и общество. М., 1980,С.368; Веремеенко И.И. О классификации административно-правовых отношений в сфере общественного порядка / /Научн.сб,: Проблемы совершенствования административной деятельности органов внутренних дел. 1982. N61. С37; Уемов А.И.Н. Системы и системные исследования //В кн.: Проблемы методологии системного исследования. М.,1973.С.73.

19. Тарарухин С.А. Системный подход и некоторые социально- психологические проблемы изучения преступности.С.32.

20. Андреев И.Д. Методологические основы социальных явлений. М.,1977; Иванов Р.И., Симаков А.Л. Реализация методологической функции философии в научном познании и практике. Новосибирск,1984: Методологические проблемы конкретных наук. Новосибирск, 1984; Рузавин Г.И. Методы научного познания. М.,1974; Шептулин А.П. Диалектический г етод познания. М.,1983.

21. Пионтковский А.А. К методологии изучения действующего права //Учебные записки /ВИЮН.Вып.УИ. М.,1947.С.17.

22. Козюбра Н.И. Понятие и структура метологии юридической науки.С.6.

⁴ 23. Керимов В.Е. Проблема личности /Методология исследования.и жизненный смысл. М.,1978.С.100.

24. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоот- ношений.С.15.

25.,"ропх М.Ф. Право и личность,С.130; Кудрявцев В.Н. Право и поведекіи vR ?8.

26. лзк іирчук В.Н. Право и методы его познания. М., 1965,С.44.

2л Алексеев G.C. Право и правовая система //Правоведение. 1980.

N1. С.27-34; Керимов Д А. Философские проблемы права. М.,1972. С.270- 287.

28. Обзор истории русского права /Под ред. М.Ф.Владимирского- Буданова.Издание 2-е с дополн. К.,1888.С.2.

29. Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки.С.8.

30. Самсонов В.Н. Теоретические проблемы реформы администра­тивного законодательства Украины: Автореф.дис.д-ра.юрид.наук. Харьков, 1992.С. 15.

31. Ядов В.А. Методология и процедуры социологических исследований. Тарту, 1968.С.58.

32. Ядов В.А. Социологическое исследование. М..1972.С.42-43.

33. Философский словарь /Под ред.М.М.Розенталя. Издание 3-е. М.,1975.С.452.

34. Резвых В.Д. Кодекс РСФСР об административных правона­рушениях: вопросы охраны собственности и общественного поряд- ка:Сб.научн.тр. Горький,1985.С.5.

35. Административное право. Общая и Особенная части. М..1979.С.22; Теория государства и права /Учебник. Ленинград, 1987.С. 19; Теория административного права. М..1985.С.10.

36. Проблема - це складна теоретична і практична задача для вирішення якої не існує загальноприйнятих методів. Див.: Управление социалистическим производством. Организация. Экономика: Словарь / Под. ред.О.В.Козловой. М.,1983.С.1967

37. Ремнев В.М. Кодекс РСФСР об административных правона­рушениях и актуальные проблемы административной деликтности.С.29.

38. Кодекс України про адміністративні правопорушення'Ст.6,22,26.

39. Там же: Ст.287.

40. Там же: Ст.24,32.

41. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.,1984.

42. Сафаров Р.А. Общественное мнение в системе демократии. М.,1982.

43. Аванесов Г.А. Криминология, прогностика, управление. Горький, 1975; Кондрашков Н.Н. Планирование, учет и оценка индивидуально - предупредительной работы //Соц.законность. 1975. N12; Лихолоб В.Б. Проблемы эффективности правоприменительной деятельности органов внутренних дел в борьбе с преступностью. Криминологический и теоретико-правовой аспекты. Киев, 1992.

44. Державна програма боротьби із злочинністю від 25 червня 1993 р.//Голос України. 1993,30 червня.

45. Юридический энциклопедический словарь. М..1984.С.295.

Подібне явище існувало в 1920 роках за радянського періоду. Вгазеті "Право рільника," яка виходила на Волині, йшлося: "Серед совітьської молодіжі дається зауважити застрашаючий розвій злочину. Оказується, що коли в першій половині 1926 року стверджено 29000 випадків кримінального злочину серед молодіжі, то вже в другій половині того року таких випадків було 67000, а в першій половині 1927 року - 77000. Стверджено рівнож серед молодіжі сталий розвій піянства та уживання штучних побуждаючих средств (наркотиків)". /З большевіцького раю //Право рільника. 1928,26 лютого.

28. Опарин А.Н, О сущности жизни //Вопросьі философии. 1979. N4.

29. Бабаев В.К. Советское общенародное государство и право: сущность и тенденции развития //Сов.государство и право. 1989. N6. с.73- 4; Тарасов К.Е. Социальная детерминированность биологии человека. М.,1979.С.36-37.

30. Философский словарь.С.402.

31. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.24-38; Юсупов В.А. Теория административного права. С.10.

32. Статистичні матеріали Міністерства статистики України за 1989- 1993 роки:

Кількість виявлених Кількість осіб, притягнутих

Роки осіб, які вчинили до адміністративної відпо- адміністративні відальності (в тис. чол і %)

проступки (в тис. чол)

О.І. Остапенко 2

АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТОЛОГІЯ 2

соціально-правовий феномен і проблеми розвитку 2

ЛЬВІВ 2

jt, 1 —- і 17

1.2 Проблеми і місце адміністративної деліктології в системі соціальних та правових наук 19

1.3 Адміністративна деліктологія і Гі соціально- правова суть. 23

Дослідження детермінант протиправної поведінки порушників і соціальних протиріч буде логічним продовженням теоретичної і практичної значущості адміністративної деліктології. 44

Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОРУШНИКІВ І СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ 44

2.1 Загальна характеристика детермінації в адміністративній деліктології 44

2.2 Детермінація протиправної поведінки порушників і протиріччя соціального розвитку 60

РОКИ 94

2.3 Латентність адміністративних деліктів 102

Розділ 3. ОСОБИСТІСТЬ ПОРУШНИКА І ЙОГО ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА 122

3.1 Особистість порушника і формування його деліктної поведінки в умовах соціальної детермінації 122

3.2 Адміністративно-деліктна ситуація та її роль у формуванні мотивації протиправної поведінки 148

3.3. Потерпілий від адміністративного делікту 169

3.4 Віктимність і моральність в адміністративній 203

деліктології 203

4.1 Ознаки адміністративного делікту та його юридичний склад в адміністративному законодавстві України 216

Ознаки адміністративного делікту 222

Винність 222

Осудність 222

4.2 Класифікація адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, та їх кваліфікація 266

4.3 Значення складу адміністративного делікту в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ 282

Розділ 5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА І СТРАТЕГІЯ БОРОТЬБИ З АДМІНІСТРАТИВНИМИ ДЕЛІКТАМИ 289

5.1 Концепція комплексної програми боротьби органів внутрішніх справ з адміністративними 289

деліктами 289

5.2 Поняття і системна характеристика адміністративно-правового попередження деліктів 304

Подальша розробка і вдосконалення соціально-профілактичних заходів залежить від загального стану боротьби з правопорушеннями від пріоритетної уваги державних органів до проблем правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень.⁸⁸Список літератури 332

Розділ 1. 332

Р*вд 2

Звирбуль В.К. Предупреждение преступности: Криминология. М.,1979.С.131; Миньковский Г.М. Обшая характеристика специально- криминологических мер предупреждения преступности //Теоретические основи предупреждения преступности. М.,1977.С.181-182.зміст 60

52. Судова статистика Мінистерства юстиції України за 1993 рік показує, що зростання адміністративних порушень малб місце в усіх областях та місті Києві, за винятком Республіки Крим та Чернігівської області. Число притягнутих до адміністративної відповідальності збільшилось на 21,3 % і становить 345770 осіб.

Заходи адміністративного стягнення у вигляді арешту застосовано до 118215 осіб або 34,2% (У 1992 році - до 31,8%, виправних робіт - 8152 (2,3%), штрафу - до 219355 (63,4%). Сума накладеного штрафу становила 2 млрд.470 млн тис.крб., стягнуто 1 млрд.923 млн.45 тис.крб (77,8%). Из 470 млн.крб.матеріальних збитків, завданих провопорушеннями, відшкодовано 343 млн.крб. Конфісковано матеріальних цінностей на суму 9 млрд. 67 млн.крб. Див.: Судова статистика України за 1993 рік //Право України. 1994. N3-4.С.18; Начальник Головного управління охорони громадського порядку МВС України Корнієнко М. пише, що: "За рік ми притягуємо до відповідальності більше мільйона п'яниць, половину з них - через медвитверезники. Але це нікого не хвилює. Більше того, зараз як ніколи раніше, п'ють саме на виробництві." Корнієнко М. Громадський порядок - справа всього суспільства //Іменем закону.1993. N19.

53. Закон України Про порядок застосування кримінальних покарань і заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу //Відомості Верховної Ради України. 1992. N35. Ст.510.

54. Философскийсловарь.С.365.

55. Ляпунов А.А. О математическом подходе к изучению жизненньїх явлений /В кн.:Математическое моделирование жизненньїх проце­сові.,1968.С.70.

56. Линней К. Система природьі. СПБ.1864.

57. Гольбах П. Система природи или о законах мира физического и мира духовного. М.,1940.

58. Берталанфи Л. Общая теория систем. Критический обзор./ Исследования по общей теории систем: Ежегодник. М.,1969.

59. Кемкин В.И. Категория "состояние" в научном познании. Монография. М.,1983,С.91.

60. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.С.163.

61. Кодекс України про адміністративні правопорушення.Ст.163.

62. Соколовский В.Г. Види повторности административних проступков /В кн.:Вопроси государственного и административного права. /Ответ ред. О.И.Тиунов. Пермь,1976.С.61-67.

63. Корнієнко М. Громадський порядок - справа всього суспільства / /Іменем закону.1994.N19.

64. Ожегов С.И. Словарь русского язика /Под общей ред.академика С.П.Обнорского. М.,1952,С.707; Управление соц.производством. Организация, зкономика: Словарь /Под ред. О.В.Козловой. М., 1983.С.271.

65. Вицин С. Система показателей, жарактеризующих преступность //Соц.законность. 1974. N4. С.64;Кудрявцев В.Н. Причиность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения. М..1Й68.С .106-107; Остроумов С.С. Советская судеьная статистика. Часть общая и специальная /Учебник для юрид. факультетовун-тов. М..1976.С.5; Стручков Н.А. Преступность как боциапьное явление /Лекции. М..1979.С.12.

• 66. Афанасьев В.Г. Научное упарвление обществом. М.,1973.С.100-1107

68. 67.Уледов А.К. Социологические закони. М..1975.С.72; Юридический знциклопедический словарь.С.294; Бараненко Б.И., Ковалкин А.А. Криминологический анализ преступности в городе (районе): Научно- чрактическое пособие. К.1981.С.34.Вицин С.Е. Системный подхпд и преступность:Учебное пособие. М.,1989.С.31; Він же: Анализ преступности - основа организации профилактической работы /В кн.: Правовые и организационно-тактические проблемы профилактики преступлений.М.,1974.С.55; Дементьев В.П. Количественные методы оцеки эффективности деятельности органов внутренних дел /В кн.: Проблемы управления в органах внутренних дел: М.,1978.С.92; Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. М., 1969.С. 182.

69. Додін Є.В. Місце, час, спосіб і метод скоєння адміністративного проступка //Рад.право. 1965. N7. С.55.

70. Кондратов Н.Н. Природа и характер статистических законо­мерностей, изучаемых в криминологии //Сов.государство и право. 1966. N11. С.81-82.

71. Загальна площа України на початок 1992 року становила 603,7 тис.км², кількість населення (в млн.чол.) - 52000000, а його густота на 1 км² - 86,5 чоловік. Для порівняння використані статистичні матеріали адміністративної практики органів внутрішніх справ МВС України, Міністерства статистики України, а також загальні дані, що характеризують західний регіон України (Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області). Загальна площа вказаного регіону - -75.7 тис. км².(12,5% від загальної території України), кількість населення примірно 7 млн.296 тис.800 чол.(14,0% від загальної кількості України). Див: Заставний Ф.Д. Населення України:1994.С.13,17; Україна у цифрах у 1993 році: Короткий статист.довідник /Міністерство статистики України; Відповідальний за випуск В В.Самченко, Київ, 1994,С.92-93.

72. Дружинин Н.К. Выборочный метод и его применение в социально-экономических исследованиях. М..1970.С.72.

73. Панкратов В.В. Методология и методика криминологических исследований. М.,1972,С.101.

74. Розрахунки здійснені на основі статистичної звітності управлінь (відділів) охорони громадського порядку УМВС по Волинській, Ивано- Франківській, Львівській і Тернопільській областях за період 1989-1993 p.; Див: Україна в цифрах у 1993 році.С.92.

75. В Україні у статево-віковій структурі переважають жінки. На початок 1994 року їх налічувалось 27,9 млн., а чоловіків - 24,2 млн., або відповідно 54% и 46%. Див.: Україна в цифрах у 1993 році.С.92.

76. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому праву. Харьков, 1971.С.77;. Клюшничено Д.П. Административно-правовая борьба с мелким хулиганством и злостным пьянством: Из опыта работы органов милиции Украинской ССР. Киев,1967.С.93; Коваль Л.В. Административно-деликтные отношения,С.123; Переведенцев В.И. 270 миллионов: Популярная демография.Вып.6> М,, 1982.С.34-40; Советское

административное право: Государственное управление и админи стративное право. М., 1978.0.121; Советское административное право / Учебник для вузов. М.,1981.0.179.

68. Україна у цифрах у 1993 році.0.163.

69. За статистичними даними в Україні та її західному регіоні кількість безробітних на 1 січня 1994 року становить:

: Безробітні (в тис. чол) :

Регіони : Всього

: чоловіки жінки :

Україна 83,9 244,4 328,3 області: Волинська	5,2	5,4	10,6
Івано-Франківська	8,3	6,5	14,8
Львівська	10,4	10,5	20,9
Тернопільська	5,4	5,6	11,0
Всього в західному регіоні:	29,3	28,0	57,3

Див: Україна у цифрах у 1993 роцї.С.107-109.

68. В Україні кількість робітників в 1993 році становить 10 млн.588 тис.чол., колгоспникив - 3 млн.172 тис., службовців - 6 млн.717 тис. -Див.: Україна у цифрах у 1993 році.С. 101.

69. Заиграев Г.Р. Проблема пьянства и методологические аспекти ее исследования /В кн.: Проблеми профилактики пьянства. М.,1980.0.19; Коваленко О.И. Ответственность за административньїе правонарушения по делам, подведомственним органам внутренних дел: Автореф. дис.канд.юрид.наук. Киев,1982.С.14.

70. Україна у цифрах у 1993 році.С.92.

71. Демографический знциклопедический словарь. М.,1989.0.549.

Розділ 2засобами адміністратйвно-правового впливу: актуальні проблеми теорії і практики: Дис...д-ра юрид.наук. К.,1990; Фефелова В.Ф. Криминология и административная деликтология: некоторые общие и частные вопросы соотношения и развития. Сб.научн.тр.: Актуальные проблемы админи­стративной деликтологии.Киев, 1984.С.22; Шергин А.П. Проблемы соотношения административной и уголовной ответственности //Пути совершенствования мер по предупреждению преступности: Материалы всесоюзной научно-практической конференции /17-18 дек. 1987г.,Вып.2. М..1988.С.71; Так, Е.В.Додін актуальність причинності адміністративної деліктності пояснює її недостатньою вивченістю, особливо в області вивчення причин адміністративних проступків. Див.: Додин Е.В. Понятие и причины административной деликтности /В сб. Проблемы админи­стративного права и совершенствование административной деятельности органов внутренних дел. Киев, 1981 .С.44.

5. Аскин Л .Ф. К вопросу о категориях детерминизма //Современный детерминизм и наука. В Т.1. Новосибирск, t975.C.44; Словарь иностранных слов. М..1949.С.201.

6. Власов B.C. Причины и условия преступности в СССР /Учебное пособие. Ярославль, 1987.С.5.

7. Яковлев A.M. Теория криминологии и социальная практика. М.,1985.С.200.

8. Паранюк М.А. Принцип детерминизма в системе материа­листической диалектики. Киев,1972.С.22.

9. Врублевский Е. Бездействие и причинность //Правоведение. 1971. N1. С.71.

10. Кузнецова Н.Ф. Методологические основы изучения кримин­огенной детерминации. Сб.научн.трудов: Методологические и теоретические проблемы юридической науки. /Под ред. М.И.Марченко. М..1986.С.139.

11. Аскин Я.Ф. Философский детерминизм и научное знание. М.,1977; Иванов В.Г. Причинность и детерминация. М.,1974; Паранюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики,- М.,1972; Категория причинности в философской концепции связи. Свердловск; Черненко А.К. Причинность в истории. М.,1983; Шварцман К. Социальный детерминизм и диалектика общего и индивидуального в морали. Структура морали и личность /Под ред. С.А.Аниси'мова и Р.Миллера. М.,1977.

12. Костецкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. Киев,1990.С.110.

13. Кудрявцев В.Н. Закон, проступок; ответственность. М.,1986. С.200-201; Спиркин А.Г. Основы философии. М.,1988.С.172-174.

14. Голосніченко І.П. Запобігання корисливих правопорушень засобами адміністративно-правого впливу; актуальні пролеми теорії і практики.С.13; Лунеев В.В. Советская криминология. М.,1978.С.60; Прапестис Й. Причинная связь в делах о халатности /Вопросы уголовного права, криминологии и криминалистики. Вып.18. Вильнюс, 1983.С.33-34.

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення,Ст.6,245.

16. Алексеев С.С. Объективное в праве //Правоведение. 1981. N1. С.114; Орзих М.Ф. Объективное, субъективное и юридическое // Правоведение. 1972. N3. С.94-98.

17. Рубинштейн С. О мышлении и путях его исследования. М..1958.С.6. *

18. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. М..1976.С.242.

19. Аванесов Г.А. Криминология и профилактика. М..1989.С.176; Бафия Е. Проблемы криминологии; Диалектика криминогенной ситуации. М..1983.С.39; философский словарь.С.273.

20: Ратибор В. Правовое государство. Лондон,1990,С.31.

21. Кирило-Мефодіївське братство. В Зт. Київ,1990,Т.1.С.152.

22. Горинь М. Два роки незалежності. Що далі? //Розбудова держари. 1993. N8. С.8.

23. На несприятливе моральне формування особистості правопо­рушника впливає зростання злочинності. Так, ініціативною групою Міністерства статистики України було опитано в 1991 році 11,9 тис. чоловік, які висловили свою думку щодо факторів зростання злочинності. Так, на пасивність, нерішучість дій органів влади у боротьбі із злочинністю вказали 80,1% опитаних; на зростання цін, погіршення матеріального становища, відсутність товарів - 73,2; на недостатню кримінальну відповідальність - 48,8; на атмосферу нестабільності - 34,0; на падіння моралі у суспільстві -

.-44,9; на недосконалість законодавства - 47,6; на хабарництво, зв'язки із Злочинністю - 43,3; на відсутність "твердої руки" - 18,1; на низьку ^Оснащеність міліції технічними засобами - 39,1. Див.; Народне господарство України в 1991 році: статистичний збірник. К.,1992.С.252. І* 24. Кедров Б.М. Научная концепция детерминизма. Законы природы. 1І.,1973'.С.7.

25., Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. іь,1965.С.6-8.; Герцензон А.А. Актуальные вопросы теории советской Криминологии /В сб.:Вопросы борьбы с преступносью. Вып.6. ^•«и?67.с.12-13; Герцензон А.А. Уголовное право и социология.

1970.С.54-58; Зуйков Г.Г. К вопросу о понятии причин преступления и Левовий, способствующих его совершению /В сб.:Вопросы преду­преждения преступности.Вып.2. М..1965.С.15-17; Карпец И.И. Проблема преступности. М..1969.С.90-104; Карпец И.И., Ратинов А.Р. Правосознание *»¥>ичины преступности. //Сов.государство и право. 1968. N12. С.47-53; %а»івцова Н.Ф. Криминология как наука //Сов.юстиция. 1970. N2. С.9;

Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. М., 1968.С. 12-38; Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. М.,1972.С.53; Остроумов С.С. Некоторые вопросы изучения правонапушений среди несовершеннолетних /В сб.: Изучение и предупреждение правонарушений среди несовершеннолетних. М.,1979.С.17-19; Утевский Б.С. Социалистические исследования и криминология //Вопросы философии. 1964. N2; Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. Ленинград,1970.С.51-54; Филимонов В.Д. Общественная опасность личности преступника. Томск, 1970.С.77.

26. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление.С.65.

27. Словарь иностранных слов /Под ред. И.В.Лехина и Ф.Н.Пет- рова.З-е издание. М..1949.С.670.

28. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. М.,1982.С.63.

29. Вырелкин В.П., Радько Т.П. Некоторые методологические вопросы калссификации причин преступности /В кн.:Труды высшей следственной школы МВД СССР.Вып.2-Волгоград,1976.С.95; Матышевский П., Брайнин Я., Туркевич И. К проблеме общих причин преступности // Радянське право. 1975. N3. С.55-56; Социальная профилактика правонарушений в социалистическом обществе /Под ред. Д.А.Керимова. М., 1978.С. 17.

30. Ремнев В.И. Кодекс РСФСР об административной делик- тологии.С.29.

31. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление.С.59; Він же: Криминология и социальная профилактика. М.,1980.С.172; Узда К. Преступность и криминология в современной Японии: Перевод с японского /Под общей ред. и с вступит, статьей Н.Ф.Кузнецовой и В.Н.Еремина. М.,1986.С.104.

32. Феофан Прокопович. Філософські твори.Т.1. Київ,1979.С.168.

33. Иоанн Кронштадский Новые грозные слова О страшном поистине суде Божием, грядущем и приближающемся. М..1993.С.15.

34. Липківський В. Привітання з Різдвом Христовим //Розбудова держави. 1994. N1. С.1.

35. Методологические и теоретические проблемы юридической науки: Сб.науч.тр./Под рєд. М.Н.Марченко. М.,1986.С.132; Философский словарь. С. 329.

36. Ремнев В.И. Кодекс РСФСР об административных правона­рушениях и актуальные проблемы административной деликтологии.С.27.

37. Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хулиганстве /Из опыта работы милиции Украинской ССР. Киев, 1970.С.57.

Паркин В.Ф. Социальный детерминизм как проблема развитогосоциализма. М.,1981.С.39; Панюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики. Киев, 1972.С.94-1527

26. Оксамитный В.В. Правомерное поведение личности. Киев, 1985.С. 143.

27. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление.С.60-61; Остроумов С., Кузнецова Н. О предмете советской криминологии //Вестник МГУ. 1968. N3. С.31; Лунев В.В. Советская криминология. М.,1978.С.62.

28. Перминов В.Е. Проблемы причинности в философии и естествознании. М.,1979.С.55.

29. Номоканов В.А. О методологической основе концепции причинности в криминологии //Правоведение. 1982. N5. С.72; Каретников И.В. К вопросу о причинах конкретного преступления /В кн.: История органов внутренних дел и борьба с преступностью. Вып.И. Волго­град,1976.С.99; Кузнецова Н.Ф., Остроумов С.С. Методологические

• проблемы криминологии //Правоведение. 1971. N3. С.108. ■ " 43. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений,С.124,185,188.

'г. 44. Даншин I. Причини злочинності і окремих злочинів //Радянське

Д право. 1969. N1; Звирбуль В.К. О социально-историческом аспекте исследования прчин преступности //Вопросы борьбы с преступностью. Вып.13. М.,1971; Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологи. М.,1968; Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. М.,1969; Яковлев A.M. Преступность и социальная психология. М.,1971.

45. Карпец И.И. Проблема преступности. М.,1969.С.51. > 46. Пионтковский А.А. Причины преступности /В кн.: Курс , , Сов.уголовного права.Т.2. М.,1970.С.81-82.

К47. Коган В.М. Противоречия общественного развития и причины V'- преступности. /Вопросы борьбы с преступностью. Вып.19. М.,1973.С.13-17. Jilf Карпец И.И. и др. Правосознание и причины преступности //

>||Г Сов. государство и право. 1968. N12. С.47-54; Лекарь А.Г. Профилактика V..преступлений. М., 1972.С.34.

49. Побегайло Э.Ф. Марксистско-ленинская концепция причин ' Й|Івступности в свете исторического опыта Великого октября //Труды ВНИИ

о,

Р*вд

СССР. 1977. N43. С.55. 50. Феофан Прокопович. Философські твори.Т.1.С.368. / ■ 51. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении.С. 124.

53. ' 52. Так, загальна кількість мігрантів, які прибувають в Україну з-поза f меж дуже велика. За останній період щорічно прибуває лише в міста ..Ійспубліки 600 тисяч мігрантів. Упродовж останнього часу з міських поселень ~е близько 700 тисяч чоловік щорічно. Маятникова міграція населення 5ади на роботу, навчання) становить 10-25%. Див.: Заставний Ф.Д. Заселення України. Львів,1993.С.62,63,82.Дубинин Н.П., Kapneu, И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения.С. 180.

54. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений.С.28.

55. Долгова А.И. Криминологическое значение изучения личности прес+упника //Сов.государство и право. 1973. N6. С.91; Явич Л.С. Общая теория права. Ленинград, 1976.С.264.

56. Ной И.С., Шостак Н.С. Рецензия на книгу: Кудрявцев В.Н, Причины правонарушений. М.,1976 /В кн.. Личность преступника и уголовная ответственность. Саратов, 1979.С. 120.

57. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность.С.178.

58. Логика./Учебник. М.,1967.С.29-30.

59. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.С.183; Большая Советская энциклопедия. (И.,1975,Т.20.С.601; Додин Е.В. Понятие и причины административной деликтности /В сб.: Проблемы админи­стративного права и совершенствование административной деятельности органов внутренних дел.С.44; Социальные свойства преступности. М.,1977.С.59.

60. Философский словарь.С.177.

61. Закон України "Про міліцію" /Прийнятий на другій сесиї Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. 20 грудня 1990 року. Київ,1990.Ст.10.

62. В пояснювальній записці до пакету проектів про боротьбу з наркоманією в Україні Голова постійної комісії Верховної Ради України по боротьбі з організованою злочинністю и корупцією, народний депутат України Г.О.Омельченко наводить дані про те, що за станом на 1 жовтня 1994 року зареєстровано понад 45 тисяч споживачів наркотиків, а з урахуванням латентності цього процесу реальна їх кількість перевищує 400 тисяч. Майже 2/3 тих, які перебувають на обліку за зловживання наркотичними засобами,- особи віком до ЗО років.

63. Статистичні дані вказують, що за часів існування СРСР, починаючи з 1966 року, відмічається зростання злочинності і це явище набуває стійкого характеру. Щорічно вчинялось більше 2 млн. злочинів. Більшість учених- кримінологів вказують, що в дійсності їх у декілька разів більше, приблизно до 10 млн. Найбільше зростання злочинності відбулося в 1989 році. За рік різко (на 13,3%) виросла кількість заяв і повідомлень про злочини, на 25% більше людей загинуло від злочинів. Збільшення зареєстрованих злочинів склало 31,8%, а виявлено осіб, які вчинили правопорушення - 1,4%. Кількість найменш латентних злочинів - навмисне вбивство і посягання на вбивство - збільшилось на 28,5%, а загальна кількість тяжких злочинів - на 42,5%. Див.: Алексеев А.И., Васильєв Ю.В., Смирнов Г.Г. Как защитить себя от преступности. М.,1990.С.5; Преступность и правонарушения в СССР / Статистический сборник. М.,1989.С.8.

1. З числа притягнутих до адміністративної відповідальності штраф застосовувався до 103280 (63,1%) осіб, а сума накладеного штрафу становить 6 млрд., стягнуто - 4 млрд. 914 млн. карбованців. Встановлено, що адміністративними правопорушеннями завдано матеріальних збитків на 1 млрд. 514 млн. крб., а відшкодовано - 1 млрд. 299 млн, крб. Конфісковано матеріальних цінностей на суму 8 млрд. 65 млн, крб. Див: Харченко О. Судова статистика за перше півріччя 1994 року (за даними Міністерства юстиції України) //Право України. 1994. N10. С.26.

2. Ковалкин А.А. Общественное мнение о преступности и деятельности органов внутренних дел /Межвуз.сб.науч.тр.: Социально- психологические проблеми деятельности органов внутренних дел. Киев,1993.С.12.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення.Ст.245.

4. Наказ МВС України № 500 від 26 листопада 1991 року. Київ,1991; Наказ № 485 від 18 серпня 1992 року. Київ,1992.

5. Таблиця побудована на даних МВС України і міністерства статистикі України за вказаний період. В перші роки після Жовтневого перевороту в Росії (1917р.), більшовики намагалися залізною рукою навести суворий революційний порядок, жорстоко караючи п'яниць, хуліганів і безладдя всякого роду. Див: Ленин В.И. Полн.собрание сочинений. Том 35.С.65.Том 36.С.195. Що з цього вийшло, можна дізнатися, ознайомившись з даними наведеними одним із соратників В.І.Леніна М.В.Криленко. М.В.Криленко в статті "Що таке хуліганство" писав:"Кількість осіб, на яких накладені адміністративні стягнення в РРФСР у роках 1924- 1926 становить - в 1924 році за останні три квартали ми мали 115234 тис. осіб і 216513 тис., за перший квартал 1925 року і за 4-й квартал - 100097 тис. осиб, в 1926 році за перший квартал - 100022 тис.осіб і за 2-й квартал - 111386. Таким чином, картина зростання адміністративних стягнень і кількості осіб, які піддані адміністративним стягненням, говорить про те, що ми маємо процес безперервного, систематичного, бурхливого зростання хуліганської хвилі."- Криленко Н.В. Что такое хулиганство? /Сб.ст.: Хулиганство и преступление. Ленинград,1927.С.16.

6. Наказ України N500 від 26 листопада 1991р. Київ,1991; Наказ МВС України N485 від 18 серпня 1992р. Київ,1992. Так, в судах для обліку матеріалів про адміністративні правопорушення (звіт за формою №1-а, ведуться два журнали: один для реєстрації матеріалів про дрібне хуліганство, Другий - для усіх матеріалів про адміністративні правопорушення:- Правовая статистика /Под ред. Н.А.Осетрова. М..1980.С.53.

7. Наказ МВС України N325 від 1 червня 1992 р. Київ, 1992; Наказ МВС України N377 від 27 червня 1993р. Київ, 1993.

8. Наказ МВС України N701 від 18 жовтня 1993р. Київ,1993.

9. Правовая статистика, /Под ред. Н.А.Осетрова. М.,1980.

10. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.С.165.

11. Панев Б., Цанков П. Скрьітая (латентная) преступность. /Учебник Основьі криминологии в Народной Республике Болгарин. Пер.с болг./Под ред. и вступ, ст. Н.А.Стручкова. М.,1987.0.88-90.

12. Словарь иностранних слов.С.279.

13. Враховуючи, що розповсюдженість латентних правопорушень, в тому числі й адміністративних, встановлюється емпірично або шляхом спеціальних наукових досліджень, учені для її позначення застосовують різноманітні терміни: "прихована злочинність", "приховані злочини", "темні (чорні) цифри", "темне поле" та інші. Див.: Цапков П. Латентная или скритая преступность?/ В кн.: Виявление скритих хищений. М., 1981 .С.68-71; Основи криминологии в Народной Республике Болгарии.С.88-96; Большая Советская знциклопедия.Т.14. М.,1973.0.207.

14. Булатов Г., Майоров Н. Показательность данних уголовной статистики //Вестник МГУ. 1969. N3. С.59; Панкратов В.В. Методология и методика криминологических исследований. М.,1972.0.99-104; Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причини, ответственность. М., 1985.0.25- 26; Курс советской криминологии.Предмет. Методология. Преступность и ее причини. Преступник. М.,1985.0.164.

15. На час дослідження близько 29 органів державних інспекцій та інших органів (посадових осіб) уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Одночасно в статті 15 КАП України передбачено поширення дії дисциплінарних статутів на військо­вослужбовців, військовозобов'язаних, призваних на збори, і осіб рядового начальницького складу органів внутрішніх справ за вчинення право­порушень. Крім того, згідно зі статтею 21 КАП України, передбачена передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, громадської організації або трудовому колективу. //Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 15,21,223-244 4.

79.3гідно зі статтею 213 КАП України, справи про адміністративні правопорушення розглядаються: а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських Рад народних депутатів; б) виконавчими комітетами селищних, сільських Рад народних депутатів; в) районними (міськими), районними в містек комітетами в справах неповнолітніх; г) районними (міськими) судами (суддями); д) органами внутрішніх справ; з) органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавчими актами України. Там же: Ст.213.

80. Шляпочников А.С., Забрянский Г.И. Виявление латентной преступности //Сов.государство и право. 1971. N5. С.98-99; Закатов А.А. Роль взаимодействия следователей с органами дознания в вивлении латентних преступлений /Єовершение предварительного следствия в аспекте искоренения преступности в нашей стране. Вьіп.9-10. Иркутск. 1975.С. 13. В працях О.О.Конева прямо підкреслюється, що латентна злочинність - це сукупність злочинів, виявлених при допомозі цілеспрямованих дій компетентними органами, хоча вони інформовані про їх вчинення не мали. Див.: Конев А.А. Пути изучения латентной преступности /В кн.: Конкретньїе криминологические исследования в условиях района крупного промьішленного центра. Омск,1974.С,177; Він же: Некоторьіе специфические признаки латентной преступности /В кн.: Проблеми борьбьі с преступностью. Омск,1977.С.139.

81. Акутаев Р.М. Проблеми латентной преступности: Автореферат дис.канд.юрид.наук. Харьков,1984.С.6;

Босхолов С.С. Латентние преступления против личности: социально- правовая характеристика и методи виявлення: Автореферат дис.канд. юрид.наук. М.,1982.0.9; Ковалкин А.А. Латентная преступность и методика ее виявлення /Сборник научних трудов ВНИИ МВД СССР. М.,1973. N24.0.79; Ларин А.М., Леваневский В.А. О некоторнх методах исследования латентной преступности /В кн.: О некоторих методах исследования латентной преступности /В кн.: Проблеми борьби с преступлениями против личности и общественного порядка. М.,1977.0.39.

. 82. Курс советской криминологии: Предмет. Методология. Преступность и ее причини. Преступник. 0.164.

83. Алексеев А.М., Роша А.Н. Латентная преступность и зффективность деятельности правоохранительних органов //Вопроси борьби с преступностью. Вип.19. М.,1973.0.30-32; Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление.С.55-58; Він же: Криминология и социальная профилактика. 0.164-165.

84. Коган В.М. Социальние свойства преступности. Учебное пособие. М.,1977.0.45-46.

85. Косоплечев Н.П. Методи криминологического исследования. М.,1984.0.11.

86. На думку деяких кримінологів, індекс латентності можна Вирахувати за певною формулою. З цією метою, щоб уникнути впливу випадкових коливань рекомендується використовувати сумовані дані за період не менше п'яти років з вирахуванням індексу для районів з населенням не менше 50 тисяч населення. Див.: Комплексное планирование профилактики правонарушений. М., 1979.0.81-84.

87. Забрянский Г.И. Теоретические вопроси статистического учета преступлений: Автореферат канд. диссертации. М.,1971; Герцензон А.А. Основние положення и задачи науки уголовной статистики /В сб.: Проблеми искоренения преступности. М., 1965.0.52; Звирбуль В.К. Задачи и организация работи районного прокурора /В кн.: Работа районного прокурора по борьбе с преступностью. М.,1965.0.46-48; Панкратов В.В.

Методология и методика криминологических исследований: Автореф.дис.д- ра.юрид.наук. М.,1969.

83. Аналізуючи різні точки зору закордонних авторів про об'єм латентної злочинності, С.Е.Віцин відзначає: одни автори вважають, що поліція дізнається лише про один із двадцяти злочинів. Інші вважають, що з кожних п'ятдесяти осіб, які вчинили серйозні злочини, до відповідальності притягається лише один. Див.:Вицин С.Е. Моделирование в криминологии. М.,1973.0.27; Б.Панев в своїх дослідженнях свідчить, що: "Для окремих видів посягнень мінімальний коефіцієнт прихованості досить високий: при посадових присвоюваннях и підробці документів він становить дві одиниці, при безгосподарництві - три, при вчиненні злочинів у сфері торгівлі - п'ять" -Панев Б. Скритата престьпност. София,1982.С.138-155; Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. М.,1989.0.19-20; Геворгян В.М. Организованная преступность в СІІІА. М.,1980.0.5-8; Джужа А.Н., Миллер А.И. Мир капитала - мир преступности.К., 1988.С.5-6; Карпец И.И. Международная преступность. М.,1988.0.8-22; Кларк Р. Преступность в СІІІА. Замечания по поводу ее природьі, причин предупреждения и контроля //Пер.с англ. М.,1975.0.56-79,150-169; Криминология.Учебник. М.,1976,0.112,353; Узда К. Преступность и криминология в современноой Японии: Пер. с япон. /Под обід.ред.и вст. ст. Н.Ф.Кузнецовой и В.Н.Еремина. М.,1989.0.75.

84. Забрянский Г.И. Городская и сельская виктимизация: Сходство и различия /Сб.науч.тр.: Виктимологические проблеми борьбьі с преступностью. Иркутск,1988.0.16; Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причини, ответственность.С.25-26.

Розділ З

1. Морелли. Кодекс природи или истинний дух ее законов (1755- 1955г.)/ Под ред. Ф.Б.Шуваевой. М., 1956.0.155.

2. Кронштадский И. Новьіе грозньїе слова "0 страшном поистине суде божием, грядущем и приближающемся."-М., 1993.0.37.

3. К.К.Платонов, досліджуючи проблему особистості, робить висновок, Чцо, починаючи з 1917 року теорія особистості в радянській психології пройшла шість етапів. Кожний з них накопичував емпіричні дані, узагальнені в окремій теорії за допомогою яких здійснювалось "абсолютне" и "домінуюче" на конкретному етапі пояснення особистості. Див.: Платонов К.К. Структура и развитие личности. М.,1986.0.29.

4 Леонтьев А.Н Деятельность и личность /,/Вопросьі философии. 1974. N4. С.93;Парьігин Б.Д. Социальная псйхология как наука.Л.,1967.С. 115; Осипова Е.В. Некоторые проблемы личности/ Социальные исследования. Вып.З. М.,1970; Москаленко А.Т., Сержантов В.Ф. Личность как предмет философского познания. Философская теория личности и ЕЕ психологические основания. Новосибирск, 1984.С.56-57; Платонов К.К. Структура и развитие личности.С.6-18.

5. Теория государства и права /Учебник. Л.,1987.С.503-510.

6. Игошев К.Е. Личность преступника и мотивация преступного поведения /Автореф....дис.д-ра юрид.наук. Свердловск,1975.С.7-8; Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. М.,1976.С.189-192; Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовер­шеннолетних /Учебное пособие. М.,1981 .С.109-118; Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. М., 1986.С.28; Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова и моральна оцінка/ Навч. посібник. Київ,1994.С.94-96.

7. Вперше термінологія "порушник" згадується у визначенні адміністративного правопорушення на початку 70-х років. Див.: Адміністративное право (Общая и Особенная части). М.,1970.С.202; Якуба О.М. Советское административное право (Общая часть). Киев,1974.С.160- 162.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Ст.6.

9. Донченко Е.А.Дитаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. Киев,1987.С.85.

10. О.Н.Костенко вказує на здібності людини в межах тих обставин, у яких вона знаходиться і здійснює вибір вільної і свідомої поведінки. Одночасно він пропонує на основі існуючої системи координат особистості враховувати чотири типи обставин, які в свою чергу відповідають типам вольової та свідомої поведінки особистості. Це: 1) воля колективної несвавільності; 3) воля колективної свавільності; 4) воля індивідуальної свавільності. Див.: Костенко А.Н. Криминальный произвол /Социопси­хология воли и сознания преступника/. Киев,1990.С.32-33.

11. Яковлев A.M. Теория криминологии и социальная практика. М.,1985.С.85.

12. Антонян Ю.М.,Гульдан В.В. Криминология патопсихология. М.,1991 .С.47; Фромм Эрих. Бегство от свободы /Пер. с англ. Г.ф.Швейника. Общая ред. и послесловие П.С.Гуревича. М.,1990.

13. Минц П.М. Курс уголовного права. Общая часть.Т.1.

Рига,1925.С.45-46.

5. Рохас Пельерано Э.Ф. Поведение как универсальная отправная точка юридических исследований: Реферативный журнал /Общественные науки за рубежом//Государство и право. 1986,N3. С.32.

6. Братусь Б.С. Аномалия личности. М., 1988.С.35.

7. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. Казань, 1975.С.45; Костенко А.Н. Криминальный произвол: социопсихология воли и сознания преступника.С.33.

8. Косарев А.Ф. К философскому пониманию теории человека: Соотношение биологического и социального в человеке. М.,1975.0.42; Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: /О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения/. М.,1982.С.167; Платонов К.К. Структура и развитие личности.С. 18-26; Москаленко А.Т., Сержантов В.Ф., Личность как предмет философского познания. Философская теория личности и ее психоло­гические и биологические основания. Новосибирск,1984.С.182-212; Кудрявцев В.Н. Социальное и биологическое в антиобщественном поведении/ Сб.: Биологическое и социальное в развитии человека. М..1977.С.152; Андросюк В.Г. К постановке проблемы психологического изучения личности преступника /Сб. научн. тр.: Проблемы изучения личности правонарушителя. М.,1984.С.72; Голубева А.О., ЮзьковаЧ.С. Социальные и биологические аспекты преступного поведения личности/ Вестник Днепропетровского ун-та. Вып.1. Днепропетровск, 1994.С.37-42; Асмолов А.Г. Психология личности /Учебник. М.,1990.С.133-135; Старовойтенко Е.Б. Жизненные отношения личности: модели психоло­гического развития. Киев, 1992.С.75.

9. Балл Г. О. Психологія формування властивостей особистості / Психологія: Респуб.наук. метод.Зб./ Редкол.: Проколієнко Л.М./відповід. ред./ та ін. Вип.29.Київ, 1987.С.13.

10. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты, М..1974.С.5.

11. Григорьян Б.Т. Философия о сущности человека. М..1973.С259.

12. Смирнов Г.Л. Советский человек. М.,1973.С.31.

13. Социальная психология. М.,1975.С.33; Каверин С.Б. Психологическая классификация потребностей //Вопросы психологии. 1987. N5. С.121-129; Уварова В.И. Проблемы классификации ситуаций социалистического образа жизни. М.,1987.С.97-99; Пеньков Е.М. Социальные нормы: управление, поведение. М.,1990.

14. Icrzy Bafia. Problemy kryminologii ( dialektika sytuaczi kriminogennej). Warszawa, 1978. S.99.

15. Bernard L.L. Classifikation of Environment. American Goyrnal of Sociology, 1925-1926.

16. Szczurkiewicz T. Rasa, srodowicro, rodzina. Poznan, 1938. S206.

17. Долгова А.И. Изучение взаимосвязи социальной среды и преступности /Сб. научн.тр.: Социальная среда и преступность. М..1983.С.5.

5. Артемьев Е.Ю. Психология субъективной семантики.. М..1980.С.28; Гибш Г., Форверг М. Введение в социальную психологию. М., 1972.С.86.Серйозні дослідження соціальних фактів проведені Є.Дюркге- ймом. На їх основі Е.В.Осипов виділив чотири групи таких фактів. Це: 1) Загальні идеї і почуття (традиції, звички, мова) - те, що накопичується віками і передається від покоління до покоління; 2) Вірування, переконання, які формують конкретно визначені правила поведінки, норми моралі; 3) Норми права, які є соціальним фактом, за умови, що вони погоджені з духом культури; ⁴) Феномени економічного характеру. Див.: Осипов Е.В. Социология Змиля Дюркгейма. М.,1977.0.76-78. Е.В.Ильєнков в свій час звернув увагу на те, що при наявності різноманітних характеристик соціального середовища практично відсутні дослідження існуючих у цьому середовищі таких об'єктів, як 1) матеріальні предмети і речі; 2) люди, які живуть і діють в конкретних соціальних умовах; 3) моральні імперативи та ідеї правосвідомості, тобто "речі," що мають примусове значення для будь- якої психіки, і силу обмежувати її індивідуальні вередування. Ильенков З.В. Проблема идеальног у Вопросьі философии. 1979. N6. С.129,138.

6. Головаха.Е.И. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии /Е.И.Головаха, И.З.Бекешина, В.С.Небоженко. К.,1992; Социальнме отношения: проблеми и перспективи развития. К.,1993; Человек и социальное развитие: Вопроси и ответи:Справочник /Авешников М.М. М.,1989.

7. Антонян Ю.М. Криминология и социальная профилактика.С.247.

8. Українська Радянська енциклопедія.Т.14. Київ, 1963.С. 134; Логика. М.,1967.0.183-185; Социальная психология /Краткий очерк: Под общ. ред.Ґ.П.Предвечного и Ю.А.Шерковина. М.,1975.С.72; Управление социалистическим производством /Словарь. М.,1983.0.271-272; Философский словарь /Ред. И.Т.Фролов. М.,1980.0.355; Рассел б! Человеческое лознание. М.,1957.0.248; Зелькина О.С. О понятии структури //Некоторие философские вопросьі современного естествознания. Саратов,1959; Кряжев П.Е. Общество и личность. М.,1981.0.65; Кудрявцев В.Н. Причини правонарушений. С.191; Москаленко А.Т., Сержантов В.Ф. Личность как предмет философского познания: Философия теории личности и ее психологические и биологические основания.С.231-238

9. Васильєв В.Л. Юридическая психология /Учебник для вузов. М-,1991.С.39; Ковалкин А.А. Личность преступника и некоторьіе способи ее криминологического анализа /Сб.научн.тр.: Проблеми изучения личности правонарушителя. М.,1984.С.44.

10. Богдаиов В.А. Системологическое моделирование личности в соцукальной психологии. Ленинград,1987.С.46.

11. Антоняи Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. С.60.

И.М. Сеченов у свій час висловив думку про те, що організм без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, неможливий тому, Що в наукове визначення організму повинні входити і середовище, яке

впливає на організм. Крім того, організм людини це сукупність її тілесних або матеріальних властивостей, які розвинулись із властивостей її предків, а потім змінювались і змінюються протягом всієї історії людства.

5. К.К.Платонов підрахував, що в словнику С.И.Ожегова міститься 51333 слів, близько 1500 слів, які означають властивості особистості. Див.: Платонов К.К. Чертьі личности и чертьі характера //Среднее специальное образование. 1973 N2. С.42-46.

6. Ковалев А.Г. Личность и ее структура //Общая психология/ Ред.В.В.Богословского, А.Г.Ковалева, А.А.Степанова. М..1981.С.70-72; Платонов К.К. О системе психологии. М.,1972.0.33-59.

7. Соотношение биологического и социального в человвке / Материальї симпозиума, 1974г.,5-7 сентября. Вильнюс,1975.

8. Кудрявцев В.Н. Причиньї правонарушений.С.194.

9. Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смьісл бьітия. Л.,1990.0.187.

10. Мокроносов Г.В.,Москаленко А.Т. Методологические проблеми исследования общественньїх отношений и личности. Новоси- бирск,1981.0.32; Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смисл бития. С.188; Мордкович В.Г.

Образ жизни: тенденции, противоречия. проблеми. Кишинев,1989. С.89,116-129.

5. Маркс К., Знгельс Ф. Из ранних произведений. М.,1956.0.564.

6. Братусь Б.С. Аномалия личности.С.118-119.

7. Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смисл бития.С.167-171.

8. Лазорский А.Ф. Классификация личностей. Петроград, 1921.

9. Петрова А.С. Психологическая классификация личностей. М. ,1927.0.14-15.

10. Гине Г.В. Право, как гармонизирующее начало общественной жизни /Известия юридического факультета:Висш. шк. в Харбине. Харбин,1929.С.32-43.

11. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. М.,1989.0.248-24; Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. М.,1986.0.27; Игошев К.Е. Типология личности престулника и мотивация преступного поведения. Горький,1974.С.55;Карпец И.И. Современние проблеми уголовного права и криминологии. М.,1976.0.132; Кудрявцев В.П. Причинность в криминологии /О структуре индивидуального преступного поведения/. М.,1968.0.161-171; Мерлин В.С. Принципи психологической характери­стики типов личности /Сб.: Теоретические проблеми психологии личности. М.,1974.0.235; Миньковский Г.М. Личность преступника и методи ее изучения /В кн.: Вопросьі советской криминологии, М., 1976.0.36-42: Урланис Б.Ц. Общая теория статистики. М.,1973.0.67; Яковлев А.М.

278'

Преступность и социальная психология. М.,1971.0.32-34.

5. Спроби типології особистості почались ще за часів Гіпократа. Так, створена типологія Кречмера, яка розрізнює три основних типи людини з урахуванням її емоційного стану. Типология Шелдона також .пропонує три основних типи, які пов'язані з клітками ембріону. Психофізіологічна типологія Павлова пропонує чотири типи осіб: урівноважені, збуджені, гальмівні та інертні. Психоаналітична типологія за основу якої береться установка особи середовища, що її оточує. Типологія Хейманса-Ле Сенна, в основу якої покладені основні елементи характеру людини: емоційність, активність, Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группьі: Пер. с франц. /Предисл. А.В.Толстьіх. М.,1988.0.152- 161.

6. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология. М.,1971.0.32-33.

7. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индиви- дуального поведения.С.23.

8. Цікавими в цьому напрямку є дослідження, проведені а.П.Закалюком, який запропонував таку соціальну типологію особистості правопорушників: 1) некримінальну; 2) докримінальну; 3) кримінальну. Подальшим критериєм для диференційованого визначення антисуспільної спрямованості і небезпечності вказаних соціальних типів є поділ їх у кожному блоці на: аморальний тип; протиправний незлочинний тип; „лочИнний тип. Таким чином, є реальна можливість подальшого пізнання типології особистості за допомогою використання категорій діалектики на рівні загального, особливого і індивідуального. Див.: Закалюк А.П. Проблеми •социальной типологии личности правонарушителя /Об. научн. тр.:

Проблеми изучения личности правонарушителя. М.,1984.0.16-17. Він же: Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения.С.27. Крім того, див. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. М.,1990.0.8-9; Типология преступников как система //Правоведение. 1978-Ж. С.101-107.

5. Агресивність досліджується більше 60-і років і за цей час склались Думки про те, що люди обов'язково стануть агресивними, якщо будуть жити в атмосфері конкурентної боротьби за права і привілеї. Схильні до агресії і ті, що не зовсім втратили надії "вибитись в люди", у кого спроби покращити своє матеріальне становище періодично підкріплюються антигромадською поведінкою.

6. В.М.Геворкян у своїй роботі "Организованная преступность" наводить приклад про те, що злочинним структурам потрібні агресивні особистості з новаторськими ідеями для активізації і розширення їх злочинної діяльності. Див.: Геворкян В.М. Организованная преступность. М. ,1980.0.163.

55. Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы: Пер. с франц./Предисл. А.В.Толстых. М..1988.С.93'.

56. У значній кількості робіт з кримінології насилля агресія і жорстокість розглядаються в межах теорії агресії і теорії насилля майже як синоніми, і лише в окремих дослідженнях пропонується їх самостійне значення. Див.:Ратинов А.Р., Михайлова О.Ю. Жестокость как правовая и нравственная психологическая проблема/ Вопросы борьбы с преступ­ностью. Вып.42. М.,1985.С.8-17,

57. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика п реступлени й. С. 18.

58. Энциклопедический словарь /Гл. ред. Б.А.Введенский. М.,1955.Т.3,С.223; Словарь русского языка /Под ред.Л.Л.Кутина, В.В.Замкова. М.,1961.Т.4.С.140; Управление социалистическим производством (Организация, економика): Словарь /Под ред. О.В.Коз­ловой. М.,1983.С.244.

59. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. С. 175; Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. М.,1973.С.6; Ефремов С.А. Об определении понятия "конкретная жизненная ситуация" /В кн.-.Проблемы правоведения. Вып.41. Киев, 1980.С. 105; Жордания И. Психолого-правовая структура способа совершения преступления /В кн: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.24, М., 1976.С.64; Звирбуль В.К. Опыт изучения нравственных аспектов причин преступности /В кн.: Опыт и актуальные проблемы идеологической работы за нравственность и правопорядок: По материалам Всесоюзной научн. практ. конференции. Баку,25-26 апреля 1979г. М., 1979.С.52; Ковалев А.Г. Ситуационные изменения поведения личности /В кн.: Материалы IY Всесоюзного съезда общества психологов. Тбилиси,1971.С.13-14; Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. М.,1968; Він же: Правонарушения: их причины и предуперждение. М., 1977.С.40; Вермеш М. Основные проблемы криминологии /Пер. с венгер, М.,1978.С.11,220.

60. Ривман В.Д. Виктимологические факторы и профилактика преступлений,С.20.

61. Бандурко О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції /Автореф. дисерт. канд. юрид. наук. Харьків,1994.С.12.

62. Додин Е.В. Предмет доказывания в административно- Юрисдикционной деятельности органов внутренних дел /Сб.научн.тр. Киев, 1983.С.80.

63. Казлаускас М. Неблагоприятные факторы формирования личности расхитителей в торговле /В сб.: Изучение и предупреждение. Вильнюс, 1971.С. 151.

64. Голосніченко І.П. Запобігання корисливих правопорушень

засобами адміністративно-правого впливу: актуальні проблеми теорії і практики.С.98,116-118.

65. Блувштейн Ю., Лапинскас К. Социальная адаптация лиц, освобожденньїх из исправительно-трудовьіх учреждений, и рецидивная преступность /В сб.: Изучение и предупреждение преступности. Вильнюс,1971.С.32; Екатеринославский Ю.Ю. Управленческие ситуации: анализ и решения. М..1988.С.10. ' 66. Причини агресивної поведінки люди шукають давно. Історія

християнської релігії свідчить, що коли на Землі було лише чотири людини - Адам, Єва та їх двоє дітей, люди одинаково знайшли підстави для ворожнечі: Каїн вбив брата із заздрощів, що Бог прийняв дарунки Авеля, а його ні. В нинішніх умовах, люди обов'язково стануть агресивними, якщо ї будуть жити в атмосфері конкурентної боротьби за права м привілеї. Грубі, поблікнуті почуття перетворюються у неприборкані пристрасті - бути першим ' в любій ситуації, підкоряти собі інших, руйнувати; фактори деструктивної . нездатності, - коли організм людини біологічно або фізіологічно непридатни" ■і? до контакту з сучасністю, технікою, транспортом, коли особа не в змозі " вибрати відповідну поведінку або має уповільнену реакцію чи схильна до несподіваних дій.

'1 , 67. Скотт Грехем Д. Конфликтьі: пути их преодоления. Киев, ■ 199І.С.16.

68. Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии. Душанбе, 1977.С. 101. і 69. Ривман Д.В. Виктимологические фактори и профилактика

преступлений.С. 21,23-38. і 70. Ежи Бафия. Проблеми криминологии. Диалектика криминогенной

,. ситуации. М..1983.С.74.

* 71. Алимов С.П. Ситуация совершения преступления и ее

крмминологическое значение (По материалам уголовньїх дел о хулиганстве): ' Лисс.канд,юрид.наук. М.,1971; Антонян Ю.П. Роль конкретной жизненной » Ситуации в совершении преступления /Учебное пособие. М.,1973; К -Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального |«©ведения). М.,1968; Сорокотягина Д.А. Виктимологические аспекти рГ#|зучения личнорти потерпевшего /Виктимология и профилактика Яравонарушений. Иркутск,1979,С.88-90; Катаргинский Т. Трактат о хорошей работе. М.,1975.С.61-65; Левакин И., Уварова В. Социально- «сихологическая ситуация //Политическое самообразование. 1983. N4. С.116-124; Методологические проблеми социального прогнозирования. Л.,1975.С.33-367

72. Існує також "ситуація ризику", за допомогою якої визначають - можливу небезпеку, загрозу або невдачу чи можливе завдання шкоди Юридичній та фізичній особам. Див.:Альігин А.П. Риск и его роль в

общественной жизни. М.,1989.С.17."Кризова ситуація" передбачає порушення існуючої системи саморегуляції, за допомогою якої запезпечується злагодженість роботи раціонального і ірраціонального в психіці людини. Див.:Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония,С.33. "Конфліктна ситуація" виникає як результат нерозуміння, незнання рис людини, її особливостей, що призводять до конфлікту. Див.: Андрусенко В.А. Социальный страх (Опыт философского анализа). Свердловск, 1991.С.43; Михайлов Ф.Т. Общественное сознание и самосознание индивида. М.,1990.С.173; Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы /Перевод с Франц.// Предисл. А.В.Толстых. М.,1968.С.113; Бородкин Ф.М., Коряк Внимание: конфликт.

Новосибирск, 1989. С. 12.

73. Матюшкин A.M. Основные модели проблемных ситуаций /Вчсн.: Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. М.,1971. С.15-16.

74. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений.С.21.

75. Він же,С.36; Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской виктимологии.С.101; Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктомологический аспект.С.57.

76. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. М.,1980; Антонян Ю.М. Криминальная патопсихология. М.,1991; АСеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. М.,1976; Гридин С.И. Изучение мотивации лиц, нарушающих общественный порядок, - основа профилактики //Труды Академии: Теория и практика совершенствования охраны общественного порядка. М.,1985; Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. М.,1988; Кудрявцев В.Н. Криминальная мотивация. М.,1986; Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. М.,1975; Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова и моральна оцінка /Навчальний посібник. Київ, 1994; Москвичев С.Т. Проблемы мотивации в психоло­гических исследованиях. Киев,1975; Обуховский К. Психология влечений. М.,1972; Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия. Л.,1990.

77. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. М.,1978.С.19

78. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности.С.43.

79. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология.С.139.

80. Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова и моральна оцінка.С.48

81. Гридин С.И. Изучение мотивации лиц, нарушающих обществен­ный порядок - основа организации профилактики.С.37.

Романец В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навчальний посібник. К.,1993.С.31

73. .Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступлений.С. 10; Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов. Введение в теорию организации и управления. М., 1971 .С.222; Механизм преступного поведения. М.,1981.С.81; Криминальная мотивация /Ответ.ред.В.Н.Кудрявцев. М.,1986.С.86; Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность:(0 природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения).С.193-194.

74. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимилогический аспект.С.22.

75. Ривман Д.В. О содержании понятия "виктимность" /Вопросы борьбы с преступностью.Вып.42. М.,1976.С.18.

76. Холыст Б. Факторы, формирующие виктимность /Вопросы борьбы С преступностью. Вып.41. М.,1982.С.73.

77. Для визначення віктимологічного процесу використовуються терміни - "віктимність", "віктимізация", "віктимогенність", "віктимний зв'язок", "віктимокомплекс", які не завжди і не в повному об'ємі характеризують те чи інше явище, процес.

78. Франк Л.В. Некоторые вопросы становления советской виктимологии /Потерпевший от преступления. Владивосток, 1974.С.8; Полубинский В.И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. М.,1980.0.34.

79. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимологический аспект.С.22.

80. Соціальний зміст визначення поняття "жертва" дається в словнику в.І. Дапя:"Потерпілий від чого-небудь є жертвою цих причин". Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т.1 ,_М.,1978.С.535.

81. Франк Л.В. Об изучении личности и поведения потерпевшего (нужна ли советская виктимология?) Вопросы уголовного права, уголовного процеса и криминологии. Душамбе,1966.С.143.

82. Ривман Д.В. ВиУтимологические факторы и профилактика преступлений.С.7.

83. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: Норма и патология. М.,1982.С.180; Хайд М.О. Права потерпевшего: Реферативный журнал / Общественные науки за рубежом// Государство и право. 1986. N1. С.114.

84. Полубинский В.И. Криминальная виктимология. Что это такое?- М.,1977.с.43; Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений.С.22; Хентиг Г. Криминалистика и виктимология. Берлин, 1948.С.419-450; Валицкая В.М. и Минская B.C. Обзор виктимологических исследований, проводимых за рубежом /В кн.: Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. М,,1971.С.96-98; Мысливый В.А. Виктимологические проблемы дорожно-транспортных

происшествий /В сб.научн.тр.: Проблеми дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. Киев, 1986.С.69.

73. Цікавою є пропозиція М.О.Хайда щодо групування потерпілих від правопорушника. Це: 1) Потерпілі, яким "не пощастило", і вони стали жертвами; 2) Потерпілі, поведінка яких була провокаційною; 3) Необачливі потерпілі, поведінка яких є необережною, а в окремих випадках і спокусливою для порушника; 4) "Біологічно слабі" жертви - діти, особи похилого вику, жінки, розумово відсталі, фізично кволі - і тому з ними легко справитися; 5) "Соціально неміцні" жертви - недавні імігранти (неповноправні громадяни), які стають легкою здобиччю порушників; 6) "Віктимізуюча" себе жертва V алкоголіки, наркомани, азартні гравці), яка може бути одночасно і порушником, і потерпілим; 7) Політичні жертви - особи, на яких спрямоване насилля політичних противників. Хайд М.О. Права потерпевшего,116-117.

74. Коган В.З. Структура личности как целостное единство ее лрошлого, настоящего и будущего /Материальї ІУ Всесоюзного сьезда общества психологов. Тбилиси,1971.С.64.

75. Москаленко А.Т.,Сержантов В.Ф. Личность как предмет философского познания. философская теория личности и ее психоло- гические и биологические основания. Новосибирск,1984.С.56.

76. Цікаві дані про віковий фактор і його вплив на віктимну поведінку потерпілих приводять А.Тартаковський і Т.Цибуленко. Див.: Тартаковский А. Фактори, влияющие на повишенную виктимность потерпевших от истязаний /Сб.научн.тр.: Укрепление законности и совершенствование законодательства. Душанбе, 1984.С.36-40; Цибуленко Т.Д. Использование виктимологических данньїх в профилактике преступлений несовершен­нолетних /Сб.научн.ст.: Проблеми дальнейшего укрепления законности в деятельности органов внутренних дел. Киев, 1986.С.51 -53.

77. ЕІІепЬегдег Н. Реіаїіопз рзісґюіїудідиез епіге Іе сгіте Ма уісііте. Неуис Іпїегпаїіопаї сіє Сгітіпоіодіе еі сіє Іа Роїісе 1есііпідис,1954^ 2. Р.108; Лурия А.Р. Основи нейропсихологии. М.,1973; Пенфалд И., Джаспєр Г. Зпилепсия и функциональная анатомия головного мозга человека. М.,1958.

78. Москаленко А.Т. Личность как предмет философского познания: Философская теория личности и ее психологические и биологические основания.С.255-256.

79. Рубинштейн С.Л. Бьітие и сознание. М..1957.С.311; Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. М..1961.С.25; Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью. Саратов,1970.С.111; Фрейеров О.Е. О так називаемом биологическом аспекте проблеми преступности //Сов. гос. и право. 1966. N10. С.12.

102. Полубинский В.И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений.С.49.

103. Парыгин Б.Д. Структура личности /Социальная психология и философия.Вып. 1. Ленинград, 1971 .С. 153.

104. Він же: С.154.

105. Небилицин В.Д. К изучению надежности работы человека- оператора в автоматизированных системах //Вопросы философии. 1981, N6. С.57; Шафранская К.Д. Фрустрация при переживании жизненных трудностей /В сб.: Человек и общество. Вып.9. Ленинград, 1971.С. 171; Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как форма отражения действительности. М.,1971.С.186-187; Михайлов А.Е. Роль потерпевшего в механизме насильственных преступлений /Сб.научн.тр.: Криминологические проблемы борьбы с преступностью. Киев, 1989.С.42.

106. Михно Е.А. Возмещение морального вреда при диффамации / /Правоведение. 1992. N6. С.64.

107. Німецькі суди йдуть шляхом розгляду справ, пов'язаних з розповсюдженням ганебних чуток, в рамках одного із деліктів "відображають діяльність людини і її особистого життя в справжньому світлі" (putting, someone in a false light in the public eye)- Див.: Handrord P.R. Moral damage in Germany II Intern.a comparative Law guart. London,1978.V.27,N4.P.865.

108. Додин E.B. Доказательства в административном процессе. М.,1973.С.166.

109. Він же: С. 170-171.

110. Минская B.C. Личность потерпевшего и ее криминологическое значение /В кн.: Потерпевший от преступления. Владивосток,1974.С.84.

111. Додин Е.Н. Доказательства в административном процес- се.С.171.

112. Стаття 275 КАП України; Постанова Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 р.N40 про об'яву "Інстукції про порядок і розміри відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам."// Збірник Постанов Уряду УРСР. 1991. N3. Ст.16.

113. Франк Л.В. Виктимология и виктимность. Душамбе,1972.С.19.

114. Остроумов С.С., Франк Л.В. О виктимологии и виктимности // Сов.государство и право. 1975. N9. С.75.

115. Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы ^! советской виктимологии.С.857.

116. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.С.29-35; Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений.С.9-17; Полубинский В.И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений.С.27-35; Рыбальская В.Я. Виктимологические

, исследования в системе криминологической разработки пробле

мпрофилактики преступлений несовершеннолетних /Науч. сб.: Вопросы борьбы с преступностью.Вып.33. М., 1980.С.32-33; Михайлов А.Е. Роль потерпевшего в механизме насильственных преступлений /Сб.научн.тр.: Криминологические проблемы борьбы с преступностью. Киев.С.42-44.

117- Коновалов В., Петрова Н. О классификации закономерностей виктимизации от преступности /Сб.научн.тр.: Укрепление законности и совершенствование законодательства. Душанбе, 1984.С.43.

118. Франк Л.В. Потерпевший от преступления и проблемы советской виктимологии.С.108.

119. В.Д.Жарий и B.C.Ковальський, вивчаючи проблему алкоголізації потерпілих, звернули увагу на те, що жертвою правопорушення стає особа, яка вживає спиртні напої. Алкогольне сп'яніння впливає на її дії, формує відношення до суб'єкта правопорушення. Виникає своєрідний комплекс дій в результаті яких особа стає потерпілою. Цей комплекс вони назвали алкогольним віктимокомплексом, вказуючи на його прямий або непрямий криміногенний вплив при створенні конфліктної ситуації. Див.: Ковальский B.C., Жарий В.Д. Алкоголизация потерпевших как виктимогенный фактор /Сб.научн.тр.: Криминологические проблемы борьбы с преступностью. Киев,1989.С.14-21.

120. Холыст Б. Факторы, формирующие виктимность /В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.41. М.,1982.С.74.

121. Франк Л.В. Виктимология и виктимность.С.22; Ривман Д.В. О некоторых понятиях криминальной витимологии /Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Иркутск,1982.С.22; Полубинский В.И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений.С.32; Рыбальская В.Я. О виктимологическом направлении профилактики преступности несовершеннолетних /Виктимология и профилактика правонарушений. Иркутск, 1979.С.68-69.

122. Термін "віктимізация" ввели в науковий обіг С.С.Остроумов і Л.В.Франк. Цим поняттям вони характеризували віктимогенний процес під час якого проходило перетворення потенційної жертви в реальну. Див.: Франк Л.В. Некоторые теоретические вопросы становления советской виктимологии (Потерпевший от преступления) Потерпевший от преступления. Владивосток, 1974.С.13-14; Остроумов С.С., Франк Л.В. О виктимологии и виктимности //Сов. государство и право. 1976. N4. С.75; Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской криминологии. С. 857.

123. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.С.36.

124. Бабаев М.М. Правонарушения в городе и деревне: социальный и психологический аспекты /Люди в городе и на селе. М.,1978; Коган

В.м. Криминогенный эффект урбанизации: содержание, происхождение, преодоление /Укрепление законности и правопорядка. М.,1987.

125. Философский словарь.С.254.

126. Капто А.С. Нравственные ценности рабочего класса // Вопросы философии. 1982. N1. С.22.

127. Франк Л.В, Об изучении личности и поведения потерпевшего (Нужна ли советская криминология?).С.156.

128. Дробницкий О.Г. Моральное сознание и его структура // Вопросы философии. 1972. N2. С.12.

129. Платонов К.К. Структура и развитие личности.С.94; Гилинский Я.И.Отклоняющееся поведение как социальное явление /Человек и общество. Ленинград,19771.С.113; Ашин Г.К. Доктрина "массового общества."-М.,1971 .С.134.

130. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.,1972.С.286.

131. Этика Аристотеля.СПБ,1908.С.28 ?/

132. Декарат Р. Избранные произведения. М.,1950.С.276.

133. Теория государства и права /Учебник. Ленинград, 1987.С.328.

134. Антонов-Романовский Г.В., Лютов А.А. Виктимность и нравственность //Вопросы борьбы с преступностью. Вып.33. М.,1989.С.41

135. Теория государства и права.С.328.

136. Тарарухин С.А. Системный подход и некоторые социально- психологические проблемы изучения преступности /Сб. научн.трудов Украинской академии внутренних дел. Киев, 1933.С.36.

137. Социальные отклонения /Введение в общую теорию. М.,1984.С.1567

138. Проблемы формирования социогенных потребностей. Тбилиси, 1974.С.28; Васильев В.Л. Юридическая психология /Учебник для вузов. М., 1991.С.42.

139. О.Ф.Зелинський пропонує при класифікації потреб людини ураховувати її психологічні і етичні особливості. Див.: Зелинський А.Ф, Корысть: опыт криминологического и психологического анализа // Государство и право. 1993. N3: С.67-69. А.Т Москаленко и В.Ф.Сержан тов пропонують в структуру потреб включати індивідуально-органичні, родові, активні та соціабельні, деталізуючи їх в кожному конкретно взятому елементі. Див.: Москаленко А.Т., Сержантов В.Ф. Личность как предмет философского познания. Новосибирск,1984.С.162.

140. Див.: Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно- правовое и социально-психологическое исследование). Казань, '1982.С.14. .

Розділ 4

1. Починаючи з 18 грудня 1917 року, Наркомат юстиції РРФСР установлює адміністративну відповідальність за проступки, пов'язані з використанням преси проти революції, проти народу. Див: СУ РСФСР. 1918. N10; 3 11 квітня 1918 року місцевим Радам робітничих і селянських депутатів Декретом РНК РСФСР дані повноваження по застосуванню заходів адміністративного примусу до чиновників пошт і телеграфів за саботаж. Див.: СУ РСФСР. 1918. N33.18 травня 1918 року приймається декрет РНК РСФСР "Про інспекції праці," яким встановлюється відповідальність у вигляді штрафу за порушення правил охорони життя, здоров'я і праці трудівників. Див.: СУ РСФСР. 1918. N36. Майже через два роки, 16 квітня 1920 року РНК РРФСР приймає декрет "Про реквізиції і конфіскації."-Див.: СУ РСФСР. 1920. N29.

2. Ведомости Верховного Совета СССР. 1961. N35. Ст.368.

3. Порівнювальні дані підготовлені на основі статистичної звітності МВС України за 1966, 1976, 1982, 1989-1993р., та даних Міністерства статистики України за період з 1989 по 1993 рік.

4. Додин Е.Н. Административная деликтология в системе юридической науки //Сов. гос. и право. 1992. N12. С.32.

5. Український радянський енциклопедичний словник. К.,1967.С.570.

6. История государства и права. Том 1.М.,1949,0.184-185; Польський адміністративіст Е.Ісерзон відзначав, що в польському праві застосовуються терміни "злочин" /рггезіерзїжо/ І "проступок" /\Л/укГ0Є2ЄПІЄ/. Проступки - адміністративні делікти. Рапзішо і ргаадо. 1959. N8-9; Болгарський правознавець П.Стайнов зауважив, що як тотожні вживаються терміни "адміністративне правопорушення," "адміністративний делікт."-Стайнов П. та інші. Административное право Народной Болгарии. Общая часть. М.,1960.0.371; Югославський адміністративіст Н.Степанович в свій час писав про використання термінів "адміністративний делікт" і "адміністра­тивне правопорушення." Зіерапоуіс N. ІІргаупе ргауо РNН^.Веод^асI.1958; Аналогічно пише и чеський адміністративіст Михал Кашпар. Сазраг МісгїаІ. Сезсозіоуепзке зраупе ргауо. Вгаіізіауа, 1973.

7. Кримінальний Кодекс України. К.,1992.Ст.7.

8'. Додин Е.В. Административная деликтология в системе юридической науки.С.32.

9. Юристи традиційно виділяють такі ознаки адміністративного делікту: дія чи бездія, протиправність, винність і карність. Див.: Бахрах Д.Н. Состав адміністративного проступка /Учебное пособие. Свердловск,1987.С.4; Клюшниченко А.П. Мерьі административного принуждения, применяемьіе милицией. К.,1979.0.41-42; Коваль Л.В. Административно-деликтноеотношение. С.80-81; Административное право и административная деятельность органов внутренних дел: Учебник /Г.А.Туманов, Л.М.Розин. М-,1990.С.127-128; Юсупов А.А. Теория административного права.С.95-97.

10. Окремі юристи поведінку і діяльність особи, що скоює правопорушення, розглядають як ознаки правопорушення. Так, М.И.Ковалев пише, що "людська поведінка є найбільш загальною і обов'язковою ознакою любого злочину". Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. Свердловск, 1977.С. 13. Думається, що за ознаки адміністративного делікту слід вважати протиправну поведінку, яка заборонена державою під страхом застосування санкцій.

11. Буева А.П. Человек: деятельность и общение. М.,1978.С.59-60; Коган М.С. Человеческая деятельность. М.,1974.С.41; Рожко К.И. Принцип деятельности. Томск, 1983.С.17-18.

12. Шептулин А.П. Система категорий диалектики.М.,1967.С.288- 289; Философский словарь.С.402-403.

13. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния: Автореф.дисс.д-ра юрид.наук. К.,1992.С.15.

14. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности: Социологический и юридический аспекты. Л.,1983.С.68; Теория государства и права: Учебник/Под ред. В.М.Курицина, З.Д.Ивановой. М., 1986.С.314; Теория государства и права: Учебник. Л., 1987.С.503.

15. Кедров Б.М. Единство диалектики, логики и теории познания. М., 1963. С. 251-252.

16. Прохоров B.C. Преступление и ответственность. Л.,1984.С.61; Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. М.,1969.С.64.

17. Административное право (Общая и Особенная часть): Учебник / Под ред.докт.юрид.наук.проф. А.П.Коренева. М.,1986.С.155; Бахрах Д.Н. Состав администратиного проступка: Учебное пособие. Свердловск, 1987. С.6; Власов В.А. Административные взыскания за нарушение решений (обязательных постановлений) местных органов власти в СССР. М.,1944.М.24; Гелаган И.А. Административная ответственность в СССР (Государственное и материально-правовое исследование). Воронеж, 1970. С.17; Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. Л.,1987. С.58; Дурманов Н.Д. Понятие преступления. М., 1948.С.102; Лазарев Б.М., Лунев А.Е. Основы закодательства об административных правонарушениях //Советское государство и право. 1981. N4. С.23; Лозбяков В.П., Овчинский С.С. Административно-правовые меры предупреждения преступности. М., 1978.С.23; Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность.С.26; Якуба О.М. О признаках административного правонарушения //Правоведение. 1964. N3. С.58; Цепков С.В. Административные правонарушения и их особенности в сфере охраны общественного порядка /Автореф.дисс.канд.юрид.наук. М.,1983.С.8.; Симеон Стоев. По някои актуальни вьпросы на администравните нарушения и наказания //Социалистическое право. 1982. N3. С.20.

18. Голосніченко И.П. Запобігання корисливих правопорушень засобами адміністративно-правового впливу: актуальні проблеми теорії і практики.С.16.

19. Философский словарь.С. 171-172.

20. Фефелова В.Ф. Розграничение преступлений и проступков / /Вестник Московского ун-та. 1976. N4. С.54; Свенсон Б. Экономическая преступность: Пер.со шведск. /Вступ.ст.М.А.Могуновой и Ю.А.Решетова; Под ред.М.А.Могуновой.М., 1987.С.58-59; Даль В. Толковый словарь.Том 1. М.,1956.С.260.

21. Ковалев Л.М. Правонарушение и закон //Правоведение. 1991. N1-C.78-79.

22. Теория государства и права: Учебник, С.504.

23. Теория государства и права: Учебник/Под ред. В.М.Курицина, З.Д.Ивановой.С.315.

24. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответ­ственность.С. 16. Більш детальна характеристика ознак адміністративного делікту (вина чи дія) буде зроблена під час аналізу його юридичного складу.

25. В буржуазному адміністративному законодавстві допускається об'єктивне ставлення у вину. Див: Ведель Ж. Административное право Франции: Перевод с франц. д-ра юрид. наук Энтина Л.М. /Под ред. д- ра юрид.наук М.А.Крутоголова. М.,1973.С.234-235.

26. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (Государственное и материально-правовое исследование).С. 164.

27. Серед зарубіжних вчених існують дві точки зору, які незалежно одна від другої виправдовують застосування караности. Перша - ретрибутивна, коли вважається, що покараність це лише те, на що індивід заслуговує за порушення ним закону. Покараність виправдовується завжди, навіть у випадках незначного порушення права. Друга - улітаризм. Прихильники цієї точки зору, виділяють два соціально бажаних наслідки караності: ефект залякування і перевиховання порушника. Див.: Философия наказания /Реферативный журнал: Общественные науки за рубежом (Государство и право).Сер.4. 1990. N4. 96.

28. Підняті питання будуть детально розглянути в главі Y монографії.

29. Додин Е.В. Основания административной ответственности /В кн..Ученые записки ВНИИ советского законодательства.Вып.5. М.,1964.С.69; Серегин А.В. Советский общественный порядок и административно-правовые средства его укрепления. М.,1975.С.53; Розграничение административных правонарушений: Кодекс РСФСР об административных правонарушениях: вопросы охраны социалистической собственности и общественного порядка.С.39.

30. Луняев А.Е. Социальное и правоохранительное значение административной ответственности: Сб.науч.тр. /Проблемы админи­стративного права и совершенствования административной деятельности органов внутренних дел. К., 198 1 .С.25; Студеникин С.С., Власов В.А., Евтихеев И.И. Советское административное право: Учебник.М.,1950.С.174; Бахрах Д.Н. Состав административного проступка:Учебное пособие.С. 12.

31-Якуба О.М. О признаках административного правонаруше­ния.С.57; Серегин А.В. Основания и порядок применения мер административного воздействия.М., 1974.С.21; Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией.С.41; Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.80-81; Голосниченко И.П. Предупреждение корыстных правонарушений средствами админи­стративно-правового воздействия: актуальные проблеиы теории и практики /Докторская диссертация.С.15.

32. Черданцев А.Ф. Юридические конструкции, их роль в науке и практике //Правоведение. 1972. N3. С. 13-18.

33. С.В.Юшков, досліджуючи в свій час праці юристів далекого в минулому феодалізму відзначав, що для характеристики складу правопорушення необхідні були такі його елементи: 1) суб'єкт правопорушення, тобто особа, що вчинила правопорушення; 2) об'єкт правопорушення; 2) об'єкт правопорушення; 3) протиправна дія, яка розумілась з внутрішньої сторони, як виявлення злої волі особи, спрямованої на досягнення злочинної мети, а також з зовнішього боку, наскільки сама дія виявила себе в оточуючому особу серєдовиидї. Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государева. М.,1949.0.481.

34. Брызгалов В.Н. Некоторые вопросы предотвращения рецидива преступлений /Труды Киевской высшей школы МООП СССР. Том 1. К.,1968.С.31-33; Гришанин П.Ф. Социально-психологическая сущность рецидива преступлений /Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.28. М.,1971.С,116-120; Дюжаев А.В. Рецидив административных правона­рушений /Автореф.дисс.канд.юрид.наук. М., 1978.С.1-18; Михайленко П.П., Гельфанд И.А. О понятии рецидива преступности /Материалы итоговой научно-теоретической конференции. К.,1968.С.93-98; Соколовский В.Г. Виды повторности административных проступков /В сб.:Вопросы государственного и административного права. Пермь.,1976.С.61-67; Тарбагаев А.Н. Административная ответственность в уголовном праве// Правоведение. 1992. N2. С.66.

Одні автори стверджують, що фактично основою адміністративної відповідальності є адміністративний делікт. Див.: Бахрах Д.Н. Нормативнаяоснова административной ответственности //Советская юстиция. 1981. N7. С.8; Самощенко И.С., Фаркушин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. М.,1971.0.70-72. Інші автори вважають, що фактичною основою адміністративної відповідальності є склад адміністративного делікту. Див.: Галаган И.А. Административная ответственность в СССР / Государственное и материально-правовое исследование.С.152-156.

10. Слід зауважити, що не всі склади адміністративних деліктів містяться в кодексах. Наявність великої кількості суспільних відносин, виникнення різноманітних за своїм змістом надзвичайних ситуацій (становищ) і особливих умов вимагають створення і прийняття вищими органами влади і управління законодавчих актів про адміністративні правопорушення без включення в установленому порядку в Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 2). Згідно зі статтею 5 КПАП України місцеві Ради народних депутатів мають повноваження щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність.

11. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учебное пособие.С.24; Клюшниченко А.П. Мери административного принуждения, применяемьіе милицией.С.42; Администратианое право и адми­нистративная деятельность внутренних дел: Учебник.С.128.

12. Фефелова Н.Ф. Новое законодательство о понятии админи­стративного законодательства.С.64.

13. Дроздов В.А. Проблеми общественньїх отношений. Л..1969.С.5; Порфирьев М.Н. Общественньїе отношения. Л., 1974.С.107; Обществен- ньіе отношения: Вопросьі общей теории /Под ред. П.А.Рачкова. М.,1981 .С.ЗЗ.

14. Більш детально про класифікацію суспільних відносин див.: Явич Л.С. Право и общественньїе отношения.М.,1971.0.152; Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросьі теории правоотношений.М.,1980.0.84-94; Теория государства и права: Учебник.С.507.

15. Більш детально про поняття системи и суттєвості системного підхіду викладено в дослідженнях. Див.: Афанасьев В.Г. Научное управление обществом: Опьіт системного исследования. М..1968.С.384; Блауберг И.В., Юдин З.Г. Становление и сущность системного подходп. М.,1973.0.270; Черняк Ю.И. Системний анализ в управлений зкономикой. М.,1975; Афанасьев В.Г. Системность и общество. М., 1980.С.368.

16. Додин Е.В. Основание административной ответственности: Автореф.дисс.канд.юрид.наук. М.,1965.С.5-6.

17. Клюшниченко А.П. Советское административное право. Часть общая: Специализированний курс лекций. К.,1975.0.204.

18. Серегин А.В. Советский общественньїй порядок и администра- тивно-правовие средства его укрепления.С.72-74.

45. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в социалис­тическом обществе. М., 1955.С. 120.

46. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.105.

47. Юсупов В.А. Теория административного права.С.97-98.

48. Козлов Ю.М. Советское административное'.право. Государ­ственное управление и административное право. М..1978.С.108-109; Манохин В.М. Советское административное право. Часть общая. Саратов, 1968.С.41-42.

49. Меньшагин В.Д. Советское уголовное право: Учебное пособие для правовых школ. Вып.1. М., 1938.С.27.

50. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. М.,1960.С.112-114.

51. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления: Сб.учен.тр.Свердловского юрид.инст-та. Свердловск, 1969.С.200.

52. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учебное пособие.С.26; Коржановский М.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. М.,1980.С.73.

53. Студеникина М.С. Состав административного проступка //Ученые записки /ВНИИС3.1968.М5.С.72.

54. Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалистической собственности. М., 1975.С. 106.

55. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (Государственное и материально-правовое исследование).С.166.

56. Клюшниченко А.П. Советское административное право. Часть, общая: Специализированный курс лекций.С.204; Серегин А.В. Советский общественный порядок и административно-правовые средства его укрепления.С.17.

57. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учебное пособие.С.27; Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.106.

58. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления.С.203-204.

59. Логический словарь-справочник. М..1978.С.519.

60. Меньшагин В.Д.,Пиотковский А.А. Курс советского уголовного права: Особенная часть.Том.1,М.,1958.С.376.

61. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. М.,1957.С.256.

62. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности: Учебное пособие. Пермь, 1969.С.81; Вин же: Состав административного проступка: Учебное пособие.С.29.

Гончарук С.Т. Юридическая квалификация административно наказуемого мелкого хищения социалистического имущества / В сб ./ТрудыКиевской высшей школы ВМД СССР. К.,1978.С.112; Резвых В.Д. Административная ответственность за хозяйственные правонарушеня. Горький,1976.С.63.

45. Алексеев С.С. Общая теория права.Т.2. М.,1982.С.252.

46. Керимов Д.А. Философские проблемы права. М.,1972.С.270- 287; Алексеев С.С. Право и правовая система //Правоведение. 1980. N1. С.27-34; Теория государства и права: Учебник.С.320.

47. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. М.,1976.С.23; Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании //Вопросы философии. 1973. N6. С.101-110; Системность и общество. М., 1980; Веремеенко И.И. О классификации административно-правовых отношений в сфере общественного порядка /В сб.: Проблемы совершенствования административной деятельности органов внутренних дел. 1982. N61. С.37; Уемов А.И. Системы и системные исследования /В кн.: Проблемы методологии системного исследования. М.,1973.С.73.

48. Другу групу суспільних відносин зі сфери, громадської безпеки можна умовно поділити на: адміністративні делікти зі сфери пожежної безпеки /ст.175 КПаП України/; адміністративні делікти зі сфери побуту / ст.ст.176,177,180,183,184 КАаП України/; адміністративні делікти зі сфери виробництва /ст.179 КПаП України/.

49. Бахрах Д.Н. Состав адміністративного проступка: Учебное пособие.С.29-30; Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые- милицией: Учебное пособие.С.42; Административное право и административная деятельность органов внутренних дел; Беленький В.А. О сущности нарушений общественного порядка //Вестник Московского ун-та. 1970. N6. С.67-69.

Серегин А.В. Основания и порядок применения мер админи­стративного воздействия.С.21; Гончарук С.Т. Юридическая квалификация административно наказуемого мелкого хищения социалистического имущества.С. 112; Додин Е.В. Гарантии законности административной ответственности. К., 1976.С. 10.

45. Соколовский В.Г. Основные признаки понятия множественности административных проступков /Вопросы государственного и админи­стративного права. Пермь,1976.С.63; Лазарев В.В., Попов Л.Л. Новое законодательство об административных правонарушениях и его применение //Сов. гос. и право. 1986. N3. С.59.

46. Рябов Ю.С. Административные правонарушения, рассмат­риваемые органами внутренних дел: Учебное пособие. М.,1981.С.10.

47. Философская энциклопедия.Т.4. М.,1967.С.370.

48. Курс советского уголовного права.Т.2. М.,1970.С.155-204; Уголовное право УССР: Общая часть. К.,1984.С.69; Кудряшов В.Н. Причинная связь в правовой сфере /Методологические проблемы

советской юридической науки. М.,1980.0.83; Кригєр Г. Причинная связь в советском уголовном праве //Советская юстиция. 1979. N1. С.7-9.

10. Кваліфікуюче і оцінююче значення для об'єктивної сторони адміністративного делікту мають такі місця: "громадське," "невстановлене," "заборонене місце," якщо вони закріплені в адміністративно-правових нормах. Див.: Кодекс України про адміністративні порушення: Науково- практичний коментар /В.С.Анджиєвський, Є.Г.Герасименко, Е.А.Додин. К..1991.С.31.

11. Асмолов А.Ґ. Деятельность и установка. М.,1979.0.9.

12. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково- іПрактичний коментар.С.31.

13. Кудрявцев В.Н. Обьективная сторона преступления.М.,1969.С. 10. -Відзначимо, що спосіб виступає як одна з одиниць суспільно небезпечної •і шкідливої поведінки суб'єкта і знаходиться у нерозривному зв'язку з іншими ■елементами деліктного посягання: об'єктом, предметом, мотивом, ціллю і суб'єктом делікту.

14. Додин Е.В. Суб'єкт административного проступка /В кн.: Ученьїе записки ВНИИ советского законодательства: Проблеми совершенствования законодательства об административной ответственности. Вьіп.5. М.,1965.0.47; Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.118; Розенко В.И., Матвійчук В.К. Суб'єкт злочину: Лекція. К.,1994.0.4-8.

15. Кобалевс' мй В. Советское административное право. Харьков, 1929.С.42.

16. Март'янов И.В. Административная ответственность по советскому законодательству.К.,1985.С.8; Клюшниченко А.П. Мерьі административного принуждения, применяемьіе милицией.С.43; Теория государства и права.С.506.

17. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учебное • пособие. С. 36-37.

18. Кодекс України про адміністративні правопорушення. ■Львів.1994.0т.15.

19. Набоков В. Психическая оценка виновности и обьективная мера наказуемости покушения //Право: Еженедельная юридическая газета. 1901. N32.

20. Додин Е.В. Субьективная сторона административного проступка //Правоведение. 1969. N2. С.117-118.

21. Форма вини - це установлені адміністративним законом певні взаємовідносини елементів і волі особи, яка вчинила делікт, що характеризують її психічне відношення до вчиненого у формі наміру або необережності.

22. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учебное пособие.С.47.

86. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. Саратов, 1987. С.100; Комментарий к Основам законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях /Под ред. Б.М.Лазарева. М.,1983,С.82.

87. Волков Б.С. Мотивы преступлений /Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование. Казань, 1982. С. 5-17,72-88; Гридин С.И. Некоторые вопросы мотивации антиобщественного поведения //Профилактика правонарушений. 1980. N11. С.39-46; ГридИн С.И. Изучение мотивации лиц, нарушающих общественный порядок, - основа организации профилактики /Труды академии: Теория и практика совершенствования охраны общественного порядка.М.,1985.С.36-41; Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. Харьков, 1986.С.38-44; Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. М., 1988.С,42-46; Лунев В.В. Мотивация преступного поведения // Советское государство и право. 1978. N11. С.104-112; Петелин Б.Я. Психологическая структура мотивов преступления //Правоведение. 1978. N1-C.94-100.

88. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (Государственное и материально-правовое исСледование).С.157-173; Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалистической собственности.С.99-104.С.138-144; Семенов М.В. Классификация проступков по советскому законодательсту / Сб.науч.тр.: Правопорядок и правовый статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. Саратов,1980.С.168-170.

89. Скляров И.А. О понятии и характеристике административных правонарушений против социалистической собственности /Сборник научных трудов: Административные правонарушения, посягающие на социалистическую собственность, и борьба с ними. Горьеий,1983.С.49- 60; Шоргина К.Ф. Разграничение административных правонарушений и преступлений /Сб.научн.тр.:Кодекс РСФСР об административных правонарушениях: Вопросы охраны социалистической собственности и общественного порядка. Горький, 1985.С.39-43.

90. Студеникина М.С. Состав административного проступка //Ученые записки ВНИИСЗ.С.71-78,

91. Бахрах Д.Н. Административный проступок и преступление / Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. Свердловск, 1983.С.21.

Глаголев В.Ф., Спиркин А.Г. Материалистическая диалектика и методология современной науки. М.,1968; Копнин П.В. Диалектика как логика итеория познания. М.,1973; Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. Волгоград, 1974; Фельдман Д.И., Кудряков Г.И., Лазарёв В.В. Теоретические проблемы методологии исследованиягосударства и права. Казань, 1975; Сырых В.М. Метод правовой науки (Основные элементы, структура). М.,1980.

' 93. Управление соцалистическим производством: Словарь. М..1983.С.73-73; Философский словарь.С.1767

94. Фрицкий О.Ф. Некоторые вопросы классификации и совершен­ствования контрольной деятельности постоянных комиссий социалис­тической законности и охраны общественного порядка местных Советов '/Сб.науч.тр.: Общетеоретические проблемы административно-правового

іеспечения общественного порядка. К.; 1982.С.121.

94. Теория государства и права.С.388.

95. Скляров И .А. О понятии и характеристике административных " равонарушений против социалистической собственности.С.58.

96. Уголовное право. Часть Общая /Под ред. Н.И.Загородникова, С.В.Бородина, В.Ф.Кириченко. М.,1966.С.106,107. Кривоченко Л.Н. ^Классификация преступлений и некоторые вопросы математического Моделирования /Проблемы социалистической законности. Вып.26. Харьков,1991.С.17-21; Онгарбаев Е.А. Теоретические основы клас­сификации преступлений в уголовном законе. Караганда, 1992.

97. Мартьянов И.В. Административная ответственность по советскому законодательству.С.24; Опрышко В.Ф. Административная ответственность за правонарушения. К.,1986.С.42; Севрюгин В.Е. Административные правонарушения, подведомственные органам внутренних дел; Учебное пособие. .Омск,1987. - Основним критерієм розмежування підвідомчості є характер відносин, з яких виникають суперечки і склад учасників, що приймають участь у цих суперечках. Див.: Юридический энциклопедический словарь. М.,1984.С.254.

98. Берестовой Н.П. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния, и их значение в деятельности органов внутренних дел. М.,1989.С.5-6; Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния.

. М.,1979.С.55-57.

94. Глушков В.А. К вопросу о квалификации взяточничества в области здравоохраненя /Сб. науч. трудов: Применение органами внутренних дел законодательства о борьбе с нетрудовыми доходами. К.,1988.С.40-45; Гончарук С.Т. О совершенствовании административно- юрисдикционной деятельности органов внутренних дел /Сб.науч.тр.: Актуальные проблемы совершенствования административной деятельности органов внутренних дел в условиях развитого социализма. К.,1983.С.78- 89; Севрюгин В.Е. Административный поступок. Понятие, признаки, ответственность. М.,1989; Юрченко А.Ф. Некоторые вопросы квалификации самовольного использования транспортных средств, машин либо механизмов /Сб.науч.тр.: Применение органами внутренних дел

законодательства о борьбе с нетрудовыми доходами. К.,1988.С.68-92.

101. Юридический словарь.С.426; Юридический энциклопедический словарь.С. 135;Словарь иностранных слов.С.293. _ч) ,

102. Наумов А.В., Новиченко А.С. Квалификация преступления как логическая форма юридической оценки //Правоведение. 1981. N2. С.86; Герцензон А.А. Квалификация преступлений. М.,1947.0.3; Коржановский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений. Вол­гоград, 1976.С.90-91; Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. М.,1972.0.7-8; Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. М., 1984.0.7.

103. Левицкий Г.А. Квалификация преступлений. М.,1981.С.4.

104. Рарог А.И. Понятие и принципы квалификации преступлений / Сб.науч.тр.: Проблемы разработки нового уголовного законодательства. М.,1990.0.6.

105. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. К.,1985.С.6.

106. Рарог А.И. Понятие и принципы квалификации прес­туплений.С.7.

107. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. К.,1981.С.8-12; Саввин М.Я., Силаев А.И. Эффективность административно-правовой деятельности органов внутренних дел в сфере общественного порядка и ее оценка. М., 1990,С. 17- 18; Скомпский Ю.Н. Этика милицейской служби. М.,1980.С.7-8; Социальная психология. Краткий очерк /Под общей ред.Г.П.Предвечного и Ю.А.Шерковина. М.,1975.С.80-107; Коновалова В.Е. Правовая психология: Учебное пособие. Харьков, 1990.С.47-77:

108. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступ­лений.С.58-60; Левицкий Г.А. Квалификация преступлений.С.11.

109. Административное право: Учебник. М., 1970.С.217.

110. Це такі основні види стадій: 1) Виявлення факту правопорушення і складення протоколу про порушення; 2) розгляд протоколу і прийняття рішення про порушення адміністративні справи або про відмову в порушенні такої справи; 3) розгляд справи про правопорушення і винесення постанови про накладення адміністративного стягнення; 4) оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення; 5) опротестування постанови про накладення адміністративного стягнення; 6) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Якуба О.М. Советское административное право. К.,1974.С.184; Административное право. Общая и Особенная части: Учебник /Под ред.докт.юрид.наук.проф. А.П.Коре­нева. С. 239-251.

111. Про практику розгляду судами справ про дрібне хуліганство. Постанова Пленуму від 2 липня 1976 p. N3 із змінами, внесеними Постановами Пленуму від ЗО грудня 1977р. N7, від 19 березня 1982р. N3 та від 23 грудня 1983р. N8 /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР (1962-1984р.р.) Із змінами і допов, за станом на 31 грудня 1984р. Відпов.ред.О.Н.Якименко. К.,1985.С.279.

112. Владимиров В.А. Квалификация повторных преступлений против личной собственности /Труды высшей школы МООП РСФСР. Вып. 12. М.,1965.С.108-123; Кривошеїн П.К., Слесаренко В.М. Кваліфікация групових і повторних злочинів: Навчальний посібник. К.,1993.С,40-42; Кругликов Л.Л., Саввинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступлений: Учебное пособие. Ярославль,1989.С.4- 8; Ткешелиадзе Г.Т. К учению о квалификации преступлений: Рецензия на книгу В.Н.Кудрявцева. Общая теория квалификации преступлений.М., 1972, //Правоведение. 1973. N6. С. 122-123; Юридический энциклопедический словарь.С.135; Плешанов A.M., Щырба С.П., Маврин А.Г. Расследование по делам о злостном нарушении правил административного надзора: Учебное пособие. М.,1989.С.20; Тишкевич С.И. Единая теория уголовного нормотворчества и квалификации преступлений: Основные концептуальные положения. Теоретическая модель уголовного кодекса суверенной Республики Беларусь: Монография. Минск, 1992.С.52-67.

113. Малахов Л.К. Преступления и административные проступки в теории и действующем законодательстве (сравнительный анализ республиканских кодексов //Сб.научн.тр.: Кодекс РСФСР об админи­стративных правонарушениях: вопросы охраны социалистической собственности и общественного порядка.С.46.

114. Закон Української РСР про міліцію: Прийнятий на другій сесії Верх. Ради УРСР дванадцятого скликання, 20 грудня 1990р. К.,1991. Ст.11,п.7.

115. Додин Е.В., Пилипчик А.Н. Квалификация административных правонарушений, совершенных на транспорте и связи: Учебное пособие. К.,1991 .С.59.

116. Кистяков А.Ф. О значении и цели юридических обществ в правовой жизни нашего отечества и об их отношении к судебной реформе Друды Киевского юридического общества: Прибавление к протоколам 1880г. К., 1883,с.328; Лозаревский Н. Толкование законов по праву // Еженедельная юридическая газета: Право. 1902. N8. С.365.

117. Закон України про міліцію, ст.10; Шергин А.П. Административная юрисдикция. М.,1979.С.8,12.

118. Бочаров С.Н. Правовое обеспечение деятельности органов внутренних дел (милиции) в административно-правовой борьбе с групповыми нарушениями общественного порядка //Материалы теоретического семинара (июнь 1989г.: Проблемы административной ответственности на современном этапе. М.,1989.С.45-47.

Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственнойпрактике. Харьков,1965.С.13-16; Костицкий М.В. Психологические методьі в борьбе с правопорушеннями. К.,1981 .С.6-22; Копейчиков В.В. Роль конституционньїх прав и обязанностей советских граждан в борьбе с антиобщественньїми явленнями /Межвуз.сб.науч.тр.: Роль органов внутренних дел в преодолении антиобщественньїх проявлений. К.,1988.С.8.

120. Аналогічна практика застосування штрафів існувала і раніше. Так, В.Железніков в Настільній книзі для мирових суддів писав: "По справах підвідомчих розгляду адміністративними управліннями (порушення громадського благоутрою) приймаються рішення про відшкодування грошима за школу и збитки."- Железников В. Настольная книга для мировьіх судей. Санкт-Петербург,1865.С.84.

Перевагу адміністративним штрафам надавали і за часів радянської влади. Так, в Постанові Комісії виконання при РНК УРСР від 8 червня 1932р. "Про порушення революційної законності під час застосування законодавства щодо адміністративних штрафів у сільських місцевостях," мова йде за перебільшення розмірів штрафів, за відсутність класово диференцийованого підходу у визначенні штрафу до окремих соціальних груп //Бюлетень Народного комісаріату юстиції та найвищого суду УРСР. 1932. N19. С.8.

Розділ 5

1. Лихолоб В.Г. Правовьіе и нравстденние вопросьі предупреждения преступности органами внутренних дел: Учебное пособие. Киев, 1992.С.20-21.

2. Шляхом радикальних економічних реформ: Доповідь Президента України Л.Кучми Про основні засади економічної та соціальної політики // Урядовий кур'єр. 1994,13 жовтня.

3. Державна програма боротьби із злочинністю //Урядовий кур'єр.1993,5 серпня.

4. Закон України про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю //Урядовий кур'єр. 1993,1.2 серпня; Указ Президента України Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю //Урядовий кур'єр. 1994, 23 липня.

5. Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений: Учебное пособие /Ю.Д.Блувштейн, М.И.Зьірин, В.В.Романов. Минск, 1986.С. 102- 110; Боголепов Р.Д. Предупреждение правонарушений в йроцессе контрольно-надзорной деятельности милиции по охране природи: Учебное пособие. М.,1982.С.25-28; Воробьев В.Ф.Координзция Советами народних депутатов работн государственних и общественних органов по

предупреждению административных правонарушений /Материалы теоретического семинара/ июнь 1989г./: Проблемы административной ответственности на современном этапе. М.,1989.С.71-72; Лопушанський Ф.А.,Туркевич И.К. Правопорушення та відповідальність. Київ, 1982; Сахаров

1. Б. Методологические, методические и организационные проблемы социального планирования борьбы с преступностью и предупреждение Преступлений /Науч.сб.: Вопросы борьбы с преступностью.Вып.32,- М., 1980.С.3-14; Устинов B.C. Система предупредительного воздействия на преступность и уголовно-правовая профилактика: Учебное пособие. М.,1983.С.5-41.

   6. Виступ Президента України Л.Кучми на розширеному засіданні Координаційного комітету при Президенті України по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю ЗО січня 1995 р.//Іменем Закону. 1995,17 лютого.

   7. Конструкція України //Проект. В ред. від 26 жовтня 1993 р. Київ, 1993.Ст.2,21.

   8. Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений: Учебное пособие.С.133-161; Предупреждение преступлений, совершаемых на почве семейно-бытовых отношений: Учебное пособие. В.А.Кузнецов,

2. В.Петров, С.В.Трофимов, Н.С.Хруппа /Под.ред.канд.юрид.наук В.А.Кузнецова. Киев, 1989.С.73-89.

9. Куличенко В.В.,Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: Сущность и пути профилактики /Лекция. Киев, 1990.

10. Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология. М.,1976.С.165.

11. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологической информации. Львов, 1989.С.20; Жалинский А., Тишкевич Б. Первое издание, курс криминологии и социальной профилактики //Советская милиция. 1981. N9. С.44-45.

12. Всеобщая Декларация прав человека: Преамбула. Известия, 1989.11 декабря.

13. Сахаров А.Б. Научные сообщения: основные положения /В кн.:Профилактика правонарушений. Организация и проблемы. М., 1978.С.20.

14. Романов Г.А. Информационное обеспечение профилактической функции органов внутренних'дел. М.,1981 .С.4-6: Савюк Л.К. Инфор­мационное обеспечение организации и функции системы профилактики антиобщественных явлений. М..1984.С.З-9.

15. Казанцев В.И. Виктимологические аспекты управления //Сов. гос. и право. 1992. N3. С.35-42; Марек А. Жертва преступления и правосудие//Реферативный журнал. 1987.N3. С. 104; Шнайдер Г.Й₄

Криминология.Пер.с немец./Под общ.ред. и предисл. Л.О.Иванова. М.,1984.С.371.

9. Державна програма боротьби із злочинністю.С.8.

10. Бафия Ежи. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации. М.,1983.С.123; Вермеш Миклош. Основные проблемы криминологии. М., 1978.С.69-70; Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.,1984.С.122-128; Яковлев A.M. Теория криминологии и социальная практика/ Ответ.ред. академик В.Н.Кудрявцев. М.,1985.С.151.

11. Харченко О. Судова статистика за перше півріччя 1994 року /за даними Міністерства юстиції України/ Право України. 1994. N10. С.26. В минулому році 21.1 проц., тобто кожний п'ятий злочин по лінії карного розшуку вчинений у стані сп'яніння. До відповідальності притягнуто 269599 злочинців, із них кожний третій не працював і не навчався /106080 або 39.3 проц./, діяв у злочинній групі /102109 або 37.9 проц./, а кожний четвертий перебував у стані сп'яніння /66842 або 24.8 проц./. Жінки вчинили 41729 злочинів, особливо небезпечні рецидивісти-990.//Іменем Закону. 1995. N3. ,

12. Директива про завдання органів і підрозділів внутрішніх справ на 1993 рік по зміцненню громадського порядку і посиленню боротьби із злочинністю відповідно до вимог Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України з цих питань від 25 грудня 1992 р. //Іменем Закону. 1993. N3; Постанова Верховної Ради України Про Державну програму боротьби із злочинністю від 25 червня 1993 р.// Урядовий кур'єр. 1993,5 серпня; Указ Президента України Про невідкладні заходи щодо посилення' боротьби зі злочинністю від 21 липня 1994р. //Урядовий кур'єр. 1994,23 липня; Закон України Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі// Голос України, 1995,3 січня.

13. Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю /морально-правовий аспект реалізації закону/. Київ, 1991.С.168.

14. Социальная профилактика правонарушений: советы, реко­мендации / Под ред.Д.А.Керимова. М.,1989.

15. Уэда К. Преступность и криминология в современной Японии: Пер. с япон. /Под общ.ред. и с вступит.ст.Н.Ф.Кузнецовой и В.Н.Еремина. М.,1989. С.166-169; Форстер Г. Руководство проектом по программе предупреждения преступности уголовной полицией //Вопросы борьбы с преступностью за рубежом.Вып.Ю. М.,1989.С.27-31; Особые программы патрульной службы в округе Бергштрассе/Земля Гессен,ФРГ///Зарубежный опыт.Вып.1. М.,1990.С.2-11; Великобритания: Поддержание порядка на основе поддержания связей-главный метод работы участковой патрульно- постовой службы// Зарубежный опыт.Вып.2. М.,1990.С.2-3.

16. Иконникова Г. О понимании социальной технологии // Философские науки. 1984. N5, С.21-24.

17. Про це свідчить відсутність в Положенні про відділ внутрішніх справ конкретного пункту на здійснення профілактичної роботи щодо попередження адміністративних правопорушень. Див.: Положение об отделе внутренних дел исполнительного комитета районного Совета депутатов трудящихся: Утв.Постановлением СМ УССР от 19 июля 1974г. Киев, 1974. С.14.

18. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. М.,1972.С.191-120; Антонян Ю.М.,Блувштейн Ю.Д. Методы моделирования и изучения преступности и преступного поведения. М.,1974; Вицин С.Е. Моделирование в криминологии. М.,1973; Конев А.А. Основные криминологические характеристики латентной преступности. 0мск,1980.с.14-21; Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях. М., 1986; Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. М.,1987; Шрейдер Ю.А., Шаров А.А. Системы и модели. М.,1982.С.20-43; Философский энциклопедический словарь. С.381-382.

19. Моисеев Н.Н. Люди и кибернетика. М.,1984,С.110-111.

20. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность.М.,1969.С.174; Комплексное изучение системы воздействия на преступность: методологические и теоретические основы/ Под ред. П.П.Осипова. Л.,1978.С,15.

21. Волошина Л.А. О системном подходе к изучению сущности преступности // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 17. М., 1972.С. 15; Сахаров А.Б. Теоретические основы предупреждения преступлений // Советская юстиция. 1972. N3. С.5.

22. Бабаев М.М. О политическом подходе к предупреждению преступлений //Криминология и уголовная политика. М.,1985.С.138-139.

23. Миньковский Г.М. Предмет криминологической профилактики и некоторые проблемы ее эффективности // Вопросы борьбы с преступностью. Вып.17. М..1972.С.11.

24. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении.С.180.

25. Межевич М.Н. Территориальния общность как объект социального планирования// Планирование социального развития городов. Вып.2. М.,1975.С.59; Раска Э.Э. Криминологическая профилактика преступности. Теоретические основы: Дис.д-ра юрид.наук. М.,1988; Система комплексного планирования и управления профилактикой преступлений. Рига,1980; Сигов И.И. Концепции и цели программ крупных городов// Методологические проблемы формирования цели программы и совершенствования развития крупных городов. Л.,1983.С.5-10.

26. Теорія управління розглядає цілі управлінських програм як попередньо визначені, запрограмовані результати, на досягненнях яких спрямована програма. Див.:Славин Б.Ф., Чесноков B.C. К вопросу о целевом управлении// Научное управление обществом. Вып. 19. М.,1977.С.195; Стефанов Н.Н. Общественные науки и социальния психология. С. 165.

27. Малеин Н.С. О моральном вреде // Государство и право. 1993. N3. С.32-34; Масленников М. Возмещение имущественного ущерба причиненного административным правонарушением// Сов. юстиция. 1990. N7. С.10-11.

28. Долгова А.І. Методика анализа преступности: Методическое пособие.М.,1986; Криминология и профилактика преступлений. Учебник/ Под ред.докт.юрид.наук А.И.Алексеева. М..1981.С.181-198; Нечепуренко

    1. А. Проблема измерения эффективности общего предупреждения преступлений // Совершенствование правоприменительной деятельности в условиях перестройки. Омск,1989.С.35-46.

29. Волошина Л.А. О системном подходе к изучению преступности.. С.11-23; Жалинский В.Н. Причины правонарушений. М.,1976; Комплексное воздействие системы на преступность. Л.,197^; Игошев К.Е., Шмаров И.В. Социальные аспекты предупреждения правонарушений. М.,1980; Теоретические основы предупреждения преступности. М.,1987; Семеньков

2. Н. Комплексный характер воспитания: проблемы методологии и практики. Минск,1989.С.316-317.

   37. Юридический энциклопедический словарь.С.285.

   38. Руденко А.Т. Предупреждение правонарушений - общая задача науки и практики // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. 1981. N67. С. 174-177.

   39. Энциклопедия права / Под ред. Проф.Университета Св.Влади- мира князя Е.Н.Трубецкого. Нью-Йорк,1982.С.151-153.

   40. Заходи припинення протиправних дій порушника досить чітко визначені діючим адміністративним закодавством і мали широке застосування у минулому в Україні та інших державах. Див.:Австрійське карне право // Після викладу проф.Петра Стебельського.Львів,1902.С.10- 19; Василенко М. Пам'ятник української правничої літератури ХУІІІ століття. Львів, 1925.С.3-7,; Право: Еженедельная юридическая газета. 1902. N2.

3. 106; Кузьмин-Караваев В.Д. Пресечение способов уклонения от следствия и суда//Право: Еженедельная юридическая газета. 1902. N35. С.1551-1558.

41. Яковлев A.M. Теория криминолргии и социальния практика.С.150-

160.

41. Криминология и профилактика преступлений.Учебник/ Под ред. докт.юрид.наук.А.И.Алексеева. М..1989.С.221; Лихолоб В.Г. Правовые

и нравственные вопросы предупреждения преступности органами внутренних дел: Учебное пособие. Киев,1992.С.6-7.

41. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение в СССР /вопросы теории/.С.108; Карпец И.И. Проблема преступности,М., 1968.С. 143,145; Криминология. М., 1979,С. 123-124,130.

42. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление: Горький,1975.С.103; Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. Владивосток, 1982.С. 11-12; Исмаилов И.А. Уголовная политика как сложная система //Ученые записки/ MB и ССО Азербайджанской ССР. 1975. N1.C.12.

43. Вермеш М.. Основные проблемы криминологии. Будапешт, 1971.С.223.

44. Саввин М.Я., Силаев А.И. Эффективность административно- правовой деятельности органов внутренних дел в сфере охраны общественного порядка и ее оценка. М., 1990.С.23.

45. Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений: Учебное пособие.С.53,133.

46. Веремеенко И.И. Административно-правовые санкции. М.,1975;' Глазырин В.В., Козаринова С.Е., Никитинский В.И. О методике измерения эффективности правовых норм //Сов. гос. и право. 1975. N9. С.26; Пашков А.С., Явич Л.С. Эффективность правовой нормы //Сов. гос. и право. 1970. N3. С.45; Эффективность действия правовых норм. Л..1977.С.36.

47. Социальная профилактика правонарушений: советы, реко- мендации,С.7-8.

48. Базылев Б.Т. Социальное назначение государственного принуждения //Правоведение. 1968. N5. С.30; Григорьян Л.А. Народовладение: особенности и содержание //Сов. гос. и право. 1978. N5. С.48; Ежи Бафия. Проблемы криминологии: Диалектика криминогенной ситуации.С.118; Административное право. Общая и Особенная части. Учебник /Под ред.докт.юрид.наук.проф. А.П.Коренева. М..1986.С.127.

49. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности. Пермь,1979.С.10-15; Бахрах Д.Н. Административно- правовые меры борьбы с пьянством,-М..1986.С. 13-20; Студеникина М.С. Соотношение административного принуждения и административной ответственности //Сов.гос.и право. 1968. N10. С.20; Опрышко В.Ф. Административная ответственность за правонарушения. Киев,1988.С.7- 8; Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалистической собственности. М.,1975.С.45-75. .

50. Теория государства и права: Учебник,С.519.

51. Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. С.30-52; Попов Л.Л. Административное принуждение //Административное право. Учебник. М.,1986.С.131; Рябов Ю.С. Административно-предупредительные меры /теоретические вопросы/ . Пермь, 1974.С.56-57.

Закон України Про адміністративний нагляд за особами,звільненими з місць позбавлення волі //Голос України,1995,3 січня.

41. Ратибор В. Правовое государство: Современность.С.14.

42. Будейко Н.И., Коренев А.П., Помаскин В.С. Предупреждение и пресечение нарушителей общественного порядка, совершаемьіх представителями неформальних обьединений: Учебное пособие /Под ред. А.П.Коренева. М.,1989; Матусевич И.А. К вопросу о психологических основах изучения личности обвиняемого на предварительном следствии //Вопросьі судебной психологии. Вьіп.2. Минск,1972.С.1317

43. Голосніченко І. Пропозиції щодо розвитку деяких видів профілактики //Радянське право. 1991. N1. С.ЗО; Додин Е.В. Процесу- альние формьі профилактики административних правонарушений // Проблеми социалистической законности. Вьіп.10. Харьков,1982.С.37; Жигарев Е.С. Административно-правовьіе основи деятельности советской милиции в области профилактики правонарушений /Автореф.дис.канд. юрид.наук. М.,1981.С,2.

44. Бааль Е.Г., Ревин В.П. Профилактика правонарушений в молодежньїх общежитиях.М.,1990.0.5; Виступ Президента України Л.Кучми на розширеному засіданні Координаційного комітету при Президенті України по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю //Іменем Закону. 1995,17 лютого; Голик С.И., Михайлов Б.П. Организационно-тактические пролемьі профилактики правонарушений. М.,1982.0.3; Забрянский Г.И. Криминологические проблеми села /Методология и методика иссле­дования/. Ростов н/Д, 1990.0.104; Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю (морально-правовий аспект реалізації Закону),0.168; Михайлов О.Е., Лихолоб В.Г. Профілактика насильствених злочинів ораганами внутрішніх справ: Навчальний посібник. К.,1993.0.29; Очистимо суспільство від кримінального зла //Іменем Закону. 1995,20 січня.

45. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. М.,1977.0.2627

46. Криминология и профилактика преступлений. Учебник /Под ред.док-ра юрид.наук А.И.Алексеева. М„ 1989.0.224.

47. Жалинский А.З. Специальное предупреждение преступности в СССР.0.157.

48. Додин Е.В. Место и роль общественньїх формирований в системе субьектов профилактики административних правонарушений // Взаимодействие органов внутренних дел с общественностью по обеспечению общественного порядка. К.,1982.0.22; Тихомиров Д.Е. Психология восприятия моральних и правових норм. К.,1978.С.31.

49. Додин Е.В. Понятие и причини административной деликтности //Проблеми административного права и совершенствования админи­стративной деятельности органов внутренних дел. К.,1981.0.47. Він же: Процессуальньїе формьі профилактики административних правонарушений;

С.37; Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.С.20; Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлений. С.128.

41. Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений: Учебное пособие.С.118-119; Жалинский А.З., Костицкий М.В. Зффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. Львов,1980.С.21; Кобец Н.Г. Сущность и особенности социальной профилактики правонарушений //Сов.гос. и право. 1980. N9. С.33-34.

42. Аванесов Г.А. Криминология и профилактика.С.473-476; Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений.С.111-133; Курс советской криминологии. М.,1986.0.33-48; Сахаров А.Б. Теоретические основи предупреждения преступности //Сов.юстиция. 1972. N3. С.5-7; Він же: Социальная система предупреждения преступности //Сов.гос. и право. 1972. N11. С.66-72; Теоретическин основьі предупреждения преступности. М., 1977.С.42-45; Шляпочников А.С. К вопросу о классификации мер предупреждения преступности //Вопросьі борьбьі с преступностью. Вьіп.7. М..1972.С.6-7.

43. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. М., 1965.С. 16-18; Жалинский А.З. Специальное предупреждение преступности в СССР.С.74-95; Лунеев В.В. Советская криминология. М..1978.С.106-113.

Арюлин А.А., Иванов М.И. Из опьіта проведення правовой пропаганди по предупреждению правонарушений //Трудьі Киевской вьісшей школьї МВД СССР.Вьіп.7. К.,1973.С. 149; Блувштейн Ю.Д. Правовьіе основи и компетенция органов внутренних дел по предупреждению преступности. Минск,1986.С.16-22; Борико С.В. Правовие н организа- ционние основи обеспечения законности в профилактической деятельности органов внутренних дел //Автореф.дисс.канд.юрид.наук. М.,1981.С.3-10; Гарбуз Б.И. Деятельность органов внутренних дел по профилактике пьянства и алкоголизма //Совершенствование деятельности органов внутренних дел в профилактике правонарушений. М.,1980.С.34- 35; Голик С.И., Михайлов Б.П. Организация и тактика общей профилактики преступлений органами внутренних дел: Учебное пособие. М.,1989.С.19- 29; Голосніченко И.П. Пропозиції щодо розвитку деяких видів профілактики.С.ЗО; Заиграев Г., Воронцов Б. Нужна целевая комплексная программа борьби с пьянством //Соц.законность. 1982. N11. С.56; Игошев К.Е., Устинов В.С. Введение в курс профилактики правонарушений. Горький, 1977.С.47; Игошев К.Е., Шмаров И.В. Социальньїе аспекти предупреждения правонарушений. М,, 1980.С.36; Иногамов Ш.Х. Наказание отбито. Как жить дальше?-М.,1990.С.9; Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учебное пособие. К.,1993.С.7-9; Монанко М.Ф., Сауткин И.И. Главное - предупредить правонарушение. Минск, 1976.С.4-12; Фокин В.М., Кисловская В.Р.Взаимодействие органов внутренних дел с государственными орагнами и общественными орагнизациями в профилактике социального паразитизма: Учебное пособие. М.,1990.С.6-12.

68. Марцев А.И. Теоретические вопросы общего и специального предупреждения преступлений. Омск, 1980.С.72.

69. Анашкин Г.З. Некоторые проблемы общепревентивного действия советского уголовного закона //Вопросы борьбы с преступностью. Вып.ЗЗ. М.,1980.С.48; Кузнецова Н.Ф. Проблемы изучения эффективности уголовно-правовых норм и институтов //Эффективность применения уголовного закона. М.,1973.0.39.

70. Кудрявцев В.Н. Право и поведение.М.,1978.0.139; Кудрявцев В.Н., Карпец И.И., Дубинин Н.П. Генетика, поведение, ответственность (О природе антиобщественных поступков и путях их предупреж­дения).С.263-266.

71. Криминология и профилактика преступлений. Учебник.С.225; Лунеев В.В. Нарушение можно предупредить. М.,1987.С.108-115; Саркисов Г.С. Социальная система предупреждения преступности. Ереван, 1975.С.61 -66; Сахаров А.Б. Теоретические основы предупреждения преступности .С .6.

72..Бабаев М.М. Криминологическая оценка социально-эконо­мических и демографических факторов //Сов.государство и право. 1972. N6; Кудрявцев В.Н. Криминологическое значение потребностей // Сов.гос. и право. 1973. N7; Моисеев Н.Н. Компютеризация, ее социальные последствия // Вопросы философии. 1987. N9. С.109; Шляпочников А.С. Общие меры предупреждения преступности. М.,1972.

73. Социальная профилактика правонарушений: советы, рекомен­дации /Под ред.Д.А.Керимова.М.,1989.С.59.

74. Иванов Л.О., Резник Г.ІМ. Цели уголовной юстиции и преступность //Вопросы укрепления законности и правопорядка. М.,1988.С.57.

, 75. Кудрявцев В.Н. Эффективность системы уголовной юстиции // Соц.законность. 1971. N7. С.14; Сахаров А.Б. Правоохранительная деятельность и преступность //Сов.гос. и право. 1986. N1. С.87.

76. Голик С.И., Михайлов Б.П. Организационно-тактические проблемы профилактики правонарушений.С.53; Колпаков В.К. Взаимо­действие милиции и общественности в сфере правопорядка.С. 19,63.

77. Бородин С.В. Уголовный закон и усиление охраны жизни, здоровья, свободы и достоинства личности //Сов.гос. и право. 1987. N9. С.87-97; Келина С.Г. Некоторые направления совершенствования законодательства //Сов.гос. и право. 1988. N5. С.65-71; Кузнецова Н.Ф. Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью- М.,1982.С.11; Наумов А.В. О законодательной и правоприменительной

оценке социальньїх ценностей, охраняемих законом //Актуальньїе проблеми права. М., 1988.С.31 -38; Рябов Г. Сколько лиц у милиции // Юность,-1988. N3. С.70-71; Сахаров А.Б. Правовое обеспечение предупреждения преступлений //Сов.гос. и право. 1975. N11. С.84.

76. Наказ МВС України Про затвердження Інструкції по роботи дільничого інспектора міліції N22 від 16 січня 1992 року.

77. Гусев С.И. Координация деятельности правоохранительньїх органов в борьбе с преступностью //Сов.гос. и право. 1979. N6. С.23; Маркелов Т.Л. Проблеми координации в борьбе с правонарушениямн // Вопроси борьби с преступностью. Вип.26. М., 1977.С.36-377

78. Кудрявцев В.Н. Методологические вопроси сравнительной криминологии //Проблеми сравнительного правоведения. М.,1978.С.72; Сахаров А.Б. Правовое обеспечение предупреждения преступлений.С.82.

79. Лихолоб В.Г. Правовие и нравственние вопроси преду­преждения преступности органами внутренних дел.С.31.

80. Сахаров А.Б. Социальная система предупреждения преступлений //Сов.гос. и право. 1972. N11.

81. Глонти Г.М. Предупреждение органами внутренних дел насильственних преступлений, детерминированних поводом: Учебное пособие.М.,1987.С.45-46; Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю (морально-правовий аспект реализації Закону).С.171; Харшак Б.А. Мери раннего предупреждения преступлений.М., 1988.С.5-7.

82. Жалинский А.З. Условия зффективности профилактики преступлений. М..1978.С.20.

83. Кудрявцев В.Н. Социально-психологические аспекти антиобщес- твенного поведения //Вопроси философии. 1974. N1. С.108.

84. Кудрявцев В.Н. Правонарушения: их причини и преду­преждение.С.53.

Звирбуль В.К. Предупреждение преступности: Криминология. М.,1979.С.131; Миньковский Г.М. Обшая характеристика специально- криминологических мер предупреждения преступности //Теоретические основи предупреждения преступности. М.,1977.С.181-182.зміст

О.І. Остапенко 2

АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТОЛОГІЯ 2

соціально-правовий феномен і проблеми розвитку 2

ЛЬВІВ 2

jt, 1 —- і 17

1.2 Проблеми і місце адміністративної деліктології в системі соціальних та правових наук 19

1.3 Адміністративна деліктологія і Гі соціально- правова суть. 23

Дослідження детермінант протиправної поведінки порушників і соціальних протиріч буде логічним продовженням теоретичної і практичної значущості адміністративної деліктології. 44

Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОРУШНИКІВ І СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ 44

2.1 Загальна характеристика детермінації в адміністративній деліктології 44

2.2 Детермінація протиправної поведінки порушників і протиріччя соціального розвитку 60

РОКИ 94

2.3 Латентність адміністративних деліктів 102

Розділ 3. ОСОБИСТІСТЬ ПОРУШНИКА І ЙОГО ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА 122

3.1 Особистість порушника і формування його деліктної поведінки в умовах соціальної детермінації 122

3.2 Адміністративно-деліктна ситуація та її роль у формуванні мотивації протиправної поведінки 148

3.3. Потерпілий від адміністративного делікту 169

3.4 Віктимність і моральність в адміністративній 203

деліктології 203

4.1 Ознаки адміністративного делікту та його юридичний склад в адміністративному законодавстві України 216

Ознаки адміністративного делікту 222

Винність 222

Осудність 222

4.2 Класифікація адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, та їх кваліфікація 266

4.3 Значення складу адміністративного делікту в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ 282

Розділ 5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА І СТРАТЕГІЯ БОРОТЬБИ З АДМІНІСТРАТИВНИМИ ДЕЛІКТАМИ 289

5.1 Концепція комплексної програми боротьби органів внутрішніх справ з адміністративними 289

деліктами 289

5.2 Поняття і системна характеристика адміністративно-правового попередження деліктів 304

Подальша розробка і вдосконалення соціально-профілактичних заходів залежить від загального стану боротьби з правопорушеннями від пріоритетної уваги державних органів до проблем правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень.⁸⁸Список літератури 332

Розділ 1. 332

Р*вд 2

Звирбуль В.К. Предупреждение преступности: Криминология. М.,1979.С.131; Миньковский Г.М. Обшая характеристика специально- криминологических мер предупреждения преступности //Теоретические основи предупреждения преступности. М.,1977.С.181-182.зміст 60

О.І. Остапенко 2

АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТОЛОГІЯ 2

соціально-правовий феномен і проблеми розвитку 2

ЛЬВІВ 2

jt, 1 —- і 17

1.2 Проблеми і місце адміністративної деліктології в системі соціальних та правових наук 19

1.3 Адміністративна деліктологія і Гі соціально- правова суть. 23

Дослідження детермінант протиправної поведінки порушників і соціальних протиріч буде логічним продовженням теоретичної і практичної значущості адміністративної деліктології. 44

Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОРУШНИКІВ І СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ 44

2.1 Загальна характеристика детермінації в адміністративній деліктології 44

2.2 Детермінація протиправної поведінки порушників і протиріччя соціального розвитку 60

РОКИ 94

2.3 Латентність адміністративних деліктів 102

Розділ 3. ОСОБИСТІСТЬ ПОРУШНИКА І ЙОГО ПРОТИПРАВНА ПОВЕДІНКА 122

3.1 Особистість порушника і формування його деліктної поведінки в умовах соціальної детермінації 122

3.2 Адміністративно-деліктна ситуація та її роль у формуванні мотивації протиправної поведінки 148

3.3. Потерпілий від адміністративного делікту 169

3.4 Віктимність і моральність в адміністративній 203

деліктології 203

4.1 Ознаки адміністративного делікту та його юридичний склад в адміністративному законодавстві України 216

Ознаки адміністративного делікту 222

Винність 222

Осудність 222

4.2 Класифікація адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, та їх кваліфікація 266

4.3 Значення складу адміністративного делікту в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ 282

Розділ 5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА І СТРАТЕГІЯ БОРОТЬБИ З АДМІНІСТРАТИВНИМИ ДЕЛІКТАМИ 289

5.1 Концепція комплексної програми боротьби органів внутрішніх справ з адміністративними 289

деліктами 289

5.2 Поняття і системна характеристика адміністративно-правового попередження деліктів 304

Подальша розробка і вдосконалення соціально-профілактичних заходів залежить від загального стану боротьби з правопорушеннями від пріоритетної уваги державних органів до проблем правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень.⁸⁸Список літератури 332

Розділ 1. 332

Р*вд 2

Звирбуль В.К. Предупреждение преступности: Криминология. М.,1979.С.131; Миньковский Г.М. Обшая характеристика специально- криминологических мер предупреждения преступности //Теоретические основи предупреждения преступности. М.,1977.С.181-182.зміст 60

2. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.С. 170.

3. Ремнев В.И. Актуальние вопросьі административной деликтологии в современньїй период. Сб.научн.тр. Актуальние проблеми админи­стративной деликтологии. Киев,1984.С.10.

4. Голосніченко І.П. Запобігання корисливих правопорушень