4.2 Класифікація адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, та їх кваліфікація

Проблема класифікації правопорушень в юридичній літературі має комплексний характер. Вона охоплює практично всі галузі права і впливає на їх формування.

Адміністративно-правова класифікація деліктів є однією із основних при визначенні кола суспільно небезпечних і шкідливих діянь в системі відносин, що охороняються адміністративном законодавством. Класифікація адміністративних деліктів має свої особливості, що відрізняють її від інших класифікацій (кримінальної, виправно-трудової, кримінально-процесуальної), побудованих на дещо інших критеріях, ознаках, з метою, притаманною конкретній класифікації правопорушень.

Всі конкретні склади адміністративних деліктів поділяються на групи, об'єднані певними ознаками. Класифікація їх є необхідною для виявлення загальних закономірностей, для більш поглибленого розуміння змісту кожного конкретного адміністративного делікту, підвідомчого розгляду органами внутрішніх справ. Вона має суттєве значення як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Так, від з'ясування виду складу адміністративного делікту залежить його правильна кваліфікація і застосування щодо нього адміністративних стягнень.

У науковій і навчальній літературі до цього часу не існує єдиної думки стосовно класифікації адміністративних деліктів. В одних джерелах розглядаються лише підстави адміністративної відповідальності, поняття делікту і його складу, але зовсім не досліджується питання про види складу, а в інших - автори лише частково торкаються даного питання.⁸⁹

М.С.Студенікіна вказує / ше на матеріальні та формальні склади деліктів.⁹⁰ Д.М.Бахрах виді 'де загальні, родові, конкретні, основні, кваліфіковані, казуїстичні та узагальнені склади адміністративних деліктів.⁹¹ Думається, що на це впливає невизначеність і нез'ясованість особливостей методологічного підходу в побудові класифікації адміністративних деліктів. Використання загальнонаукових, спеціальних і приватних методів не виключає, а взаємно доповнює їх застосування при створенні цієї класифікації.⁹²

Логічна система природи адміністративного права вказує на системність і формальну визначеність правових норм та їх особливості. Логічний підхід у здійсненні класифікації адміні­стративних деліктів дозволяє відобразити закономірності розвитку класифікованих об'єктів, глибоко виявляє зв'язки, що є між ними.

Отже, класифікація адміністративних деліктів - це їх розподіл згідно з певно визначеними ознаками, притаманних окремим деліктам і групам, і навпаки, відсутнім у інших деліктів.

Основою класифікації повинні бути ознаки, що є найбільш суттєвими і специфічними для адміністративних деліктів. Так, для класифікації властивою є системність.⁹³

О.Ф.Фріцький пропонує в основу класифікації класти предметну • Ознаку⁸⁴ відносин, що охороняються адміністративним законодавством. Ю.О.Денісов і В.Е.Краснянський вважають, що підставами для здійснення класифікації є ті ознаки, за видозмінами яких об'єми понять поділяються на підвиди.⁹⁵

На думку І.О.Склярова, ознаками класифікації адміністративних деліктів одночасно можуть бути родовий об'єкт посягання і сфера державного управління, де вони вчиняються.⁹⁶

Думається, що важливою ознакою класифікації адміністративних Деліктів є їх суспільна небезпека і шкідливість, а також наслідки від ; вчинених протиправних дій.

В адміністративному праві ознака суспільної небезпеки і шкоди ^с Однією з природних матеріальних ознак, що якісно відображає об єктивні та суб'єктивні елементи адміністративних деліктів. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки в юридичній літературі " прийняті п'ятиступеневі, чотириступеневі і триступеневі класифікації правопорушень.⁹⁷ Наявність великої кількості ступенів класифікації, поділ їх на складові елементи не в повному обсязі відповідають формально-логічним вимогам класифікації адміністративних деліктів, що має безпосереднє відношення до юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ.

Ціль і призначення адміністративно-правової класифікації деліктів полягає у сприянні правильній індивідуалізації відпо­відальності та покаранню порушників. Віднесення адміністративного делікту до того або іншого розряду (групи) повинно потягнути за собою чітко визначені правові наслідки, що залежать від обставин, які пом'якшують (ст.34 КПаП України) або обтяжують (ст.35 КПаП України) відповідальність за делікти, а також від строку накладення адміністративного стягнення (ст.38 КПаП України).

Ефективність боротьби органів внутрішніх справ із право­порушеннями засобами адміністративно-правового впливу залежить від того, наскільки кожний працівник знає коло протиправних проявів,що перебувають у межах його юрисдикційних повноважень, на які соціальні блага ці прояви посягають.

Діюче адміністративне законодавство певною мірою визначило систему деліктів у цілому і підвідомчих органам внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність поряд з багатьма іншими державними органами і громадськими формуваннями. В статті 213 КПАП України закріплено розгалужену систему органів, наділених юрисдикційними повноваженнями, що обумовило розмежування їх компетенції у цій сфері діяльності. Засобом для вирішення цього завдання є інститут підвідомчості розгляду адміністративних справ (ст. 218-244⁴ КПаП України).

В широкому розумінні підвідомчість означає спрямування конкретної справи або їх певної кількості до розгляду визначеним згідно із законом державним органом, громадською організацією, посадовою особою і прийняття щодо неї відповідного рішення.⁹⁸

Питання щодо компетенції посадових осіб, уповноважених від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення, законодавцем викладені досить чітко. Найбільша кількість складів адміністративних деліктів входить у предметну компетенцію начальників органів внутрішніх справ та їх заступників. Думається, що таке положення сприяє вдосконаленню адміністративної практики органів внутрішніх справ.

На практиці досить часто виникає питання: хто із заступників начальника органу внутрішніх справ уповноважений здійснювати адміністративно-юрисдикційну діяльність ? Єдиного підходу в розподілі вказаних повноважень на практиці не існує. Законодавець в статті 222 КПаП України наділяє такими повноваженнями "заступників начальників органів внутрішніх справ (відділів, управлінь)" територіальних органів на транспорті. Таким чином, відповідь на це питання можна знайти у відомчих нормативних актах МВС України, які більш детально регламентують права і обов'язки посадових осіб, уповноважених від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні делікти.

Згідно зі статтею 222 КПаП України органи внутрішніх справ розглядають справи про адміністративні делікти, класифікацію яких здійснен за родовим об'єктом посягання (глави - 5,10,12,14,15) на законотворчому рівні.

Наявність блокування адміністративних деліктів в окремих главах КПаП України дозволяє говорити не про їх елементарну сукупність і підвідомчість органам внутрішніх справ, а про певну цілісну систему, в межах якої кожне підсистемне деліктне утворення, кожний відокремлений делікт отримує свою вичерпну функціональну характеристику. Існування таких відносно самостійних угруповань адміністративних деліктів, підвідомчих органам внутрішніх справ, дозволяє створити модель типових аналітичних операцій, що сприяють упорядкуванню і ефективності використання класифікації.

Проведення аналітичних операцій необхідно для: 1) визначення цілісності структури адміністративно карних протиправних дій; 2) визначення і опису адміністративно карних дій, які переслідуються органами внутрішніх справ; 3) визначення і фактичного визнання органічних зв'язків між окремими елементами єдиної структури (сукупність адміністративних деліктів, підвідомчих органам внутрішніх справ), які забезпечують упорядкованість системи деліктів, що перебувають у сфері функціональних обов'язків органів внутрішніх справ; 4) об'єктивування окремих блоків адміністративних деліктів, підвідомчих органам внутрішніх справ, у межах чітких фун­кціональних характеристик (наприклад, визначення предмета протиправних посягань); 5)розосередження єдиної системи адміністративних деліктів, підвідомчих органам внутрішніх справ, у межах родових узагальнених характеристик.

Слід відзначити, що існуюча класифікація адміністративних деліктів не повністю збігається із переліком правил поведінки, встановлених Особливою частиною КПаП України, тому що в них як критерій вибраний змішаний принцип: за родовим об'єктом і за сферою державного управління (вчинення деліктів).

Думається, що для всебічної класифікації адміністративних деліктів цього недостатньо. В першу чергу, вона повинна створюватися на основі дотримання існуючих логічних правил поділу понять. Для цього можна використовувати такі критерії:

1. Ступінь суспільної небезпеки і шкоди (основний склад адміністративного делікту, кваліфікований - з обставинами, що отягчають, привілейований - з обставинами, що пом'якшують). Класифікація складів адміністративних деліктів за ступенем суспільної небезпеки і шкідливості має практичне значення з точки зору правильної організації боротьби органів внутрішніх справ з деліктами і застосування адміністративних стягнень щодо порушників з урахуванням обставин, що пом'якшують або обтяжують."

2. Ступінь узагальнення ознак в адміністративно-правовій нормі (узагальнений та казуїстичний). Залежно від ступеня узагальнення ознак адміністративних деліктів їх конкретні склади поділяються на узагальнені і казуїстичні. Так, казуїстичний склад охоплює відносно вузьку групу протиправних дій. Наприклад, в статті 196 КПаП України встановлено відповідальність за порушення правил навчання карате, але зміст самих правил відсутній.

3. Спосіб викладення диспозиції адміністративно-правової норми (однозначний, альтернативний, описовий, з бланкетн^ю диспозицією). В однозначних складах деліктів їх ознаки вказуються конкретно. Особливість структури альтернативних складів полягає в тому, що в нормі права описування ознак здійснюється в альтернативному порядку. Альтернатива може проявлятися в описуванні не однієї, а декількох ознак, властивих об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту, суб'єктивній стороні. Коли мова йде про альтернативу дій суб'єктів, то для кваліфікації не має значення, чи вчинив порушник усі з названих у нормі права протиправні дії, чи лише одну із них. Так, у статті 184 КПаП України альтернативно вирішується питання щодо суб'єктів відповідальності - "батьків або осіб, які їх заміняють". Ознака альтернативності стає більш очевидною при зіставленні з іншими статтями КПаП України, де вказано, що до адміністративної відповідальності можуть притягатися керівники підприємств, установ, організацій, головні інженери підприємств, начальники цехів, керівники адміністративно-господарських служб установ і організацій.

В описових складах адміністративних деліктів точно вказані ознаки, які їх характеризують. Бланкетні склади адміністративних деліктів не мають такого детального опису, а відсилають до іншої норми права. Класифікацію адміністративних деліктів за

елементами їх юридичного складу детально викладено у розділі 4.

Значення класифікації адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, полягає у тому, що правозастосовна діяльність повинна базуватися не лише на приватній класифікації окремих груп деліктів. Загальна класифікація деліктів у Загальній та Особливій частинах КПаП України повинна вплинути на юрисдикційну діяльність органів внутрішніх справ. У процесі цієї діяльності компетентні посадові особи органів внутрішніх справ розглядають адміністративні справи і приймають законні рішення.

Проблема класифікації адміністративних деліктів розглядається досить часто, і, як правило, досліджується питання кваліфікації окремих видів адміністративних деліктів.¹⁰⁰ Наукові основи кваліфікації адміністративних деліктів розглянуті ще недостатньо. Певною мірою це стосується самого терміну "кваліфікація", визначення поняття кваліфікації, її змісту, методологічної основи і безпосередньо самого процесу кваліфікації, що здійснюється органами державного управління і посадовими особами, які мають щодо цього уповноваження. Слово "кваліфікація" походить від латинських диаііз - який за якостю і іасеге - робити. Крім того, воно визначає ступінь придатності та рівень підготовленості.¹⁰¹

Отже, зміст цього слова зводиться до встановлення якісної характеристики явища або предмета, які визначаються. Термін "кваліфікація правопорушень" застосовується в юридичній науці у двоякому значенні: як логічний процес пізнання юридичної суті вчиненого у реальному житті протиправного діяння і як кінцеве судження, отримане в результаті процесу пізнання, що має юридичну оцінку вчиненого правопорушення. Кваліфікація за своєю суттю є не лише процесом пізнання, під час якого використовуються логічні форми мислення. Кваліфікація як висновок має форму умовиводу, за Допомогою якого формується законодавча модель протиправних дій суб'єкта. Кваліфікація правопорушення означає встановлення відповідності,¹⁰² співвідношення з об'єктивною дійсністю¹⁰³ і визначення юридичної сутності¹⁰⁴ дії або бездіяльності людини відповідно до норм права.¹⁰⁵ Такі основні ознаки, за допомогою яких учені намагаються визначити поняття кваліфікації правопорушення.

На наш погляд, кваліфікація адміністративних деліктів - це встановлення і процесуальне закріплення точної відповідності ознак вчинених особою протиправних дій або бездіяльності до ознак складу Делікту, передбаченого адміністративним законодавством.

Оскільки кваліфікація адміністративних деліктів є логічним

прцес^м мислення, під час якого встановлюється відповідність між фактичним і юридичним складом делікту, то нею, цілком природно, може займатися будь-яка особа. Однак значення кваліфікації, яка здійснюється посадовою особою від імені органу державного управління і окремими громадянами, неоднакове.

Ніхто з учених при дослідженні проблеми кваліфікації правопорушень не заперечує існування офіційної та неофіційної кваліфікації. Більшість авторів є прихильниками цих видів кваліфікації, вказуючи на їх тісний взаємозв'язок та науково- практичне значення.

Окремі автори вважають, що неофіційна кваліфікація правопорушень, маючи закріплення в процесуальних документах, не має юридичної сили, а отже, і практичного значення.¹⁰⁶

Офіційна (легальна) кваліфікація - це адміністративно-правова кваліфікація делікту, що здійснюється щодо конкретної адміні­стративної справи конкретними посадовими особами, впов­новаженими на те органами державного управління, згідно з діючим адміністративним законодавством.

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація - це відповідна правова оцінка протиправних дій, яка дається окремими громадянами, відбиваючи їх точку зору на вчинені протиправні дії.

Думається, що офіційна і неофіційна кваліфікація адміні­стративних деліктів має комплексний характер і одну мету - певну логічну діяльність з розгляду і правової оцінки конкретного адміністративного делікту та установлення тотожності ознак конкретної протиправної дії до ознак складу делікту, передбаченого в певній адміністративно-правовій нормі.

Пізнання юридичної суті адміністративного делікту повинно опиратися на певний ряд передумов, на підставі яких можливе здійснення кваліфікації. Передумовою кваліфікації адміністративного делікту є попередня, до процесу кваліфікації діяльність з установлення і оцінки фактичних обставин вчинення делікту, що мають юридичну значущість, а також пошук відповідної адміністративно-правової норми, з'ясування її змісту.

Передумовами кваліфікації адміністративних деліктів є: 1) всебічне, повне і об'єктивне встановлення всіх фактичних обставин справи: з'ясовується, чи мала місце протиправна дія, у вчиненні якої звинувачується винна особа; встановлюється наявність у діях порушника складу делікту і відповідність його адміністративно- правовій нормі, яка передбачає відповідальність за вчинені протиправні дії; з'ясовуються мотиви вчинення протиправних дій та винність особи, а також обставини, що впливають на характер і ступінь адміністративної відповідальності; вивчаються дані, що характеризують особистіть порушника, характер і розмір заподіяної шкоди;

2. точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3. правильний вибір адміністративно-правової норми та з'ясування її змісту і значення.

Не вдаючись до детального обговорення передумов кваліфікації, відзначимо лише їх вплив на встановлення і оцінку фактичних обставин вчинення адміністративного делікту, що мають юридичну значущість, на пошук відповідної адміністративно-правової норми з метою з'ясування її змісту та подальшого застосування.

Пізнання змісту кваліфікації адміністративних деліктів залежить від з'ясування декількох аспектів, притаманних кваліфікації. Це: 1) адміністратавно-правовий аспект кваліфікації. Він означає вибір такої статті адміністративного Кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинені особою протиправні дії. Цілком слушною буде теза про те, що дія або бездіяльність особи не може бути кваліфікована як адміністративний делікт, якщо в КПаП України відсутня стаття, що прямо передбачає відповідальність за протиправні дії. Аналогічною є ситуація, коли протиправна дія чи бездіяльність формально підпадає під яку-небуть статтю КПаП Укоаїни, але вона за своєю суспільною небезпекою і шкодою є малозначною або зовсім не має таких ознак і вчинена з метою оборони чи в умовах крайньої необхідності.

Кваліфікація адміністративних деліктів є одним із етапів використання адміністративно-правової норми посадовими особами органів внутрішніх справ, метою якого є встановлення підстав до застосування адміністративної відповідальності до особи, що вчинила протиправні дії. Правильна кваліфікація розмежовує деліктні дії та неделіктні й забезпечує законність прийняття рішення про Відповідальність порушника та здійснення згідно із законом необхідних адміністративно-процесуальних дій.

На кваліфікацію адміністративних деліктів впливають різноманітні фактори. З одного боку, це безпосередня діяльність посадових осіб органів внутрішніх справ. З іншого, - уміння, професійна майстерність і відношення працівників органів внутрішніх справ до виконання своїх обов'язків у процесі юрисдикційної діяльністі.¹⁰⁷ Оскільки кваліфікація адміністративного делікту є логічним процесом, що здійснюється за певний відрізок часу, то є необхідность визначити певні проміжки часу, які відображають якісну своєрідність тієї або іншої частини процесу кваліфікації. Для визначення вказаних частин процесу автори використовують поняття "етап" і "стадія" кваліфікації, наповнюючи їх різним змістом.

Поділяючи процес кваліфікації на частини, окремі вчені вважають їх етапами. Так, Б.А.Курінов і Г.А.Левицький пишуть, що процес кваліфікації правопорушень має чотири етапи, у кожному з яких має місце окрема стадія реалізації.¹⁰⁸ Якщо Б.А.Курінов, поділяє єдиний процес кваліфікації правопорушень на самостійні частини (етапи), то Г.А.Левицький, характеризуючи стадії кваліфікації правопорушень, відносить до них не лише процес, але й попередню діяльність, що є передумовою кваліфікації.

Для теорії адміністративного права характерним є використання кваліфікації на стадіях проходження в справах про адміністративні правопорушення.

Н.Г.Саліщева пропонує виділяти чотири стадії кваліфікації в сукупності з процесуальними діями.¹⁰⁹ На думку О.П.Коренева і О.М.Якуби, можна виділити шість основних стадій, що є загальними для всіх видів адміністративного провадження.¹¹⁰ Аналогічно побудовано провадження по справах про адміністративні правопорушення в КПаП України (гл. 18-33).

Думається, що класифікація етапів процесу кваліфікації адміністративних деліктів є можливою при такому розмежуванні: 1) кваліфікація протиправних дій як адміністративного делікту; 2) кваліфікація протиправних дій, що посягають на певну групу суспільних відносин, які охороняються адміністративним законодавством; 3) визначення видової юридичної характеристики протиправної дії або бездіяльності (наприклад, дрібне хуліганство, дрібна спекуляція та інші).

Адміністративно-правовий аспект кваліфікації деліктів забезпечується за допомогою таких засобів: евристичного і аналітичного. Евристичний засіб кваліфікації адміністративних деліктів здійснюється без застосування завчасно підготовленої формальнологічної програми. Він чимось подібний до пізнання конкретного складу делікту в протиправній дії, що кваліфікується і опирається на юридичну підготовку і практичний досвід посадової особи, в компетенцію якої входить здійснення провадження по справах про адміністративні делікти і прийняття щодо них рішення.

Такий спосіб є попереднім, використання його не виключає можливих помилок під час кваліфікації.

Остаточні висновки щодо вибору конкретної статті КПаП України повинні здійснюватися за рахунок аналітичного засобу. Аналітичне зіставлення ознак вчинення особою протиправних дій з ознаками відповідного складу адміністративного делікту здійснюється за його елементами: об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною.

Першим кроком у здійсненні кваліфікації адміністративного делікту є встановлення його родового об'єкта. На родових об'єктах побудована система Особливої частини КПаП України. Встановивши родовий об'єкт, ми тим самим визначаємо конкретну главу адміністративного Кодексу, де необхідно шукати статтю за допомогою якої можна здійснювати кваліфікацію протиправних дій.

В адміністративному законодавстві України і країн спів­дружності, на відміну від законодавства розвинутих капіталістичних країн, не існує жорсткої обумовленості групування статей за родовим об'єктом. Так, практично всі кодекси передбачають такі основні групи деліктів: посягання на власність, охорона природи і навколишнього середовища; посягання на громадський порядок, громадську безпеку і встановлений порядок управління та інші. В межах існуючих груп адміністративних деліктів визначаються ще більш вузькі групи. Наприклад, до групи адміністративно-деліктних посягань на громадський порядок входить група деліктів, які посягають на громадську безпеку.

Визначивши родовий об'єкт у межах відповідної глави Особливої частини КПаП України, встановлюються статті, що передбачають делікти з аналогічним безпосереднім об'єктом, на який посягнув порушник, вчинивши протиправні дії. Безпосередній об'єкт адміністративного делікту не піддається чуттєвому сприйняттю. Він установлюється за допомогою аналізу ознак предмета делікту, намірів винної особи, особливостей потерпілого і його віктимності, а також" ШКОДИ, завданої протиправними діями порушника. В умовах наявності помилки в об'єкті дії винної особи повинні бути кваліфіковані у відповідності до її намірів.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правового аспекту кваліфікації протиправних дій є визначення й аналітичне зіставлення об'єктивних ознак делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Об'єктивна сторона адміністративного делікту виявляється через зовнішні властивості протиправних дій, до яких відносяться протиправні, винні, умисні або необережні дії чи бездіяльність, шкідливі наслідки і причинний зв'язок між ними, а також місце, час,' засобц і обставини вчинення делікту. Окреслюючи об'єктивну сторону конкретних складів деліктів, адміністративне законодавство фіксує лише ті ознаки, за допомогою яких визначається специфіка деліктів з метою їх розмежування. Разом з тим ці ознаки суттєво впливають на кваліфікацію деліктів і повинні, в свою чергу, зіставлятися з ознаками об'єктивної сторони відповідного складу адміністративного делікту.

Законодавець досить часто, характеризуючи об'єктивну сторону складу адміністративного делікту, обмежується вказівками на ознаки протиправної дії чи бездіяльність. Такі склади деліктів у теорії адміністративного права мають назву формальних, а процес кваліфікації у даному випадку обмежується аналітичним зіставленням ознак вчинених особою протиправних дій чи бездіяльності. Наприклад, шкідливі наслідки від поширювання неправдивих чуток (ст. 173^і КПаП України), публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст. 185'КПаП України) та інші.

Існують склади адміністративних деліктів, де законодавець до числа основних ознак об'єктивної сторони відносить не лише дії або бездіяльність, але й шкідливі наслідки та причинний зв'язок між протиправною дією та шкідливими наслідками. Ці склади деліктів у теорії адміністративного права називаються матеріальними, з урахуванням того, що шкідливі наслідки від вчинених протиправних дій піддаються конкретизації. Наприклад, крадіжки, пошкодження майна, псування документів та інше.

В окремих випадках кваліфікація об'єктивної сторони адміністративних деліктів вимагає врахування факультативних ознак (місце, час, засоби і обставини вчинення протиправних дій). Наприклад, дрібне хуліганство (ст.173 КПаП України), порушення митних правил (ст.208 КПаП України) та інші.

Забезпечення адміністративно-правового аспекту кваліфікації деліктів неможливе без установлення суб'єкта делікту. Суб'єкт адміністративного делікту - це особа, яка винна у вчиненні протиправних дій і, згідно з діючим законодавством наділена загальними (основними),ознаками (осудність особи, досягнення особою на день вчинення делікту віку, який дозволяє притягнути її до адміністративної відповідальності). Спеціальні ознаки суб'єкті делікту також обумовлені або припускаються окремими статттями КПаП

України. Наприклад, відповідальність службових осіб (ст.14 КПаП Укарїни), відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення ад­міністративних правопорушень (ст. 15 КПаП України).

На кваліфікацію адміністративного делікту впливають лише загальні та спеціальні ознаки. Інші ознаки суб'єкта делікту можуть впливати лише на індивідуалізацію адміністративної відповідальності й призначення покарання. Так, приймаючи від органів; внутрішніх справ матеріали про дрібне хуліганство, сумя повинен звертати увагу на те, щоб у протоколі було докладно вказано ким вчинено порушення, дані про порушника¹¹¹ (особа, яка страждає на венеричну хворобу і знає про своє захворювання, посадові особи, що працюють на промислових підприємствах і відповідають за випуск продукції виробничо-технічного та іншого призначення, посадова особа, на яку покладені обов'язки щодо подання даних державної звітності та їх достовірності).

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правового аспекту кваліфікації делікту є встановлення ознак суб'єктивної сторони делікту і зіставлення їх з ознаками суб'єктивної сторони складу делікту.

Суб'єктивна сторона адміністративного делікту - це внутрішні властивості протиправної поведінки особи. Вона полягає у вині, мотиві, цілі делікту, а також в емоційному стані суб'єкта під час вчинення делікту. Змальовуючи склади деліктів, адміністративне законодавство в тій або іншій формі обов'язково вказує на вину в формі наміру або необережності як на основну ознаку суб'єктивної сторони складу делікту.

Для вибору відповідної статті за суб'єктивними ознаками делікту необхідно детально визначити їх зміст у діях суб'єкта і зіставити з відповідними ознаками суб'єктивної сторони складу адміністративного делікту/Суб'єктивні ознаки делікту пізнаються із протиправних дій суб'єкта і є його внутрішніми властивостями.

Так, при злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи ображанні їх (ст.185 КПаП України) важливим є визначення мотиву .Дій порушника, чітке розмежування опору, поєднаного з насильством, або образою та непокорою, що виявляються в різній формі.

Якщо виявиться розходження між об'єктивними і суб'єктивними властивостями протиправних дій (у випадках фактичних помилок), то перевага надається суб'єктивним ознакам і адміністративний делікт кваліфікується у відповідності до змісту вини (під час помилки "в об'єкті або в об'єктивній стороні протиправних дій).

Після аналітичного зіставлення ознак вчинених особою протиправних дій з ознаками складу адміністративного делікту може виявитись, що дії містять у собі одночасно ознаки декількох складів, що свідчить про конкуренцію адміністративно-правових норм.

Важливим є врахування диференціації відповідальності за один і той же вид делікту. Адміністративне законодавство обмежується виділенням із основного складу делікту складів із кваліфікуючими ознаками (неодноразовість, системність, повторність, промисел, шкідливі наслідки, насилля, погроза застосувати насилля, судимість, перебування під адміністративним наглядом, надзвичайні умови)¹¹² та обставинами, що пом'якшують.

Вчинення однією особою двох і більше адміністративних деліктів створює~множинність деліктів, що відображається на кваліфікації та характеризує особистість порушника.

2. Соціальний аспект кваліфікації адміністративних деліктів - це встановлення, чи є дія або бездіяльність суспільно небезпечною або шкідливою, і чи необхідно з точки зору адміністративного законодавства, вважати їх протиправними.'¹³

Соціальний аспект кваліфікації адміністративних деліктів має тісний зв'язкок з адміністративно-правовим. Думається, що більш важливим є соціальний аспект, який відображає первинну, матеріальну ознаку адміністративного делікту. Разом з тим послідовність пізнання соціально-правової оцінки суспільно небезпечних і шкідливих дій має такий порядок: спочатку визначається стаття КПаП України, що передбачає (в окремих випадках навіть формально) дію, яка кваліфікується, а потім установлюється, чи є ця дія суспільно небезпечною або шкідливою, щоб вважати її деліктною з точки зору адміністративного законодавства.

Забезпечення соціального аспекту кваліфікації адміністративних деліктів є досить складним, але разом з тим і важливим процесом у практичній діяльності органів внутрішніх справ. Пізнання за допомогою адміністративно-правових норм соціальної оцінки суспільно небезпечних і шкідливих дій допомагає вірно розмежовувати делікти, злочини та інші аморальні дії.

2. Процесуальний аспект - це закріплення прийнятого рішення про деліктність у статтях КПаП України через відповідні процесуальні документи: протоколи про адміністративні правопорушення (ст.254 КПаП України); постанову щодо справи про адміністративне правопорушення (ст.283 КПаП України): а) про накладення адміністративного стягнення; б) про закриття справи (ст.284 КПаП України).

Науково обгрунтована систематизація адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ, та їх правильна кваліфікація мають важливе соціально-політичне і правове значення.

Систематизація адміністративних деліктів сприяє: реалізації загальних принципів регулювання і управління нормотворчою і юрисдикційною діяльністю органів внутрішніх справ; дотриманню і .відображенню в процесі нормотворчості правил та умов законодавчої техніки та режиму законності органами внутрішніх справ; інформованості суб'єктів адміністративної відповідальності про зміст юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ; оперативності провадження справ про адміністративні правопорушення органами внутрішніх справ.

Правильна офіційна кваліфікація адміністративних деліктів органами внутрішніх справ сприяє: використанню з урахуванням особливостей конкретних протиправних дій адміністративного законодавства і його норм у відповідності до вчиненого делікту; повному, вичерпному застосуванню необхідних адміністративно- правових норм для характеристики протиправних дій; зміцненню законності при охороні суспільних відносин діючим адміністративним законодавством; формуванню основи для об'єктивної й точної адміністративної статистики; виробленню і здійсненню мір та заходів щодо профілактики адміністративних деліктів.