Адміністративні делікти у сфері громадського порядку (ст.)

Запропонована система групування родового і видового об'єктів адміністративного делікту свідчить, що розташування законодавчого матеріалу в Адміністративному кодексі України не відповідає науковій системі. Якщо б така відповідність існувала, то на схемі прямі лінії між системою законодавства і науковою системою адміністративних деліктів, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, проходили б паралельно одна до однієї, на одному і тому ж рівні. На сьогодні така систематизація Особливої частини КПаП України відсутня, а тому її необхідно привести у відповідність до класифікації об'єктів адміністративних деліктів.

Об'єктивна сторона складу адміністративного делікту містить у собі ознаки, сукупність яких характеризує зовнішню поведінку дії або бездіяльності суб'єкта.

В науці адміністративного права до ознак, що характеризують об'єктивну сторону делікту, відносять діяння (дія або бездіяльність); наслідки (шкода від заподіяного посягання); причинний зв'язок між діянням і заподіяною шкодою, а також час, місце, способ, засоби і знаряддя вчинення делікту.⁶⁸ ~

^! Законодавець в адміністративному праві застосовує терміни "дія" і "бездіяльність" (ст.9 КПаП України), що означають вчинки, поведінку особи, за допомогою яких визначається процес її внутрішнього психічного життя, який здійснюється тілесно, фізично, за допомогою тих чи інших м'язових рухів. Конкретні форми протиправних дій досить різноманітні, окремі з них є компонентом об'єктивної сторони певного адміністративного делікту. Так, спосіб протиправної дії проявляється в образливій лайці, що становить за результатами проведених досліджень 20%, у розпиванні спиртних напоїв - 40,9, образливому приставанні до громадян у громадських місцях - 33,5, організації азартних ігор, ворожінні в громадських місцях - 11,2%. Окремі способи протиправних дій законодавець розглядає як обставини, що обтяжують відповідальність за вчинений адміністративний делікт (п.3,4,5,6 ст.35 КПаП України).

; Адміністративно-правові дії є активною формою зовнішнього прояву протиправної поведінки особи. Активна протиправна поведінка повинна бути свідомою і цільовою. Інстинктивні та рефлекторні рухи тіла не утворюють адміністративно-правової дії, тому що саме поняття "дія" нерівнозначне простому рухові тіла. Воно застосовується для того, щоб виділити активну форму дії у всій сукупності елементарних рухів з їх неодноразовістю і систематичністю.

Аналіз діючого адміністративного законодавства дозволяє зробити висновок, що більшість адміністративних деліктів може скоюватись шляхом дії. Так, більше ніж 100 статей Особливої частини КПаП України передбачає скоєння деліктів способом дії.

Одночасно в КПаП України налічується до 50 статей, що за своїм змістом є бланкетними і не вказують на форму дії. Для визнання дій бланкетними необхідно звертатися до інших нормативних актів, за допомогою яких встановлюється факт їх протиправності. Наприклад, Правил дорожнього руху України, Правил охорони і використання пам'ятників історії та культури.

Таким чином, адміністративно-правова дія - це протиправна, активна, свідома і вольова поведінка особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об'єкту, що охороняється нормами адміністративного права.

Пасивна поведінка (бездіяльність) характеризує невелику кількість юридичних складів адміністративних деліктів. З боку законодавця у цьому випадку встановлюється вимога до суб'єкта адміністративно-правових відносин діяти активно відповідно до закону.

Наприклад, особи, що дійшли шістнадцятирічного віку, зобов'язані отримати паспорт, уникненя цих дій є адміністративним деліктом. Ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї і бойових пр дпасів також свідчить про бездіяльність і винність особи, яка повинна виконати ці дії.

Систематизація адміністративних деліктів, які вчиняються способом бездіяльності, дозволила виділити кілька підстав, що зобов'язують діяти суб'єкта адміністративно-правових відносин. Це - 1) вимоги закону або іншого нормативного акту (наприклад, невиконання правил пожежної безпеки способом бездіяльності відповідального за пожежну безпеку); 2) виконання особою службових, чи інших соціально значущих функцій (наприклад, бездіяльність батьків, що ухиляються від обов'язків з виховання і навчання неповнолітніх дітей); 3) законні вимоги або розпорядження посадової чи іншої особи, яка виконує свої обов'язки (наприклад, невиконання особою законних вимог працівника міліції, народного дружинника).

• Отже, адміністративно-правова бездіяльність - це протиправне невиконання або незастосування особою сво'іх прав, які вона повинна здійснювати за родом діяльності свідомо і у вольовій формі.

Аналізуючи конкретні склади адміністративних деліктів, неважко встановити, що діяння як ознака об'єктивної сторони виявляє себе в окремих діях, і в сукупності дій, що за своїм змістом і тривалістю

часу можуть бути складеними, тривалими, подовженими за кількістю дій - множинними (численними).

Прості й складні дії характеризуються і описуються зако­нодавцем в адміністративних нормах права. Так, просте діяння здійснюється однією, певно визначеною дією під час її вчинення. Наприклад, при дрібному розкраданні державного або колективного майна (ст.51 КПаП України) діяння характеризується однією дією - крадіжкою.

Складні дії не обмежуються одним самостійним вчинком. За своїм змістом і тривалістю вони поділяються на: складені, тривалі й подовжувані. •

Для складених адміністративно-протиправних дій характерна наявність двох і більше самостійних і однорідних за об'єктом посягання дій, між вчиненням яких існує певний розрив у часі. Наприклад, дрібна спекуляція (ст.157 КПаП України) складається з двох самостійних дій: скуповування і перепродаж. Випуск і постачання нестандартної продукції (ст. 167 КПаП України) - з випуску і постачання. Особливістю наведених нами дій є те, що кожна з них не може розглядатися окремо як делікт.

Тривалість адміністративно-деліктного діяння характеризується вчиненням дії або бездіяльності, пов"язаних з наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на порушника законом під загрозою адміністративної відповідальності. Наприклад, ухилення від подачі декларації про доходи (ст.1641 КПаП України), утримання громадянами м'ясоїдних хутрових звірів (ст.166 КПаП України), ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів (ст.193 КПаП України) та інші.

Подовжені адміністративні делікти складаються із тотожних неправомірних дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, і за своєю сукупністю створюють єдиний делікт.

Різниця, що існує між тривалими і подовженими адмі­ністративними деліктами, виявляє себе в тому, що тривалий делікт - Че порушення існуючих адміністративно-правових норм способом бездіяльності, а подовжений делікт - це порушення правил, обов'язків способом протиправних дій.⁶⁹ Тіц ? Г Множинність (численність) адміністративних деліктів означає, що суб'єкт вчиняє кілька деліктів, які не втратили на момент їх виявлення *9Р»«АИчного значення (не порушені строки накладання адміністративного Стягнення (ст.38 КПаП України); не порушені строки розгляду справи ⁴ адміністративні правопорушення (ст.227 КПаП України). ;

Важливе значенн г мають неодноразовість і системність вчинення адміністративного делікту. Неодноразовість передбачає вчинення протягом року не менше двох тотожних деліктів, за які порушник не притягався до адміністративної відповідальності. Системність - це скоєння двох і більше тотожних або однорідних адміністративних деліктів протягом одного року, якщо ні за один з них порушник не притягався до адміністративної відповідальності.

За даними проведених нами досліджень, досить значний рецидив адміністративних деліктів трапляється у сфері охорони громадського порядку - 19.9%, на тра нспорті - 8.9, в галузі торгівлі й фінансів 11.4. Наслідки від них, спричиняючи шкідливі зміни, завдають суттєвих збитків суспільним відносинам, що охороняються адміністративним законом.

У деяких галузях права системність пояснюється як невиконання робітником або службовцем без поважних причин обов'язків, покладених на них трудовим договором (трудове право). В кримінальному праві системність визначається як вчинення трьох і більше антисуспільних протиправних дій.

Характерним для адміністративного права є наявність такого поняття, як самовілля, марнотратність, самоправство, що також характеризує протиправність дій суб'єкта. Наприклад, самовільне займання земельної ділянки (ст.53¹ КПаП України), марнотратне використання електричної і теплової енергії (ст.98 КПаП України), самовільне займання житлового приміщення (ст.151 КПаП України) та інші.

• Ознакою об'єктивної сторони адміністративного делікту є наслідки від вчинення суб'єктом протиправних дій, які залежно від змісту, можуть мати матеріальний або нематеріальний характер. Матеріальний характер протиправних дій виявляється в шкоді, якої суб'єкт завдає суспільним відносинам, що охороняються адміністративним законом. Розмір шкоди в матеріальних складах делікту може бути певною мірою визначеним (значним, незначним, малозначним). Нематеріальний характер матимуть наслідки, якщо деліктом порушуються організаційні, моральні інтереси держави, громадських організацій та особистості. ,

Законодавець неоднаково будує об'єктивну сторону адміністративних деліктів. В одному випадку він визнав наявність повного складу делікту при настанні конкретних наслідків. Наприклад, пошкодження або самовільна вирубка озеленювальних насаджень у містах (ст 153 КПаП України). У другому випадку об'єктивною стороною визнається сам факт вчинення протиправного діяння, незалежно від шкідливих наслідків. Наприклад, порушення правил охорони магістральних трубопроводів (ст.138 КПаП України) та інше.

У матеріальних складах адміністративного делікту між вчиненою протиправною дією або бездіяльністю та їх наслідками існує причинний зв'язок.70 3 позицій діалектики причинний зв'язок завжди виступає "...як об'єктивний зв'язок між двома явищами, одне з яких (причина) при наявності умов... породжує друге (наслідок)⁷'".

Причинний зв'язок за своєю природою є генетичним, він у більшості випадків проходить через свідомість людей, визнаючи при цьому мотиви їх поведінки, спрямовані на досягнення певної мети. Отже, встановлювати причинний зв'язок між поведінкою суб'єкта та її наслідками треба у всіх випадках, коли для наявності складу делікту необхідно вчинити певні дії або бездіяльність, за умови, що від цих дій настане суспільно шкідливий результат.⁷²

Особливістю причинного зв'язку в адміністративному праві є те, що як причина завжди розглядається суспільно шкідлива дія людини, а як наслідки - суспільно шкідливий результат. Загальною є вимога: якщо не буде встановлений причинний зв'язок між діями порушника і наступними наслідками, то адміністративна відповідальність не настає.

■ Отже, причинний зв'язок в об'єктивній стороні адмі­ністративного делікту - це об'єктивний зв'язок між протиправною дією і наступними наслідками, при яких дія або бездіяльність передує за часом, будучи при цьому головною і безпосередньою причиною цих наслідків. •

Час вчинення адміністративного делікту є ознакою, яка на завжди вказується законодавцем у нормі права. Такий підхід свідчить, що окремі протиправні дії можуть чинитися суб'єктом лише у певний час. Наприклад, потрава пос'вів, стогів або пошкодження насаджень колгоспів, радгоспів та інших державних і громадських господарств (ст. 104 КПаП України), незаконні посів або вирощування олійного маку чи конопель (ст.106² КПаП України). У диспозиціях наведених статей час вчинення протиправних дій не вказується, але ці дії можуть відбуватися у певну пору року (весна, літо, осінь). Законодавець, крім поняття часу, використовує терміни, за для більш детального формулювання періодів, під час яких вчиняються протиправні дії. Наприклад, в деяких статтях використовуються терміни "заборонені строки", "протягом року після накладання штрафу", "під час проведення ...робіт", "під час стоянки судна" та інші. Введення цих термінів до складу адміністративного делікту свідчить про обов'язковість цієї ознаки.

Ми вважаємо, що значення часу необхідно враховувати у характеристиці конкретного адміністративного делікту, у видовому і родовому його аналізі. Структура дослідженого нами масиву адміністративних деліктів свідчить, що інтенсивність їх вчинення у першому місяці року тримається досить стабільно, на одному рівні, і, починаючи з травня, збільшується. Найбільш високою інтенсивність буває у серпні.

В осінньо-зимовий період показники інтенсивності вчинення адміністративних деліктів з часом починають поступово змен­шуватись, спускаючись у грудні до найменшої величини.

Досить різке зниження вчинення адміністративних деліктів у листопаді - грудні відбувається не лише внаслідок зміни пори року, але й бажання окремої частини працівників органів внутрішніх справ поліпшити показники, "збити" вниз рівень деліктів за підсумками роботи за рік, перенести їх реєстрацію на майбутній рік. Ці обставини підтверджує і такий факт, що число вчинених деліктів у грудні на 1.4% менше, ніж в січні, хоча кліматичні умови цих двох місяців ніякої суттєвої різниці не мають.

За нашими даними, у весняно-літній період (з квітня по вересень) скоюється близько 51.4% усіх адміністративних деліктів. Місячна інтенсивність вчинення деліктів за часом виявляється ще більш конкретно. Зважаючи на те, що за кількістю днів місяці мають різницю, ми розрахували так звані показники місячної інтенсивності, тобто облік кількості вчинених деліктів на один день кожного місяця. Так, наприклад, кількість щоденно вчинених деліктів у серпні - вересні на 60.1% перевищує показник грудня, на 39% - показники січня - квітня і так далі.

Причини таких явищ, на наш погляд, мають зв'язок як із впливом об'єктивних ознак оточуючого середовища (тривалість дня, погода), так із ознаками суб'єктів, які вчинили ці делікти (відпускний період у студентів, школярів, відсутність контролю за їх поведінкою, тимчасова зміна місця проживання частиною населення).

Розкриті нами закономірності часового розподілу деліктів впливають і на вчинення деліктів за їх родовою належністю. Так, у весняно-літній період найбільш часто чиняться: дрібне хуліганство - 33.5%, гра в азартні ігри і ворожіння на картах - 6.2, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях - 18.3, поява в громадських місцях у п'яному вигляді - 25%.

Дані проведеного дослідження дозволили вивчити розподіл вчинених адміністративних деліктів за днями тижня, передсвятковими і святковими днями. Встановлено, що найбільш висока інтенсивність вчинення адміністративних деліктів спостерігається у середу - 8%, четвер - 12.1%, п'ятницю - 46.4, суботу - 14.5, неділю - 7%. Під час вивчення здійснювалась спроба визначити вплив пердсвяткових, святкових днів і деяких подій релігійного характеру на інтенсивність деліктів.І справді, в цей час адміністративних деліктів вчиняється більше, ніж у звичайні дні тижня. Так, загальна кількість адміністративних деліктів, вчинених у передсвяткові дні, складає 7.6%, у святкові дні - 8.6%. Високий рівень скоєння деліктів у цей час пояснюється тим, що досить часто ці дні припадають на п'ятницю і суботу. Тому ці показники, як правило, значно перевищують "норму" днів тижня.

Заслуговує на увагу вплив часового інтервалу (протягом доби) на скоєння адміністративних деліктів. Аналізуючи масив вивчених адміністративних деліктів, ми дійшли висновку, що час вчинення цих деліктів протягом доби слід "розбити" на чотири інтервали: перший - від 0 до 6 години; другий - від 6 до 12; третій - від 12 до 18; четвертий - від 18 до 24 години.

Як свідчить практика, найбільш напруженими бувають години від 12 до 24, особливо друга половина цього періоду, коли вчиняється 80.7% адміністративних деліктів. У вечірній час кількість вчинених адміністративних деліктів майже у 4.5 рази більше, ніж у ранковий і денний. Характеристика часу як ознаки об'єктивної сторони адміністративного делікту має значення не лише при кваліфікації, але й під час проведення профілактичних заходів.

Місце вчинення адміністративного делікту досить часто виступає як обов'язкова^-! ознака об'єктивної сторони його складу і закріплюється в адміністративно-правових нормах законодавцем.

. Класифікацію місць вчинення адміністративних деліктів можна умовно здійснити з урахуванням таких елементів: 1) за соціальною значущістю і місцем вчинення делікти поділяються на: громадські, на виробництві, у сфері побуту; 2) за територіальною ознакою, місця вчинення делікту - можуть бути в межах республіки, регіону, району, окремого населеного пункту, мікрорайону та інші; 3) за тривалістю - постійні й тимчасові.

Найбільш широко в адміністративному законодавстві розглядається територіальна ознака вчинення адміністративного делікту. Наприклад, порушення праййл перебування на території

України іноземців та осіб без громадянства. Існують інші визначені законодавцем місця вчинення адміністративного делікту. Наприклад, "державний кордон", "прикордонна зона", "контрольно-пропускний пункт", "місце розташування митного закладу", "камера зберігання", "невідведене місце". В адміністративному законодавстві відсутнє визначення поняття "громадське місце", що створює значні труднощі при кваліфікації протиправних дій порушників.⁷³

Спосіб вчинення адміністративного делікту - це сукупність прийомів, певний порядок, послідовність дій, використовуючи які порушник реалізує свої наміри. Вольова поведінка особи, що проявляє себе у формі дії або бездіяльності, передбачає відповідний спосіб їх виконання. Сам спосіб суттєво впливає на дію, формує її зовнішні об'єктивні властивості, якості, своєрідність, що дозволяє відрізняти одні протиправні дії від інших з точки зору форми їх зовнішнього прояву.

Як ознака адміністративного делікту, спосіб має різне значення для характеристики суспільно небезпечної та шкідливої поведінки суб'єкта. В одному випадку він може вказувати на якісну своєрідність виконання дій, що створюють об'єктивну сторону адміністративного делікту (наприклад, таємний або відкритий спосіб розкрадання державного чи колективного майна), в другому - свідчить про додаткові сили і фактори, які застовує особа для здійснення деліктного посягання на об'єкт адміністративно-правової охорони (наприклад, умисне псування обліково-військових документів чи втрата їх з необережності).

Спосіб вчинення адміністративного делікту, вказуючи на прийоми і методи, які застосовує особа щодо здійснення протиправних дій, спрямований на забезпечення виконання дії і досягнення результату.⁷⁴ У ряді випадків байдуже, яким способом вчиняється адміністративний делікт, тому ця ознака законодавцем не включається в норму права, але інколи законодавець широко визначає дії і способи вчинення делікту (наприклад, "торгівля з рук", "таємна передача", "грубе порушення"), що обумовлено безпосередньо в диспозиціях статей Особливої частини КПаП України.⁷⁵

Викладене в найбільш загальних рисах (у порядку постановки проблеми) про місце способу вчинення делікту в структурі деліктної поведінки, про його зв'язки і взаємозалежність із елементами, що входять в структуру деліктного посягання, дозволяє зробити висновок про те, що спосіб безпосередньо належить до акту суспільно небезпечної й шкідливої поведінки суб'єкта. Крім того, спосіб, характеризуючи адміністративний делікт з якісного боку, з точки зору прийомів, методів і засобів, які вибірково використовуються при вчиненні суспільно небезпечних І ШКІДЛИВИХ дій, виступає як самостійна ознака в структурі елементів деліктної поведінки. У зв'язку з цим суперечливою є думка В.М.Кудрявцева про те, що спосіб учинення правопорушення, поруч із місцем, часом і обставинами вчинення, не є самостійним елементом об'єктивної сторони, тому що він характеризує лише дії правопорушника.⁷⁶

Засоби вчинення адміністративного делікту - це різноманітні знаряддя, предмети, пристосування і речовини, за допомогою яких скоюються делікти. В адміністративному праві, на відміну від кримінального, відсутній розподіл засобів вчинення деліктів на обов'язкові і факультативні. Більшість авторів, що висвітлюють цю проблему, вважають за необхідне віднести засоби вчинення адміністративного делікту до факультативних ознак. Думається, що такий підхід не повною мірою відповідає вимогам категорій логіки, філософії, діючому адміністративному законодавству і потребує уточнення.

Отже, об'єктивною стороною адміністративного делікту є вольові, зовнішні дії особи, які чиняться в певній адміністративно-деліктній ситуації, у певний час, на конкретному місці і спрямовані на завдання суттєвої шкоди суспільним відносинам, які охороняються адміністративним законодавством.

Питання про суб'єкт адміністративного делікту в юридичній літературі до цього часу в достатньому об'ємі ще не вивчено і неоднаково вирішується на практиці. Визначення суб'єкта, якгій вчиняє адміністративний делікт, є однією з умов притягнення до відповідальності.⁷⁷

Суб'єкт адміністративного делікту - це не абстрактно-юридичне поняття, що існує поза часом і простором, а особа, яка фізично існує і завдає своїми суспільно-небезпечними і шкідливими діями шкоди об'єкту посягання, діючи при цьому винно-навмисно або з необережності.

На складність створення єдиної юридичної конструкції суб'єкта, за допомогою якої можна було б висвітлити всю своєрідність адміністративно-правових інститутів, вказував ще професор В.Кобалевський.⁷⁸

Г Адміністративне законодавство не має визначення поняття "суб'єкт"адміністративного делікту" і не користується цим терміном. В адміністративних нормах вживаються такі поняття, як "особа, що вчинила адміністративне правопорушення" (ст.8 КПаП України), "особа, що посягає" (ст. 19 КПаП України), "особа порушника" (ст.ЗЗ КПаП України), "порушник" (ст.38 КПаП України), "особа, яка притягається до адміністративної відповідальності" (ст.247 КПаП України) та інші.

Існуюча систематизація суб'єктів адміністративних деліктів передбачає: 1) відповідальність неповнолітніх (ст.13 КПаП України); 2) відповідальність службових осіб (ст.14 КПаП України); 3) відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення адмі­ністративних правопорушень (ст.15 КПаП України); 4) відповідальність іноземних громадян і осіб без громадянства (ст.16 КПаП України). Крім того, діє загальне правило, коли адміністративній відповідальності підлягають особи, які дійшли на момент скоєння адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст.12 КПаП України).⁷⁹

Ознаки, що характеризують індивідуального суб'єкта адміністративного делікту (вік, психічний стан), можна умовно поділити на два блоки: загальний і особливий.⁸⁰ Загальні ознаки закріплені у статтях Загальної частини КПаП України, а особливі (спеціальні) - Особливій частині.

Отже, суб'єктом адміністративного делікту може бути фізична особа, що дійшла шістнадцятирічного віку і до моменту вчинення делікту мала такий рівень свідомості, фізичного і психічного розвитку, які дозволяли їй вірно оцінити суспільну значущість і шкідливий зміст вчиненого делікту.

Слід відзначити, що правове становище індивідуальних суб'єктів неоднакове. Так, неповнолітні порушники, згідно зі статтею ІЗ КПаП України, у віці від 16 до 18 рок& підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах лише за дев'ятнадцятьма складами деліктів. За вчинені неповнолітніми інші адміністративні делікти несуть відповідальність їх батьки і законні представники (опікуни та інші). Законом передбачено розгляд справ про адміністративні делікти, які вчинили неповнолітні, у комітетах у справах неповнолітніх.

Досить специфічний характер має адміністративна відповідальність службових осіб. Крім переліку адміністративно- правових відносин, у разі порушення яких вони нестимуть відповідальність, службові особи несуть відповідальність за адміністративні делікти за дисциплінарними статутами.

Законодавець, на наш погляд, досить вузько регламентує адміністративну відповідальність на загальних підставах військо­вослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, передбачивши лише відповідальність "за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються збереження безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил і за контрабанду..."⁸¹ Думається, що необгрунтовано до цих осіб не можна застосовувати такий вид адміністративного стягнення, як штраф.

Г Диференціація адміністративної відповідальності передбачає досить широке коло суб'єктів, до яких слід застосувати принцип індивідуалізації відповідальності, не беручи до уваги стать, національність, освіту, відношення до релігії та інше.

Загальному і спеціальному суб'єктам притаманні ознаки, що характеризують особливості їх трудової (службової) діяльності, колишню протиправну поведінку та інші особливості правового статусу (військовозобов'язаний, іноземець, водій, працівник правоохоронних органів та інші). Ці ознаки можуть мати постійний і тимчасовий характер, одні з них зникають, інші з'являються.

Адміністративне законодавство не закріпило поняття "ознаки осудності суб'єкта" делікту." Існуючі теоретичні дослідження адміністративістів визначають осудність як можливість особи під час вчинення протиправних дій або бездіяльності, відповідати за свої вчинки і керувати ними. Осудність має дві ознаки: вольову та інтелектуальну. Вольові якості суб'єкта визначають його можливості свідомо контролювати свої дії, активно керувати ними, долати перепони і досягати поставленої мети. Інтелектуальні здібності визначають можливості суб'єкта вірно зважувати явища реальної дійсності, розуміти існуючі між ними взаємні зв'язки, вірно оцінювати ситуацію, передбачати наслідки від своїх дій і приймати вірні рішення у складних обставинах.

Неосудність (ст.20 КПаП України) визначає такий стан особи, коли вона не може усвідомлювати своїх дій, не керує ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумкуватості чи іншого хворобливого стану] Отже, це таке правове понлтгя, яке характеризує не взагалі психічні здібності суб'єкта, а стан його інтелекту й волі стосовно конкретних протиправних дій.

Дані проведених нами досліджень свідчать про те, що суб'єктами адміністративного делікту досить часто є робітники - 51.8%, службовці - 6, колгоспники - 10, безробітні - 32.2%. Питома вага чоловіків як суб'єктів адміністративних деліктів становить - 97.4%, жінок - 2.6%.

Адміністративно-деліктним є такий вік суб'єктів: від 16 до 18 років - 1.8%; до 25 - 25.8; до 35 - 28.6; до 45 - 22.7; до 50 років і більше - 20.8%. Обізнаність щодо діючого законодавства серед опитаних нами порушників має такі дані: 6.2% осіб дізналися, що вони вчинили протиправні дії, лише під час притягнення їх до адміністративної відповідальності; отримання інформації від осіб, раніше покараних за вчинення деліктів, складає 83.6; обізнаність через пресу, радіо, телебачення дорівнює 39.1; ефективність лекцій, доповідей, бесід про діюче адміністративне законодавство, проведених серед населення, становить 21.4%.

Глибоке і всебічне вивчення поняття про суб'єкт адміні­стративного делікту дозволить вирішити цілу низку теоретичних і практичних проблем, усунути упущення, неточності, помилки і прогалини в діяльності правоохоронних органів.

Діяльність людини, її свідомість детерміновані об'єктивними умовами існування. У межах загальної залежності від оточуючого середовища людина приймає свої рішення свідомо, маючи можливість вибрати ту або іншу лінію поведінки, використати спосіб дії для досягнення поставленої цілі. Поєднання зовнішнього акту поведінки особи з її психічною діяльністю перебуває під контролем її свідомості та волі.

У свій час В.Набоков писав, що в кожній протиправній дії можна розрізнити дві її сторони: внутрішню і зовнішню. Внутрішня вказує на суб'єктивну винність. Зовнішня - це об'єктивні наслідки, та шкода, яка в кожному окремому випадку завдається об'єкту правопорушення.⁸²

Психічна діяльність людини за своїм змістом - багатосторонній процес, що містить в собі свідомість, волю, мотиви, емоції.

В юридичній літературі, діючому законодавстві України знайшла своє відображення проблема необхідності діяти згідно з нормами права на рівні своєї свідомості й волі. Внутрішнє, психічне відношення особи до вчиненої нею суспільно небезпечної і шкідливої дії та наслідків свідчить про актуальність і практичну значущість поглибленого вивчення цього психолого-правового явища.

^г Основним принципом адміністративного права при визначенні відповідальності є наявність вини. Вина - це психічне відношення особи до сво'іх протиправних дій та їх наслідків у формі намірів або необережності. Якщо в діях особи вину не встановлено, а шкідливі наслідки є результатом випадкових обставин, це свідчить про відсутність суб'єктивної сторони, відсутність делікту і відповідальності.

Вина особи, що вчинила адміністративний делікт, може бути

пізнаною так само, як пізнається оточуючий зовнішній світ, який не залежить від нашої свідомості. Разом з тим свідомості належить роль у виборі та визначенні варіанту поведінки з метою задоволення потреб особи і подолання при цьому існуючих перепон.⁸³

Адміністративне законодавство України закріпило форму вини суб'єкта,⁸⁴ поділивши її на умисну і необережну.

Вчинення адміністративного делікту умисно (ст. 10 КПаП України) мае-місце тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Законодавець чітко вказує на три необхідні ознаки наміру. Перші дві (свідомість і передбачення) характеризують інтелектуальну, а третя (бажання, або свідоме допущення суцільно-шкідливих наслідків) - вольову сферу психіки порушника.

Інтелектуальні та вольові ознаки наміру нерозривно пов'язані одна з однією; взаємодіючи і переплітаючись, вони в тому або іншому співвідношенні містяться в намірі. Інтелектуальна ознака наміру є притаманною для прямого наміру (коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні та шкідливі наслідки від своєї діі або бездіяльності бажає їх настання), і побічного наміру (коли особа, передбачаючи Суспільно небезпечні і шкідливі наслідки від своєї дії чи бездії прямо їх не бажає, але свідомо допускає їх настання).

["Характеристика необережної вини міститься в ст.11 КПаП України. Делікт визначається вчиненим з необережності, коли особа, щв~його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості і настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Встановлення законом адміністративної відповідальності за вчинення деліктів з необережності обумовлено тим, що в результаті /*' цього може бути заподіяна реальна шкода суспільним відносинам або створена загроза завдання такої шкоди,: Кількість складів необережних адміністративних деліктів становить близько 8.6% від загального числа умисних деліктів. Значною мірою це стосується скоєння пригод на транспорті, деліктів у сільському господарстві та охороні природи. Більшість складів адміністративних деліктів є матеріальними.

£ Існують два види необережності - самовпевненість і недбалість. Протиправна самовпевненість характеризується такими ознаками: 1)передбачення можливості настання суспільно-небезпечних-і

шкідливих наслідків віддій або бездіяльності суб'єкта (інтелектуальний момент); 2)наявність легковажних сподівань щодо їх запобігання (вольовий момент).

Передбачення можливості настання суспільно-небезпечних і шкідливих наслідків є різновидом свідомості й означає, що за протиправної самовпевненості особа усвідомлює фактичну сторону своїх протиправних дій. Передбачення особи містить не абстрактну, а реальну можливість настання шкідливих наслідків, і тому розраховує на конкретні сили та обставини для запобігання шкідливих наслідків.

Вольова ознака самовпевненості полягає в тому, що особа розраховує запобігти настанню шкідливих наслідків. При цьому суб'єкт делікту сподівається не на випадок, а на власні особисті якості (досрід, вміння, навички), надії інших осіб або механізмів, на сили природи та інші, досить реальні обставини. В цьому, на наш погляд, полягає суть легковажності. В умовах противоправної самовпевненості виникає ситуація, коли особа передбачає протилежні можливості:

1. спричинення суспільно-небезпечних і шкідливих наслідків;

2. запобігання шкідливих наслідків. Думається, що у даному випадку виникає недооцінка першої можливості за рахунок переоцінки другої. Необгрунтований і неправомірний ризик при протиправній самовпевненості проявляється лише завдяки можливості запобігання шкідливих наслідків.⁸⁵ Інтелектуальна ознака противоправної самовпевненості, що міститься в передбаченні шкідливих наслідків, зближує її з побічним наміром і одночасно розмежовує з протиправною недбалістю.

Самовпевненість відрізняється від побічного наміру за вольовою ознакою. При побічному намірі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних і шкідливих наслідків, а під час протиправної недбалості - легковажно розраховує на їх попередження.

£ Протиправна недбалість як вид необережної форми вини при скоєнні адміністративного делікту характеризується такими ознаками: 1) непередбачення особою можливості настання суспільно-небезпечних і шкідливих наслідків від своїх дій або бездіяльності; 2)обов'язок особи передбачити такі наслідки ч)наявність в особи можливості передбачити шкідливі наслідки і попередити та припинити їх.

На відміну від наміру і самовпевненості, в умовах протиправної недбалості, особа не усвідомлює суспільної небезпеки і шкідливості своїх дій або бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити і попередити,

Адміністративна відповідальність з суб'єктивної сторони в умовах протиправної недбалості формується за рахунок того, що особа повинна була передбачити можливість настання суспільно- небезпечних і шкідливих наслідків. Обов'язок передбачити при протиправній недбалості суспільно-небезпечні й шкідливі наслідки може виходити з вимог закону, службових та професійних обов'язків, спеціальних правил, за допомогою яких регулюється та або інша діяльність.

Г Протиправну недбалість слід відрізняти від випадку (казусу), коли особа заподіяла своїми протиправними діями або бездіяльності шкідливі наслідки і при цьому не передбачила, в силу конкретних умов та адміністративно-деліктної ситуації, не могла і не повинна була передбачити настання шкідливих наслідків.'

В адміністративному законодавстві відсутнє визначення поняття "міра вини", але воно враховується при накладанні стягнень (ст.зз КПаП України). Нерозробленість вказаного поняття певною мірою обмежує якість кількісної характеристики і матеріальну суть адміністративного делікту.⁸⁶ Суб'єкт своїми протиправними діями завдає реальної шкоди суспільним відносинам, а тому є необхідність визначити міру його вини за допомогою адміністративного законодавства.

\ Мотив і мета адміністративного делікту утворюють самостійні ознаки суб'єктивної сторони його складу. Вони впливають на формування наміру, його спрямованість і виконання. Мотив адміністративного делікту - це усвідомлені спонукання особи, які викликають у неї рішення вчинити делікт, і керують суб'єктом під час його здійснення. Основу мотиву складають потреби та інтереси особи, як позитивні так і негативні.⁸⁷ Мотив адміністративного делікту становлять негативні потреби та інтереси. Він завжди проходить через свідомість і волю особи і притаманний для адміністративних деліктів, які вчиняються за прямим наміром і, в окремих випадках, за побічним наміром. Безмотивними вважаються адміністративні делікти, які вчиняються необережно.

^ Ціль також є ознакою суб'єктивної сторони адміністративного делікту. Вона означає кінцеву мету, до якої прагне суб'єкт адміністративного делікту. Законодавче закріплення цілі має місце при характеристиці крайньої необхідності (ст.18 КПаП України) і необхідної оборони (ст.19 КПаП України та кілька статей Особливої частини КПаП України):-

Вчення про адміністративний делікт, його ознаки, юридичний склад є складовою частиною науки адміністративного права. Розгляд теоретичних і практичних положень, які характеризують адміністративний делікт, свідчать про значущість цього правового інституту в підготовці фахівців і в повсякденній діяльності органів державної влади та управління щодо застосування діючого адміністративного законодавства. Виявлення конструктивних ознак неправомірних дій серед численних інших ознак - важлива умова якісної кваліфікації дій, а значить, і вірного, відповідно до закону, застосування норм адміністративної відповідальності.