3.3. Потерпілий від адміністративного делікту

Державна програма боротьби із злочинністю в Україні передбачає проведення наукових досліджень з метою координації зусиль всіх правоохоронних органів на зміцнення громадського порядку та безпеки громадян, реального захисту їх прав і свобод з боку держави. Практика боротьби з адміністративними деліктами в сучасних умовах свідчить про те, що в окремих випадках дії порушників детермінуються поведінкою і особистими якостями людей, яким у результаті протиправних дій завдано моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Проведені деліктологічні дослідження показують, що органи внутрішніх справ не повною мірою використовують наявні дані про потерпілих від протиправних дій і наукові розробки з цієї проблеми з метою здійснення профілактичного впливу на осіб, які можуть стати потерпілими.

Така ситуація пояснюється тим, що до цього часу в органах внутрішніх справ вивчення особистості і поведінки потерпілих від адміністративних деліктів обмежувалося лише виконанням вимог, що встановлені в адміністративному законодавстві України стосовно потерпілих.

Вивчення особи, яка потерпіла від адміністративного делікту, має практичну користь, особливо у проведенні індивідуальної та загальної профілактики деліктів. На сьогодні це вже можливо тому, що наука в цілому виявила однорідні повторювані залежності, відносини, окремі елементи поведінки, характеристику особистості потерпілих, які активно протидіяли в момент вчинення делікту або пасивно сприймали ці дії та їх наслідки.

Існує ряд віктимологічних досліджень, В ЯКИХ, крім дискусій щодо обгрунтування основних теоретичних проблем віктимології та н понять, є спроби практичного вивчення ролі потерпілого у вчиненні протиправних дій порушником. З цією метою здійснюється вивчення структури, динаміки злочинності та адміністративної деліктності, її питомої ваги і відмінностей у окремих категорій населення, в окремих регіонах України. Крім того, вивчення цієї проблеми обумовлено великою кількістю адміністативних деліктів вчинених у масштабі України, їх суспільною небезпекою і шкодою.

Проблему деліктної віктимології (йеІісШт (латин,- будь-яке правопорушення) визначено завдяки ряду наукових робіт, присвячених жертві правопорушення, і обговоренню її на наукових конференціях психіатрів, психологів, кримінологів.

Значний внесок у розробку проблеми віктимології внеоЦ вітчизняні вчені: Ю.М.Антонян, Ю.А.Афіногенов, В.В.Вандишев, Л.Л.Гоголєва, І.С.Дагель, В.І.Женунтій, Л.В.Ільїна, В.С.Ковальський, В.П.Коновалов, Н.Ф.Кузнєцова, Т.І.Михеєв, В.С.Мінська, В.А.Но- моконов, С.С.Остроумов, В.І.Полубінський, Д.В.Рівман, І.М.Резніченко,

ЛЛ.Романова, В.Я.Рибальська, А.В.Франк, Т.Д.Цибуленко, З.Шлічіте, а також зарубіжні - М.Блюменталь, В.Гассер, Й.Заплетал, Е.Король, И.Катларж, Б.Станков, Г.Тот, А.Фаттах, А.Фрідель, Х.Хентіг, Б.Холист, З.Шепарович, Х.Еленбергер та інші.

Віктимологія вивчає різноманітні проблеми, які тісно пов'язані із завданням шкоди правопорушеннями. Певним чином це стосується й адміністративних деліктів, від яких страждають особи, що мають свої індивідуальні якості, поведінку, яка тією чи іншою мірою може детермінувати протиправні дії порушника.

Значення морально-психологічної та соціальної характеристики потерпілого сприяє визначенню емоційних, вольових, моральних якостей, соціальної обумовленості особи, яка стала жертвою. Крім того, становлять інтерес відносини, що виникають і проявляють свою значущість при створенні передумов адміністративного делікту, а також знання певної суми обставин, які створюють небезпеку завдання шкоди тій чи іншій особі.

Існують різні тлумачення, поняття " віктимологія". Цей узагальнений термін, що проходить від латинського лгісііта (жертва) і грецького Іодов (учення), трактують у широкому розумінні як науку про жертву взагалі,⁸⁴ жертву злочину⁸⁵. Походження поняття тісно повязане з термінами з термінами "злочинець" і "злочинні дії".⁸⁶ Дослідження віктимології привели до появи нових термінів,⁸⁷ визначення їх понять і змісту здійснюватиметься поступово, в ході вивчення цієї проблеми.

Важливим у даному випадку є визначення віктимології як міждисциплінарного наукового дослідження з комплексним використанням знань⁸⁸ для боротьби із злочинністю і вивчення жертв адміністративно-правових відносин. Думається, що поняття "жертва адміністративно-правових відносин"⁸⁹ більш широке, ніж поняття "потерпілий від адміністративного делікту." Жертва адміністративно- правових відносин - це людина, яка зазнала моральної, фізичної або матеріальної шкоди від протиправних дій, незалежно від того, чи визнана вона у встановленому законом порядку потерпілою, чи ні.⁹⁰

Активне накопичення статистичного емпіричного матеріалу, його теоретичне осмислення і системний аналіз дозволяють говорити про існування адміністративної віктимології як складової частини віктимології, враховуючи її міждисциплінарний характер. Такий підхід буде обгрунтованим, тому що адміністративне право - це самостійна галузь права й предметом її вивчення, крім усіх інших суспільних відносин, є також і жертва адміністративно-правових відносин, тобто потерпілий від проступку, що знайшло своє відображення в діючому адміністративному законодавстві.

З позицій віктимології, потерпілий - це особа, яка постраждала від проступку, незалежно від того, чи визнано це формально, чи ні. У сферу впливу адміністративного права потрапляє не кожна жертва, а лише та, яка офіційно визнається учасником адміністративного процесу. Згідно зі статтею 269 КАП України потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Думається, що в окремих випадках (обумовлених адміні­стративним законодавством) потерпілим слід визнавати і юридичну особу, якій заподіяно майнову шкоду. Важливою в даному випадку буде істинна роль потерпілого в адміністративно-деліктній ситуації. Жертву адміністративного делікту слід розглядати як фактор, що генетично і динамічно впливає на деліктність. Тому адміністративна віктимологія може займатися жертвою, враховуючи її роль у формуванні деліктності взагалі та її окремих видів.

Якщо дотримуватися такої точки зору, то жертвою адміністративного делікту може бути лише фізічна особа, інші об'єкти, що охороняються адміністративним законом та обставинами, які можна визначити як ознаку делікту, не є вирішальними факторами у виникненні деліктної ситуації. У такій ситуації краще використовувати термін "сприятливі обставини" для пояснення конкретного ступеня віктимологічного зв'язку між ними. Враховуючи викладене, адміністративну віктимологію можна визначити як складову частину віктимології, яка вивчає участь фізичної особи - жертви у формуванні деліктної ситуації адміністративної деліктності.

Роль потерпілого у виникненні адміністративно-деліктної ситуації виявляється в йогсцховедінці, тобто в необережних, аморальних або протиправних діях, якими особа створює деліктну обстановку, полегшує настання деліктного результату.

Без детального аналізу поведінки і особистості потерпілого, його реакції на дії порушника неможливо визначити, чому настає неоднаковий результат від практично однакових посягань з боку одних і тих самих осіб. Тільки поведінка, на думку Х.Хентіга, може пояснити той чи інший протиправний акт. Л.В.Франк зауважує, що недостатнє знання даних про потерпілого створює труднощі у визначенні відповідальності порушника і проведенні профілактичних заходів серед громадян, які найбільш часто зазнають суспільно небезпечного посягання.⁸¹

На необхідність вивчення поведінки осіб, яким може бути причинена моральна, фізична чи матеріальна шкода вказує Д.В.Рівман.⁹²

В.М.Кудрявцев і М.С.Хайд відзначають, що в деяких випадках причиною правопорушення може бути хибна і побічна поведінка потерпілого.⁹³ Аналізуючи лише викладені точки зору можна з впевненістю говорити про відсутність сумнівів, в необхідністі і важливості вивчення особистості і поведінки потерпілого. Завдяки цьому можливо виявити механізм і причини доделіктної і деліктної поведінки, тому що майбутній потерпілий досить часто оцінює ситуацію, що створюється з точки зору своїх інтересів, залежно від своїх моральних і психологичних особливостей і можливостей.

Існуючі в юридичній літературі пропозиції по систематизації (типології, класифікації) жертв правопорушень⁹⁴ у цілому передбачають включення елементів, за допомогою яких можна здійснити соціальну, психологічну і біофізичну характеристику потерпілих, а також особливості, що вказують на зв'язки потерпілого з порушником.⁹⁵ їх слід вважати головними у характеристиці поведінки потерпілого, враховуючи при цьому, що з метою детального дослідження вказаної проблеми, кожен з елнментів слід ділити на складені групи, а групи - на менші підгрупи.

На наш погляд, класифікацію потерпілих від адміністративних деліктів можна здійснювати з урахуванням таких елементів їх характеристики.

1. Соціальна характеристика. Щоб зрозуміти логіку поведінки людини в адміністративно-деліктній ситуації, слід розглядати структуру її суб'єктивного духовного світу в трьох вимірах минулому, нинішньому і майбутньому, а вибір нею рішення - як синтез минулого досвіду і орієнтації на майбутнє. Формування суб'єктивного світу особистості вказує на її соціалізацію, яка здійснюється від минулого через нинішнє - в майбутнє. В ході соціалізації, взаємодіючи з оточуючим середовищем, жертва посідала і посідає певне місце в системі суспільних зв'язків, враховуючи рід занять, спеціальність, професію, суспільний статус і економічне становище. Жертва мала, має або може мати в майбутньому соціальні зв'язки і відносини з порушником (службові, сімейні, спортивні, ділові, товариські, ворожі). В ході цього процесу, взаємодіючи з середовищем, одні компоненти соціальних зв'язків можуть з'явитися знову, інші - модифікуватися, треті відпадають.⁹⁶

Компоненти структури особистості відіграють неоднакову роль у регуляції її соціальної діяльності й поведінки на кожному конкретному етапі. Потреби, інтереси, почуття, емоції виступають переважно як безпосередні мотиви діяльності. Мрії, бажання, ідеали, цілі, плани орієнтують жертву на майбутнє. Знання, уміння, навички, звички, характеристічні властивості є своєрідними засобами для досягненні певних соціальних цілей. Стає зрозумілим, що:"Особисті властивості індивида складні, багатокомпонентні внаслідок своєї тотальної обумовленості всією системою індивіда, який взаємодіє зі своїм середовищем, і перш за все, із соціальним оточенням, яке для нього є системою вищого рангу".⁹⁷

Згідно з цим принципом реальна картина соціального становища жертви залежить від природи того зовнішнього середовища, в якому існує, діє. Реакція жертви на конкретну адміністративно-деліктну ситуацію у більшості випадків залежить від її соціальної установки, завдяки якій жертва сприймає у певному напрямку і об'єми соціальні явища, користуючись при цьому сталими ціннісними орієнтаціями, що характеризують її зрілість. Тенденція діяти певним чином і сприймати соціальну реальність з тих чи інших позицій дозволяє виявити спрямування жертви. Разом з тим це не означає, що за певних умов жертва може діяти. В даному випадку для жертви повинна існувати реальна соціальна установка, що буде позначатися на поведінці, а також і вербальна, яка виявлятиметься в поглядах і думках особи.

Соціальна установка жертви тісно пов'язана з її соціальною орієнтацією, яка на основі сукупності багатьох факторів⁹⁸ формує суспільну поведінку жертви. В складній системі факторів, що впливають на вибір поведінки жертви в доделіктній ситуації, важливу роль відіграють інтереси жертви, які вказують на діалектичну єдність, обумовлену потребами, що викликаються належністю до певної соціальної спільності й стосуються особистого існування жертви. Від того, який інтерес або яка взаємообумовленість інтересів стане домінуючою при виборі поведінки жертви, залежить і її направленість. Поведінка жертви в даних обставинах може обумовлювати її деліктогенний характер з наявністю стійких домінуючих мотивів, які підпорядковують і організують всю мотиваційну сферу людини.

Досить часто поведінка жертви, навіть в адміністративно-деліктній ситуації, є нестійкою, тимчасовою, а мотивація протиправних дій - нехарактерною для жертви і не відображає її соціальної позиції. Наприклад, це досить часто зустрічається у жертв, які заподіяли фізичну чи матеріальну шкоду через необережністть, необхідність самозахисту.

Визначення соціальної характеристики жертви буде неповним без аналізу її належності до певної соціальної групи, в тому числі й до тієї, що має антисоціальну спрямованість. Членство в кожній із вказаних груп детермінує позицію жертви, визначає її психологічну залежність від групи. Група виробляє для своїх членів певну поведінку, в тому числі й у адміністративно-деліктній ситуації.

Звернемось до емпіричних даних, які характеризують поведінку жертви у складі групи.

Таблиця 21.

	Поведінка потерпілого від
адміністративного делікту в складі групи
Вік	Нейтральна		Співучасть		Провокаційна
потерпілого	К-ть	в %	К-ть	в %	К-ть	в %
16-20 років	9	5.5	87	16.5	14	10.2
21-25 років	14	8.6	169	32.1	26	19.1
26-30 років	18	11.1	137	26	23	16.9
31-40 років	58	35.8	93	17.7	ЗО	22
41-50 років	45	27.7	27	5.1	24	17.6
50 р. і більше	18	11.1	12	2.2	19	13.9
Всього: 823	162		525		136

Із наведених даних видно, що поведінка потерпілих віком до 20 років зрідка буває нейтральною (5,5%), як співучасники в створенні адміністративно-деліктної ситуації та вчиненні протиправних дій воні виступають лише у 16,5% випадків, провокаційна роль неповнолітніх також незначна - 10,2%. Думається, що вік потерпілого, навіть у складі групи, має певне значення. Так, у вікових групах від ЗО до 50 років частка потерпілих, що поводили себе нейтрально під час вчинення адміністративного делікту, складає 63,5%, виступали як співучасники - 22,8%, здійснювали провокаційні дії - 39,7%.

2. Психологічна характеристика. Адміністративна деліктологія, пояснюючи протиправну поведінку людини, базується на тому, що така поведінка обумовлена несприятливими умовами морального формування особистості, негативними соціальними факторами, що позначаються на сфері виховання, освіти, побутовому оточенні, способі життя. Пояснення і передбачення розвитку духовних процесів, в тому числі й поведінки окремої людини, вимагає аналізу генезису її психічного життя. Психологи ще в минулому столітті звернули увагу на існування особливостей психологічної структури жертв правопорушень" та їх типізацію.¹⁰⁰ Особистість жертви, її соціальні риси переломлюються через особливості її психіки і характеру, властивості темпераменту, емоційної і вольової сфери.¹⁰¹

Психічні явища органічно переплітаються в житті жертви, тому що основна життєва функція всіх психічних явищ і процесів полягає в регуляції діяльності жертви. Особливості психіки жертви виявляються у легкій збудливості, нестійкості, коливаннях настрою, емоційній незрілості, підозрілості, інтелектуальній неповноцінності та інших якостях.

Х.Хентіг, пропонуючи власну психологічну типологію жертв правопорушень, виділяє серед них "депресивних", "користолюбців," "мучителів", "жертв, позбавлених можливості боронитися", "розпусних", "одиноких з розбитим серцем" та інших.

Слід відзначити, що в адміністративній деліктології в нинішніх умовах ще не приділяється увага вивченню ролі психічних переживань, емоцій, почуттів людини, яка може стати потерпілим від делікту. В цілому, негативні особливості психіки жертви можна розглядати як умови, що сприяють вчиненню щодо неї протиправних дій. Характер потерпілого значною мірою обумовлює його відношення до об'єктивної дійсності, проявляючись у внутрішніх властивостях особистості, її біологічного організму. Але це не свідчить про психологічний та біологічний характер причин протиправних дій потерпілого.

У даному випадку виникає своєрідна система, елементами якої, з одного боку, виступає потерпілий, з іншого - ситуація. Як майбутній порушник, так і майбутній потерпілий оцінюють деліктну ситуацію і залежно від своїх поглядів, схильностей, бажань чинять ДІЇ. Дії потерпілого, як протиправні, так і необережні, відносяться До числа обставин, що сприяють досягненню небезпечного і Шкідливого результату. Потерпілий, оцінюючи свою протиправну поведінку, усвідомлює, що від його взаємодії (активної, пасивної, провокаційної) з порушником, в останнього виникають вольові наміри Щодо здійснення протиправних дій. Ці, наміри, як і поведінка потерпілого в адміністративно-деліктній ситуації, детерміновані

головним чином його соціальним буттям та особистими якостями.

У доделіктній ситуації, коли майбутня жертва адміністративного делікту "зустрічається" з майбутнім порушником, виникає цілий "віктимогенний комплекс відносин", які залежно від ситуації змінюються, переростаючи в деліктну ситуацію.

У більшості випадкіх жертва адміністративного делікту - активний елемент у доделіктній ситуації і в динаміці вчинення протиправних дій. Деколи лише випадок може вирішити, хто буде потерпілим, а хто - порушником, хоча залежно від деліктної ситуації особа може бути одночасно і жертвою, і порушником.

Активно діючі потерпілі своєю поведінкою можуть привести порушника в стан сильного афекту, страху, ненависті, розлютованості з сильними психорушійними реакціями, які можуть бути раптовими і небажаними для нього. В результаті такого психічного стану порушник може змінити свої наміри і мотивацію поведінки.

Активні потерпілі стають жертвами своєї протиправної поведінки в результаті дрібного хуліганства, при порушенні моральних, зтичних норм суспільства, при підбурюванні порушника до заподіяння шкоди. Поведінка вказаної групи потерпілих може бути свідомою, з певною метою, або необережною.¹⁰²

Пасивними потерпілими слід вважати осіб, яким заподіяно шкоду при виконанні ними громадських, професійних чи службових обов'язків. Крім того, такими потерпілими вважаються особи, що виконували свій громадський обов'язок, захищаючи іншу особу від протиправних дій порушника, жертви, які не бажають, нездатні або не вміють чинити опір протиправним діям.

Розглядаючи форми віктимної поведінки, слід звернути увагу на провокацію, тобто дії потерпілого у вигляді погроз, насилля, образ, знущань. Провокація може проявлятися в активній і пасивній формах. Активна форма провокації створює для потерпілого умови, за яких він може зазнати більшої шкоди від порушника, який не бере до уваги його соціальне становище, физичний стан, вік та інші фактори. Пасивна форма провокації в доделіктній і деліктній ситуаціях зустрічається досить рідко, триває протягом довгого відрізка часу і виявляється у невиконанні потерпілим певних зобов'язань (громадських, товариських, сімейних) або участі у конфліктах.

Тривалий негативний вплив на психіку людини може спричинювати не лише конфлікти, а й деліктну ситуацію. Слід звернути увагу на існування несвідомої провокації, що виникає за умови, коли майбутній потерпілий не усвідомлює, що його необережні дії можуть викликати таку реакцію, яка призведе до небезпечних і шкідливих наслідків. Не слід вважати провокацією дії осіб, які роблять зауваження іншим громадянам, що порушують норми суспільного життя, вчиняють протиправні дії.

Враховуючи вище викладене, можна виділити групи доделікгних ситуацій, в яких певним чином виявляється поведінка потерпілого:

3. Ситуації, в яких дії потерпілого мають провокаційний характер і містять у собі привід до вчинення адміністративного делікту. В такій ситуації проявляється протиправна або аморальна поведінка потерпілого.

4. Ситуації, в яких дії потерпілого мають необережний, необачний характер, створюючи таким чином сприятливі умови для вчинення адміністративного делікту. Необережність і необачливість дій потерпілого слід розуміти у віктимологічному значенні.

5. Ситуації, в яких поведінка потерпілого є правомірною, але вона спонукає порушника до протиправних дій. Наприклад, справедлива критика, зауваження на адресу особи, яка нетактовно поводить себе в громадському місці спричиняє насилля щодо особи, яка робить зауваження.

Звичайно, що у вказаних групах кожна окрема доделіктна ситуація може спричиняти дії потерпілих: правомірні та аморальні, протиправні й необережні. Залежно від характеру адміністративно- деліктної ситуації потерпілий може проявляти себе в ній активно чи пасивно, послідовно або суперечливо, що пояснюється відсутністю цілісного характеру, нерівномірністю розвитку його окремих рис.

На поведінку потерпілого суттєво впливає темперамент, що динамічно проявляється в урівноваженості чи неврівноваженості, інертності, активності, емоційності та інших ознаках. Залежно від темнераменту потерпілий по-різному реагує на вплив оточуючого середовища перед вчиненням адміністративного делікту. Так, наприклад, особа, що має флегматичний характер може змовчати у відповідь на образу чи нерозумну насмішку, особа з холеричним "Темпераментом - відповісти із застосуванням насильства.

Важливим є врахування психічного настрою потерпілого в конкретній адміністративно-деліктній ситуації. Ступінь зміни психічного настрою потерпілого може бути в зворотній залежності від ступеня стійкості й розгалуженості системи установок, яких набув потерпілий в результаті свого життєвого досвіду.¹⁰³ Залежно від цього психічний настрій потерпілого може бути актуальним, константним і ситуативним. На думку Б.Д.Паригіна,^:'...за ситуативним настроєм стоїть бажання людини пристосуватися до конкретних і часто змінюваних обставин".¹⁰⁴ Психічний стан потерпілого визначається почуттями й емоціями, які створюють мотивацію його дій, впливають на лінію поведінки і передбачають її наслідки.¹⁰⁵

Психологічна характеристика особистості потерпілого вказує на необхідність її подальшого дослідження і використання результатів в організації і здійсненні індивідуальної віктомологічної профілактики.

Соціально-психологічна характеристика особистості потерпілого і його поведінки буде неповною без урахування групи елементів, що її доповнюють. Систематизація дій і поводження потерпілого в адміністративно-деліктній ситуації за своїм змістом передбачає його активну і пасивну поведінку, навмисні і необережні вчинки, що мають тісний зв'язок у часі та взаємодіють під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Потерпілі від протиправних дій в тій чи іншій адміністративно- деліктній ситуації можуть бути зовсім не винні, винні так само, як і порушник, або навіть більше, ніж він. Деліктологічне розуміння поняття "вина" допомагає визначити поведінку з моменту виникнення наміру і до його протиправної реалізації, що сприяє виникненню або збільшенню шкоди. Якщо поведінка потерпілого бездоганна, він звичайно не може впливати на відповідальність особи, яка завдає шкоди. Але в тих випадках, коли шкода є спільним результатом протиправної поведінки порушника і потерпілого, тобто має місце взаємна вина, покладати всю відповідальність на порушника було б не лише несправедливо, але і суперечливо щодо основного принципу деліктної відповідальності - відповідальності за вину.

До того ж, при оцінці поведінки потерпілого і порушника під час нещасливого випадку не можна не враховувати неоднакового становища, в якому вони перебувають.

До особи, яка займається певною діяльністю, можуть і повинні бути пред'явлені такі вимоги щодо попередження нещасливих випадків із заподіянням шкоди оточуючим, яких ніяк не можна закидати до потерпілого. ЗавданняПричинення шкоди для потерпілого завжди пов'язано з елементами несподіванки, раптовості, зовнішнього вторгнення в моральну або матеріальну сферу чи посяганням на здоров'я. Так, власник транспортного засобу може і повинен відповідати за його технічний стан, за вибір оптимального режиму використання і дотримання спеціальних правил техніки безпеки. До потерпілого у даному випадку можуть бути пред'явлені лише загальні вимоги щодо дотримання правил дорожнього руху, з урахуванням конкретної ситуації-

Стаття 40 КАП України передбачає для потерпілого від адміністративного делікту (в тому числі й від нещасливого випадку) ряд процесуальних і матеріальних прав, пільг перед порушником.

По-різному в адміністративному законодавстві оцінюються й наслідки поведінки потерпілого і порушника. Для притягання до адміністративної відповідальності порушника, за загальним правилом, необхідно враховувати вину будь-якого ступеня. Вина потерпілого у формі необережності є пробачною і не впливає на вирішення питання про умови і міру відповідальності порушника. Врахування вини потерпілого проявляється у зменшенні або певній втраті ним права на відшкодування завданих збитків, але при оцінці його поведінки врахуванню піддягає лише намір або груба необережність.

Вина потерпілого підлягає врахуванню, якщо заподіяно шкоду як громадянам, так і юридичним особам. При вирішенні питання про відшкодування заподіяних збитків не враховується вина недієздатних осіб (малолітних, душевнохворих і недоумкуватих, які не є носіями юридичної вини). Збитки, що їх заподіяно вказаним особам, завжди підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

За характером відносин потерпілого і порушника, поведінку потерпілого можна визначити як стабільну (чітко визначену), невизначену і випадкову, а дії умовно можно поділити на позитивні, негативні та нейтральні. Стабільність і позитивність стосунків між майбутнім порушником і можливою жертвою збільціують ймовірність мирного вирішення конфлікту.

Направленість деліктного посягання дозволяє визначити жертви адміністративно-правових відносин, що охороняються діючим законодавством, і жертви конкретних деліктів. Завдання потерпілому шкоди містить моральний, фізичний і матеріальний аспекти, що мають загальну і специфічну особливість, властиву загальному і континентальному Праву.¹⁰⁶ Відшкодування моральних, фізичних і матеріальних збитків передбачено діючим адміністративним законодавством. Моральної шкоди завдають розповсюдження образливих чуток, брутальна лайка в громадських місцях, образливе приставання до громадян.¹⁰⁷ Потерпілою може бути особа і тоді, коли заподіяно шкоду її здоров'ю, діловий репутації і майновим інтересам. Наприклад, при порушенні правил, норм і стандартів утримання шляхів, невжитті заходів Щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на Дорогах місць провадження робіт (ст.140 КАП України), при недобросовісний конкуренції (ст. 164 З КАП України).

Ми вже відзначали, що діЬче адміністративне законодавство регламентує статус особи, якій заподіяно шкоду деліктом, за наявності фактичних даних про це в справі. Таким чином, законодавець існуючими адміністративно-правовими засобами захищає власність, права і свободи громадян, законні інтереси підприємств, установ, організаций від посягань, які можуть заподіяти їм шкоду (ст. 1 КАП України). Адміністративний делікт завдає шкоди не лише громадянам, а й управлінським відносинам, що свідчить про необхідність їх захисту. Цей захист здійснюється способом надання прав потерпілому щодо оборони його інтересів і притягнення винних до відпо­відальності.¹⁰⁸ Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, порушувати клопотання про витребування доказів, призначення експертизи, подавати скаргу на постанову, винесену щодо справи. Крім того, коли потерпілим є неповнолітний або коли особа в силу фізичних вад, психічних недоліків не може самостійно реалізувати свої права, її інтереси можуть захищати законні представники - батьки, опікуни, піклувальники (ст.270 КАП України).

Свідчення потерпілого є одним із основних, тому що він безпосередньо сприймав протиправні дії, зберіг їх у своїй пам'яті і зазнав від них моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Вони фіксуються в протоколі про адміністративне правопорушення. Закон передбачає можливість опитування дотерпілого як свідка, що значною мірою змінює його правовий статус (ст.272 КАП України).

Аналіз причин і обставин, які обумовлюють вчинення адміністративного делікту, вказує на необхідність з'ясування взаємовідносин і взаємодії між потерпілим і суб'єктом делікту.

Дані опитувань про взаємовідносини між особою і потерпілим вказують на те, що потерпілими від адміністративного делікту є: дружина -13,8%; колишня дружина - 3,8; особи, що ведуть позашлюбне співжиття - 12,4; особи, які перебувають у родинних стосунках - 11,5; сусіди - 9,8; співробітники - 3,2; особи, які не мали між собою ніяких стосунків - 23,4%. Суттєвим для органу (посадової особи) є встановлення того, наскільки поведінка потерпілого сприяла вчиненню делікту. Інформація про поведінку потерпілого має значення для об'єктивного, всебічного вивчення і розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, для здійснення віктимної профілактики осіб, які в силу ряду духовних і фізичних властивостей, а також соціальної ролі й статусу, за наявних обставин можуть стати жертвами адМіністративно- правових відносин, тобто потерпілими від адміністративного делікту.

Потерпілі у більшості випадків правдиво повідомляють про факти протиправних дій, що їм відомі. Разом з тим, в практиці діяльності органів державного управління (посадових осіб) мають місце наміри спотворити їх достовірність з метою у вигідному для них напрямку пояснити свою поведінку. Це говорить про необхідність класифікації свідчень осіб, яким заподіяно шкоду адміністративним проступком.¹⁰⁹ Показання потерпілого від адміністративного делікту можуть розглядатися як початкові і похідні. Показання класифікуються відповідно до таких дій: а) потерпілий повідомляє органам (посадовим особам) про обставини вчинення адміністративного делікту, яким йому заподіяно моральну, фізичну і матеріальну шкоду; б) потерпілий повідомляє про свою поведінку під час вчинення адміністративного делікту або до його вчинення; в) потерпілий висловлює свої припущення щодо особи, винної в протиправних діях, чи безпосередньо вказує на неї, характеризуючи частково аб© повністю її протиправні дії.

У підготовці до опитування потерпілого з елементами віктимної поведінки першочергове значення має всебічне вивчення його особистості й встановлення характеру поведінки. Вивчення особистості опитуваного відбувається у зв'язку з вчиненням адміністративного делікту і обумовлене соціальними протиріччями, факторами, причинами і умовами, що вплинули на його вчинення.

Це необхідно і важливо для вибору і застосування найбільш ефективних прийомів проведення опитування, а також способів впливу на опитуваного з метою отримання від нього повних і об'єктивних свідчень. Посадова особа, що здійснює опитування, повинна враховувати поведінку потерпілого в цілому і конкретні її елементи до і під час протиправних дій суб'єкта адміністративного делікту.¹¹⁰ Врахування поведінки потерпілого, а не його особистої харак­теристики, є тактично вірним прийомом проведення опитування з метою встановлення змісту і характеру дій потерпілого до і під час -їх вчинення, приводу, мотивів і мети цих дій, а також їх інтенсивності й тривалості.

Залежно від ролі потерпілого під час реалізації його небезпечних і Шкідливих намірів можна виділити такі види його поведінки. Позитивна поведінка - це поведінка, спрямована на запобігання деліктної ситуації, припинення протиправних дій і затримання порушника. Нейтральна поведінка - це поведінка, яка не сприяє Здійсненню адмінісіративно-деліктного акту і не заперечує проти його вчинення. Провокуюча поведінка - це поведінка потерпілого, яка своїм характером, змістом дій, їх інтенсивністю і тривалістю створює реальну можливість для вчинення адміністративного делікту, тобто стає його безпосередньою причиною. Негативна поведінка - це поведінка, яка сприяє визріванню деліктних намірів, а потім - їх реалізації.

Враховуючи характер адміністративного делікту, можна встановити і конкретні обставини, які сприяють вчиненню протиправних дій або провокують їх. Дані опитування вказують на те, що протиправна чи аморальна поведінка потерпілого збуджує його агресивність. Гнів, агресивність та інші негативні емоції порушника, стан винної особи, відіграють провокаційну роль у вчиненні дрібного хуліганства й інших протиправних дій проти особистості. Заняття проституцією провокують статеві відносини за рахунок легковажної або аморальної поведінки потерпілого.

Джерелом даних про особистість і поведінку потерпілого є свідчення очевидців і свідків випадку, опитування рідних, близьких і знайомих, інформація із характеристик з місця роботи, проживання і навчання, а також дані, отримані під час особистого огляду потерпілого і його речей (ст.264 КАП України). Дані про віктимність потерпілого враховуються під час встановлення психологічного контакту при його опитуванні, яке повинно відбуватися у вигляді вільної розмови з метою чіткого визначення ролі потерпілого в адміністративно-деліктній ситуації, що призвела до вчинення протиправних дій.

Тактичні прийоми опитування потерпілого з віктимною поведінкою, які сприяють виявленню брехні та подоланню умовчування, полягають у постановці уточнюючих, деталізуючих і контрольних запитань. Ці запитання повинні усувати внутрішні протиріччя між свідченнями потерпілого та інформацією, яка є в матеріалах справи, для відтворення характеру взаємовідносин між порушником і потерпілим, визначення головної причини протиправних дій і динаміки перебігу протиправного посягання, здійснення деталізації мовного спілкування і дій потерпілого, які призвели до вчинення адміністративного делікту.

Свідчення потерпілого, отримані під час опитування, фіксуються в письмовій формі - шляхом подання письмової або усної заяви.¹¹¹ Якщо адміністративну справу порушено з ініціативи органу державного управління, посадової особи, а не потерпілого, то він допускається до участі в розгляді справи, зробивши про це заяву в усній чи письмовій формі. Орган (посадова особа) під час підготовки до розгляду справи про адміністративний делікт повинні з'ясувати, чи підлягають задовольнянню клопотання потерпілого або його законних представників, і повідомити про це зацікавлену, сторону (ст.278 КАП України).

Потерпілий, на відміну від свідка, зацікавлений в рішенні щодо адміністративної справи й може у разі необхідності подавати клопотання, оскаржувати постанову зі справи. Потерпілий має право знайомитись з результатами розгляду скарги або протесту щодо постанови зі справи про адміністративний делікт. На прохання потерпілого копія постанови направляється протягом трьох днів на його адресу (ст.295 КАП України). Виконання постанови про відшкодування майнових збитків потерпілому повинно бути здійснено протягом 15 днів від дня вручення винній особі копії постанови (ст.329 КАП України).

Адміністративне законодавство передбачає підстави і проце­суальний порядок відшкодування заподіяних збитків потерпілому, підприємству, установі або організації (ст.40 КАП України). Характерним у вказаній статті є право, а не обов'язок адміністративної комісії, виконавчого комітету селищної, сільської Рад народних депутатів, комітету в справах неповнолітніх, судді вирішувати питання про відшкодування винним майнових збитків. Важливим у даному випадку є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями і майновою шкодою, яку заподіяно громадянину, підприємству, установі та організації. Якщо орган (посадова особа), вирішуючи питання щодо накладання адміністративного стягнення, не зобов'язав одночасно винного відшкодувати збитки, то потерпілий має право звернутися до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.

Потерпілий,беручи участь в адміністративному процесі, має право на покриття витрат, яких він зазнав у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), із збереженням при цьому середньої заробітної плати за місцем роботи на час його відсутності, відщкодуванням вартості проїзду до місцезнаходження органу (посадової особи), що розглядає справу, і назад, а також витрат на найняття житлового приміщення за місцем виклику і харчування та інші повсякденні потреби, що виникають в дорозі та на місці виклику.¹¹²

Викладені думки стосовно адміністративно-правових відносин і потерпілого від делікту будуть неповними без розгляду одного из складових елементів віктимології-віктимності.

Віктимологічні дослідження в цьому напрямку проводились за кордоном ученими Гассером, Маттесом, Мендельсоном, Фаттахом,

Елленбергером та іншими. Користуючись термінами "потенціал жертовності," "потенціал жертовної сприйнятливості," "віктимальні якості," "віктимна схильність" та іншими, вчені висловлювали і визначали ступінь індивідуальної позиції жертви, її підсвідомий стан, в деяких випадках протиставляли їх поняттям "злочинність", "злочинний," що є помилковим за своїм змістом. Якщо злочинність, так само як і адміністративна деліктність, обумовлена соціальними причинами, то віктимності, крім цього, притаманні психологічні та біофізичні властивості особи.

Термін "віктимність" введено в науковий обіг з ініціативи Л.В. Франка зі метою закріплення початкових уявлень про жертву, її властивості, що впливають на можливе заподіяння шкоди. Від самого початку своїх досліджень Л.В.Франк визначав віктимність як підвищену здатність особи, в силу своєї ролі, статуту, духовних або фізичних властивостей, ставати за певних обставин жертвою правопорушення.¹¹³

ЛВ.Франк і С.С.Остроумов, визначаючи предмет кримінальної віктимології, на перше місце висунули вивчення особистості та поведінки потерпілих від злочинних посягань.¹¹⁴ Пізніше Л.В.Франк, доповнюючи поняття віктимності, писав, що жертвою правопорушення у "віктімологічному аспекті" може бути людина або певна сукупність людей в будь-якій формі їх інтеграції, яким безпосередньо чи побічно заподіяно шкоду.¹¹⁵ Викладена точка зору стосовно поняття "віктимність" та інших термінів обумовила його широке вживання в науковому обігу і різне тлумачення.¹¹⁶

З'ясування віктимності осіб, взаємовідносини, стосунки яких у результаті конфлікту переросли в адміністративний делікт, має суттєве значення. Особливо це стосується дій потерпілого, на підставі яких проявляються його властивості.

На перший погляд, визначення віктимності Л.В.Франком, Д.В.Рівманом, В.І.Полубинським, В.Я.Рибальською, Л.Л.Гоголєвою, В.І.Жеунтієм, Т.Д.Цибуленко майже однакові. У цілому, підтримується теза про посилені властивості та якості особи, що можуть проявлятися у потерпілого за тих чи інших умов. Заперечення виникають при визначенні багатовимірності об'єктивної реальної дійсності, від якої необхідно абстрагувати і відокремити якісно однорідні явища. Цим вимогам більшою мірою відповідає визначення віктимності, наведене Л.В.Франком. Він досить точно визначив віктимність як підвищену здатність особи, на основі її постійних соціальних, психологічних і фізіологічних властивостей, бути об'єктом протиправного посягання.

Теоретичні й практичні дослідження ролі жертви адмі- ністративно-правових відносин вказують на існування деяких закономірностей, факторів, що впливають на віктимність, формуючи і стимулюючи певний віктимологічний процес.

У закономірностях деліктної віктимності простежується певна послідовність, повторюваність і порядок виникнення та розвитку віктимогенних явищ. Такий процес містить філософські категорії випадкового і необхідного, окремого і загального, індивідуального і масового, що пояснює, наскільки ті чи інші явища віктимні й суперечливі за своїм змістом. У цьому розумінні можна стверджувати, що закономірності деліктної віктимності є результатом боротьби, яка проявляється в динамічній або статичній формах. Таке трактування закономірностей пов'язане з тим, що адміністративна деліктність і деліктна віктимологія є не лише цілісним явищем, але й проявом численних індивідуальних випадків деліктів і віктимності. У цьому, на наш погляд, виявляється перевага статичної форми прояву закономірностей віктимогенних явищ з урахуванням їх індивідуальних властивостей.

Існуючі класифікації закономірностей віктимності¹¹⁷ перед­бачають їх типізацію за рівнем відображення віктимності (загальні та окремі), видом статичного вираження Закономірностей (загальні та окремі), формою існування закономірностей в часі, характером опису віктимізації (сумативні, структурні).

Використання вказаної класифікації закономірностей для характеристики деліктної віктимності дозволить певною мірою розкрити природу, механізми і найбільш характерні сторони цього явища, його зовнішні й внутрішні зв'язки, які у своїй сукупності створюють систему, за допомогою якої можна отримати інформацію про закономірності, що мають статичний характер.

Емпіричні показники, що характеризують деліктну віктимність, Дещо відрізняються від статичних, і.з їх допомогою можна визначати закономірності деліктної віктимності лише тих соціальних умов, в яких вони склались і впливали на конкретних індивідів або групи людей.

Кожний індивід віктимний тому, що його оточує об'єктивна реальна дійсність, у якій він існує, і яка впливає на нього позитивно і негативно. Крім того, індивідуальні якості особистості, характер поведінки в окремих адміністративно-деліктних ситуаціях збільшують або зменшують її вразливість, що дає підстави вести розмову про підвищену або мінімальну віктимність. Іншими словами, ми повинні знати, за рахунок яких факторів особа має підвищену вразливість і навпаки.

На думку Л.В.Франка, вразливість особи залежить від не­обачливих, ризикових, легковажних, розпусних, часом прово­каційних дій,"⁸ що перебувають у прямій залежності від цілого ряду характерологічних особливостей особи і відображають її неспроможність уникнути небезпеки, що виникає, або запобігти їй. Таким чином, ми повинні враховувати і аналізувати загальні й специфічні ознаки потерпілого як індивіда, що мають значення для характеристики його поведінки до виникнення адміністративно- деліктної ситуації, під час неї та після її припинення.

Дані емпіричних досліджень та існуюча адміністративна статистика правоохоронних органів України свідчать, що на віктимну поведінку потерпілих впливають такі фактори (див.табл.21).

Аналізуючи дії потерпілих під час вчинення адміністративних деліктів в області охорони громадського порядку, слід звернути увагу на те, що найбільш активними вони були внаслідок розпивання спиртних напоїв - 17,4% і появи в громадських місцях в стані сп'яніння - 23,1,¹¹⁹ що спричинило агресивну поведінку потерпілого - 8,3, а також внаслідок жорстокості - 11,1, цинізму - 12,5 і провокаційних дій з його боку що спричинили жорстокість - 13,2%.

Активні дії потерпілого під час вчинення адміністративного делікту на транспорті більш небезпечні й шкідливі. Вони, як правило, спричинені розпиванням спиртних напоїв (перед поїздкою або під час поїздки у транспортному засобі) - 32,6%, появою майбутньої жертви в громадських місцях у стані сп'яніння і внесенням дезорганізації у вуличний рух - 37,7%. Агресивність серед вказаної категорії осіб виявляють - 9,1%, цинізм - 8,1, а провокаційні дії - 12,2%. При посяганні на власність активні дії потерпілого проявляються в появі в громадських місцях у стані сп'яніння - 11,1%, в агресивності - 14,8, жадності - 29,6, жорстокості - 14,8, цинізмі - 7,4, провокаційних вчинках - 22,2%.

Не вдаючись до деталізації, звернемо увагу на загальну характеристику пасивних дій потерпілого під час вчинення адміністративного делікту в галузі охорони громадського порядку, на транспорті, при посяганні на власність. Найбільшу частку в даних випадках становить страх - 30,7%, невміння захистити себе - 30,4, намагання втекти від порушника - 16,6, необережність - 6,1, необачливість - 3,0 і довірливість - 4,2%.Поведінка потерпілих в адміністративно-деліктній ситуації

Адміністративні делікти