3.1 Особистість порушника і формування його деліктної поведінки в умовах соціальної детермінації

Існуючі загальні теоретичні положення у вивченні особистості правопорушника базуються на досягненнях значної кількості галузей наук, за допомогою яких вивчаються проблеми особистості. Пошуки суттєвості особистості, її свідомості, діяльності та інші проблеми завжди цікавлять дослідників, і тому вони намагаються створити науку про людину, а вірніше, базу для неї за допомогою всемогутнього природознавства, що дозволяє пізнавати психічний зміст діяльності людини. В існуючій до цього часу схемі "природа-людина-суспільство" людина є "середньою ланкою", яка пов'язує природу зі суспільством. Така тріада свідчить про те, що людина підкоряється законам не лише суспільного розвитку, але й природи, тобто біологічним законам, що вказує на їх єдність. Ця єдність буде неповною, якщо не згадати висловлювання Мореллі про те, що:"Людина за природою схильна думати про все з точки зору свого "я", тому вона називає злом все, що прямо чи непрямо не подобається їй".¹

З позицій діалектики єдність цих сфер включає до себе і сферу суспільства. Разом з тим "Людина створена за образом і подобою Божою з безсмертьою душею, з вільною волею".² Це висловлювання приведено для того щоб ще раз підтвердити значимість вивчення проблеми людини і особистості правопорушника в умовах волі поведінки.

Характеристика особистості вимагає, в першу чергу, розуміння змісту понять, якими позначаються явища, що досліджуються. Одним із шляхів V даному випадку є з'ясування змісту того чи іншого понятгн відокремлення ЙОГм від суміжних з ним понять.

Пошуки суттєвості особистості здійснюються давно, і кожна окремо створювана концепція особистості, що претендує на новизну, повинна враховувати якщо не всі, то більшість теорій минулого і сьогоднішнього.³

Не вдаючись до детальної характеристику понять "людина" і "особистість", можна лише зауважити, що вони мають багато спільного і в той же час різняться. Серед учених існує спільна думка відносно того, що за об'ємом ці поняття тотожні й однакові. Тобто незалежно від раси, статі, національності всі люди тією або іншою мірою є особистостями. Разом з тим поняття "людина" за своїм змістом значно ширше від поняття "особистість." Таку тезу можна пояснити тим, що людина є цільною, біосоціальною істотою, яка несе в собі частину матеріального змісту особистості, сукупності властивостей, які набуваються в процесі її суспільного розвитку. Поділити ці поняття можна лише умовно, з урахуванням при цьому її природних властивостей людини і суспільного впливу на її формування та розвиток.'¹

Загальна характеристика особистості за радянського періоду будувалась на засадах, створених К.Марксом,Ф.Енгельсом та іншими філософами комуністичної доктрини. Так, К.Маркс, визначаючи сутгевісгь особистості, вказував на сукупність суспільних відносин, надаючи перевагу відносинам, які складаються в процесі виробництва і споживання матеріальних благ. Разом з тим, окрім вказаних відносин, людину повинні цікавити духовні умови життя, мораль, звички, що певною мірою допомагають формувати психологію окремого індивіда.

Тому, опираючись на вчення марксизму-ленінізму, більшість учених під особистістю розуміли конкретну людину, представника певного суспільства, класу, колективу, яка займається конкретною діяльністю, і усвідомлює відношення до оточуючого її середовища, використовуючи при цьому свої індивідуальні властивості. Вже з цього загального визначення можна побачити політичну характеристику особистості часів радянського періоду.

Ми розглядаємо особистість як конкретну людину, щр живе у сучасному суспільстві та є носієм йото різноманітних норм (правових, моральних, етичних та інших). Ця людина виконує вказані норми, бореться за їх дотримання або навпаки, порушує їх. Тому об'єктом пізнання адміністративної деліктології є особистість,, що порушує існуючі б даному суспільстві адміністративно-правові норми, тобто особистість порушника.

Сучасне законодавство України і правова теорія оперують термінами: "особистість порушника," "особа, винна у вчиненні правопорушення," "суб'єкт правопорушення."⁵ Зустрічаються такі словосполучення, як "особистість винного", "особистість підсудного," "особистість злочинця." Звичайно, що всі ці терміни досить близькі та взаємопов'язані між собою, тому у всіх випадках мова йде про одну особу, яка намагається вчинити або уже вчинила протиправні дії. Близькість вказаних термінів не свідчить про д тотожність, тому що у даному випадку вони відображають різноманітні соціально правові сторони виявлення якостей однієї особи.

Найбільш близькі за своїм значенням поняття "особистість правопорушника" і "особистість винного." На перший погляд, може здатися, що ці поняття різнозначні, тому що і в першому, і в другому випадках мова йде про сукупність ознак, властивостей, якостей, що характеризують одну соціальну фігуру - особу, яка вчинила протиправні дії. Разом з тим і тут відсутня тотожність, тому що особа може чинити злочини, які мають найбільшу небезпеку для суспільства, і проступки (делікти), що за своєю значущістю соціально небезпечні й наносять шкоду суспільству. Звідси, на наш погляд, і виходить розрізнення у визначенні термінів, які ми розглядаємо і зміст яких завжди визначається покладеною на них функціональною роллю.

Беручи до уваги напрямок нашого дослідження, відзначимо лише загальний зміст поняття особистості злочинця, тому що воно відображає соціальну суть особи, носія цілого комплексу ознак, що його характеризують, властивостей, зв'язків, відносин, його моральний і духовний світ, що існує у взаємодії з соціальними та індивідуальними умовами, які тією або іншою мірою визначили вчинення злочину.⁶

Це необхідно для того, щоб відзначити "специфічність" особи, яка вчинила адміністративне правопорушення і Повинна вивчатись у межах адміністративної деліктології. Думається, Що введення терміну "особистість порушника (делінквента)"⁷ є необхідним для характеристики особи, яка вчинила адміністративний делікт, для виявлення і усунення причин та умов, що сприяють його вчиненню.⁸ В цьому проявляється деліктологічне значення особистості порушника за конкретною адміністративною справою.

10. Аналізуючи ознаки, які характеризують особу як порушника, ми маємо можливість визначити вплив обставин і умов на деліктну поведінку, а також взаємодію і обумовленість суспільних відносин у пізнанні сутності порушника. Реалізація цих намірів можлива лише при умові визначення наступних напрямків:виявлення деліктних обставин конкретної життєвої ситуації, які у взаємодії з особливостями порушника вплинули на вчинення адміністративного делікту;

11. встановлення умов морального формування особистості порушника та їх оздоровлення на індивідуальному і соціальному рівнях (сім'ї, школі, на виробництві, серед близького побутового оточення, зв'язків, знайомств та інше);

12. аналіз соціально-психологічних властивостей особи по­рушника і спрямування зусиль суб'єктів профілактики на його перевиховання.

Як бачимо, вказані напрямки певною мірою свідчать про те, що адміністративний делікт вчиняється особою у результаті складної взаємодії багатьох обставин, серед яких порушник відіграє найважливішу роль, а рольова поведінка кожної людини на думку ЕАДонченко і Т.М.Титаренко, - передбачає можливість різноманітних конфліктних переживань, як конструктивних, так і деструктивних."⁹

Уявлення про адміністративний делікт як акт протиправної та свідомої поведінки, вибраної конкретним порушником, є, на наш погляд, принциповою початковою передумовою для побудови адміністративно-правової моделі особистості порушника. Якщо особа в конкретній адміні-стративно-деліктній ситуації не мала вільного вибору своєї поведінки, або згідно з наявними об'єктивними обставинами¹⁰ не могла керувати своїми діями, то в даному випадку мова повинна йти про відсутність адміністративної відповідальності та застосування покарань. Таке пояснення особистості порушника з позицій адміністративної юрисдикціїї необхідне для подальшого розуміння особи порушника, який має волю у виборі лінії поведінки (свободи волі) і здійснює це свідомо у своїх інтересах," для досягнення поставленої перед собою мети.¹²

Професор П.М.Мінц ще у 1925 році писав:"Кримінальне право не визнає свободи волі вже тому, що початковою в даному разі буде воля, обмежена велінням розуму".¹³ Існує точка зору про те, що і альтернативна можливість поведінки, вибір, а також інтерсуб'єктна взаємодія визначаються в своєму змісті юридичними нормами, на підставі яких складається правова Дійсність.¹⁴ Людська поведінка в даному випадку є універсальним початковим пунктом у вивченні правових норм на тій підставі, що у ній поєднується реалізація абстрагованої нормативності (належного) і зовнішнє вираження конкретних факторів поведінки - згоди або

незгоди з установленою належним чином загальною нормою.

Правовий аспект такої поведінки вказує на те, що людина постійно діє в умовах волі вибору. Вона сама визначає, якої норми необхідно дотримуватись і тому вибір лінії поведінки особи залежить у більшості випадків від норм адміністративного права, що регулює конкретні суспільні відносини. Адмі-ністративно-правова норма наочно вказує і демонструє суб'єкту ознаки конкретного делікту і нагадує про можливі юридичні наслідки при його вчиненні. Цілком слушною у даному випадку є думка Б.С.Братуся. Він пише:"Як тільки воля з потенційного стану переходить в творчу дію, виникає необхідність проявлення волі суб'єкта, контролюючого, мобілізуючого початок цих дій".¹⁵ Одначе цього недостатньо для деліктологічного вивчення особистості порушника. В даному випадку важливим повинно стати виявлення закономірностей, шкідливих властивостей, зв'язків особи детермінуючих її протиправну поведінку в конкретній ситуації. Наявність вказаних "схильностей" ще не свідчить про фатальність особи у вчиненні адміністративних деліктів. Лише відповідні умови, "зручна" ситуація можуть зробити "поштовх" до вчинення адміністративного делікту.

До цього часу в кримінології намагаються об'єднати принцип вільної волі з детерміністичним поясненням деліктної поведінки як свідомого або напівсвідомого уявлення про свою протиправну діяльність.¹⁶ З'ясування "ідеальних рушійних сил," таких як свідомість, воля, прагнення, є одним із завдань встановлення детермінуючих ці сили об'єктивних законо-мірностей. В той же час, кажучи про спонукання волі окремої особи слід пам'ятати, що спонукання не завжди можуть ставати визначальним елементом у поведінці особи. Тому необхідно завжди встановлювати, чому особа надає перевагу і значимість не законослухняній, а деліктній поведінці. Врахування вільного вибору протиправної поведінки особи свідчить про суспільну небезпечність і шкідливість майбутніх мотивів і цілей поведінки. Наявність у порушника вибору вільної поведінки вказує на небезпечність його волі без певної конкретизації, що приводить лише до констатації даного факту, не розкриваючи особливостей деліктної поведінки порушника .

Схильність особи до деліктної поведінки вимагає врахування існуючих спроб і намагань побачити в конкретній особистості не лише соціальні, але і біологічні її риси та властивості.

У науковій літературі останніх років існує у. цілому єдина думка про те, що співвідношення біологічного і соціального у формуванні

особистості не розкрито у всіх своїх досить тонких взаємозв'язках. '⁷.

Враховуючи те, що людина більшістю галузей наук визнається як цілісне явище, ми вважаємо за необхідність одинаковою мірою здійснювати деліктологічне дослідження "біологічного" і "соціального." Якщо виділяти риси і властивості особистості, породжені соціальними умовами, то залишаться риси і властивості, породжені іншими умовами, тобто біологічними.

Г.О.Балл, характеризуючи психологію формування властивостей особистості, відзначав, що спеціалісти неминуче зустрінуться з проблемою, яка настільки багатостороння, що вбирає в себе соціальні аспекти розвитку особистості, формування у неї поведінки на основі передбачених і існуючих в суспільстві норм, стандартів.¹⁸ Особистість порушника не виникає раптово чи одночасно з фактом вчинення адміністративного делікту. Її формування залежить від цілого комплексу відносин (матеріальних і ідеологічних) і умов, а інтенсивність їх прояву залежить від обставин і деліктної ситуації в якій може опинитися особа. Дослідження цих аспектів пов'язано з проникненням в механізм морального формування особи, її деформації і соціального відчуження.¹⁹

Вступаючи у взаємний зв'язок з оточуючими людьми, особа засвоює норми поведінки, правові й моральні поняття та уявлення, соціальні та культурні цінності, завдяки чому в неї формуються потреби, інтереси і прагнення. При позитивному формуванні особистості, незважаючи на складність і суперечливість цього процесу, можна стверджувати, що він має необоротний характер. Коли існує несприятливе моральне формування особистості, то все відбувається навпаки: виникає невідповідність між існуючими вимогами реальної дійсності, що оточує особу, і її властивостями. Моральні цінності,- правові уявлення, система потреб і основних інтересів вступають у протиріччя з відповідними суспільними категоріями. Ці протиріччя можуть бути глибокими або поверхневими, відносно закономірними для конкретної особи чи навпаки, випадковими, поворотними або неповоротними, проявляючись у деліктній поведінці особи.

У даному випадку біологічний і соціальний зміст формування особистості полягає в тому, що конкретний індивід опиняється максимально соціалізованим у позитивному значенні або може бути пасивно залежним від негативного впливу середовища на індивідуальному і особливому (груповому) рівнях. Негативний характер формування особистості проявляється у деформації потреб, мотивів, моральності та інших соціальних цінностей, які свідчасть про її

анти суспільну орієнтацію і можливість виникнення деліктної поведінки.

Людина безперервно взаємодіє з оточуючим середовищем, яке, впливаючи на неї, формує її поведінку. Зміна особою оточуючого її середовища через процес адаптування в нових умовах приводить до зміни поведінки особи. Зміст поняття "соціальне середовище" вченими пояснюється по-різному. Б.Т.Григорян характеризує соціальне середовище як наявність соціальних умов, що змінюються в результаті діяльності людей.²⁰ На думку Г.Л.Смирнова, соціальне середовище відображає системність, комплексність відповідних соціальних умов (економічних, соціально-політичних, культурних і побутових), які впливають на людину в самому широкому розумінні цього слова.²¹

Ряд авторів термін "соціальне середовище" використовують для позначення конкретних суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства і особистості,²² з метою здійснення аналізу процесів і встановлення закономірностей у суспільному розвитку.²³ Польський вчений Л.Л.Бернард у свій час розробив класифікацію елементів соціального середовища. Це: а/фізичне середовище; б/біологічне або органічне середовище, поділене на вісім груп; в/соціальне середовище, яке розкладається на три основних групи /фізико-соціальна, біосоціальна, психосоціальна/.²⁴ Його співвітчизник Т.Шгуркевич писав, що з поняттям середовища необхідно пов'язувати реальні або ідеальні елементи зовнішнього світу, які відносяться до поведінки людини.²⁵

А.І.Долгова характеризує соціальне середовище як визначеність суспільних відносин з точки зору їх відповідності до часово- просторових параметрів, і в плані розгляду їх як системи взаємодіючих матеріальних і духовних компонентів.²⁶

На наш погляд, глибока сутність зв'язку між явищами і процесами соціального середовища та індивідуальною поведінкою особи носить характер взаємодії, коли вони, поєднуючись з цілеспрямованою і раціональною поведінкою, складаються у певні системи, взаємно впливаючи і обумовлюючи одна одну. Така точка зору на соціальне середовище і його вплив на особистість порушника вимагає деяких пояснень.

По-перше, якщо поведінка людини залежить від реальних властивостей середовища, що її оточує, і об'єктивних закономірностей, то вибір деліктної поведінки особи стає можливим у реальних (об'єктивних) умовах і залежить від особистого (суб'єктивного) тлумачення, розуміння і визначення змісту та значення адміністративно-деліктної ситуації, яка виникає перед особистістю.

По-друге, соціальне середовище завжди надає особі можливість вибору альтернативної поведінки, тому що реальне середовище і деліктна ситуація, яка виникає, сприймаються і усвідомлюються особою не повністю, а вибірково. Вибрані особою окремі елементи (характеристики) реального середовища і деліктної ситуації набувають важливого для особи значення, і на їх основі вона може будувати свою поведінку.

По-третє, сприймання особою лише окремих елементів деліктної ситуації залежить від її деліктного досвіду, змісту соціальних цінностей та інтересів, які вона поділяє, тобто від детермінованості соціального середовища. Наявні емпіричні дані свідчать, що із загальної кількості осіб (895 чол.), притягнутих до адміністративної відповідальності, перший раз становить 87,7%, другий раз протягом року - 9,2% і в минулому притягались до адміністративної відповідальності неодноразово - 2,5%.

У даному випадку можна говорити про стереотипи деліктної поведінки порушників. Так, брутальна лайка, образи, цинічне приставання до громадян, перехід вулиці у недозволених місцях, безквитковий проїзд у транспорті - всі ці дії можуть бути стереотипами деліктної поведінки особи.

Типізація стереотипів деліктної поведінки особи, її своєрідна взаємодія із соціальним середовищем вказує на існування механізму соціальної детермінації. Механізм соціальної детермінації деліктної поведінки особистості ставить особу в такі соціальні умови, сукупність яких вже сама по собі здатна виключати особистіть повністю або частково зі сфери позитивного впливу і забезпечувати вплив на неї негативних елементів. Крім того, приймається до уваги довготривале негативне формування особистості, її соціальних позицій і ролей, які впливають на характер сприйняття і виконання моральних та правових норм.²⁷

По-четверте, зміст очікуваних від особи актів деліктної поведінки значною мірою залежить від того, до якої категорії особистостей вона віднесена в уяві оточуючих її людей. Люди, які оточують особистість на особливому рівні (мікрогрупи, колективи), мають підвищену чутливість до тих рис особистості, які підтверджують їх стереотипні очікування і, навпаки, вони менш чутливі до поступків і властивостей, які не вкладаються в існуючий стереотип поведінки особистості. Все це дозволяє людям, що оточують особистість, не лише нав'язувати особі деліктну лінію поведінки, але й забезпечувати прийняття щодо неї рішення.

По-п'яте, під час соціальної діяльності особистості важливим для неї критерієм є оцінка та реакція на її думки, наміри і дії людей, що її оточують . Значення, яке надається існуючим в реальній дійсністі ситуаціям (в тому числі і деліктним), - це значення загальновизначене, воно поділяється членами групи на особливому або загальному рівнях і впливає на поведінку особи, або детермінує її.

Викладені нами погляди на соціальне середовище і вплив його на особистість порушника вказують на те, що концепція соціального детермінізму дозволяє перетворювати випадкові і розрізнені факти у серйозний показник домінуючих соціальних умов і об'єктів.²⁸

На соціальне середовище певною мірою впливають окремі елементи суспільно-економічної формації як сучасної, так і минулих. До цього часу вчені наполягають на тому, що негативні елементи минулого соціального середовища продовжують відтворюватись у новій суспільно-економічної формації і навіть мають класовий характер. Частково з цим можна погодитись, тому що існують особливості соціального середовища, в якому перебувають службовці, інтелігенція, робітники, колгоспники, підприємці, бізнесмени, особи з антигромадською спрямованістю та інші. Не деталізуючи цих положень, відзначимо лише, що від структури особистості, механізму її поведінки залежить вплив на неї соціального середовища.²⁹ Крім того, неможливо зрозуміти механізм антигромадської поведінки і людину, що вчинила протиправні дії, не пізнавши при цьому структуру особистості.³⁰-

На сьогодні існує достатньо обгрунтована характеристика історичного, логічного і філософського загального поняття "структура" і "структура особистості".³¹ Побудовано велику кількість абстрактних моделей структури особистості правопорушника, за допомогою яких дослідники намагаються реалізувати цілісний психологічний підхід у поясненні індивідуальної поведінки особи в конкретній ситуації.³² Багатоелементність існуючих структур і підструктур гальмує спроби логічного пояснення індивідуальної поведінки особистості. Така ситуація призводить до створення менш громіздких моделей, основними структурними елементами яких є поведінка особи в конкретній ситуації з виявленням певних особистих властивостей індивіда, що також не забезпечує бажаних практичних результатів.³³

Відсутнє також однакове розуміння структури особистості правопорушника з позицій психології. Це пояснюється тим, що в особистості існують: психологічна сторона, за допомогою якої визначається її індивідуальність і динаміка. Та"соціальна, що є мірилом

досвіду діяльності особи у тому або іншому соціальному середовищі.

У пошуках психологічної сторони особистості порушника пропонується враховувати її рівні: біологічний, індивідуальні властивості особистості, соціальний досвід і спрямованість особистості, яка оцінюється з позицій соціально-психо-логічного аналізу. Не менш важливим є врахування діалектично пов'язаних між собою загальних, особливих та індивідуальних ознак конкретної особи, яка вчинила адміністративний делікт.

Актуальність такого підходу пояснюється відсутністю методик вивчення особистості порушника та його поведінки, до і під час вчинення адміністративного делікту.

За наявними даними, що характеризують психологічну сторону поведінки порушника неодноразово виявлялась невідповідність самооцінки дій, перебільшені уявлення і установки про свою особистість порушником. Існуючі в окремих випадках психічні відхилення чинять перепони засвоєнню особою соціальних норм, що регулюють поведінку людей, створюють невідповідну реакцію і нетотожне реагування на конкретні життєві ситуації. Реакція осіб з такими психічними аномаліями на вчинення протиправних дій є більш гострою, вони значно менше контролюють свою поведінку і частіше вчиняють адміністративні делікти.

Звичайно, що залежність відхиляючої поведінки від впливу психічних аномалій на особу певною мірою змінює соціальну установку особистості, яка може бути, на думку Ю.М.Антоняна і В.В.Гульдена, "...позитивною або негативною при одних і тих же особливостях характеру... і не може служити підставою для оцінки особистості".³⁴

Наведені нами рівні й ознаки психологічної особистості порушника вкладаються в такі категорії: людина як організм³⁵ і соціальний суб'єкт. Якщо елементами психологічної структури особистості є її психологічні властивості і особливості,³⁶ то психологічні підструктури особистості одночасно є її рівнями, які перебувають у ієрархічній залежності один від одного.

Одним із рівнів особистості є сукупність індивідуальних властивостей окремих психічних процесів, які транс-формувались і стали властивостями особистості. Індивідуальність проявів особистості на цьому рівні виявляється у пам'яті, емоціях, відчуттях, мисленнях, сприйманнях, волі.³⁷ Рівнем особистості є також біологічно обумовлена підструктура, у яку, поряд, із темпераментом як системою природних властивостей типу нервової системи, входять також вікові, статеві, а

деколи і деякі препатологічні і навіть патологічні властивості психіки особи порушника. Не вступаючи в дискусію стосовно змісту біологічного в людині, відзначимо лише складність цієї проблеми, особливо в частині її співвідношення з соціальним. Крім того, біологічне - це загальне за походженням, але не обов'язково тотожне у людини з тваринами. Воно є близьким, але не рівнозначним природно існуючому і розвинутому в людині, незалежно від впливу на неї інших людей. Все спадкове в людині - біологічне, але не все біологічне є спадковим. Деякою мірою біологічне накладає відбиток на особистість людині, у тому числі й порушника.³⁸

Справедливим у даному випадку є зауваження В.М.Кудрявцева: "Для того, щоб визнати біологічні властивості особистості причиною правопорушень, необхідно доказати їх диференційований вплив".³⁹ Диференційований підхід при розгляді віку, статі та інших індивідуальних фізичних і психологічних особливостей дозволяє виявити не лише біологічну природу цих ознак, але й їх соціальний зміст та значення.

Коли більш детально розглядаємо вікові особливості, стає очевидним, що вони суттєво впливають на формування особистості порушника. І певною мірою це залежить від віку людини. Кожний віковий період розвитку особи за своїм соціальним змістом неоднаковий. А звідси і різна реакція на об'єктивно подібні ситуації, в які потрапляють люди різного віку. Наведемо емпіричні дані щодо осіб, які вчинили адміністративні делікти, згідно з їх віком і статтю (895 чол).

За статтю За віком

7,0?

12,і

20,;

35,

24,

до 20 років

до 60 років до 50 років

до 30 років

до 40 років

100 90 80 70 60 50 40 ЗО 20 10

%

- чоловіки

- ЖІНКИ

Мал.

5Негативний вплив соціального середовища на неповнолітніх порушників, за нашими даними, становить - 7,0%. Це можна пояснити незрілістю нервової системи у ранньому віці, непідготовленістю організму до багатьох психічних проявів та інших аномалій психіки. Найбільш активно і негативно реагують порушники віком від 20 до 40 років. Разом з тим, не можна стверджувати, що вік людини є деліктною властивістю порушника. Вік людини є однією з обставин, і з ним пов'язані різноманітні прояви особистості порушника.

Так, за статевими ознаками більшість адміністративних деліктів учиняють чоловіки (97,4%), незначна частка вчинених деліктів залишається за жінками (2,6%). Звичайно, це не пояснюється біологічними особливостями статі. Певною мірою таке становище пов'язане з місцем жінки в сім'ї, побуті, на виробництві, у суспільстві в цілому, тобто з факторами соціального характеру. Біологічна статева різниця вказує на певну відмінність інтересів, уявлень про життєві цінності, звички, норми і особливості поведінки, яка не лише відбивається в психіці конкретної особи, але й опосереднюється соціальними, або навіть точніше, соціально- біологічними ознаками, які притаманні віку, статі та іншим елементам характеристики особистості. До них слід віднести фізичні та психічні індивідуальні особливості людського організму, що також певним чином відбивається на формуванні особистості, змінюючи при цьому умови сприйняття людиною зовнішнього середовища. Так, особливості фізичної конституції організму, стан здоров'я, окремі риси характеру, деякі потреби можуть знайти своє відображення у сімейному становищі особи, у виборі нею професії. Крім того, наявність фізичних вад у людини примушує її рахуватися з своїми біологічними, економічними та соціальними можливостями при виборі певної поведінки.

Наведене нами як доказ біологічного для пояснення сутності особистості не є причиною її антигромадської поведінки. Лише при певних умовах ці фактори можуть несприятливо вплинути на формування життєвих поглядів і звичок. Але і в цьому випадку "спрацьовує" не чисто біологічний зміст подібних ознак, а їх соціальне значення. Думається, що і психологічні особливості не визначають суспільно корисного чи шкідливого змісту вчинків людини. Під час взаємодії з соціальним середовищем вони неоднаково впливають на формування особистості. Не можна з впевненістю стверджувати, що наявність або відсутність тих чи інших психічних якостей негативно впливає на формування особистості. В цілому процес формування особистості є безперервним, а поява негативних у неї моральних рис може залежати від її потреб, які в тій чи інший формі можуть бути заглушені або придавлені, але продовжують розвиватись, набираючи при цьому потворних і ненормальних форм, проявляючись у негативних моральних рисах особистості. Наприклад, у брехливості, жорстокості, байдужості або недоброзичливості до інших людей.

У поведінці порушника як під час формування деліктних намірів, так і при вчиненні адміністративного делікту завжди взаємодіють два соціальні фактори: конкретна життєва ситуація, яка є підставою для делікту, і особистість, з її антисуспільними якостями, що склалися під впливом соціального середовища. Взаємодія цих факторів опо­середнюється психічною діяльністю мозку людини.

По-перше, в кожному конкретному вчинку особи проявляються її інтелектуальні особливості. Серед них: рівень її розвитку, об'єм знань, ширина або вузькість поглядів, зміст і різносторонність інтересів особи.

По-друге, поведінка особи залежить від її вольових якостей, ступеня емоційної збудженості, сили і темпів реакції на зовнішні подразники і ситуації.

По-третє, в поведінці особи проявляється цілісність або розщепленісггь, послідовність чи суперечливість, стійкість або піддатливість даної особи.

По-четверте, в поведінці особи проявляється її спрямованість, тобто система поглядів, уявлень, переконань, відношення до різноманітних соціальних і моральних цінностей, характер пізнавальних потреб та допустимі засоби їх задоволення.

Щодо соціального походження вказаних моральних перекручень немає сумнівів, а вплив соціального середовища на їх формування в окремих випадках призводить особистість до несприятливого результату. Загальним висновком у даному випадку є те, що самі по собі біологічні властивості особистості не можна вважати причинами її деліктної поведінки. В окремих випадках біологічні властивості можуть виконувати роль умов, які сприяють позитивному моральному формуванню особистості або гальмують його.

Соціальне в структурі особистості - це все те, що виникло у ній завдяки процесу антропогенезу і в результаті спілкування з іншими людьми, воно не збігається повністю з надбаним за рахунок власного життєвого досвіду, тому що не все, що надбано людиною в процесі її індивідуального життя, є соціальним. Соціальна визначеність особистості може бути виражена за допомогою категорій соціального статусу як конкретного і притаманного індивіду місця в структурі суспільства⁴⁰, а також соціальних ролей. Соціальні ролі характеризують особистість у соціальній обумовленості її життєдіяльності, а соціальна індивідуалізація особистості вказує на ЇЇ зв'язок зі способом життя, конкретною поведінкою та існуючими системами цінностей й їх своєрідністю.⁴¹

Своєрідність особистості порушника звернена, в першу чергу, до його способу життя, обумовленого закономірностями, існуючими в конкретному суспільстві і взаємними зв'язками між ними. Поняття способу життя порушника відображає, на наш погляд, наявність компонентів, з яких складається його життя, існування кордонів між цими компонентами і наявність змістовних характеристик та взаємних зв'язків між ними". Соціальна обумовленість цих зв'язків не підлягає сумніву. Вона проявляється в таких формах його індивідуального буття: в трудовій і громадській діяльності, в сфері сімейно-побутових відносин і дозвіллі.

Трудова діяльність для порушників, які вчинили адміністративні делікти в сучасних умовах має важливе значення. Так, матеріали вивчення адміністративних справ (895) свідчать, що переважна більшість порушників працювала.

Таблиця17. Місце роботи	Кількість працюючих	У %
Державні підприємства	324	57,4
Установи	190	33,6
Організації	51	9,0
Малі підприємства	192	58,2
Кооперативи	96	29,0 •
Індивідуальна трудова діяльність	42	12,8

Наявність приватної власності на засоби виробництва не створює феномена відчудженості, який, за К.Марксом, повинен виражати певну мотивацію поведінки у трудовій діяльності населення.⁴² Трудова діяльність осіб, які вчинили адміністративні делікти, не є стражданням. На питання про мету життя близько 75% опитаних відповіли, що бажають працювати і мати цікаву роботу (41%). Разом з тим, не надіючись на відвертість опитаних, наведемо Дані, які певною мірою характеризують соціальну активність порушників та їх потреби, інтереси і моральні цінності. Близько 40% опитаних заявили, що перш за все вони цінують особисте благо­получчя, 47% бажають мати багато грошей як законним, так і незаконним шляхом. До 13% опитаних заявили, що існуючі моральні цінності в суспільстві їх не цікавлять, для них важливим є задоволення матеріальних потреб в умовах, речах та інших матеріальних засобах життя. Узагальнюючи наведені дані, мусимо відзначити, що далеко не повний перелік потреб, інтересів характеризує поведінку більшості опитаних як непослідовну, внутрішньо нестійку і різко мінливу залежно від ситуації, що склалася.⁴³

Дії порушників проявляються і реалізуються через подвійну мораль і дисгармонію моральних та правових уявлень, поглядів і почуттів. Результатами цих деліктних дій є порушення адміністративно- правових норм, що свідчить про конфлікти між особистістю порушника і суспільством, про його зневагу до світу матеріальних і моральних цінностей, які є в суспільстві.⁴⁴

Глибоке вивчення особистості порушника, що вчиняє адміністртивні делікти передбачає пізнання його типології. В історії психології та кримінології були спроби встановити типи злочинців, поведінка яких є асоціальною.

В 1929 - 1939 роках у роботах психолога А.Ф.Лазорського і психіатра А.С.Петрової були спроби створення класифікацій для типізації особистостей.

Так, А.Ф.Лазорський при визначенні типів особистості брав до уваги не лише природні психологічні можливості особистості, але й її здатність соціального пристосування до реальної дійсності.⁴⁵ У відповідності до цих принципів він визначив три рівні особистостей: нижчий, середній і вищий. На кожному з цих рівнів він розрізняв ще так звані чисті, змішані та зіпсовані типи.

А.С.Петрова в основу вивчення особистості ставила принцип психологічної конституції (побудови) людини. Вона визначила, що існуючу різноманітність людей за їх психологічними реакціями можна поділити на дві групи: "примітиви" і "непримітиви". Групу "примітивів" вона характеризувала як нормальну, але внаслідок несприятливих умов ці люди були нерозвинені й мали низький культурний рівень. Група "непримітивів" характеризувалась високою культурою і відповідною диференційованістю функцій психологічної конституції. Всередині кожної з цих груп А.С.Петрова виділяла такі типи особистості: 1) конкретно-емоційний; 2) ефективно-абстрактний; 3) інтелектуально-вольовий.⁴⁶

У 1929 році професор Г.К.Гінс у роботі "Право як гармонійний початок суспільного життя", відзначав наявність у суспільстві активних і пасивних процесів, які тією чи іншою мірою впливають на формування соціально-активного або пасивного типу особистості.⁴⁷ Аналізуючи особистість правопорушника у відповідності до типізації, вчені, як правило, визначали типологію особистості на соціальному рівні соціально-психологічних узагальнень і типологію окремих правопорушників та їх взаємодію з мікросередовищем.⁴⁸

В спільній праці М.А.Робера і Ф.Тільмана "Психологія індивіда і групи" наведено ряд типологій, за допомогою яких здійснюється класифікація людей за їх фізичним типом.⁴⁹

У сучасній Західній Європі спостерігаються спроби класифікувати особистість правопорушників як з об'єктивних позицій (вік, стать, міра покарання), так і суб'єктивних (особливості характеру, ступінь моральної розбещеності й таке інше).

Така різноманітність критеріїв свідчить про складність класифікації типології особистості правопорушників і методологічну невизначеність теорій, які пояснюють наведені нами типології. За радянського періоду взагалі соціальні властивості особистості пов'язувалися із класом, соціальною групою, до якої належала особистість, що і було основою методологічного підходу марксистської типології. Звичайно, такий підхід був однобічним. Відносна самостійність існуючої структури суспільства свідчить про численність типів особистості. Основою виділення особистості в певний соціальний тип є виявлення нею суттєвих рис свого середовища, групи, певного явища, конфлікту, адміністративно- деліктної ситуації.

У теоретичному аспекті можна вести розмову про існування специфічного типу особистості, яка вчиняє адміністративні делікти, оскільки в процесі досліджень встановлюються деякі загальні особливості соціального розвитку таких осіб, своєрідність їх конкретного середовища, відмінного від того, де живуть, займаються трудовою діяльністю особи, що їх можна віднести до категорії законослухняних громадян. Слід мати на увазі: якщо позитивні умови позитивно відбиваються на особистості та її діяльністі, то і негативні умови можуть проявляти себе аналогічно.

Соціально типове в особистості, яка вчиняє адміністративний делікт, повинне мати однакову об'єктивну соціальну основу з тим , Що є в особистості взагалі. Крім того, сама деліктна поведінка при всій різноманітності її форм характеризується деякими загальними рисами, що вказують на окремі й загальні можливості для різних суб'єктів адміністративного делікту . Подібність і відмінність породжує, на наш погляд, цілу систему типів індивідуальної свідомості й поведінки, що приводить до появи соціального типу. А.М.Яковлєв у свій час писав, що в поняття соціального типу повинні входити елементи¹, які характеризують особистість з боку її поведінки і соціального середовища, що її оточує ⁵". Певною мірою з цим можна погодитись, приймаючи до уваги те, що в ході соціалізації людина набуває соціальних якостей від конкретного суспільства, груп настільки, наскільки процес соціалізації відповідає умовам, що є для суспільства нормальними.⁵¹ Одним із соціальних типів є особистість порушника, який вчинив адміністративний делікт. Вживання цього поняття за своєю спрямованістю і змістом повинно бути конкретним і застосовуватись лише в тих випадках, коли є стійка, чітко обумовлена характеристика особистості, яка проявляється не лише в її висловлюваннях, але і в поведінці чи системі дій, що призводить до порушення існуючих адміністративно-правових норм і свідчить про деліктну зараженість особистості порушника. Не можна повною мірою говорити про глобальну деліктність такого типу особистості, але те, що вона має деякі риси асоціальності, не викликає сумнівів. Особистість порушника такого типу негативно ставиться до людей і праці, її думки, почуття пов'язані у більшості випадків з задумами щодо вчинення адміністративних деліктів.

Деліктна зараженість особистості порушника молсе бу"ги парціальною, тобто частковою. Особистість порушника в даному випадку - неначе роздвоєна, у ній легко проявляються риси "непримітивного" соціального типу і риси порушника. Як правило, ці особи вчиняють корисливі адміністративні делікти.

Отже, поняття деліктної особистості порушника може містити її соціальний тип, що визначає більшу, у порівнянні з іншими типами особистості, можливість деліктної поведінки у відповідних умовах. Така можливість реалізується лише при взаємодії з соціальним середовищем, і лише після реалізації такої можливості, тобто після вчинення делікту, особистість стає порушником.

Проведені дослідження показують, що тип деліктогенної особистості порушника характеризують наступні моменти:

активність і в окремих випадках пасивність особи в адміністративно-деліктній ситуації і, як правило, вчинення делікту без достатніх на це підстав або провокуючої поведінки з боку потерпілого;

конфліктність і проблемність адміністративно-деліктної ситуації досить часто виникає через специфічне і суб'єктивне її сприймання порушником без урахування об'єктивного стану справ;

наявність системи аморальних вчинків у особи, яка продовжує їх учиняти, не реагуючи на застосування щодо неї заходів грамадського впливу чи адміністративного примусу;

певне відчудження особистості від існуючого соціально-державного середовища та його ціннісно-нормативної системи, що проявляється в припиненні позитивного впливу з боку державних органів, громадських організацій і, навпаки, в посиленні негативного, деформуючого впливу на особистість середовища на мікро- і макро- рівнях;

зняття відчуття небезпеки, страху, ганьби перед можливою і реальною адміністративною відповідальністю та звикання до негативної, з боку держави, громадськості, оцінки антигромадської поведінки особи і вироблення на цій основі достатньо сильних захисних механізмів;

формування особистості в умовах достатньо сильного аморального і деліктного впливу та спостерігання протиправних актів поведінки на виробництві, в побуті, сім'ї;

потворна соціалізація особистості, яка сформувала в неї якості, що відповідають рівню деформації середовища, в якому існує особа і яке вона цінує.

Наведена нами характеристика деліктогенної особистості порушника має загальний характер і не повною мірою відображає різноманітність існуючих типів особистості.⁵²

Система соціального попередження в сучасних умовах повинна враховувати вказані особливості, приймаючи до уваги ступінь і характер деліктної зараженості чи деформації особистості.

Такий підхід дозволяє виділити типи особистості порушника, що мають відповідно більший чи менший ступінь викривлень порівнянно з існуючою нормою або критерієм. Отже, є можливість виділити такі типи особистості порушників, що вчиняють адміністративні делікти: 1) ситуаційний; 2) ситуаційно-деліктний; 3) послідовно-деліктний.

Проведені дослідження показують, що ситуаційний тип особистості порушника проявляє себе в конфліктних і проблемних ситуаціях. У даному випадку виникають суттєві дефекти механізму взаємодії соціального середовища і особистості, на що впливають аморальні елементи її свідомості, поведінки та мікросередовища, в якому особа існує. Адміністративний делікт вчиняється під переважним впливом ситуації, що виникає не з вини порушника і певною мірою є для нього незвичною (нестандартною), а інші суб'єкти порушують моральні чи адміністративно-правові норми. Залежно від ситуації, порушник може виправдовувати свою або чужу протиправну поведінку, не знаючи інших можливостей її попередити чи припинити. Ситуаційний тип особистості порушника найбільш часто зустрічається серед "непримітивного" соціального типу й інколи - серед деморалізованих осіб.

Ситуаційно-деліктний тип характеризується порушенням норм моралі і адміністративно-правових норм. Деліктна поведінка цього типу особистості залежить від несприятливої з моральної й правової точки зору ситуації її вчинення. Важливе значення при цьому має рівень взаємодії особистості із соціальним середовищем, в якому вона існує до вчинення адміністративного делікту, а також весь попередній спосіб життя на загальному, особливому та інди­відуальному рівнях. Разом з тим деліктна поведінка в особистостей даного типу може не збігатися з їхними намірами і вважатисяь винятковою з точки зору порушника, але не з позиції способу його життя і поведінки. До цього соціального типу належать особи деморалізовані, які раніше вчиняли адміністративні делікти, а також "примітивні" - ті, що мають досвід лише на індивідуальному рівні й не відчували на собі інтенсивного позитивного впливу з боку державно-соціального середовища.

Для послідовно-деліктного типу характерним є те, що особистість самостійно чи у взаємодії зі суб'єктами середовища, яке її оточує, систематично порушує норми моралі та адміністративно-правові норми. Т.ака поведінка є звичайною і обумовлюється поглядами, соціальними установками і орієнтацією даного соціального типу особистості. Адміністративно-деліктна ситуація у цьому випадку не лише активно створюється, особа вживає заходи щодо усунення перепон на шляху реалізації деліктних намірів. Представники послідовно-деліктного типу здатні, якщо необхідно, не лише скористатися з вигідних обставин і конкретного середовища, але й здійснювати в цих умовах відносно самостійну деліктну поведінку. Так проявляється, на наш погляд, стійкість корисливо-шкідливої і небезпечної спрямованості деліктної поведінки вказаних типів особистості порушника в сфері адміністративно-правових відносин.Мотивація поводження засоби здійснення поставлених цілей вказують на існування антигромадської поведінки в сферах державного управління, охорони громадського порядку і охорони власності.

Представники одного і того самого соціального типу порушників можуть визнавати і використовувати різноманітні засоби для досягнення поставленої мети. Так, корисливі порушники заперечують використання насильницьких засобів щодо вчиненні даного виду адміністративного делікту. Разом з тим антигромадська поведінка вказаних типів особистості характеризується користолюбством, агресивністю і жорстокістю.

Особистість корисливого порушника в сфері адміністративно- правових відносин характеризується у більшості випадків індивідуальним егоїзмом, відсутністю бажання мати друзів, допомогати їм, бути корисним для оточуючого середовища. Ціннісні орієнтування такої особистості більш дефективні порівняно з цінностями, що відносяться до засобів досягнення цілей, які можуть бути скривлені. При цьому порушник чітко усвідомлює протиріччя, між його уявними, власними цінностями і загальноприйнятими. Є підстава стверджувати, що порушник завжди приховує ці протиріччя, переконуючи себе в необхідності задовольняти власні потреби матеріального і нематеріального змісту шляхом вчинення адміністративного делікту.

Агресивність поведінки соціальних типів порушників може бути зрозумілою лише в тому випадку, якщо розглядатиметься як одна із психологічних рис особистості. Про це свідчать дослідження психологів С.Н.Еніколопова, А.Р.Ратнова, Е.Г.Самовічева і деяких інших.⁵³ Думається, що психологічну характеристику особистості порушника можна доповнити сумішшю нестримної агресії щодо будь-яких перешкод (в тому числі й правових), сумнівів у власних силах, маніакальності почуттів, невгамовності амбіцій (гонору), примітивної дитячої тривоги, сильного душевного дискомфорту. Разом з тим мало хто з агресивних людей схильний до спільної роботи. Вони намагаються працювати в умовах конкуренції, досить часто проявляють агресивність у повсякденних, міжособистих і надзвичайних ситуаціях. Надають перевагу ситуаціям, в яких вони можуть реалізувати свої амбіції, але уникають заходів, що не приносять бажаного для них результату, їх не турбують чужі Невдачі і труднощі.⁵⁴ В цілому, психологи вважають їх недозрілими особистостями, які практично нічого не вкладають у розвиток ІНШИХ людей, груп і колективів. Вони неібезпечні тому, що можуть заразити суспільство такою поведінкою, внаслідок чого агресія може стати нормою поводження. В той же час, не кожна агресивна реакція є негативною і деякі дії можуть бути доречними і ефективними для досягнення поставленої мети.⁵⁵

Агресивність порушника може бути тісно пов'язана з жор­стокістю⁵⁶, але не розглядається як така, якщо його дії вмотивовані спричиненням страждань і тортур.

Жорстокий порушник завжди агресивний. В адміністративно- правовому аспекті жорстока агресивна поведінка може бути реалізована у формі дії (бездії), а нежорстока агресивна - лише у формі дії. Прояви жорстокості порушника можуть бути навмисними та імпульсивними, свідомими та несвідомими, особливо якщо це стосується мотивації його поведінки. На нашу думку, жорстокість завжди повинна бути спрямована на спричинення страждань. В іншому випадку прояви жорстокості втрачають логічний зміст.

Розглянуті нами соціальні типи порушників у реальній дійсності в "чистому вигляді" зустрічаються досить рідко, частіше за все особистість порушника акумулює в собі характеристики кількох типів. Необхідність співвідношень таких характеристик має суттєво практичну сторону для розрізнення проміжних типів або висновків про те, що особистість можна віднести до раніше визначеного типу особистості порушника.

Підводячи деякі підсумки, можна відзначити, що особистість порушника і формування його деліктної поведінки в умовах соціальної детермінації залежить від:

соціалізації особистості порушника і специфіки та залежності цього процесу від відхилень, що виникають в індивідуальній поведінці суб'єкта;

закономірностей розвитку соціальних груп, колективів і перебігу в них соціальних процесів (позитивних чи негативних) на загальному і особистому рівнях;

функціонування в межах системи соціального контролю систем соціальної освіти і виховання особистості порушника з метою виявлення та усунення причин і умов формування його деліктної поведінки;

основних демографічних і міграційних процесів, їх змісту, специфіки та зв'язку з проявами антисоціального і деліктного характеру в поведінці порушників.