Ъна Ъ о

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПРИ

УКРАЇНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

О.І. Остапенко

АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТОЛОГІЯ

соціально-правовий феномен і проблеми розвитку

а інститут впутпішніч став ч '<]

5 ¹

£

і

а

ЩЛІП1 г \/

Академії Е!іу-,рі;ішіх справ

ЛЬВІВ

199

5ББК 67 ЗОЇ Г4 Уки.і 0.76

Остапенко O.l.

Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку.-Львів, Львівський інститут внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ, 1995.-312 с.

У монографії на значному теоретичному, статистичному матеріалах та на основі емпіричних досліджень розглянуті проблеми формування адміністративної деліктології. Досліджуються детермінанти протиправної поведінки правопорушників і соціальні урогиріччя, що впливають на особистість правопорушника , а також його протиправна поведінка.

Розглядається значення адміністративного делікту і юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ, аналізуються проблеми адміністративно-правової політики та стратегії боротьби з деліктами.

В основу висновків і рекомендацій покладено результати вивчення адміністративної практики.

Рецензенти:

доктор юридичних наук, професор І.П.Голосніченко,

кандидат юридичних наук, доцент В.О.Яхонтов

Відповідальний за випуск:

кандидат історичних наук, доцент В.Д.Яремчук

1203020200 - 012 _

О — Без огол.

© Остапенко Олексій Іванович, 1995. © Львівський інститут внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ, 1995.

t

В С Т УП

У результаті Всенародного референдуму 1 грудня 1991 року Україна здобула статус незалежної демократичної держави. Встановивши самостійність держави, Україна, її народ вживає заходи щодо захисту, зміцнення і розвитку демократичної державності, належного правопорядку, використовуючи для цього наявні сили і засоби. Одначе цього недостатньо. Досвід становлення і розбудови демократичної державності в Україні переконує в тому, що для затвердження принципів демократії, дійсного народовладдя необхідна всебічно визначена, активна правова політика і стратегія, яка б відповідала демократичному курсу розвитку суспільства, з урахуванням змін, що відбуваються в ньому.

Це знаходить своє відображення в суттєвих змінах, що відбуваються в економічній та політико-правовій сферах з метою побудови в Україні правової демократичної держави, формування громадського суспільства. Наша країна сьогодні вступила в такий період, коли на всіх напрямках основним критерієм оцінки стану справ можуть бути лише реальні результати роботи. Цьому критерію, безумовно, має відповідати і діяльність у сфері боротьби з правопорушеннями. Політичні вказівки Повинні втілюватись у конкретні справи, масштаби і об'єми яких виключно великі.

Початковим пунктом цієї діяльності мусить стати боротьба з адміністративними правопорушеннями на основі формування адміністративної деліктології, вивчення детермінант протиправної поведінки правопорушників і соціальних протиріч, знання адміністративного делікту та його значення в юрисдикційній діяльності органів державного управління, правоохоронних органів, розробка адміністративно-правової політики і стратегії боротьби з деліктами та створення концепції комплексної програми їх профілактики.

Перед аДіМІністративно-правовою наукою країни постали принципово нові, фундаментальні питання боротьби з адміні­стративними деліктами в складних соціально-економічних умовах. Серед цих питань особливе місце посідає проблема адміністративної деліктності.

Безумовно, адміністративні делікти не мають великої суспільної небезпеки, але вони дезорганізують діяльність органів державної влади і управління, посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян. В окремих випадках адміністративні делікти переростають у кримінальні злочини.

Активізація боротьби з адміністративними деліктами вимагає розробки адміністративно-правовою наукою обгрунтованих рекомендацій, за допомогою яких будуть створені умови для виконання вимог Державної програми боротьби із злочинністю.

Без вирішення цих проблем неможливо здійснити кардинальні заходи щодо боротьби з адміністративними деліктами, повністю реалізувати цілі адміністративно-правової політики у відповідності до ідей Декларації про державний суверенітет, положень Конституції України і діючого адміністративного законодавства республіки.

Поставлені в даній книзі дослідницькі завдання вимагають використання логіко-методологічного арсеналу. Системний підхід до предмета дослідження поєднується з порівняльним правовим оглядом аналізованого матеріалу адміністративної практики і статистики, а метод логічного порівняння - з семантичним аналізом понятійного апарату і термінології в адміністративній деліктології. Одночасно з використанням типологічних класифікацій застосовується метод прогнозування деліктологічних процесів і явищ.

Однією з основних методологічних проблем адміністративної деліктології є встановлення ЇЇ зв'язку з практикою. Статистичні та емпіричні узагальнення служать опорним, початковим пунктом для даного наукового дослідження, для пропозицій і рекомендацій, адресованих широкому колу суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Розділ 1. ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДЕЛІКТОЛОГІЇ

1.1 Методологічні аспекти формування адміністративної деліктології

Адміністративне право в сучасних умовах є однією з основних галузей права України. За своєю суттю і змістом воно відображає характер матеріальних і ідеологічних стосунків, виражає інтереси громадян нашої держави, служить дійовим інструментом соціальних перетворень.

Разом з тим із досвіду історії наук, в тому числі і правових, ві­домо, що за загальним правилом у межах уже існуючої галузі науки нагромаджується такий пізнавальний матеріал, який вимагає свого відокремлення в самостійну галузь, групу з метою його вивчення і практичного застосування. В таких умовах перебуває і адміністративна деліктологія,¹ про фактичне існування якої свідчать наукові роботи адміністративістів І.П.Голосніченка, Є.В.Додіна, М.М.Дорогих, Л.В.Коваля, В.І.Ременєва та інших. Наукові дослідження, результати адміністративної практики діяльності органів державної влади і управління, емпіричні результати свідчать, що є дослідницький матеріал, з якого виник предмет нової наукил

Цей матеріал вказує на багаточисельність і складність явищ, що відбуваються у сфері державного управління та громадському житті, на вивчення, регулювання, розробки і застосування ефективних засобів до порушників існуючого правопорядку. Щоб подолати ці перепони, необхідно не лише "конструювати" нові методологічні засоби і підходи, але й активно їх задіяти.²

^Формування адміністративної деліктології має багато аспектів і проблем, в тому числі й методологічних. В адміністративно-правовій літературі радянського періоду ця проблема в загальному вигляді знайшла своє обгрунтування в окремих наукових працях і моно­графічних розробках учених-юристів.

Для адміністралогічних досліджень має значення визначення понять деліктології, деліктності, делікту та інших.

Під адміністративним деліктом (проступком) ми розуміємо кон­кретну протиправну поведінку, а під деліктністю - певну (значну) кількість конкретних протиправних деліктів. Адміністративна деліктність як соціальне явище набуває властивостей і законо­мірностей, що проявляються в її динамічних і статистичних категоріях.

При розгляді адміністративної деліктності як певної кількості деліктів можна вивчати її стан, здійснювати класифікацію за окремими видами деліктів, створювати певну структуру, враховуючи при цьому об'єктивно існуючу соціальну дійсність, разом з людиною як суб'єктом поведінки, що існує і діє залежно від обставин, зв'язків і залежностей.

Враховуючи наявність взаємозв'язку між адміністративною деліктністю і деліктом, необхідно розглянути їх суть, єдність і проти­річчя, які мають місце в цих поняттях.

Правове визначення, адміністративного делікту як протиправної, винної дії (бездії)..., "за вчинення якої передбачена "відповідальність",³ має значення, але в основному для застосування норм права.

Завдання адміністративної деліктології не перешкоджають, а навпаки, допомагають проведенню досліджень з виявлення того суттє­вого загального, що лежить в основі адміністративного проступку і деліктності за рахунок існуючих філософських категорій діалектики. Існує основний закон, який впливає на деліктність, передбачає наявність суб'єкта при вчиненні адміністративного делікту. Виходячи з цього, ми припускаємо, що людина може перебувати в таких якостях: а) тіло; б) соціальні зв'язки; в) психіка. Це припущення дозволяє кра­ще прослідкувати диференціацію в кожній окремо визначеній якості людини, зрозуміти проблеми її внутрішнього динамізму, протиріч, що свідчать про боротьбу та єдність людини і світу.

С.А,Тарарухін, характеризуючи соціально-психологічні проб­леми вивчення злочинності, говорить, що особистість і поведінку людини слід розглядати з формальної та індивідуальної сторін.⁴

Л.В.Васильєв пропонує три категорії психічних явищ, що мають місце в психічному стані людини і впливають на її поведінку.⁵

Отже, проблема суті адміністративного делікту і проблема людини - члена суспільства, залежить від сукупності всіх неминучих аспектів і зв'язку речей, взятих в їхній природній взаємозалежності.З точки зору такої якості, як організм людини (тіло), можна говорити, що адміністративно-деліктна поведінка суб'єкта може залежати певною мірою від хвороби людського організму, проявлятись у психічній ненормальності на біологічній основі. Підкріпленням такої думки є наявність у медицині спеціальної області - психіатрії, а в адміні-стративному законодавстві України підстав, що виключають відповідальність особи, яка вчинила делікт, перебуваючи в стані неосудності.⁶

Виділяючи психіку людини, її свідомість і виступаючі на цій основі протиріччя, можна говорити, що суть адміні-стративного делікту будуть виражати концепції, згідно з якими протиправна дія розглядатиметься як емоційна реакція в умовах необхідної соціальної поведінки, коли делікт можна розуміти як виникнення стихійної, неконтрольованої поведінки людини.

Якщо виділити соціальні зв'язки в сукупності суспільних відносин, можна зробити визначення адміністративного делікту у вигляді реакції, що виникає при незадоволенні, обмеженні природної свободи людини. Це може бути компенсація почуття нерівності, несправедливості, а також інших відчувань, що виражають основні цінності, які впливають на поведінку суб'єкта. В такому розумінні адміністративний делікт може мати вид емансипації, форму надбаної незалежності від суспільних відносин, яка проявляється в "раціональній" та "ірраціональній" поведінці суб'єкта.

V Викладені погляди на адміністративний делікт дозво-ляють стверджувати, що він виникає як вираження протиріч між де­термінізмом та індетермінізмом взаємозв'язку тіла, психіки і соціальних зв'язків, як різнорідних, так і протилежних стимулів соціальної пове­дінки, а також недосконалості і нерозробленості механізмів її само­регулювання. Іншими словами : деліктна поведінка суб'єкта - це відчуженість, відокремленість людини від існуючого процесу соціалізації.

Адміністративна деліктність - це суспільне явище, яке має місце в реальній дійсності та проявляється у вигляді конкретних протиправних деліктів, що призводить людину до відчуження і відокремленості від процесу соціалізації. \/

Існування значної кількості різних тлумачень мето-дології, її місця і значення в системі знань зводиться до того, що методологія стає соціальною науковою дисципліною та її використання може бути універсальним, з урахуванням особливостей тієї чи іншої галузі науки. Термін "методологія" походить від слова "метод" і грецького

logos - учення. За своїм змістом він передбачає сукупність прийомів дослідження та методів пізнання і перетворення'реальної дійсності.⁷ Історично методологія адміністративного права виникла із необхідності філософського осмислення, пояснення багаточисельних його інститутів, в тому числі й адміністративної деліктології.

Аналіз методологічної основи адміністративної деліктології вказує на те, що вона має певну структуру, яка може змінюватись залежно від рівня її дослідження і використання. В свою чергу вивчення структури адмі-ністративної деліктології передбачає використання загальних і спеціальних методів її вивчення. Використання цих методів повною мірою залежить від категорій, принципів і законів, що виступають у вигляді факторів, без яких важко відобразити системну і структурну цілісність методологічної основи адміністративної деліктології. Разом з тим такий підхід не означає, що методологія адміністративної деліктології є абсолютно самостійною або відірваною від загальної методології.

Так, Л.В.Васильєв говорить, що методологія юридичної психології відрізняється від інших методологій права тим, що особа вивчається й динаміці правопорушення, в процесі його реконструкції за матеріалами слідства і судовою справою.⁸

А.П.Огурцов, характеризуючи дисциплінарну структуру науки, дійшов висновку, що дослідження процесів виникнення і становлення тих чи інших форм (об'єктів) передбачає реконструкцію наукового, емпіричного матеріалу з метою здійснення його відбору, класифікації, інтерпретації.⁹

А.П.Александров, М.І.Козюбра, Б.Г.Юдін та інші дотримуються думки, що методологія сучасної науки дуже складна, багатопланова, вона реагує на потреби науки, вказує на її основні "точки зростання" і закономірності, що при цьому виникають.¹⁰

Заслуговує на увагу точка зору В.І.Ремнєва, який пропонує методологічно всі дослідження в області адміністративної деліктології поділити на чотири основні напрямки: 1) аналіз характеру вчинених правопорушень, їх масштабність, динаміка розвитку; 2) дослідження причин конкретних правопорушень і умов, що їм сприяють; 3) вивчення особистості правопорушника; 4) розробка заходів щодо попередження правопорушень."

Аналізуючи викладені погляди, слід відзначити, що в даному випадку важливим є обгрунтування логічності в методології. Логічність обгрунтування знань завжди складає гносеологію науки, передбачаючи при цьому наявність достатніх підстав для аналізу знань.¹²

Розглядаючи генезис наукових знань в адміністративній деліктології, доцільно запропонувати схему, згідно з якою існуючі наукові знання будуть характеризувати науку, відзначаючи її єдність у процесі розвитку. Ця характеристика буде вказувати на функціонування системи, структури адміністративної деліктології на тому чи іншому рівні методології.

У межах адміністративної деліктології можна виділити такі рівні методології: філософський, загальнонауковий і конкретно-науковий.

Філософія як методологія надає можливість, на основі знань про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, розглянути і вивчити особу, її соціально-психологічну сутність і цілісність.

Людина відображає реальну дійсність, що її оточує, не як сіру та байдужу одноманітність, а як сукупність відносно стійких і відносно відокремлених одне від другого, якісно специфічних утворень - цілісностей. Ця відокремленість з позиції філософії пояснюється такими обставинами.

Перше - це те, що за існуючої численності форм життя об'єк­тивно існує єдиний матеріальний світ, який дає можливість людині пізнавати те, що її оточує, і відповідно проявляти себе в реальній дійсності.

Другою обставиною є те, що матеріальний світ, який існує об'єктивно, реєструється не приладами, а живими людьми, які мають певні потреби та шукають шляхи до їх задоволення. Такий живий, зацікавлений підхід у сприйманні людиною реальної дійсності, що її оточує, містить в собі позитивні або шкідливі наслідки для людини.

Філософія стає методологією в процесі дії, під час застосування її в суспільній практиці, що дає духовне збагачення людині. Філософія пронизує життя кожного індивіда в суспільстві, і чим би ця особа не займалась, вона обов'язково опирається на поняття, принципи, які індивід виробив сам чи запозичив в інших людей. Повною мірою це відноситься і до правопорушників. Від філософії, яку сповідає людина, може залежати і результат її конкретної діяльності, в тому числі й протиправної. Філософська література радянського періоду визначає діяльність людини як соціально активну, або як засіб її існування.¹³

Практично-перетворювальна діяльність людини має цілеспря­мований характер, в силу чого вона об'єктивно поділяється на деякі відносно завершені етапи - окремі акти діяльності. Загальнонаукова методологія дозволяє оволодіти деякими загальними законами іпринципами в дослідженні адміністративної деліктології. За останній час з'явилися наукові праці, в яких на основі загальнонаукової методології розглядаються проблеми права, поведінки особи, правозастосовної діяльності суб'єктів управління, попередження і профілактики правопорушень.¹⁴

М Ф.Орзіх дає визначення правової діяльності як соціально активної, скерованої на досягнення передбаченого правом результату.¹⁵

Результат діяльності досягається і за рахунок внутрішньої поведінки суб'єкта, що свідчить про сукупну, типізовану діяльність індивіда.

1. М.Кудрявцев, не розділяючи понять "поведінка" і "діяльність" на основі систематизації елементів поведінки індивіда, одночасно припускає, що під поведінкою слід розуміти: а) свідому поведінку людини, яка контролює свої дії і може керувати ними; б) зовнішню поведінку, яка проявляється через вплив індивіда на фізичні і соціальні події, що його оточують.¹⁶

Аналізуючи поняття "системність", слід відзначати його необхідність і актуальність у наукових дослідженнях. Методологічна значимість категорії "система" у формуванні адміністративної деліктології залежить від того, як цю категорію розглядати. Тому що "система" є однією з об'єктивно існуючих форм матерії, відобра­жається і фіксується свідомістю, може виступати як філософська категорія, загально-наукове або конкретнонаукове поняття."

Щоб зрозуміти, вивчити структуру, зв'язки, зако-номірності будь-якого явища, в тому числі й деліктного, необхідно використати можливості системи, яка при цьому набуває якостей категорії частини і цілого. Слід звернути увагу на те, що окремі автори досліджують лише системно-структурний аспект.¹⁸

Разом з тим система адміністративної деліктності повинна розглядатися з урахуванням її об'єктів, властивостей і організаційних зв'язків. Об'єктами системи виступають конкретні адміністративні делікти, які мають властивості зовнішнього прояву протиправних дій, що можуть бути різними залежно від способу їх здійснення. Суспільні відносини в адміністративно-правовій сфері поєднують об'єкти і властивості системи адміністративних деліктів, надають цілісність структурно-відокремленим, але пов'язаним об'єктам цієї системи.

2. А.Тарарухін, аналізуючи можливості системного підходу у вивченні злочинності, пропонує використовувати його: 1) при вирішенні питання про формування проблемної ситуації; 2) при необхідності пов'язання мети дослідження з різноманітними засобами її досягнення; 3) при наявності проблеми, яка має дуже складні варіанти свого вирішення.¹⁹

Запропонована система аналізу складається з елементів, які зв'язані між собою і можуть мати при цьому динамічні та статистичні характеристики Численність класифікацій системи, на перший погляд, не дозволяє зробити загальний висновок про систему/Разом з тим наявність цілісності в кожній системі дозволяє визначати сукупність загальних рис, що дає підстави для їх виділення і узагальнення у визначенні понять. Це свідчить про те, що існуючі сукупності за своєю суттю є системами. Такої точки зору дотриму­ються А.Н.Аверьянов, В.Г.Афанасьєв, Н.Ф.Овчинніков, Е.Ф.Сололопов, В.С.Тюхтін, А.Е.Фурман.

Протилежна точка зору окремих дослідників (І.В.Блауберг, В.Н.Садовський, Є.Г.Юдін) свідчить про те, що не кожна сукупність є системою і що вона може бути неорганізованою, а зовнішній зв'язок в цій системі є випадковим.

На наш погляд, організовані і неорганізовані сукупності відповідають загальним вимогам, що пред'являються при харак­теристиці системи. Наявність будь-якої форми зв'язку між її еле­ментами дає можливість виділити стійкі, повторні зв'язки і відносини, що особливо важливо при вивченні різних аспектів адміністративної деліктології.

Системний цілісний підхід у розумінні адміністративної деліктології дозволить створити передумови для комплексного її вивчення. Цьому заважають труднощі теоретичного і методичного характеру, відсутність категоріального апарату, що не дозволяє сьогодні розробити загальну схему дослідження, тому що його змістовна сторона визначається специфікою пізнавального об'єкта. Все це настійливо вимагає системного підходу і, крім того, усвідомлення необхідності в поясненні емпіричного матеріалу.

Програма системного і конкретно-наукового дослід-ження адміністративної деліктності повинна, в першу чергу, базуватися на досягнутих знаннях про закономірності притаманні періоду наукового дослідження і окремим фрагментам об'єктивної дійсності. На наш погляд, буде помилковим твердження про цілісність адміністративної деліктології як системи. Тлумачення, розподіл та ізоляція системи можливі лише за умови впливу на неї сильних системних зв'язків.

Нерозробленість показників і процедури цілісного вивчення адміністративної деліктності визначає факторний характер адміністралогічних досліджень, чинить перепони їх виходу за межі конкретно-елементного аналізу окремих деліктних обставин. Наші дослідження адміністративних деліктів у сфері громадського порядку, проведені в областях Західної України, свідчать, що їх динаміка, стан і структура залежать від перекручень, які мають місце в основних сферах життєдіяльності, праці, побуті та дозвіллі. Ці перекручення, в свою чергу, детерміновані різницею в соціальних умовах, і перш за все негативними аспектами соціально-професійного статусу суб'єктів.

Результати досліджень свідчать про необхідність сумісного аналізу в сукупності з існуючими формами життєдіяльності й об'єктивними соціальними умовами.

Конкретно-наукова методологія відображає суму законо­мірностей, прийомів, принципів, які застосовуються для дослідження певної сфери діяльності.²⁰

Тенденція до самопізнання і самоусвідомлення власного методологічного обгрунтування - це яскраво відображений аспект сучасного правознавства. Розбудова державності, реформа економіки, поява нових стосунків у суспільстві вимагають здійснення аналізу логічних основ і розробки методології конкретних наук.

До цього часу серед правників підтримується думка про те, що в правознавстві як і в конкретній галузі права, відсутні свої методи дослідження, що не можна вести розмови про особливі методи вивчення окремих юридичних дисциплін.²¹

На думку І.М.Козюбри, найбільш розповсюдженим є розуміння методології юридичної науки як системи теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних методів та засобів пізнання державно- правових явищ.²²

Інакше кажучи, будь-яка система правових знань, в тому числі і в галузі адміністративного права, має свої власні методологічні засоби, від раціональної розробки яких залежить прогрес конкретної галузі права. Методологічна значимість розробки наукової основи адміністративної деліктології пояснюється розповсюдженістю і багатством суспільних відносин, які вона розглядає. Основною проблемою в формуванні і розвитку кожної галузі, а також якої- небудь окремої її області, є - наскільки виявлено її предмет і наскільки можливо його в процесі наукового дослідження визначити та чітко описати. В загальній формі походження предмета виявляється через існування людини та її діяльність.²³

Вивченням предметної діяльності людини займались філософи, правники (А.Г.Асмолов, Г.С.Батіщев, Л.П.Буєва, М.С.Коган, В.М.Кудрявцев," М.Ф.Орзіх та інші). Вони дійшли висновку, щЬ предметна діяльність створює два послідовно пов'язані між собою процеси. У першому випадку нібито здійснюється перенесення продуктів діяльності зі сфери об'єктивно-природної в соціально- людську. У другому, - перенісши предмет з природної сфери в соціальну, сам суб'єкт, завдяки своїй діяльності, об'єктивується в цьому предметі.²⁴ Така точка зору означає, що різноманітні явища, дії, етапи, якщо вони пов'язані з діяльністю людини, мають* предметний характер. Предметний характер мають і знання, тому що їх об'єктивний зміст є відображенням матеріального світу, освоєного діяльністю людини.

В юридичній літературі такій діяльності цілком вірно дається, формальна оцінка. В.Н.Кудрявцев, М.Ф.Орзіх характеризують правову діяльність, поведінку як активну, спрямовану на досягнення опосередненого правом резуль-тату.²⁵ Тому правова діяльність є частиною упорядкованості якої-небудь іншої предметної діяльності.

Адміністративна деліктологія - це сукупність знань про адміністративні делікти і деліктність як масове негативне явище,що містить в собі детермінанти протиправної поведінки делінквентів, їх особистість з метою вироблення і вико-ристання адекватних заходів для протидії адміністративним правопорушенням.

Предметом адміністративної деліктології є проблеми, які підлягають вирішенню у відокремленій для цього певній сфері соціальних явищ. Одним із основних засобів у вирішенні цих проблем є теорія адміністративного права й інших правових наук, а результат міститься у встановленні закономірностей розвитку деліктології з метою розробки програм і засобів, спрямованих на боротьбу з деліктами.

Предмет адміністративної деліктології включає в себе деліктність, як конкретне так і загальне негативне масове явище.

Встановлення предмета залежить від наявності емпіричного матеріалу і потреб суспільства у вивченні та вирішенні проблеми адміністративної деліктності. Визначення понять і об'єму предмета адміністративної деліктології є необхідним для окреслення рамок і достатньої межі дослідження. Деліктність як негативне масове явище, Що формується з протиправної поведінки окремих порушників, потребує прасссого врегулювання. Норми адміністративного права визначають, які дії відносяться до протиправних, а також які

процесуальні міри і засоби можуть бути застосовані проти таких дій з боку держави. Отже, правова сторона висовує адміністративну деліктність в число правових явищ, що вимагає вивчення існуючої системи норм адміністративного права і проблем, пов'язаних з ними. Факторами, що характеризують правову сторону адміністративної деліктності, є відповідальність і правові засоби її реалізації. Вони становлять зміст і рамки правової позиції, що використовується наукою адміністративного права.

Змістовні елементи і зв'язки адміністративної деліктності як суспільного явища в окремих випадках виходять за межу детермінантного кола, визначеного правовою нормою, тобто окрес­леного протиправною дією та її результатом. Отже, необхідно розкрити об'єм адміністративної деліктності, її структуру, походження, детермінанти протиправної поведінки і наслідки, що дозволить пізнати її як реально існуюче суспільне явище.

Предметом адміністративної деліктології є деліктність, а наші дослідження, спрямовані на її пізнання і включають до себе вивчення: деліктності як масового негативного явища; делікту як індивідуального негативного явища, як індивідуальну форму деліктності; детермінанти пртиправної поведінки порушників; особистість порушника і механізм його протиправної поведінки.

Відображаючи поведінку діяльності осіб, які порушили адміністративно-правові норми і правозасгосовну діяльність суб'єктів, що здійснюють реалізацію цих норм, адміністративна деліктологія сприяє з'ясуванню реальної картини боротьби з деліктами і дозволяє створити оптимальну модель належної поведінки індивіда або інших правових явищ.²⁸

Системний підхід в оцінці протиправних дій має теоретичне і . практичне значення. Він служить засобом активного впливу на зміцнення правопорядку, і його необхідно застосовувати в повній відповідності до закону.

Аналіз показує, що досліджувана нами система адміністративних деліктів має ознаки, властиві юридичним системам,²⁷ Розширення і поглиблення досліджень адміністративної деліктності привело до появи систем, що становлять самостійні блоки адміністративно-карних порушень, котрі входять в єдину систему правопорушень, справи про які підвідомчі розгляду органами внутрішніх справ.

Дані досліджень та їх порівняння з оптимальною моделлю належної поеєдінки осіб дозволять вести ис лише ефективну робот/ з її удосконалення, але й глибше бачити ті відхилення, з якими

необхідно боротися за допомогою специфічних методів та засобів, що утворюють відносно самостійну сферу адміністративно-правової діяльності державних органів і громадських організацій.

В основу з'ясування цих відхилень, що утворюють за своєю суттю адміністративні делікти, може бути покладена конструктивна схема методологічних розробок, які базуються на апробованих наукою і практикою історичних, логічних, статистичних, соціологічних та інших методах дослідження та вивчення антигромадських явищ.

Розібратись у всіх цих варіаціях стану і динаміки адміні­стративної деліктності, без належного інструментарію, нелегко. Лише використовуючи вироблені наукою і практикою методи та засоби вивчення адміністративної деліктності, можна фіксувати будь-які відхилення від соціальних та адміністративно-правових норм. Це дозволить здійснювати рівномірне регулювання і соціальний контроль у всіх сферах життя та діяльності людей, що безперечно вплине на рівень виявлення і латентності адміністративних деліктів.

Сучасна юридична наука є досить розгалуженою системою наук, кожна з них має свої методи і способи підходу щодо дослідження об'єктів своєї предметної області.

Традиційно методами правової науки в минулому були: догматичний, філософський, історичний.²⁸

Залежно від цілей і завдань правового дослідження в адміністративній деліктології, можна користуватися загальними, спеціально-юридичними, порівняльно-правовими, статистичними та конкретно-соціологічними методами. До загальних методів, на думку М.І.Козюбри, слід віднести: аналіз, аналогію, дедукцію, експеримент, індукцію, синтез, сходження від загального до абстрактного і від абстрактного до конкретного.²⁹ В цілому загальні методи в адмі­ністративній деліктології служать: 1) для розкриття її суті, виявлення нових ідей та можливостей з метою їх подальшого застосування; 2) для розвитку створеного напрямку дослідження з метою всебічного його вивчення; 3) для відтворення на основі існуючої інформації адміністралогічних процесів, що мали місце, є і можуть відбутися в суспільстві.

Важливим, на думку В.М.Самсонова, є метод законо-давчого адміністративно-правового регулювання, під яким слід розуміти засновану на законодавчих адміністративно-правових нормах сукупність прийомів і засобів для впливу на поведінку і організацію

Діяльності суб'єктів управлінських відносин, з мо"''но забезпечення соціальної справедливості в адміні-с-тративно-правовій сфері.³⁰

Використання спеціально-юридичного методу в дослідженні адміністративної деліктності спричинене її об'єктивними властивостями і формальною обумовленістю. ФормсСльна обумовленість змісту адміністративної деліктності витікає з її природи і ролі в регулюванні суспільних відносин. Спеціально-юридичний метод у нашому випадку означає особливу систему обробки і аналізу змісту діючих адміністративно-правових норм та нормозастосовної практики. Він включає в себе: 1) опис адміністративно-правових норм та їх застосування; 2) встановлення юридичних ознак адміністративної деліктології, вироблення понять і визначень в коротких формулах; 3) класифікацію правових явищ в адміністративній деліктології; 4) встановлення природи цих явищ з точки зору створення правових конструкцій, загальних положень адміністративної деліктології; 5) пояснення адміністративної деліктології з точки зору існуючих юридичних теорій та концепцій.

Особливістю використання спеціально-юридичного аналізу в адміністративній деліктології є його відокремлення від деяких суттєвих сторін права в цілому, від матеріальної і класової обумовленості правової системи внаслідок його емпіричного характеру. Важливість і необхідність його використання в деліктопізнанні обумовлена специфікою предмета адміністративної деліктології, яка тісно пов'язана з нормативною системою адміністративного права.

В основі методу порівняльного вивчення адміністративної деліктології повинен бути аналіз, спрямований на встановлення тотожних або відмінних одна від другої ознак явищ, які досліджуються. Разом з тим такий формально-логічний аналіз є лише передумовою теоретичного пізнання. Наданій стадії виявляються зовнішні ознаки адміністративної деліктності, які фіксуються у вигляді найпростіших понять, визначень. Умовно їх можна віднести до теоретичних понять першого порядку, тому що вони відображають результати безпо-середніх спостережень. Особливого значення тут набуває порівняння. За його допомогою встановлюється загальне, що властиве для одного або декількох об'єктів, а розкриття загального, що повторюється, є однією зі сходинок до пізнання закону. Здійснити це за допомогою одного порівняльного методу неможливо.

Формування адміністративної деліктології та її методології можливе лише через пізнання, діалекти загального, окремого і особливого.

Під загальним у праві в більшості випадків розуміють єдність всіх правових явищ, що проявляються в подібності або спільності їх властивостей, зв'язків і відносин.Загальне в адміністративній деліктології може проявити себе в кількісній і якісній формах. Кількісна характеристика адмі­ністративної деліктності, незалежно від рівня узагальнення, не здатна повністю виявити її суть. Не завжди загальне поєднує в собі всі властивості окремого і особливого. В окремих випадках на створення загального впливає узагальнення несуттєвих, другорядних факторів і обставин.

Окреме в адміністративній деліктності слід розуміти як одиничне деліктно значиме явище, вся сукупність властивостей якого визначає його специфіку, що відрізняє його від інших деліктів.

У філософській літературі зустрічаються точки зору про те, що в кожному окремому міститься загальне як його суть. З такими висновками не можна погодитись, бо в кожному окремому в тій чи іншій мірі вигляді або формі має місце загальне, яке* не завжди становить суть окремого. Важливим є встановлення такого рівня спільного між окремими адміністративними деліктами, за допомогою якого на наступному рівні узагальнення можна визначити основні властивості та ознаки окремих деліктів, що характеризують їх загальну • суть. Думається, що в цьому проявляється специфіка і оригінальність кожного конкретного адміністративного делікту, його якісна і кількісна сторони.

Особливе в праві завжди є якісно визначеним конкретним буттям, що об'єднує в собі й окремі властивості, риси правових явищ. Долаючи абстрактність загального і односторонність окремого, особ-ливе в адміністративних деліктах проявляється більш конкретно за змістом і формою. Вивчення адміністративного делікту і подальший його юридичний аналіз свідчать, що властивості особливого, окремого і загального мають взаємно проникливий і рухомий характер, вони можуть змінюватись і проявляти себе в тій чи іншій якості та формі. Те, що є окремим при характеристиці суб'єктивних ознак делікту, може бути особливим або загальним при аналізі його об'єктивних ознак.

Отже, сутність адміністративної деліктності - це завжди загальне і особливе, а її зміст не лише окреме, але й особливе, і навіть загальне, залежно від того, в якому напрямку і аспекті ми використовуємо порівняльний метод. Цей метод відноситься до емпіричних і особливої значущості набуває при вивченні діючого адміністративного законодавства, яке регламентує відносини в сфері адміністративної деліктології, при аналізі фактичного матеріалу і практичних завдань, що стоять перед суб'єктам" упрАРмитт гуі'гтррн' порівняльного методу можуть бути з ffdAffittWkр'яййіб¹ Щ йШ^Мьст; _#

ІШЙМ

jt, 1 —- і

Академії внутрішніх сир- : ,

вивчення загальних проблем адміністративної деліктології і кон­кретними, при характеристиці адміністративно-деліктних відносин або делікту.

Використання статистичних методів у адміністративній деліктології має об'єктивну основу, тому що характер дії соціальних закономірностей, що проявляються як статистичні тенденції, не може бути зафіксованим у вигляді динамічних законів.³'¹

Беручи до уваги існуючі статистичні закономірності, що характеризують адміністративну деліктність (тенденції деліктності, статистика вчинених адміністративних деліктів), неможливо пояснити за їх допомогою акти протиправної поведінки окремих порушників. Така протиправна поведінка буде виглядати як випадкова. В той же час загальні дані, що характеризують сукупність адміністративно- деліктних явищ, відрізняються відносною стійкістю і в певних межах їх неможливо передбачити.

Застосування методу конкретно-соціологічного аналізу в адміністративній деліктології передбачає визначення зв'язків засобів і способів пізнання, які йому властиві й здійснюються за допомогою інших спеціальних методів. У соціологічній літературі існують точки зору на вищевказаний метод, створено класифікацію щодо його застосування.³² Конкретна суть використання даного методу, на наш погляд, полягає в тому, що емпіричні дослідження в області адміністративної деліктології створюють її фактологічний базис і дають можливість перевірити обгрунтованість висунутих для вивчення гіпотез.

Формування адміністративної деліктології передбачає визначення її цілей і завдань, з тим, щоб мати надійні орієнтири її розвитку. Цей розвиток буде можливим за умови створення моделі, за допомогою якої стане реальним отримання результату в області адміністративної деліктності. Обгрунтування такої мети можливе на теоретичному і практичному рівнях. Ціль проявляється в активній формі людської свідомості й реагує на об'єктивні закони та реальні можливості оточуючого світу і самого суб'єкта.³³

Розрізняючи конкретні, близькі, проміжні, перспективні та кінцеві цілі, слід пам'ятати, що їх реалізація можлива лише при взаємодії з існуючим методологічним арсеналом правової науки. Метою дослідження є розробка теоретичних та практичних аспектів адміністративної деліктології, куди входить вивчення стану і динаміки деліктів', детермінант протиправної поведінки порушників, особливостей порушника і його протиправної поведінки, соціамио-психологічіюї основи адміністративної деліктології та організації профілактики адміністративних деліктів

органами внутрішніх справ. Досягнення вказаних цілей поєднується з вирішенням завдань дослідження. Основними завданнями при формуванні адміністративної деліктології є:

1. На основі теоретичних узагальнень, достовірних даних конкретних досліджень, статистичних даних, а також вивчення адміністративної практики органів внутрішніх справ визначення взаємозв'язку і взаємозалежності стану і динаміки, рівня адмі­ністративних деліктів з детермінантами їх вчинення.

2. Визначення і формулювання на основі соціально-економічної і демографічної характеристик, адміністралогічного аналізу деліктів вимог до організації та проведення профілактики суб'єктами на різних рівнях взаємодії й управління.

3. Вивчення детермінант і факторів, що формують адмі­ністративну деліктність, соціально-психологічних основ і мотивації протиправної поведінки порушника в деліктних ситуаціях.

4. Вивчення особистості порушника і механізму вчинення адміністративного делікту, а також віктимології потерпілого.

5. Здійснення аналізу адміністративних деліктів, вчинених неодноразово дорослими і неповнолітніми порушниками, чоловіками і жінками.

6. З'ясування суті та змісту теоретичних основ профілактики адміністративних деліктів, підвідомчих розгляду органами внутрішніх справ.

7. Дослідження суті та повноти змісту правового регулювання адміністративним законодавством України діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань в сфері профілактики адміністративних деліктів.

8. Визначення форм і методів взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями при здійсненні профілактики адміністративних деліктів.

9. На підставі теоретичних рекомендацій і практичного досвіду адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ деякою мірою заповнити прогалини і-сформулювати пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності боротьби з адміністративними деліктами.

і

Розглянуті методологічні аспекти формування адміні­стративної деліктології не є в чомусь принципово відмінними і відокремленими по відношенню до загальнонаукової методології. Як різновидність останньої, вони підпо-рядковуються загальним закономірностям розвитку методологічних знань.