5. Принцип невтручання у внутрішні справи.

Принцип невтручання у внутрішні справи є одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип закріплений у п. 7 статті 2 Статуту ООН і знайшов свою конкретизацію в авторитетних міжнародних документах: Декларації про принципи міжнародного права 1970 року,

Принцип невтручання у внутрішні справи тісно пов'язаний із принципом суверенної рівності держав. Із затвердженням у сучасному міжнародному праві принципу права народів і націй на самовизначення

Зміст принципу невтручання у внутрішні справи означає заборону державам і міжнародним організаціям утручатися у внутрішні справи держав і народів у будь-яких формах: збройним, економічним, дипломатичним шляхом, шляхом засилання шпигунів, диверсантів, відкрито або побічно, із боку однієї держави, декількох держав або під прикриттям міжнародної організації.

Так, відповідно до п. 7 статті 2 Статуту ООН Організація не має права «на втручання в справи,що по суті вхідні у внутрішню компетенцію будь-які держави».

Принцип невтручання не розповсюджується на випадки, передбачені гл. 7 Статуту ООН, зокрема, коли Рада Безпеки ООН вирішить, що наявна ситуація вимагає застосування примусових заходів для підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки. У такому разі можна констатувати, що вказані питання перестають належати до внутрішньої компетенції держави та набувають міжнародного значення.

6. Принцип рівноправності та самовизначення народів.

Безумовна повага права кожного народу і нації вільно вибирати шляхи і форми свого розвитку є однією з принципових основ міжнародних відносин.

Принцип рівноправністі та самовизначення народів і націй у якості обов'язкової норми сучасного міжнародного права одержав свій розвиток у Статуті ООН. Одна з найважливіших цілей ООН — «розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправністі і самовизначення народів» (п. 2 статті 1 Статуту).

Зміст принципу рівноправністі і самовизначення народів уперше розкритий у Декларації про принципи міжнародного права «Всі народи мають право вільно визначати без утручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана шанувати це право відповідно до Статуту ООН».

Самовизначення означає право народів вибирати такий шлях розвитку, що найбільшою мірою відповідає їх історичним, географічним, культурним, релігійним і т.п. традиціям і уявленням.

Втілення принципу рівноправністі і самовизначення народів у Статуті ООН указує, що мова йде про міждержавні відносини, що повинні здійснюватися з урахуванням того, що всі народи рівноправні, і кожний із них має право розпоряджатися своєю долею. Тут також підкреслюється значення такого роду відносин для зміцнення загального миру. Кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які йде мова, їхнього права на самовизначення. У своєму опорі таким діям народи вправі просити й одержувати, підтримку відповідно до Статуту ООН.

Водночас принцип самовизначення народів обмежується принципом територіальної цілісності держав, що викликано передусім необхідністю уникнути сепаратизму з метою розколу держави. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права, "ніщо в наведених вище пунктах не повинне тлумачитися як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які би вели до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних та незалежних держав, які дотримують у своїх діях принцип рівноправності та самовизначення народів".