3. Принцип незастосування сили і погрози силою.

Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй,

Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».

У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються: — заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права; — заборона, пов'язаних із застосуванням сили; — надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави; — організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі; — організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.

Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.

Тому Безсумнівно, принцип незастосування сили або погрози силою займає центральне місце серед принципів міжнародного права.

До актів агресії зазначена Резолюція відносить такі дії: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави; будь-яку воєнну окупацію, якщо вона була результатом вторгнення або нападу; застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно не супроводжувалося вторгненням збройних сил; напад збройних сил однієї держави на збройні сили іншої; застосування збройних сил однієї держави, які розміщені за угодою зі стороною перебування на її території,

Статут ООН передбачає можливість застосування сили тільки у двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге (ст. 39, 42 Статуту ООН), у порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу, доки Рада Безпеки не вживе необхідних заходів для підтримання міжнародного миру і безпеки (ст. 51 Статуту ООН).

4. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовариства. Відповідно до п. З статті 2 Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість.

Еволюція принципу мирного вирішення міжнародних спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод

у Статуті ООН і

• Статут Ліги Націй;

• в Паризькім пакті про відмову від війни

• З приведеного формулювання принципу мирного вирішення міжнародних спорів видно, що принцип ставить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в суперечці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, котрі стосуються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію будь-якої держави (принцип невтручання).

Ці документи зводяться до того що Держави повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів.

Принцип незастосування сили або погрози силою тісно пов'язаний із принципом мирного вирішення міжнародних спорів.

Відповідно до вимог цього принципу, держави зобов'язані вирішувати свої міжнародні спори незалежно від причин їх виникнення, характеру та обставин спору виключно мирними засобами

До мирних засобів вирішення міжнародних спорів відносять: переговори, обслідування, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів та угод та інші мирні засоби