Джерела утворення людської карми.

Як було відзначено вище, головною пружиною, головною спонукальною силою, що змушує людину діяти, а отже, і утворювати свою карму, є бажання. Що таке бажання? Це та могутня сила, розлита в усьому Всесвіті, яка проявляється в усіх процесах природи у вигляді притягання часток, без якої не могло б бути існування життя в матерії. Без бажання не було б і руху, отже, і розвитку, а був би застій. Щоб рости, життя повинне бути діяльним, тому що тільки активна діяльність викликає прояв усього, що приховано в суті речей.

Східна мудрість визнає все значення бажання, в якому для більшості людей і міститься спонукальна причина для діяльності. Для більшості людей, які перебувають на початковій стадії космічної еволюції, вбити бажання дорівнює повному зреченню від усякої діяльності. Але коли предметом дослідження людини стає не окреме життя втіленої особистості, а весь шлях розвитку безсмертної людської індивідуальності, яка пройшла через всю повноту земного досвіду, справа змінюється докорінно. Тому Древня Мудрість ясно розрізняє вік людської душі.

На зорі свого земного існування людина жадібно захоплює для себе все, що може захопити, все, чого бажає її стихійна спрага до життя. З цього починаються життєві уроки людини. Вона вступає на «Шлях Виступу»¹⁰, як називають древні індуські вчення початок еволюційного шляху людини. На цьому початковому шляху людина ототожнює себе зі своєю зовнішньою формою, зі своїм тілом. Це відбувається тому, що грубі, різкі дотики ізовні необхідні для того, щоб розбудити дрімаючу свідомість людини-дитини, розпалити іскру свідомості в яскраве полум'я. Щоб чітко відчути своє внутрішнє «я», людина повинна відокремити його як центр самосвідомості від іншого Всесвіту. Для цього і потрібні ті тілесні кордони й кармічні уроки, які замикають в собі частку загального життя, яку ми відчуваємо як свою особистість. Це обмеження життя, це втиснення його у вузькі рамки нашої особистості і є те, що ми називаємо «егоїзмом». На «Шляху Виступу» егоїзм необхідний: він народить бажання, бажання викликає діяльність, а за допомогою діяльності людина росте. Спочатку людина бажає тільки для себе. Пізніше її егоїзм розширюється та поширює свою дію спочатку на свою сім'ю, потім на своє плем'я, а далі на народ і державу. І в цих розширених межах людина усе ще прагне брати для себе, для своєї сім'ї, для свого народу якнайбільше від природи і від інших людей. І це триває доти, доки її душа не насититься і більше брати вже не захоче. «Шлях Виступу» цим і закінчується.

Далі людина повертає назад, від матеріального до духовного, і вступає на «Шлях Повернення»¹¹. На цьому шляху закінчуються її бажання брати й виникає настільки ж наказова потреба віддати все, що він брав у миру, у природи й у людей. Без такого повернення не може бути відновлене порушена рівновага, не може здійснитися справедливість, на якій тримаються всі світи.

Як відзначалося вище, на «Шляху Виступу» людина активно створює свою карму. Вона жадібно домагається тих або інших речей, вона робить зусилля, напружує свою волю, під дією своїх бажань рухається вперед. Але як тільки вона оволодіває предметом свого бажання, бажання змінюється байдужістю та розчаруванням, здобуток перестає задовольняти, і вона так само жадібно починає домагатися нових речей. І так відбувається доти, поки в людини не прокинеться почуття розчарування та втоми від мирської суєти.

Коли людина починає усвідомлювати, що її окреме, відособлена від іншого миру життя було самообманом, коли в її свідомості, яка вже розширилася, зникнуть кордони, які відокремлювали її приватне життя від Життя Цілого, особисті бажання починають зникати. Відкривши для себе повноту Всесвітнього життя, людина починає мислити як космічна істота, і всі свої діяння творить для блага інших. Це ми бачимо в людях, які досягли духовної досконалості, у праведників, бажання яких стають надособистими і вміщують у свої кордони благо всього світу.

Такий еволюційний шлях всього людства. Його цілком можна зрівняти зі сходами, підніжжя яких занурено в темряву стихійного існування, що виражається в егоїзмі та жадібному бажанні все взяти для себе, за рахунок інших «зберегти свою душу», а вершина підноситься в царство проясненого розуму та перемігшої духовності, що виражається в потребі «віддати душу свою».

Але цей повільний шлях можна скоротити. В чому ж суть цього прискорення? В поемі Арнольда «Світло Азії», ми знаходимо відповідь, в якій він вустами західного поета передає всю глибину східної Мудрості:

Безмежність жахом би стала,

Серце світу - вічною в'язницею,

Якби доля вас прикувала

До колеса безжалісною рукою.

Але - на вас ланцюгів не накладали,

Ваша воля всяких мук сильніша;

В Серці світу немає людського суму.

Досконалість - мета земних шляхів.

(Беспредельность ужасом бы стала,

Сердце мира - вечною тюрьмой,

Если бы судьба вас приковала

К колесу безжалостной рукой.

Но - на вас цепей не налагали,

Ваша воля всяких мук сильней;

В Сердце мира нет людской печали.

Совершенство - цель земных путей.)

Головна рушійна сила людини - її воля. Але що таке воля? Поки сила, яка змушує людину діяти, викликається зовнішніми предметами, ми називаємо її «бажанням». Але коли та ж сила починає виходити із самої людини, виходячи із її внутрішнього досвіду, керованого серцем, тоді ми даємо їй назву «воля». Таким чином, бажання та воля лише два полюси однієї й тієї ж сили.

Поки людина у владі нижчого полюсу, її змушують діяти зовнішні предмети, в залежності від яких перебуває людина. Але коли людина починає діяти свідомо, вибираючи не те, що найбільш привабливе, а те, що найцінніше для її сходження сходами еволюції, вона виходить із кола залежності та стає хазяїном своїх вчинків. Вона починає творити свою долю.

Поки в людини не розвинена воля, вона перебуває в рабстві матеріального світу, вона приречена рухатися по «рівнодіючій» своєї власної карми¹². Але це рабство закінчується з розвитком свідомої волі. Тому що воля людини може вводити повсякчас нові величини в «рівняння» її життя. Поки воля спрямовується непросвітленим розумом, доти мета її, як правило, буває явищем тимчасовим. Але коли розум починає керуватися серцем, проникаючи все глибше в суть всесвітній явищ, людина пізнає, що тимчасові явища даються їй тільки як засіб для досягнення вічного. З цього моменту прояснена розумом воля веде людину до здійснення істини: до повернення в духовне лоно Всесвіту, до свого Джерела. Неминуча доля тримає в рабстві лише тих, хто не проявляє свідомої волі. Відносна воля існує для тих, хто розвив свою волю до відомого ступеня. І, нарешті, повна воля існує лише для тих, хто пізнав Істину та розвинув свою волю до досконалості.

Тепер ми бачимо шлях, який веде до тієї внутрішньої волі, що робить людину незалежною від «ланцюгів карми». І цим Шляхом необхідно йти кожному, хто хоче осягнути кінцеву мету практичної системи «Бойовий Спас». «Пізнання істини» в Бойовому Спасі - це усвідомлення божественності людської природи і єдності всього проявленого життя, яке виражає собою Життя Бога. Воля Бога виражена в Законі карми. Мета людської еволюції - повне відновлення божественних властивостей людини, які приведуть її до ототожнення її волі з Волею Бога. Коли людина здійснить це єднання в собі, година її порятунку проб'є. Такий же кінцевий зміст вчень всіх великих Вчителів людства. Отже, в пізнанні істини та в розвитку волі ховається та сила, яка може звільнити людину з-під влади карми.

До досягнення цієї мети ведуть два шляхи: «Шлях Мудрості» - для меншості, та «Шлях Релігійного Почуття» - для всіх інших. На першому шляху Мудрець досягає самозречення, знищуючи свій егоїзм глибоким проникненням у сенс життя; на другому шляху самозречення досягається завдяки любові до уособленого Ідеалу, в якому вже виявилася вся краса божественної природи Боголюдини. Обидва шляхи приводять однаково до мети. Шлях «Бойового Спасу» це різновид Шляху Мудрості. Його особливістю є те, що той, хто йде по Шляху «Бойового Спасу», стає не просто Мудрецем, але він стає Воїном Світла - Мудрецем, який самовіддано бореться за Спільну Справу.

Але яким би не був обраний Шлях, велику допомогу на тому чи іншому шляху робить правильне розуміння закону карми. Ті, кому відомий цей закон, не говорять про «добру або злу долю». Вони знають, що карма виявляє собою Волю Бога в дії і тому не уникають і не бояться її. Якщо карма і змушує людину випробовувати біль та страждання, вона, розуміючи її благий зміст, не стане тяготитися цим стражданням, а прийме його спокійно і терпляче. А Воїн Світла сильний тим, що зміцнює свій дух, усуваючи найболіснішу із всіх тривог - думку про себе.