Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Запорізької облдержадміністрації

Запорізький педагогічний коледж

Н а допомогу студентам

для самостійного опрацювання

навчальної дисципліни

«Безпека життєдіяльності»

Розділ ІІ

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

І ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТЬ ЛЮДИНИ

м. Запоріжжя

2011

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

І ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТЬ ЛЮДИНИ

ПЛАН

1. Система "людина — навколишнє середовище" та її компоненти

2. Природне середовище і людина

3. Глобальні проблеми людства, що за­грожують його безпеці

4. Техногенне середовище і людина

5. Соціальне середовище і людина

1. Система "людина — навколишнє середовище" та її компоненти

Життєдіяльність людини відбувається у певному середовищі, яке називають навколишнім. Існують різні підходи до визначення поняття "середовище". Дехто ототожнює його із "природним середовищем", тобто довкіллям, інші — з поняттям "життєве середовище", тобто як частину Всесвіту. Ще інші —з культурним середовищем, де діють чинники як матеріальної культу­ри, так і духовної. Але найбільш вдалим є визначення, сформульоване Р. Лацко, який стверджує, що середо­вище — це єдність системоутворюючих компонентів природного і матеріального походження, які формують умови функціонування середовища*.

Забезпечення безпеки життєдіяльності людини зав­жди було однією з найважливіших умов гармонійного розвитку цивілізації. Успіху на цьому шляху можли­во досягти тільки тоді, коли людство осягне й усвідомить той реальний світ, в якому минає його життя. Таке розуміння породжує вирішення цілого комплексу складних і багатогранних проблем. Насамперед, людині необхідні знання про навколишній світ і правила без­печної поведінки в ньому.

Колись, на ранніх стадіях свого розвитку, людина безперервно відчувала вплив чинників природного по­ходження: коливання температури повітря, атмосферні опади, стихійні явища тощо. Незахищеною була і від тваринного світу. Постійна боротьба за своє існування спонукала людину винаходити засоби захисту: вогонь, одяг, житло та ін. З часом ці засоби захисту вдоскона­лювались, з'являлись нові, що призвело до виникнення чинників впливу на людину техногенного походження; це вібрація, шум, концентрація токсичних речовин у повітрі, водоймах, ґрунті, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання та безліч інших. Окрім визначених негативних чинників природного і техно­генного походження, з'явились чинники соціального характеру: тероризм, міжетнічні та релігійні війни, наркоманія, психопатія тощо. "У сучасному глобалі-зованому суспільстві їх кількість постійно зростає і дестабілізує життя людини. Як бачимо, вступивши у третє тисячоліття, людство досягло вражаючих успіхів у своєму розвитку, створило відносно комфортні умови для свого існування на Землі, вийшло в космос, пізнало деякі закони Всесвіту, але, у той же час, своєю актив­ною діяльністю тільки створило ще більше небезпек, які загрожують його життю і здоров'ю. А це спонукає винаходити та вдосконалювати системи захисту.

Життєдіяльність людини відбувається у певній сис­темі взаємопов'язаних компонентів природного, техно­генного і соціального походження. Сукупність цих компонентів творить навколишнє середовище.

Людина, як і будь-який живий організм, активно взаємодіє зі всіма компонентами середовища, в якому перебуває. Як твердив старогрецький філософ Протагор: "Людина є мірилом усіх речей". Діяльність людини може бути як позитивною, так і негативною. Критерієм діяльності є знання чи незнання. Наслідком людської діяльності є користь або шкода. Тобто, адаптуючись у середовищі, людина або суперечить законам приро­ди, або, пізнавши їх, пристосовує до своїх життєвих потреб.

Взаємодія людини і середовища підпорядкована пев­ним закономірностям, які були сформульовані визнач­ним українським ученим В. Вернадським. А саме:

• людина і середовище — діалектична єдність;

• середовище сприяє існуванню людини;

• провідна роль у взаємозв'язках "людина — сере­довище" належить людині.

*Лацко Р. Экономические проблемы окружающей среды / Р. Лацко. — М.: Прогресс, 1979.

Отже, по-перше, людина і середовище завжди були, є і будуть взаємопов'язані та взаємозалежні. Це ціл­ком об'єктивна закономірність. По-друге, існування людини, її діяльність і поведінка повинні підкорятись певним умовам функціонування середовища. Принцип "Людина — цар природи" змінюється на "Людина — для природи".

Система "людина — навколишнє середовище" ("Л — НС") має свою структуру та властивості. Вона може існувати і розвиватись тільки за умови підтримання гомеостазу*. Відповідно, така система може змінювати­ся у разі зміни показників будь-якого з її компонентів. Таким чином, злагоджене функціонування компонентів, які формують систему, залежать один від одного, а разбалансування взаємодії може призвести до її хвороби й навіть загибелі. Так, наприклад, порушення у природному компоненті середовища можуть змінювати параметри показників техногенного компонента (збіль­шення вмісту вуглекислого газу, шкідливих речовин тощо). Водночас технічне управління природними процесами може призвести до ланцюгових природних реакцій на довгий проміжок часу, що потребує суттєвих економічних витрат.

Система "Л — НС" належить до відкритих систем, де здійснюється обмін енергією та інформацією як між компонентами системи, так і між системою та зовніш­нім середовищем (так званий метаболізм*). Розвиток системи — це зміна її стану, який визначається сукуп­ністю значень характерних для системи величин, які називаються параметрами.

Для кожного компонента системи існують свої харак­теристики параметрів. У разі відхилення параметрів від норми може знижуватись ефективність функціонування як кожного компонента зокрема, так і ефективність функціонування системи в цілому. Це може призвести до ЇЇ деградації або до припинення існування. Ось чому дуже важливо визначити оптимальний рівень пара­метрів кожного компонента системи для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Варто зазначити, що це завдання є надзвичайно складним, якщо зважа­ти на масштаб антропогенного впливу на навколишнє середовище.

Таким чином, навколишнє середовище, в якому перебуває людина можна уявити як систему взаємо­пов'язаних компонентів природного, техногенного та соціального походження (рис. 2.1). Між людиною та навколишнім середовищем існує діалектичний зв'язок, в якому людина відіграє провідну роль, тобто відповідає за розвиток і стан всіх компонентів середовища. Саме вона повинна слідкувати за тим, аби параметри показників кожного з них наближались до оптимального рівня.