4.3. Навчання фонетичного матеріалу (формування фонетичної компетенції)

• Навчання фонетичного матеріалу – …оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями виучуваної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень [Ніколаєва, с. 105].

• Задача артикуляционного обучения состоит:

1. В том, чтобы научить учащихся сознавать произносительные работы, расчленять целостные артикуляции на их составные элементы, синтезировать эти элементы в новые, непривычные сочетания;

2. В том, чтобы подвергать произносительный аппарат тренировке, которая позволит ему осуществлять усвоенные артикуляции автоматически [Бернштейн, с. 271].

• Обучение произношению требует расчленения звуковой стороны слов на звуки и далее – расчленения звуков на составляющие их частичные произносительные работы, а затем – синтезирования иноязычных звуков из частичных работ и звукового облика слов из отдельных звуков [Бернштейн, с. 272].

• Фонематичність – …ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатнього для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника [Ніколаєва, с. 105].

• Мовленнєвий/фонематичний слух – це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення [Ніколаєва, с. 109].

• Вправи на розвиток фонематичного слуху – це не комунікативні вправи на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію [Ніколаєва, с. 109].

• Швидкість – це ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному темпі мовлення [Ніколаєва, с. 105].

• Швидкість – це здатність вимовляти, підтримувати і справлятися з комунікацією, коли, здається, вже нічим не зарадиш [РРЄ, с. 128].

• Структурна точність/ правильність – це здатність формулювати думки і речення у зрозумілій для іншої людини формі [РРЄ, с. 128].

• Апроксимована вимова – це така вимова, в якій, як і в літературній вимові відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою [Ніколаєва, с. 106].

• Слухо-вимовні навички – це навички фонемно правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення [Ніколаєва, с. 107].

• Ритміко-інтонаційні навички – це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей [Ніколаєва, с. 107].

• Фонетичні навички – …автоматизовану рецепцію звуків та інтонем, а також їх репродукція – артикуляція та інтонування [Ніколаєва, с. 107].

• Інтонація – …комплекс просодичних засобів, складна єдність таких компонентів як мелодія, фразовий і логічний наголос, ритм, тембр, темп, паузація [Ніколаєва, с. 112].

• Інтонаційні навички – це мовленнєві навички… [Ніколаєва, с. 112].

• Просодичні ознаки – мають умовне значення, але виходять за межі нормативної фонологічної системи, у якій просодичні характеристики довготи, тону, наголосу можуть відігравати певну роль [РРЄ, с. 89].

• Планування – це відбір, зіставлення та координація компонентів загальних і комунікативних мовленнєвих компетенцій, що застосовуються як опора для акту комунікації з метою виконання комунікативних намірів користувача/того, хто навчається [РРЄ, с. 91].

• Формулювання – є результатом планування і реалізує його у мовній формі і включає лексичні, граматичні, фонетичні (та, для письма, орфографічні) процеси, які можна розрізнити і які проявляються з певним ступенем незалежності [РРЄ, с. 91].

• Артикуляція – це моторне збудження голосового апарату для переведення результату фонетичних процесів у скоординовані рухи органів мовлення, щоб продукувати ряд мовленнєвих хвиль, з яких складається усне висловлювання, або, в іншому випадку, моторне збудження мускулатури кисті руки, щоб продукувати письмовий або друкований текст [РРЄ, с. 91].

• Морфофонологія – розглядає фонетично обумовлені зміни морфем та їх морфологічно обумовлені фонетичні варіанти [РРЄ, с. 115].