1.3. Межі застосування господарсько-правових санкцій. Підстави зменшення розміру та звільнення від господарсько-правової відповідальності

Відповідно до статті 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. ¹³

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до ст.617 ЦК України є дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. ¹⁴

Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.

Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор). Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. ¹⁵

Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити.

До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною (детально див. коментар до ст. 263 ЦК).

Коментована стаття встановлює також перелік подій, настання яких не буде вважатися випадком, а отже не звільняє особу, що порушила зобов'язання, від відповідальності. ¹⁶

До таких подій відносяться: недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами); відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання); відсутність у боржника необхідних коштів (дана обставина слідує із загального розуміння грошей як родових речей ).

Однією з необхідних умов здійснення господарської діяльності є деліктоздатність учасника господарських відносин, тобто здатність самостійно відповідати за взятими на себе зобов'язаннями, яка забезпечується наявністю у нього відокремленого майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. ¹⁷

Визначені у статтях 136, 137 ГК поняття та межі здійснення таких речових прав, як право господарського відання та оперативного управління, дають підстави вважати, що стягнення на вказане майно при застосуванні господарсько-правових санкцій звертається у такому ж порядку, як і на майно, що знаходиться на праві власності. ¹⁸

Власник, котрий наділяє суб'єкта підприємницької діяльності майном на праві господарського відання чи суб'єкта господарювання майном на праві оперативного управління, не вправі встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна при застосуванні до зазначених суб'єктів заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною 2 статті 219 ГК України встановлено розмежування відповідальності суб'єкта господарських відносин і його засновників. Це є позитивним моментом, оскільки раніше законодавством, зокрема Законом України «Про підприємства в Україні» , зазначене питання не було чітко врегульовано стосовно приватних підприємств. ¹⁹

А це на практиці спричиняло виникнення спорів, пов'язаних із стягненням коштів або майна з власників приватних підприємств за боргами самого підприємства як юридичної особи.

У більшості випадків засновники суб'єктів господарювання несуть відповідальність за боргами створеної ними юридичної особи, обмежену їх внеском до статутного фонду. Відповідальність засновників усім належним їм майном законодавчо передбачена для таких видів господарських товариств, як повні та командитні.

Підвищена відповідальність засновників (повна або субсидіарна) може бути передбачена також за їх згодою в установчих документах при створенні або у період діяльності інших ви­дів господарських товариств.²⁰

Крім того, засновник може бути зобов'язаний сплатити борги створеного ним підприємства за власний рахунок, якщо не виконає вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно ліквідації підприємства виключно через судову процедуру банкрутства за наявності ознак його неплатоспроможності.

Частина 3 статті 219 ГК України встановлює загальне правило, згідно з яким відповідач може бути звільнений судом від відповідальності або її розмір може бути зменшено, якщо виникненню цього правопорушення сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання. З огляду на загальні підстави застосування господарсько-правової відпо­відальності, суд має з'ясувати, чи є такі дії (бездіяльність) дійсно неправомірними.

Надання права сторонам господарських відносин на диспозитивних підставах визначати у договорі додаткові, порівняно із встановленими у законі, підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності, а також засвідчення факту виникнення цих підстав відповідає загальному принципу свободи договору.

Але слід мати на увазі, що дане положення поширюється тільки на господарські санкції і не може бути застосоване до адміністративно-господарських санкцій, оскільки останні забезпечують захист інтересів держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування, а не окремих суб'єктів господарювання.²¹

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.²²

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ САНКЦІЙ