Тема 14. Форми і методи державного регулювання економіки.

1. Державне регулювання, його місце, необхідність у ринковій економіці.

2. Економічні функції держави.

3. Методи і форми державного регулювання економіки.

4. Податкова система і її роль для регулювання економіки.

5. Фінансова система і її функції. Державний бюджет. Державний борг.

6. Грошово – кредитна ( монетарна) політика держави:види, інструменти реалізації, цілі.

1. Будь-яка економічна система повинна мати певний координаційний механізм, який регулює взаємодії між економічними суб’єктами заради підвищення ефективності економічної діяльності суспільства. Альтернатива узгоджених дій – хаос, який ніколи не приносить позитивних результатів. І Україна, на жаль, мала можливість впевнитись в цьому на початку 90-х років, коли під лозунгом реформування економіки був ліквідований координаційний механізм централізованого плану, а в заміну не було створено нічого.

Модель змішаної економіки виступає домінуючою в сучасному світі.

Змішана економіка – це така економічна система, роль регуляторів в якій виконує ринок і державне управління.

Попит податки і бюджетна політика

Пропозиція кредитно-грошове регулювання

Ціна регулювання конкуренції

соціальні програми

зовнішньоекономічна політика

Координаційний механізм національної економіки

Отже, сучасне економічне життя не може обійтись без втручання держави.

Державне регулювання – це вплив держави на відтворюючі процеси в економіці з метою орієнтації господарських суб’єктів на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.

По мірі розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладненні відтворюючих процесів стали виразно проявлятися обмеження в регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати суттєві пороки: довготермінові порушення між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інфляція, безробіття. При указаних умовах виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в регулюванні економіки. Особливо переконливо привела до цього криза 1929 – 1933 років, яка остаточно розвіяла авторитет ринкового механізму і показала, що для забезпечення макроекономічної стабільності він повинен доповнюватись державним регулюванням.

Необхідність державного регулювання викликана:

1. Потребою в забезпеченні умов саморегуляції економіки, ефективного функціонування ринку. (Необхідність захисту конкуренції, оскільки самим небезпечним ворогом ринку є монополізація).

2. Недоліком саморегулювання і необхідністю їх подолання:

   • для приватного підприємництва виробництво не всіх товарів і послуг є вигідним, і тому за це береться держава (будівництво доріг, створення і запуск космічних супутників, здійснення санітарного контролю, освітлення вулиць і т.д.)

   • ринкове саморегулювання не забезпечує достатньо повного використання ресурсів, які має суспільство і перш за все трудових. Держава не може забезпечити повну зайнятість, але може впливати на ринок праці в плані стабілізації безробіття, допомоги безробітнім.

   • Ринкові відносини самі по собі не забезпечують ефективної взаємодії економіки і екології.

3. Потребою перерозподілу доходів, підвищення доступності до певних товарів і послуг. ( наприклад: виплати із бюджету пенсій, стипендій, забезпечення освіти, мед. послуги, роботу бібліотек).

Питання 2. Використовуючи своє положення в системі кругообігу держава може досить суттєво впливати на економічне життя суспільства.

Які ж основні економічні функції держави, або основні направлення вживу держави на економіку в сучасних умовах.

• Формування правових основ економічної діяльності, що дозволяє визначити правила взаємодії суб’єктів ринку: «що можна, а що не можна».

Держава визначає і захищає права власності, статус підприємства, права виробників і споживачів, умови розміщення іноземних інвестицій і т.д.

• Захист і розвиток конкуренції (антимонопольна політика). Конкуренція – необхідна умова ефективного функціонування ринку, стимул до скорочення витрат, оновлення виробництва, маркетингової діяльності.

• Організація виробництва товарів і послуг суспільного користування. У системі змішаної економіки приватні підприємці не можуть або не хочуть займатись створенням певних товарів і послуг. Причини, по яких ринок відмовляє в увазі деяким товарам і послугам:

А). неможливість взяти платню за товар чи послугу від усіх, хто ним користується (освітлення вулиць);

Б). довший період окупності витрат.

• Перерозподіл доходів направлено на ліквідацію надмірної різниці в рівні доходів, яке властиве ринковій економіці. Здійснюється через трансфертні платежі і через здешевлення деяких товарів і послуг (ліки, проїзд в транспорті, комунальні послуги).

• Урахування зовнішніх ефектів. Побічний (зовнішній) ефект – це переміщення деяких витрат або вигод, пов’язаних з виробництвом і споживанням певних товарів, до суб’єктів, які не є безпосередніми продавцями або покупцями Наприклад: металургійний комбінат і машинобудівний завод. Держава за допомогою правових і економічних інструментів може примусити металургійний комбінат нести витрати на застосування більш ефективних заходів захисту навколишнього середовища, удосконалення технології, і тим самим взяти на себе дійсно всі витрати, пов’язані з виробництвом даного товару.

• Здійснення макроекономічної стабілізації. Державна економічна політика повинна сприяти: а). економічному зростанню; б). стабільності цін; в). досягненню повної зайнятості.

• Регулювання зовнішньоторгових відносин і валютних ринків для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивіз капіталу.

Питання 3. Розрізняють дві основні форми державного регулювання:

Пряме регулювання припускає безпосереднє встановлення певних обов’язкових норм у взаємовідносинах економічних суб’єктів.

Непряме регулювання економічних відносин державою припускає вплив на діяльність економічних суб’єктів через зміну умов, в яких вона здійснюється. Ця форма регулювання базується на мотиві вигідності, раціональності того чи іншого вчинку. Держава не обмежує свободу вибору економічних суб’єктів, а прагне зацікавити його до прийняття певних рішень.

Методи державного регулювання – це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор з метою створення умов їх діяльності відповідно до національної е/п.

1. Адміністративні методи – це пряме управління держави.

   • Державний контроль за монопольними ринками (антимонопольне законодавство).

   • Державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва (економічна безпека).

   • Забезпечення мінімального допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення (мінімальна зарплата, пенсії, межі робочого дня, допомоги багатодітним).

   • Захист національного ринку через (встановлює митні обмеження, тарифи тощо):

А). ліцензування – спеціальні дозволи, які надаються суб’єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів;

Б). квотування – частка, норма, яка в чомусь допускається.

• реалізація цільових програм економічного, н-т. і соціального розвитку – передбачає елементи адміністрування щодо підприємств державного сектора через механізм державних замовлень, контрактів та управління майном.

• запровадження системи норм і стандартів (регламентує діяльність суб’єктів господарської діяльності у сфері праці. Якості продукції, охорони навколишнього середовища.

2. Економічні методи – створюють умови розвитку ринкових процесів в потрібному для держави напрямку: а). бюджетна політика; б). грошово-кредитна (монетарна); в). цінове регулювання.

Питання4 . Податки – це обов’язкові платежі домогосподарств і підприємств в бюджет.

Платники податків – це ті, хто по закону зобов’язаний сплачувати податки. В обмін на ці платежі безпосередньо нічого не отримуючи. А тому податки можна охарактеризувати як законні примусові вилучення державою частини доходів у домогосподарств.

Джерелами податків можуть бути різні форми доходів: зарплата, прибуток, процент, дивіденд, стипендія і т.д.

Об’єкт оподаткування – це те, що обкладається податком: дохід, вартість певного товару чи послуги, майно підприємств і домогосподарств, передача майна (спадок, подарунок), використання природних ресурсів і т.д.

У формування умов оподаткування домогосподарств і підприємств в Україні беруть участь: парламент (Верховна Рада), уряд, місцеві органи влади.

В залежності від того, ким вводиться податок і в розпорядження кого він поступає, виділяють:

• Загальнодержавні податки – встановлюють і збираються парламентом і урядом. При цьому частина податкових надходжень направляється в місцевий бюджет. В Україні до загальнодержавних податків відносяться: прибутковий податок, ПДВ, соціальні платежі тощо.

• Місцеві податки – збираються місцевими органами влади і повністю поступають в місцевий бюджет.

Нормою оподаткування є податкова ставка – це величина податку на одиницю об’єкта обкладання.

Податкова ставка може бути:

А). адвалерна – виражена в % ( ставка прибуткового податку);

Б). специфічна – виражена в грошовій сумі з фізичної одиниці обкладення ( плата за землю).

Від способу побудови податкових ставок (в залежності від співвідношення між ставкою податку і доходом) оподаткування можна розділити:

• Прогресивне – податкова ставка збільшується з ростом величини доходу ( прибутковий податок). Світовий досвід показує про можливість використання двох видів прогресії: простої і складної. При простій прогресії збільшена ставка податку застосовується до всього об’єкту обкладення, при складній – об’єкт оподаткування ділиться на частини, кожна з яких обкладається своєю ставкою.

• Регресивне – податкова ставка зменшується по мірі росту доходу.

Податки розрізняють:

• Прямі податки – це такі податки, об’єктом яких є доход або майно платника (прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок на рухоме і нерухоме майно, податок на спадок тощо).

• Непрямі податки – це податки, об’єктом яких є обіг і споживання певних товарів і послуг. Непрямі податки включають в ціну реалізації товарів і послуг і сплачують їх споживачі. Продавці даних товарів мобілізують податкові надходження і передають їх державі. Ці податки є податком не на весь дохід, а на певну форму їх використання – витрати споживача. А тому їх називають податками на споживання (ПДВ, акцизний збір).

Головні види податків:

1. прибутковий податок – один із традиційних видів. Вважається, що вперше з явився в податковій системі Англії в 1842 р., а в кінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. набув масового поширення в інших країнах. В Україні і в інших країнах використовується спосіб прогресивного оподаткування. Оподатковується валовий дохід платника, зменшений на величину неоподаткованого мінімуму.

Існує два способи збору:

• безготівковий, тобто відрахування податку через бухгалтерію;

• деклараційний, тобто через заяву платника про розмір його доходу.

податок на прибуток підприємств. Прибуток, що оподатковується, формується як різниця між виручкою і затратами підприємства. Виручка може бути одержана в результаті реалізації виробленої продукції так і від позареалізаційних заходів. Прибуток є основним джерелом для розвитку підприємства. Стягування з прибутку податку в принципі зменшує потенціал для розширення виробництва. А тому дуже важливо визначити такі ставки податку на прибуток, щоб вони не підривали інтересу економічних суб’єктів до підвищення ефективності господарської діяльності. У різних країнах діє різна система оподаткування прибутку, але ставки дуже рідко менше 30% і більше 50%.

податки на споживання (непрямі):

• індивідуальні акцизи – збираються з певних товарів по твердій ставці (тютюнові вироби та інші товари масового споживання);

• універсальні акцизи (податок з обороту) стягаються із вартості проданих товарів і послуг, взятих в широкому асортименті;

• податок на добавлену вартість. Добавлена вартість, на яку розраховується податок, визначається як різниця між виручкою підприємств і вартістю його витрат на сировину, полу фабрикатів, послуг, одержаних від постачальників. Платниками цього податку є покупець продукції, а її продавець виступає як збиральник. Як правило, він диференціюється за видами товарів.

4. Цільові (спеціальні) податки – поступають в розпорядження держави для фінансування строго визначених заходів. Більшість із них це податки по різних формах соціального страхування і забезпечення (платежі в пенсійний фонд, фонд соц. страх, фонд зайнятості).

5. інші податки: плата за землю, податки на рухоме і нерухоме майно, податок на спадок і подарунки та інші.

Можна сказати, що сама досконала податкова система буде викликати невдоволення у платників.

Важливою умовою фіскальної політики є помірність податкових зборів. Високі податкові ставки можуть створити ряд проблем:

• здатні підірвати стимули, зацікавленість домогосподарств і підприємств в підвищенні своєї ділової активності;

• може статися така, що держава, застосовуючи більш високі податки, одержить менший дохід від податкових надходжень;

д.д

держ.

А под. ставки

Крива Лаффера

• високі податки можуть стимулювати процес приховування доходів платниками, що є елементом тіньової економіки. Тіньова економіка – це економічна діяльність, пов’язана з обміном товарів і послуг, яка не одержала законної регістрації або обліку.

Функції фіскальної системи:

• Формування бюджетів на закупки товарів і послуг;

• Регулювання виробництва та інвестиційної діяльності підприємств (податкові пільги, диференціація податкових ставок по галузях може зробити більш економічно вигідно виробництво певних товарів і послуг або навпаки);

• Регулювання інфляції (вплив на сукупний попит, через його скорочення збільшивши податкові ставки);

• Перерозподіл доходів.

Питання 5. Вивчення економічної структури суспільства не можливе без аналізу фінансової системи.

Фінансова система – це сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють. Через фінансовий механізм держава створює і використовує фонди грошових ресурсів, які необхідні для виконання функцій держави в економічній, політичній і соціальній сферах. Однак не всі грошові відносини є фінансовими. Сюди не входять ті грошові засоби, які обслуговують особисте споживання і обмін.

Центральне місце в системі державних фінансів займає державний бюджет. Структура бюджету країни залежить від її державного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій, бюджет має як би двоякі сну структуру – державний і місцеві бюджети. В країнах з федеративним державним устроєм є проміжна ланка – бюджет штатів, земель і відповідних їм адміністративних утворень.

Державний бюджет – це централізований фонд грошових ресурсів, які має в своєму розпорядженні уряд країни для утримання державного апарату, збройних сил, а також виконання необхідних соціально-економічних функцій.

В сучасних умовах бюджет є:

1. важелем державного регулювання економіки;

2. важелем впливу на господарську кон`юк туру;

3. важелем здійснення антикризових заходів.

Державний бюджет складається із двох частин: структура доходів і витрат держави.

Державні доходи – це поточні грошові і майнові переводи (трансферт) коштів, засобів приватного сектору держави. Передача ця може здійснюватися на основі одержання зустрічних послуг або без якого-небудь відшкодування.

Задачі, які вирішуються політикою доходів:

• Збір коштів для формування фінансового фонду за допомогою якого можна здійснювати вплив на макроекономічну рівновагу;

• Досягнення регулюючого ефекту за рахунок самої техніки збирання ресурсів (н.д, маніпулювання податковими ставками).

Продуценти державних доходів:

• Приватні домогосподарства і підприємства;

• Адміністративно-територіальні одиниці;

• Інші суспільні інститути.

Форми одержання доходів:

• Податкові і неподаткові;

• Постійні і періодичні;

• Доходи державного і недержавного сектору.

Доходи від державного сектору поділяються на кошти одержані від національної держави і ті, які надійшли із-за кордону (допомога, репарації); відокремлюють доходи, які одержані на базі обмінних операцій (процент за кредит).

Друга група доходів – від приватного сектору – обумовлена прямою і непрямою участю держави в економічних процесах.

Прямий варіант – доходи від продажу послуг, які виробляються державою (н.д, електроенергія), від здачі в оренду об’єктів державної власності.

Непряма участь у ринкових процесах приносить дохід у вигляді податків, зборів, мита, доходів від громадського ? і штрафів.

Найважливішим джерелом коштів держави є податки – це обов’язкові платежі, які вилучаються державою з юридичних і фізичних осіб.

Підходи до класифікації державних витрат:

1. трансформаційні – грошовому потоку державних коштів протиставлена послуга, виражена в товарі або в праці (державні кошти як би трансформуються в інші блага), до них відносять: інвестиції, державне споживання товарів і послуг, виплати із бюджету зарплати);

трансфертні витрати – коли витрати не передбачають зустрічної послуги і виступають як пряма передача коштів (трансферт) – субсидії, соціальне забезпечення, допомога домогосподарствам.

2. функціональний принцип класифікації – групування по цільовому призначенню (на освіту, соціальне забезпечення, оборона).

Головна мета політики витрат: підтримка рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, це взагалі, і зокрема збереження рівноваги між сферою виробництва і природним комплексом.

Витрати державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямого державного фінансування, а й у таких формах як:

Дотації – це особливий вид асигнувань з державного бюджету для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії – допомога з державного бюджету для підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей ?, розвиток яких має важливе значення для економіки.

Субвенції – це вид державної фінансової допомоги для місцевих органів влади або окремих галузей під конкретні цілі, а також для санації підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Бюджетна система країни залежить від державного устрою: унітарна чи федеральна.

Бюджетна система України – це сукупність бюджетів різних видів: державного, бюджет АРК, обласних, бюджетів міст Києва та Севастополя, міських бюджетів, районних, районних бюджетів у містах, сільських та селищних.

За станом розрізняють державний бюджет:

• збалансовий;

• дефіцитний;

• профіцитний.

* 100%

Для нормального функціонування економіки дефіцит державного бюджету не має перевищувати 3%.

Причини бюджетного дефіциту:

• спад виробництва внаслідок циклічних коливань => зниження доходів => зниження надходжень в бюджет (зниження податків);

• підвищення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу, соціальних програм, фінансування збиткових підприємств;

• значний сектор тіньової економіки;

• підвищення витрат на утримання управлінського апарату;

• непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ? тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

• перехід від фінансування до кредитування;

• ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

• зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державного управління;

• зміна системи оподаткування.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету – утворює державний борг.

Державний борг існує 2-х видів:

• внутрішній – борг перед юридичними і фізичними особами країни;

• зовнішній – перед іноземними країнами.

Вплив державного боргу на економіку:

Позитивний - у разі економічного спаду стимулює споживчий попит, підвищує рівень зайнятості, сприяє зростанню доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання.

Негативний – підвищення податків для обслуговування державного боргу, перекладання боргових зобов’язань на майбутні покоління.

Питання 6. Грошово-кредитне регулювання – це заходи центрального банку, направлені на зміну грошової маси в обігу, об’єму кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава впливає на економічну кон`юнктуру.

Головні методи грошово-кредитної політики:

• зміна норми обов’язків резервів комерційних банків, які зберігаються в центральному банку (вплив на рівень інфляції, обсяг кредитної емісії комерційних банків, стабільність грошового обігу).

• Покупка і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку (регулювання кредитних можливостей депозитних установ).

• Зміна облікової ставки при наданні позики комерційним банкам (впливає на рівень відсоткової ставки по кредитах комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або збільшення попиту на комерційний кредит з боку клієнтів).

Кредитно-грошова політика в залежності від цілей, на які вона орієнтована і використаних інструментів, поділяється на:

1. рестриктивна кредитно-грошова політика (політика «дорогих грошей») – обмеження пропозиції грошей;

2. експансіоністська кредитно-грошова політика (політика «дешевих грошей»).

Інструменти і цілі регулювання	Рестриктивна політика	Експансіоністська політика
Інструменти Дисконтна ставка (облікова) Обов’язкова норма резервів Операції на відкритому ринку	Підвищується Підвищується Продаж державних цінних паперів	Знижується Знижується Скупка державних цінних паперів
цілі	Зменшення інфляції, Скорочення виробництва, зростання безробіття	Розширення виробництва, скороч зменшення безробіття, Зростання цін