Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

План

1. Економічні потреби та економічні інтереси , їх роль у господарській діяльності.

2. Виробництво: сутність, елементи, економічні ресурси і фактори. Поняття виробничої функції.

3. Форми організації суспільного виробництва. Товар і його властивості. Теорії вартості товару.

4. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей. Показники економічної ефективності виробництва.

Питання 1. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як споживача і виробника. Економічні потреби – внутрішні, спонукальні мотиви діяльності людини. Потреби є, з одного боку, умовою виробництва (відповідають на питання „ що виробляти”), а з іншого – результатом виробництва, оскільки економічна діяльність породжує нові потреби. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

За суб’єктами потреби поділяються на:

а) індивідуальні, колективні, суспільні; б)домогосподарств, підприємств, держави.

За походженням:

а) первинні (фізіологічні); б )вторинні (психологічні).

За нагальністю задоволення:

а) першочергові (предмети першої необхідності); б) другорядні (предмети розкоші).

За мірою реалізації:

а)абсолютні – перспективні потреби, які є орієнтиром економічного розвитку;

б) дійсні – формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є нормою для певного періоду;

в) платоспроможні – людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін;

в) фактичні – задовольняються наявними товарами і послугами.

О дночасно всі потреби задовольнити не можна і тому людина їх ранжує, розставляючи за ступенем важливості. Допомогу у тому як проходить така субординація може надати відома в економічній літературі „піраміда потреб А.Маслоу” (Рис.1.1).

Самовираження

повага

(потреба у визнанні, статус)

соціальні

(потреба належати

колективу, спілкування)

потреба у безпеці і захисту

(надійність доходів, робочого місця,

чисте повітря тощо)

фізіологічні потреби (голод, житло, одяг)

Рис. 1.1. Ієрархія потреб за А.Маслоу.

Всі рівні потреб взаємозв’язані між собою. І перш чим потреба наступного рівня стане фактором поведінки людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня. Матеріальною основою задоволення потреб є виробництво. Характерною ознакою для потреб людини є їх безмежність і розвиток, що проявляється в дії закону зростання потреб.

Закон зростання потреб виражає зв’язок між розвитком суспільного виробництва і кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням потреб. Даний закон є законом суспільного прогресу. Виникають не тільки нові потреби, але змінюється їх структура, що відображає просування людини і суспільства у цілому до більш якісного рівня життя.

Прояв закону зростання потреб можна прослідкувати на прикладі еволюції потреб протягом ХХ ст.:

I етап – до середини 50-х років – домінували матеріально-речові потреби;

ІІ етап – зі середини 50-х років до 80-х р. – „економіка споживання”, формуються соціальні потреби (освіта, медицина, відпочинок, розвиток сфери послуг тощо);

ІІІ етап – 80-ті роки – потреби пов’язані з гуманітаризацією соціально-економічного розвитку (потреби пов’язані з творчістю, духовним розвитком особистості).

У структурі потреб також відбулися зміни:

1. перехід від домінуванням матеріальних потреб до пріоритетного розвитку соціальних, духовних;

2. від масового виробництва і споживання до індивідуалізації потреб;

3. від речової структури споживання до переважання у ній послуг.

Кожний крок у розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на більш високому рівні. Однак прагнення задовольнити на кожний момент часу зростаючі потреби наштовхується на відносну обмеженість ресурсів.

В основі визначення послідовності задоволення потреб лежить корисність. Корисність – це ступінь з яким благо може задовольнити ту чи іншу потребу. Не важко помітити тісний зв’язок між корисністю блага і кількістю його споживання: послідовне споживання деякого блага має все меншу корисність для споживача. Необхідно розрізняти загальну і граничну корисність.

Загальна корисність – це корисність від споживання усіх благ, які має у своєму розпорядженні споживач.

Гранична корисність – це додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці конкретного блага. Гранична корисність залежить від важливості потреби, яка задовольняється цим благом, його кількості і рідкості.

Зв’язок між граничною корисністю і споживанням додаткових одиниць певних благ визначає закон спадної корисності – по мірі насичення потреби корисність кожної нової порції блага менше попередньої, тобто гранична (додаткова) корисність спадає. Дію закону спадної граничної корисності показано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Закон спадної граничної корисності

Кількість благ, що споживається	Загальна корисність, (од.)	Гранична корисність, (од)
0 1 2 3 4 5 6 7	0 1 0 18 2 5 3 1 3 4 3 4 3 3	10 8 7 6 3 0 -1

Із таблиці видно, що при зростанні загальної корисності (до 6 одиниць) гранична корисність падає, що свідчить при насичення потреби.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для пояснення поведінки споживача на ринку, так і для організації виробництва. Дія цього закону пояснює чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому купують різні товари і в різній кількості. На підставі зв’язку між суб’єктивною оцінкою споживчого блага та мірою задоволення потреби в ньому, можна передбачити момент насиченості ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші товари.

Існує правило максималізації корисності – необхідно так розподілити доходи споживача, щоб остання грошова одиниця, затрачена на придбання кожного виду приносила однакову граничну (додаткову) корисність. Математично це правило можна записати таким чином:

де ГК_А, ГК_Б, ... ГК_n - гранична корисність товарів А, Б, ...n

Ц_А, Ц_Б, Ц_n – ціна товарів А, Б, ...n

Пояснимо поведінку споживача на прикладі.

Споживач має у розпорядженні доход 10 грн., купує товари А по ціні 1 грн. і товар Б по ціні 2 грн. У якій комбінації споживачеві необхідно купити товар А і Б, щоб максимізувати корисність при наявному доході. Гранична корисність подана в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Одиниці продукту	Товар А: ціна 1 грн.		Товар Б: ціна 2 грн.
	Гранична корисність	Гранична корисність на 1 грн.	Гранична корисність	Гранична корисність на 1 грн.
1 2 3 4 5 6 7	10 8 7 6 5 4 3	10 8 7 6 5 4 3	24 20 18 16 12 6 4	12 10 9 8 6 3 2

Як бачимо діє закон спадної граничної корисності. У стовпцях 3, 5 гранична корисність перерахована на 1 грн. , тому що на вибір споживача впливає не тільки величина додаткової корисності, але й скільки за неї необхідно заплатити.

Як поводиться споживач? Він купує товари по мірі їх корисності і скільки за неї треба заплатити (аналіз стовпчиків 3, 5)

1Б + 1Б + 1А + 1Б + 1Б + 1А = 4Б + 2А = 10 грн. – комбінація товарів, яка принесе найбільшу корисність. Загальна корисність: 10 + 8 + 24 + 20 + 18 + 16 = 96 од.

Можливі й інші комбінації товарів (щоб потратити 10 грн.), але жодна з них не принесе максимальної корисності.

Перевіримо вибір споживача, враховуючи формулу правила максимізації корисності (гранична корисність 2-ої одиниці товару А – 8 од., ціна – 1 грн.; гранична корисність 4-ої одиниці товару Б – 16 од., ціна 2 грн.):

Отже, це єдина можлива комбінація товарів А і Б, яка максимізує корисність.

Гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку, справи людей, управляє мірою задоволення їхніх потреб. Найбільш проста турбота про власний добробут змушує кожну розсудливу людину дотримуватися суворого порядку щодо задоволення потреб. Тільки легковажна людина може всі запаси своїх грошей витратити на задоволення своїх мало важливих потреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших, соціально значимих, невідкладних потреб.

Питання 3. Рушійною силою суспільного прогресу є інтереси. Економічні інтереси – усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних груп, верств і класів, які знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях і діях щодо їх досягнення. Економічні інтереси:

1. є формою вияву економічних потреб;

2. відображають певний рівень і динаміку задоволення економічних потреб;

3. спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.

Економічні інтереси утворюють складну і динамічну систему і можуть бути класифіковані за різними критеріями:

За суб’єктами: особисті, колективні, суспільні;

За часовою ознакою: поточні, перспективні;

За об’єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні тощо;

За суб’єктами економічних відносин:

• економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

• економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

• економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб у цілому.

Тривалий час укорінився постулат про субодинацію інтересів з виділенням головного, домінуючого і не головних: абсолютизація інтересів держави, їх неправомірне ототожнення з інтересами суспільства, а особистий інтерес розглядався як другорядний, малозначущий. Це привело до викривлення природи і функцій особистого інтересу, а по суті – до знецінення людини, особистості. Такий підхід насаджувався адміністративно-командною системою для якої людина – „гвинтик”, „піщинка”. Таке ранжування інтересів здатне викликати їх протистояння. На цьому важливо наголосити ще у зв’язку з появою іншої крайності, а саме – повна абсолютизація особистого інтересу, приниження і навіть ігнорування всіх інших: пропонується повторити все з точністю навпаки. Субординація інтересів так само не виправдана, як і субординація форм власності і господарювання. Ключем найефективнішої реалізації інтересів є їх координація.

Рушійні сили економічного розвитку – взаємодія потреб та інтересів економічних суб’єктів. На рис.3.1. показаний взаємозв’язок економічних потреб, економічних інтересів і виробництва.

ек. потреби економ. інтерес

мотив,

стимули

ек. діяльність

Рис.3.1. Зв’язок економічних потреб, інтересів, виробництва.

Економічні потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес. Мотиви і стимули – усвідомлені шляхи реалізації економічного інтересу, усвідомлене спонукання. Спонукання економічних суб’єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреб (частково або повного), утворюючи ланцюжок активної діяльності (рис. 3.1.).

Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів і потреб є рушійною соціально-економічного розвитку.

Питання 2. Створення необхідних для задоволення силою потреб благ як правило здійснюється на підприємствах шляхом організації виробництва.

Виробництво – це вплив людини на економічні ресурси з метою надання їм якостей і форм придатних для задоволення потреб. Виробництво завжди суспільний процес. Оскільки люди вступають при цьому у спільну економічну діяльність, а тому виробництво – це процес суспільної праці.

Виробництво передбачає три моменти:

1) праця як доцільна діяльність людини;

2) предмети праці – річ або комплекс речей на які направлена діяльність людей. Їх поділяють на два види: а) що дає природа і перетворюються у сировину (нафта, вугілля тощо); б) матеріали, які піддалися переробці (пряжа, метал, пластмаси та ін.);

3) засоби праці – річ або комплекс речей за допомогою яких впливають на предмети праці. Головна роль у них належить знаряддям праці (машини, верстати). До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, канали тощо.

Предмети і засоби праці у сукупності становлять засоби виробництва. Слід відзначити, що елементи виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно змінюються і вдосконалюються, що вирішальним чином впливає на ефективність виробничого прогресу.

Джерелом будь-якого виробництва є ресурси, які має у розпорядженні суспільство.

Ресурси виробництва – це сукупність природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані у процесі створення різних цінностей.

Групи ресурсів: 1) природні – сили і речовини створені природою, які можна використати у виробництві. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні, відтворювальні і не відтворювальні; 2) матеріальні – створені людиною засоби виробництва; 3) фінансові – грошові кошти, які направляються на організацію виробництва; 4) трудові – населення у працездатному віці.

По мірі переходу від доіндустріального до індустріального і постіндустріального технологічного способу виробництва значення окремих видів ресурсів змінювалось. Так, при доіндустріальному способі виробництва домінуючі були природні ресурси, індустріальному – матеріальні, постіндустріальному – інтелектуальні, інформаційні ресурси.

Загальною ознакою для ресурсів є їх обмеженість, яка обумовлює появу цілого ряду проблем: а) обмеженість ресурсів у кожний даний момент обмежує виробничі можливості; б) потреба у прискоренні науково-технічного прогресу, який дозволяє створювати нові ресурси; в) необхідна економія ресурсів, їх раціональне використання; г) актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання.

Поряд з поняттям „ресурси виробництва” використовують поняття „фактори виробництва”. У чому їх різниця? Ресурси – це ті сили, які можуть бути залучені у виробництво, тобто потенціал. Фактори виробництва – це реально залучені у процес виробництва ресурси, а тому виробництво – це взаємодіюча єдність факторів виробництва.

Фактори виробництва:

Земля – це всі ресурси, які походять від природи і поступають у виробництво або є базою для організації виробництва (площі для сільськогосподарського виробництва, руда, вугілля тощо).

Капітал – створені людиною засоби виробництва і гроші призначені для їх придбання.

Праця – фізична і інтелектуальна діяльність людини, спрямована на виробництво благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалась концепція „людського капіталу”, згідно з якої праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються у тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Підприємницькі здібності – особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо поєднання і ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Прогрес виробництва пов’язаний з формуванням нових факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії його факторів. Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію – систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує злагодженість функціонування всіх його факторів.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів характеризує виробнича функція.

Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що показує залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. В економічній літературі відома виробнича функція Дугласа-Коба, у якій обсяг виробництва залежить від двох факторів – капіталу і праці і записується формулою:

Q = f (L, K),

де Q – обсяг випуску продукції; L – затрати праці; K – затрати капіталу; f – функція.

Досягнення ефективності виробництва , яка визначається через порівняння результатів і витрат, можливо при раціоналізації поєднання факторів виробництва. Це може бути розглянуте у наступних аспектах:

1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність досягається тоді, коли якісні характеристики працівників відповідають стану застосованих засобів виробництва і навпаки.

2. Співвідношення факторів виробництва, яке проявляється у кількісній відповідності. Для кожного даного рівня розвитку економіки існує деяке оптимальне співвідношення між величиною капіталу і кількістю праці, здатної привести його у рух.

3. Взаємозамінність факторів виробництва, оскільки один і той же результати може бути досягнутий при різному співвідношенні факторів виробництва.

Необхідно зрозуміти, що у системі основних факторів виробництва значення людського (праця, підприємницькі здібності) є унікальне. Це пов’язано з тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво завдяки трудовій діяльності людини. Людина є творцем всіх інших факторів виробництва, а її потреби – кінцевою метою виробництва.

Проте, які б зміни не відбувалися у взаємодії факторів виробництва, їх якісно-кількісній зміні суспільство завжди зіштовхується з їх обмеженістю. Отже, якщо обмежені ресурси не дозволяють задовольнити всі потреби, перед людством завжди стоїть проблема вибору.

Питання 3. Економічна теорія людства знає дві форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.

Історично першою формою організації господарської діяльності було натуральне виробництво – це такий тип господарювання, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, тобто для внутрігосподарського споживання.

Соціально-економічна природа натурально господарства найповніше розвивається у його характерних рисах:

- замкнутість виробництва – кожна господарська одиниця є самодостатньою, тобто здійснює всі види робіт для забезпечення себе всім необхідним;

- консерватизм – дуже повільні технічні, технологічні, організаційні зміни, оскільки натуральне господарство базувалось на традиційності форм, методів виробництва, постійному характері продукції тощо;

- слабо виражений поділ праці і відсутність обміну – це проявляється в обмеженості видів діяльності, спеціалізації виробників і безпосереднього зв’язку між виробником і споживачем;

- обмежена мета виробництва – задоволення незначних за обсягом, одноманітних і примітивних за характером потреб.

Натуральне господарство в найбільш чистому вигляді існувало у первісних народів, панівною формою було в усіх докапіталістичних (до ринкових) економічних системах (в Україні практично до скасування кріпосного права). Однак на певному етапі розвитку продуктивних сил виникає нова форма господарства – товарне виробництво.

Товарне виробництво – такий тип організації господарської діяльності, при якому продукт праці призначений не для власного споживання, а для обміну на продукти інших виробників.

Основними рисами товарного господарства є:

- відкритість економічних зв’язків;

- розвинутий поділ праці;

зв'язок між суб’єктами господарювання є опосередкований, тобто через ринок;

- сприйняття нового, оскільки наявність конкуренції стимулює до постійних техніко-організаційних та інших змін;

- наявність обміну, який: виступає як умова поділу праці; забезпечує кооперацію виробництва; дає можливість економічним суб’єктам отримувати необхідні товари; встановлює порядок взаємодії виробника і споживача та ін.