Бесіди про громадянськість

Ми добиваємось того, щоб у кожному первинному ко­лективі, від І до X класу, — в кожній жовтенятській гру­пі, піонерському загоні, комсомольській організації —■» завершувався певний цикл формування ідейно-громадянсь­ких переконань. Пізнання громадянськості на кожному етапі духовного розвитку вихованців є разом з тим новим кроком у розвитку первинного і загальношкільного ко­лективу.

Однією з форм виховання ідейно-громадянських пе­реконань колективу й особистості є у нас бесіди про гро­мадянськість. Починаються вони з першого року навчан­ня і тривають до закінчення середньої школи. Провади­мо їх за певною програмою, що складалася в практиці виховної роботи нашої школи протягом двадцяти років.

Що являють собою ці бесіди, яка їх особливість, на чому грунтується цей засіб виховного впливу?

Щоб було повне уявлення, нагадаймо одну закономір­ність виховання через колектив. Вона полягає ось у чому. У кожного вихованця є сильні й слабкі сторони. Є важко- виховувані діти, підлітки, юнаки й дівчата. Є сердечні рани й виразки в духовному житті людини, порпання в яких на очах у колективу завдає великого болю і не виліковує, а поглиблює хворобу. Людині неприємно й боляче, коли про її вади говорять на людях. Виставляти перед очима колективу недоліки й хвороби особистості — дуже складна справа, яка вимагає великого такту, чуй­ності, високої культури. Впливати через колектив треба тонко й непомітно. І найголовніше — так, щоб особа ба­чила саму себе, відповідно ставилася до себе. Якщо ж я без кінця повторюватиму: «Ти, Іване, нероба, з тебе ні­чого путящого не вийде», то Іванові вже не треба ніяк ставитися до себе, йому треба тільки захищатися. І він всіма силами захищається: сперечається з вихователем, гнівається, озлоблюється, часто чинить наперекір влас­ним бажанням і здоровому глузду.

Культура й мистецтво справжнього виховного впли­ву на особистість полягає в тому, щоб звертатися до вихованця, характеризувати його, говорити з ним, не називаючи його прізвища, не характеризуючи його вчинків, не виносячи на суд колективу його поведінку.

Виховна суть бесід про громадянськість в тому, щоб вони викликали у вихованця бажання бути хорошою, справжньою людиною.

Справжнє виховання включає в себе самовиховання. Виховна сила слова саме в тому й полягає, що вопо про­буджує внутрішні духовні сили людини. В захопленні красою й доблестю громадянства народжується бажання стати морально красивим. Чому ж дуже важливо, щоб це захоплення й це бажання народжувалося у колективі? Тому, що, формуючись у колективі, вони породжують по­чуття глибокої відповідальності, яке впливає на розум, примушує людину шукати шляхів утвердження своєї гро­мадянської гідності.

Мета бесід про громадянськість полягає в тому, щоб донести до учня розуміння величі, духовної краси, геро­їзму, благородства, відданості людини високим ідеалам і па цій основі утвердити почуття самоповаги й великої відповідальності за все, що він робить зараз і що нале­жить йому робити в майбутньому. Бо громадянськість — це насамперед відповідальність, обов'язок — та вища сходинка в духовному житті людини, на якій вона віддає себе служінню ідеалові. Ми добиваємося того, щоб духовними наставниками, вчителями наших вихованців були видатні громадяни нашої Батьківщини і ті кращі сини людства, образ яких для нас є зразком відданого служіння інтересам народу, тобто є ідеалом.

Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, думок, почуттів дітей, підліт­ків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цін­ності, створені, вистраждані протягом століть, з другого— багатство народу, jioro майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство су­спільства — людину, В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі. Визна­чивши, що треба вкласти в юні душі, вихователь замислю­ється над тим, як настроїти своїх вихованців на сприйнят­тя моральних цінностей.

Вкладання в юні душі моральних цінностей нашого народу і всього людства — це відверта, задушевна, сердечна розмова вихователя з вихованцем. Про це ні­коли не слід забувати. Я розповідаю маленьким громадя­нам про піоиера-героя, який кинув у лице фашист­ському офіцерові слова ненависті й презирства, підняв над головою, як прапор, свій піонерський галстук, пішов на розстріл, не зганьбивши своєї честі. Виховує маленьких громадян подвиг піонера-героя, але передаю цю моральну цінність людства моїм вихованцям я. Подвиг оживає, стає плоттю і кров'ю живого народного духу завдяки мо­їм словам, моїм почуттям, моєму ставленню до героїчного. Моя мета — пробудити в душі нелегкого мого вихован­ця Івася особисте ставлення до себе, а саме: прагнення утвердити в самому собі ту моральну красу, про яку я роз­повідаю. Розповідаючи про подвиг піонера героя, я ні на мить не забуваю про те, що мій Івась ?киве в складних умовах: часто бачить у сім'ї зло, неправду, приниження людської гідності. Отже, я не просто повинен уберегти юного громадянина від цього небажаного впливу, а зро­бити його непримиренним до зла. Щоб досягти цієї мети, мені треба, ні словом не нагадуючи про самого Івася й не­легке його життя, вступати саме з ним у задушевну роз­мову, вплинути на хлопчика так, щоб юна душа випрями­лася, бо слово випрямляє душу так само, як гімнастика випрямляє тіло. А для цього вихованець мій і весь колек­тив мусять відчувати мене, жити в атмосфері мого особис­того ставлення до того, про що я розповідаю.

Розповіді про громадянськість я називаю бесідами — і невипадково: хоч говорить тільки вихователь, а вихован­ці, затамувавши подих, слухають, пізнання громадянської краси й*доблесті моїми вихованцями є нашою розмовою. Я закликаю маленьких громадян — і вони відповідають на мої заклики найтоншими порухами душі; я прошу їх замислитись над власною життєвою долею — і вони замислюються; я веду їх тернистим «ляхом, пройденшм героєм до вершини подвигу,^- і вони йдуть разом зі мною, захоплюються й благоговіють, обурюються, дивляться вперше на складні явища життя широко відкритими очи­ма й стискають кулаки від ненависті до ворога. Велика виховна сила бесіди про громадянськість розкривається тоді, коли я, вихователь, і мої маленькі громадяни, не­мовби зливаючись в єдине ціле, разом пізнаємо, відкри­ваємо великий світ громадянськості. Саме тоді, коли, слухаючи мене, Івась бачить, відчуває в мені передусім громадянина-однодумця, він і починає активно стави­тись до самого себе. Громадянськість — це пристрасть людського серця, і донести до юних душ пристрасть бо­ротьби можна лише тоді, коли ти сам постаєш перед сво­їми вихованцями як громадянин.

Для цього мало твердих ідейно-громадянських пере­конань вихователя, його комуністичної партійності. По­трібна педагогічна культура, потрібні спеціальні знання, вплив слова на душу вихованців, потрібне велике мисте­цтво бачити людину, відчувати серцем найтопші порухи її душі. До бесід про громадянськість треба внутрішньо го­тувати себе. Насамперед треба до тонкощів знати те, про що йтиме мова. Оскільки в цих бесідах найчастіше йдеться прожиття, боротьбу, героїчну смерть і безсмертя видат­них борців за перемогу ідеалів революції, про комуніс­тів, героїв Великої Вітчизняної війни — про вищу люд­ську красу і доблесть, треба глибоко знати внутрішнє ба­гатство духовного життя людини. Розповідати про люд­ську красу — це значить передати юним громадянам своє власне захоплення нею.

Величезний виховний сенс має та обставина, що бе­сіда сприймається колективом. Колективний настрій, колективне переживання — це далеко не те саме, що інди­відуальне сприймання думок. Сила впливу мого слова на Івася великою мірою залежатиме від того, як пережива­тимуть мої слова його товариші, який внутрішній голос викличуть вони в кожного, хто буде сидіти поруч з ним« Колективна одухотвореність — сама собою велика вихов­на сила. В цьому душевному стані є своя краса, своя есте­тика. Саме на цю красу переживань я й розраховую, готуючись до бесіди про громадянськість. Коли Івасик побачить одухотвореними своїх товаришів — це означає, що він побачить людську красу, а в світі небагато сил, які б так впливали на душу, як бачення внутрішньої моральної краси людей, з якими ти живеш, повсякденно спілкуєшся.

Готуючись до бесіди про громадянськість, я намага­юсь усіма силами своєї душі збагнути зміст того, про що розповідатиму, глибоко осмислити саму суть громадян­ської краси, доблесті й подвигу, щоб все по-новому пере­жити. Це дуже важливе правило виховання впливу педагога на колектив.

У роки німецько-фашистської окупації в одному із сусідніх наших наддніпрянських сіл сталася героїчна й трагічна подія, в якій особливо виразно розкрилася краса й доблесть громадянськості. Про цю подію я зав­жди розповідаю дітям, вона є ніби нашим першим тра­диційним уроком громадянськості. Край села жила в ма­ленькій хаті жінка з двома дітьми — хлопчиком і дівчин­кою. Чоловік воював на фронті. Одного разу серед ночі до хати постукав радянський солдат. Поранений, він потрапив у полон, тепер втік і просив притулку, щоб че­рез кілька днів переправитись через Дніпро й пробиватись до лінії фронту. Жінка пустила солдата, сховала на горищі, щоб діти не бачили. Вранці прийшли поліцаї разом з фашистським офіцером: хтось доніс, що жінка пе­реховує полоненого. Довго шукали фашисти, та нічого не знайшли: схованка була надійна. Роз лючений офіцер поставив серед двору хлопчика й дівчинку й сказав матері, якщо вона не видасть радянського солдата, він розстрі­ляє дітей. Мати не сказала ні слова. Вона плюнула в очі фашистові. На її очах поліцай убив дітей. Потім розстрі­ляли й матір. Вночі партизани допомогли полоненому переправитись через Дніпро. На високій шовковиці, що росла серед двору, під якою пролилась кров невинних дітей, партизани тієї ж ночі повісили двох поліцаїв.

Цю страшну бувальщину неможливо розповідати з року в рік як заучений урок. Готуючись до бесіди про цю високу й жертовну громадянськість, я щоразу з усе біль­шою силою переживаю біль, страждання й захоплення, подив і благоговіння перед духовною красою жінки, ма­тері, громадянки. Важко знайти слова, щоб передати всю глибину материнського горя. Мені хочеться поділитися своїми думками й почуттями, я з нетерпінням жду рапку: скоріше б прийшли до школи діти, швидше б розповісти їм про те, що переповнює серце, не дає спокійно ні про що більше думати.

Настає ранок. У нас вихідний день, ми йдемо з дітьми до лісу. Там, на узліссі, серед чарівної краси й розпові­даю про подвиг матері. Дитячі серця зворушені, схвильо­вані, захоплені високою, ні з чим не порівнянною силою і благородством материнського горя, материнського героїзму. Діти ще невеликі, їм по сім з половиною років, але до них доходить високий смисл справжньої грома­дянськості. В їхній свідомості утверджується перше справжнє поняття про найвищий людський обов'язок — обов'язок перед Батьківщиною.

Розповідаючи про подвиг матері, про її вірність Віт­чизні, я прагну до того, щоб діти замислились над питан­ням: що є в світі найвище, найдорожче, найрідніше для людини? Ця думка має схвилювати людину вже в роки дитинства. А для цього треба розкривати життя й бороть бу в яскравих образах. Ніщо так не пробуджує щирого бажання бути морально красивим, благородним, вірним високій ідеї, як захоплення цією красою, благородством і вірністю. Захоплення громадянською красою й доблес­тю — це іскра, з якої спалахує вогонь зрілої грома­дянськості, бажання стати справжнім сином своєї Бать­ківщини.

Здатність одухотворюватися моральною красою гро­мадянськості сама собою є винятково цінною духовною якістю, з неї, по суті, починається формування людини в дусі вірності комуністичним ідеям. Почуття належності до радянського народу, до його величі, героїчної істо­рії, відданість інтересам суспільства — все це можна сформувати в людській душі лише тоді, коли вона здат­на захоплюватись високим і благородним. Адже з цих вищих почуттів саме починається бачення людиною са­мої себе, здатність переживати в собі громадянську кра­су й доблесть. Людина, що здатна надихатись високим і благородним, виробляє в собі непримиренність до апо­літичності, байдужості, нетерпимість до морального зла. Якщо ви хочете, щоб вихованець ваш ненавидів тих, хто готує війну проти нашої Батьківщини, хто мріє віднови­ти експлуататорський лад у соціалістичному світі,—змал­ку пробудіть у ньому душевну здатність захоплюватись моральною красою громадянськості, виявляти своє захоплення у відносинах з товаришами, старшими, вира­жати себе як громадянина, одухотвореного високими ідеалами.

Здатність захоплюватись, одухотворюватись громадян­ською красою, доблестю, подвигом відкриває дитячі й юнацькі серця для вашого, вихователю, впливу, для впли­ву словом.

Програма бесід про громадянськість для молодшого шкільного віку та її виконання. В теорії загальношкільного колективу як колективу різновікового ще не досліджено духовне життя його вікових складових частин, особливо молодшого віку. Багатьом директорам шкіл, учителям і вихователям учні початкових класів уявляються як верозуменятка, яким ще зовсім недоступні складні мораль­но-політичні проблеми, яких треба чимось зацікавити. Настане, мовляв, час — донесемо до них складні суспільно- політичні ідеї, а поки що хай собі акуратно чергують у класі, вчаться правильно сидіти за столом у їдальні.

Треба відмовитись від цих спрощених поглядів. Ви­хованці молодшого віку — це найтоиша, найчутливі- ша частина шкільного колективу, і саме від того, як у цій віковій групі розвиваються чутливість, сприйнятли­вість, залежить ідейно-громадянське обличчя всього ко­лективу школи.

Вам, мабуть, доводилося зустрічатися з байдужими підлітками. Вихователь говорить їм про речі, які, зда­валося б, повинні не тільки зворушити, схвилювати, а й вразити, взяти за живе, а тим часом слово ваше немовби й не доходить до їхньої свідомості... На очах у підлітка його ж ровесник допускає аморальний вчинок, буває, й злочин, а він, підліток, немовби й не бачить нічого: мо­ральний бік вчинків людей, що оточують його, не бенте­жить, не тривожить його думок і почуттів. В чому при­чина такого душевного стану особистості? В нездатності захоплюватися красою й благородством громадянськос­ті, в поступовому здерев'янінні, отупінні серця. А де коріння цієї нездатності? В поганій виховній роботі 8 молодшими школярами.

Саме в молодшому віці формується здатність бути виховуваним, точніше, здатність піддаватися виховному впливу педагога. Сила ідейно-громадянських переконань у цьому віці набагато більша порівняно з інтими вплива­ми (сім'я, вулиця та ін.), ніж в отроцтві чи юності. Оду­хотвореність громадянською красою й величчю в молод­шому віці незрівнянно яскравіше виявляється в поведінці особистості й колективу, у взаємовідносинах між чле- рами колективу. Саме тут найсприятливіші умови для формування здатності піддаватись впливові слова пе­дагога, зокрема його бесід про громадянськість.

Ось приклади подвигів, які пробуджують у дітей захоплення громадянською красою, доблестю, величчю, самопожертвуванням, вірністю комуністичним ідеалам.

1. Ктавдія Іллівна Абрамова — комуністка, парти­занка. Була заарештована в м. Ставрополі разом з двома дочками — семирічною Лірою й дванадцятирічною Мар­гаритою. Нелюдськими тортурами фашисти намагалися зломити волю комуністки, штовхнути її на зраду. За ви­дачу партизанських тає иниць ворог обіцяв дарувати жит­тя їй і дочкам. Клавдія Іллівна з гордістю й презирством заявила, що не торгує совістю. її розстріляли разом з дітьми.

2. Невідомий піонер-герой з м. Кременчука. Коли його разом з матір'ю й багатьма іншими невинними людьми повели на розстріл, він під дулами фашистських автома­тів вихопив з-під сорочки червоний галстук і вигукнув* «Смерть фашистам! Хай живе Комуністична партія!»

3. Громадянський подвиг матері Марії — нашої кол­госпниці, чотири сини, чоловік і брат якої загинули на фронтах Великої Вітчизняпої війни, а сама вона після визволення села від фашистських загарбників продала хату і все своє невеличке господарство, передала гроші на танкову колону для Радянської Армії.

4. Януш Корчак — педагог, лікар, національний герой польського народу, вихователь притулку для єврей­ських дітей-сиріт. Під час окупації Варшави фашиста­ми, коли гітлерівці вирішили спалити дітей з притулку Януша Корчака в печах Тремблінки, він відмовився від порятунку, який йому пропонували, і пішов на смерть разом з дітьми.

5. Подвиг Павлика Морозова — вічного ровесника всіх поколінь юних ленінців.

6. Подвиг тонера-героя Віті Коробкова.

7. Подвиг піонерів-героїв —наших земляків-кірово- градців з с. Підлісного Феді Шепеля і Яші Матвієнка. В роки фашистської окупації вони були партизанськими розвідниками. Спіймані гітлерівцями під час виконання бойової операції, піонери перенесли нелюдські тортури, але не видали військової таємниці, їх живими закопали в земно.

8. Подвиг Оксани — простої радянської жінки, нашої землячки. Три її сини мужньо билися з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни, а один син, залишившись на окупованій території, став фашистським прислужником — поліцаєм. Мати принесла додому пістолет, переданий партизанами, і примусила зрадника застрелитись.

9. Клавдія Сергіївна Полянська — комуністка, народна вчителька з м. Красноярська, соратниця Воло­димира Ілліча Леніна, учасниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 64 роки своєї педагогічної роботи виховала понад дві тисячі громадян — людей кількох поколінь. Два її вихованці повторили подвиг Олександра Матросова — закрили своїми тілами кулеме­ти фашистів.

10. Толя Комар, шістнадцятирічний юнак, добро­вільно пішов служити в Радянську Армію і в бою з фашис­тами недалеко від нашого села повторив подвиг Олександ­ра Матросова.

11. Прокопій Нектов — сибірський комбайнер. Тяж­ко поранений на фронті, повернувся додому без обох ніг. Мужня, вольова людина знайшла в собі сили працювати. Прокопій Нектов став за кермо комбайна; за самовідданий труд йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

12. Героїчна праця нашого земляка — колгоспного лісівника Юхима Пилиповича Ірклія. За 30 років робо­ти в колгоспі він виростив двадцять мільйонів саджан­ців дерев, врятував від загибелі триста гектарів чорно­зему, повернув родючість сорока гектарам землі. На своїй присадибній ділянці протягом ЗО років вирощував сад­жанці плодових дерев для людей. Його родичі були віруючими людьми. Перед смертю він заповів, щоб похо­вали його не віруючі, а піонери, з якими він дружив усе своє життя.

13. Никанор Іванович Степанов — народний учитель із села Іванівни нашого району. Під час фашистської оку­пації, коли гітлерівці закрили школу й наказали зни­щити всі книжки, які були в бібліотеці села й у колгосп­ників, він відкрив підпільну школу в себе вдома, навчаючи дітей і підлітків в чотири зміни — від світанку до пізньої ночі. Вчив не тільки читати й писати, а й нена­видіти фашистів, розповідав дітям і підліткам про життя

6 боротьбу В.І. Леніна, про героїчні подвиги комуністів. Двадцять п'ять вихованців з його школи пішли в парти­занський загін. Схоплений гітлерівцями, був засудже­ний до смертної кари; його врятували партизани.

14. Подвиг Ярини — нашої землячки. Під час фаши­стської окупації врятувала від смерті трьох радянських воїнів, дала їм притулок, допомогла переправитися через Дніпро до партизанів.

15. Подвиг комсомольця Юлія Федоровича Чигирина, молодого інженера, який закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Врятувавши від неминучої смерті двох жінок, що переходили залізницю, він заги­нув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Така програма бесід про громадянськість з дітьми молодшого віку. Почесне місце в цій програмі займа­ють бесіди про В. І. Леніна, але вони проводяться ще й в іншому плані. Тому тут не подаємо конкретних тем бесід про Ілліча. З програми видно, що ми доносимо до свідомості й сердець маленьких громадян моральну красу й доблесть пе лише тих, чиї імена відомі всьому радянському народові, а й звичайних громадян нашого села чи району. Таке розкриття громадянськості має вели­ке виховне значення. Ми добиваємось, щоб ідеал вірного служіння народові не був далеким і недосяжним. Ідейно- громадянські переконання формуються під впливом того середовища, в якому живуть діти; щоб осмислити й пе­режити ідею, дитина мусить зрозуміти й серцем відчути дуже важливу істину: ідея живе в реальних людських вчинках, пристрастях, взаємовідносинах.

Якщо Є МОЖЛИВІСТЬ особистого спілкування ді­тей з людьми, що є ідеалом громадянськості, слід вико­ристати її. Але тут, це необхідно мати на увазі всім ви­хователям, потрібні велика обережність, передбачливість, • такт. Аж ніяк не припустиме те «колекціонування знайомств», яким можна назвати намагання окремих вихо­вателів встановити листування своїх вихованців з людь­ми, що стали відомими завдяки своїй громадянській кра­сі й доблесті.

Як виконувати програму бесід про громадянськість для молодшого віку? На нашу думку, доцільно проводи­ти не більше двох таких бесід на чверть. Дуже важливо правильно визначити час і обставини для бесіди. Тут біль­ше ніж в будь-якій іншій сфері виховання неприпустимий

формалізм: прийшов час — треба проводити бесіду. Адже пізнання громадянськості, пізнання розумом і серцем— зовсім не те, що засвоєння уроку. Навіть готуючись до уроків, насичених громадянськими, політичними, моральними ідеями (уроки історії, літератури), досвідче­ний педагог завжди подумає над тим, як духовно підго­товлені вихованці, як вони настроєні на сприймання ідей, Для бесід, що являють собою азбуку ідейної громадянсь­кої, політичної культури, ця духовна підготовленість, духовна настроєність має вирішальне значення. Тут треба уникнути небезпеки перетворення благодатного грому в холостий постріл, чистого вогню — в тління й чадіння.

У практиці своєї роботи я завжди дбав про те, щоб бе­сіду про громадянськість діти слухали з ясним розумом і світлим серцем, щоб не було в колективі і в окремих учнів утоми, роздратованості, гнітючих переживань. Вели­чезного значення надавав я також тому, щоб діти, слу­хаючи бесіду про громадянськість, були чутливі до слова. Багаторічний досвід переконав, що ця чутливість вихо­вується передусім красою. Найкраще розповідати про кра­су й доблесть громадянськості в ті хвилини, коли діти, відпочивши від класних занять, сидять з вами па лісовій галявині або в саду, вслухаються в тишу, в музику бджолиної арфи, милуються життям, його красою. Адже в бесіді про громадянськість майже завжди йдеться про життя й смерть, про героїчну самопожертву в ім'я ви­сокої ідеї. Одухотворення цією ідеєю залежить великою мірою від того, наскільки глибоко людина переживає красу буття.

Щоб слова вчителя про найтонші сфери духовного життя людини дійшли до серця дітей, потрібні такі від­носини між вами й вашими вихованцями, які можна сха­рактеризувати як духовну спільність, взаємне довір'я і відвертість, доброзичливість. Іншими словами, ви, ви­хователь, і ваші вихованці мають бути в ці хвилини один перед одним з взаємно відкритими серцями. Цього не до­сягнеш якимись спеціальними прийомами, до яких мож­на вдатися саме в цей час. Важливою передумовою душев­ної настроєності вихованців на ваші слова є те, щоб ко­жен з членів колективу колись, задовго до цих хвилюю­чих хвилин, відкрився перед вами з якоюсь сердечною таємницею, довірився вам, дістав від вас підтримку й до- помогу. Саме це створює душевну м'якість, чутливість колективу. Раджу всім вихователям, особливо молодим: якщо ви хочете впливати на особистість через колек­тив, якщо хочете, щоб колектив був тонким і чутливим інструментом цього впливу,— ввійдіть у колектив як друг і добрий порадник. Це одна із закономірностей вихов­ного процесу. Колектив — багатогранне переплетіння ду­мок, почуттів, прагнень, інтересів, захонленьїндивідуаль- ностей. Особистість стає тим чутливішою до впливу на неї через колектив, чим тонше, ніжніше, обережніше доторк­нувся вихователь до якоїсь із цих граней, чим більше впев­неності в своїх силах, довір'я, надії виніс вихованець з цього доторкнення.

Перехід до бесіди про громадянськість мас бути не­помітним. Ефективнішим буде вплив ваших слів, якщо вихованці не подумають, що ви вирішили щось їм розпо­вісти спеціально для того, щоб виховувати їх. Я чекаю тієї щасіивої хвилини, коли діти поділяться зі мною чи­мось своїм потаємним, чимось таким, що давно жило в серці, ждало такої ось, як зараз, хвилини, коли серця взаємно відкриті. Вислухавши дороге й потаємне від них, я розповідаю їм про своє дороге й потаємне,— і мою бе­сіду про громадянськість діти сприймають дуже схви­льовано — вихователь, їх старший товариш, відкрився перед ними як людина, як особистість.

Не можна допускати того, щоб бесіда безпосередньо зв'язувалася з якимись вчинками членів колективу, особ­ливо вчинками осудливими, тим більше, щоб у бесіді під­креслювалось: ті, про кого я розповідаю,— хороші, іде­альні люди, а серед вас, на жаль, є люди погані, напри­клад... Це зводить нанівець весь виховний ефект бесіди про громадянськість. Коли вирок виголошено, суду со­вісті вже нічого робити, а справжнє виховання полягає саме в тому, щоб людина думала про себе, оцінювала себе, міряла себе найвищою міркою людського. Хай най­складніша і найтрудніша людська натура під впливом ідеального випрямиться, хай дитина переживе прагнен­ня бути хорошого.

Виховна сила бесіди про громадянськість розкрива­ються тоді, коли пе прагнення переживається й закріп­люється у взаємовідносинах, коли людина активно ви­ражає себе. В зв'язку з цим постає велика виховна проб­лема: діяльність колективу вже в молодшому віці повинна мати громадянську спрямованість. Це спеціальне питання методики, на якому ми зупинимось нижче.

Програма бесід про громадянськість для учнів середньо­го шкільного віку та її виконання. У підлітковому віці ду­ховні й фізичні сили вихованців дають змогу гармонійно поєднувати глибоке осмислення громадянських ідей з такими відносинами в колективі, в яких виявляється ідей­но-громадянська спрямованість їх праці, поведіики, ду­ховного життя. Захоплення красою й доблестю громадян­ськості поєднується в цьому віці з глибоким усвідомлен­ням ролі ідей у власному житті, з оцінкою своїх мораль­них і вольових якостей, з першими практичними планами свого майбутнього. Від цієї органічної єдності залежить дальший розвиток тієї здатності бути виховуваним, про яку йшлося вище. Підліток всіма силами душі прагне ви­разити себе, дати собі відповідь на запитання: хто я? Для чого живу на світі? На що здатний? Але це стає можливим тільки тоді, коли ми, вихователі, допомагаємо йому кра­ще пізнати себе, пильніше вдивлятися в себе. А для цьо­го потрібне світло ідейно-громадянської краси* бесіди з підлітками про громадянськість мають спонукати до самопізнання й самовираження, до глибокого проникнен­ня в суть громадянського служіння народові, в суть не­похитної відданості комуністичним ідеалам.

Підлітки в шкільному колективі — це найчутливі- ший центр ідейного самопізнання, самовираження, само­виховання. Тут уже треба виховувати не тільки здатність бути виховуваним, а й здатність до самовираження, до першого утвердження своєї громадянської гідності в по­ведінці, праці, взаємовідносинах. Програма бесід про гро­мадянськість для підлітків має своєю метою розвивати в юному серці гармонію думки й поведінки. Причому дум­ка, постійно збагачуючись все новими й новими ідеями, яскравими фактами, завжди повинна служити в духов­ному житті підлітків могутнім стимулом, поштовхом до самовираження, бути пильним сторожем совісті. Бесіди про громадянськість з підлітками проводимо на такі теми:

1. Подвиг Олександра Матросова — любов до Батьків­щини, вірність переконанням, героїзм, самопожертвування.

2. Подвиг Зої Космодем'янської — безмежна відда­ність Батьківщині, любов до життя, краса і велич гро­мадянського служіння народові, мужність і героїзм дів­чини, самопожертвування, презирство до ворога.

3. Подвиг невідомого героя. В часи фашистської оку­пації в одному із сіл нашої області гітлерівці скликали на сходку селян і почали говорити їм: Москву взято, Радян­ського Союзу немае, є тільки німецький рейх. З натовпу вийшов юнак (як виявилось потім — червоноармієць, що вилікувався від ран і пробивався до фронту) і кинув в очі фашистам мужні слова: «Брешете, фашисти! Москва жива! Радянський Союз живе й житиме вічно! А вас всіх жде загибель на нашій землі». Фашисти схопили юнака й повісили. Перед смертю він сказав: «Я пішов на смерть в ім'я того, щоб морально підтримати селян, щоб борці не падали духом».

4. Подвиг Матвія Кузьміна, лісника з-під Великих Лук, який v роки Великої Вітчизняної війни, як Іван Су- санін, повів ворожий батальйон у ліс і привів на нашу передову; герой загинув від ворожої кулі, фашистський батальйон було знищено.

5. Іван Лукич Молдавський був тяжко поранений на фронті. Йому ампутували обидві руки й ліву ногу. Муж­ня радянська людина знайшла в собі силу волі поверну­тись до активного трудового життя. Закінчивши сільсько­господарський інститут, І. Л. Молдавський працює агрономом в Одеській області.

6. Трудовий подвиг двічі Героя Соціалістичної Пра­ці Олексія Улєсова, будівельника-електрозварника. За двадцять років своєї роботи він разом з товаришами збу­дував понад сорок великих житлових будинків і брав участь у будівництві чотирьох гідроелектростанцій.

7. Я^иття і праця знатного тваринника, вченого нашої країни — Станіслава Івановича ПІтеймана. Людина, що в юності була наймитом-пастухом і жодного дня не змог­ла вчитися за шкільною партою, стала видатним ученим, доктором наук. С. І. Штейману вдалося вивести нову^ так звану костромську породу корів.

8. Славне трудове життя академіка Василя Яковича Юр'єва, двічі Героя Соціалістичної Праці, кавалера п'яти орденів Леніна. За своє життя В. Я. Юр'єв вивів дев'ят­надцять сортів пшениці. На мільйони тонн збільшилися врожаї колгоспних ланів завдяки праці великого вчено- го-трудівника.

9. Трудовий подвиг Григорія Карловича Кащея — лісничого Юрсовського лісгоспу Московської області. За п'ятдесят вісім років свого життя він посадив три тисячі гектарів лісу. Народ за життя лісничого назвав цей ліс— Кащеевим лісомХ Під такою назвою він нанесений і на карту.

10. Життя і праця випускниці нашої школи Героя Со­ціалістичної Праці Надії Семенівни Шаповал, майстра- слюсаря Крюківського вагонобудівного заводу. Її нази­вають жінкою з золотими руками. В її руках, говорять досвідчені робітники, і інструмент співає, а праця її — це справжня музика, краса людини.

11. Героїчний подвиг Миколи Гастелло — безмежна любов до Радянської Батьківщини, ненависть до ворога, презирство до смерті, прославлення життя, апофеоз муж­ності радянської людини.

12. Подвиг вісімнадцятирічного юнака Костя Єме- льяненка. В боях за визволення нашого села від фашис­тів він грудьми закрив ворожий кулемет, повторивши подвиг Олександра Матросова.

13. Громадянський подвиг Олександра Радіщева — першого російського письменника-революціонера нашої Батьківщини.

14. Безсмертний подвиг російської жінки Єпистинії Федорівни Степанової; вона виховала дев'ять синів — кубанських козаків, які віддали своє життя в боях за сво­боду й незалежність Радянської Батьківщини. Троє з її синів — Герої Радянського Союзу. Материнська любов, материнський біль, материнська самопожертва, безмеж­на патріотична відданість Вітчизні — ось найголовніші риси образу.

15. Життя й героїчне служіння народові Фелікса Едмундовича Дзержинського — комуніста-патріота; лю­бов до Батьківщини і турбота про людину, ненависть і непримиренність до ворогів у боротьбі за щастя на­роду.

16. Героїчне життя й подвиги комуніста Семена Арша- ковича Тер-Петросяна (Камо). Безмежна відданість кому­ністичним ідеалам, сміливість, мужність, любов до життя і презирство до ворогів, вірність своїм переконанням]— ці риси улюбленого героя захоплюють підлітків, утвер­джують в їхніх серцях прагнення стати справжніми синами Вітчизни.

17. Життя й героїчна боротьба комуніста-патріота, національного героя чехословацького народу Юліуса Фучика — вірного друга радянського народу.

18. Життя й подвиг семи братів Черві — італійських патріотів, розстріляних фашистами.

19. Героїчна історія псковського села Красуха. Во­сени 1943 року гітлерівські кати — солдати 18-ї армії Ферча — знищили всіх мирних жителів села за активну участь у партизанській боротьбі. Ті, хто лишився живим, до єдиного загинули в партизанах, на фронтах, немовби куля їх спеціально вибирала. На попелище села нікому було навіть повернутися; поле, поле, поле, горбики мо­гил — все, що залишилось від села.

Які особливості методики бесід про громадянсь­кість з підлітками? Насамперед треба пам'ятати, що слово вихователя тільки за тієї умови доходить до колективу підлітків, коли вихователь — активний член цього колективу, коли в нього з вихованцями багате, повно­кровне, змістовне духовне життя. Я тільки тоді впевне­ний, що моє слово доторкнеться до найтонших струн їх­ніх сердець, коли з кожним із вихованців у мене була щи­ра, задушевна розмова, коли ми взаємно відкрили серця один одному, коли підліток захопився моєю мрією, моїми поглядами, моїм особистим ставленням до ідеалу і виніс з духовного спілкування зі мною певне ставлення до мене— ставлення, в основі якого глибока повага до моїх пере­конань, життєвих принципів і (ще раз повторюю, бо це особливо важливо) до мого уявлення про ідеал. Щоб у вихованців було позитивне ставлення до моїх слів, я повинен утвердити в їхніх душах позитивне ставлення до самого себе.

Бесіда про громадянськість з підлітками — це розмо­ва колективу ідейних однодумців. Важливо, щоб я, ви­хователь, характеризуючи високу красу й доблесть гро­мадянських подвигів і громадянського життя людини, вмів немовби заглянути в юні душі вже тоді, коли тільки доторкнувся до громадянської ідеї, вмів помітити найтон- ші поривання юних сердець. Ось я розповідаю про ліс­ничого, який своїми руками посадив три тисячі гектарів лісу, і цей ліс люди назвали його іменем. Бачу, як в очах підлітків спалахують вогники захоплення.

Найвідповідальніша мить бесіди — захоплення, яке треба перетворити в прагнення. Підкреслюю, що залиши­ти після себе слід на землі — це віковічна мрія справжньої людини. Утверджуйте ж у собі цю мрію, юні друзі! Шу­кайте своє ноле, на якому можна посадити свій ліс!

У бесідах з колективом підлітків треба довести до їх свідомості провідну думку: безмежно люблячи життя, справжня людина бачить щось незрівнянно вище від влас­ного життя. Це честь, слава, гідність, могутність Вітчиз­ни. Чим глибше входить ця думка в серце, оволодіває почуттями підлітків, тим пильніше звертається погляд на самих себе, тим частіше замислюються вони над питан­нями: а який я, для чого живу на світі, що здатний зроби­ти, щоб прославити Вітчизну й цим утвердити свою люд­ську гідність.

Програма бесід про громадянськість для учнів стар­шого шкільного віку та їі виконання. Роки ранньої юнос­ті — від 14—15-річного віку до закінчення школи (17 ро­ків) — дуже важливий етап формування громадянина. Це вік становлення ідейно-громадянської зрілості, утвер­дження переконань і особистих життєвих планів.

Формування ідейної зрілості — ось найголовніша мета всієї виховної роботи школи з колективом старшо­класників. Своїм активним громадянським життям юна­ки й дівчата повинні задавати тон усьому шкільному колективу. Проблема активного громадянського життя старшокласників — одна з найактуальніших проблем, зв'язаних з вихованням колективу.

Останнім часом громадськість тривожить та обстави­на, що певна частина старшокласників байдуже ставить­ся до навчання. Небажання вчитися — це наслідок гро­мадянської незрілості, запізнілої дитячості.

Ми дбаємо про те, щоб активне громадянське життя юнаків і дівчат мало під собою міцну основу ідейно- політичних переконань, стійких особистих поглядів^кож- ного вихованця. Організованість, дисциплінованість шкіль­ного колективу, почуття відповідальності — все це за­лежить від того, якою мірою колектив старшокласників є співдружністю однодумців, наскільки органічно поєд­нується це однодумство з поведінкою, працею, діяльні­стю. Прагнення юнаків і дівчат (як і підлітків) до само­стійності не тільки не применшує, а ще посилює роль сло­ва, поради, настанови, повчання педагога. У роботі з юна­ками й дівчатами важливо, щоб педагог, заглиблюючись у складні ідеї, разом з тим звертався до вихованців без­посередньо, вчив їх жити, застерігав від помилок. Бесіди про громадянськість з учнями середнього й старшого віку повинні викликати у них роздуми про свою долю, про свій життєвий шлях. Ось програма бесід про громадян­ськість у старшому віці.

1. Володимир Ілліч Ленін — великий громадянин нашого народу. Ленінська любов до Батьківщини, відда­ність комуністичній ідеї, вірність переконанням.

2. Олександр Ульянов — гером-патріот; ненависть до самодержавства, любов до народу, вірність переко­нанням.

3. Великий подвиг Марії Олександрівни Ульяновоі— матері Володимира Ілліча Леніна.

4. Сергій Лапо — герой-комуніст; відданість народо­ві й ідеалам комунізму, безстрашність, мужність, непри­миренність до ворога.

5. Героїчний подвиг Михайла Панікако — дев ятна- дцятирічпого юнака з Дніпропетровщини. У бою пі^ Ста- лінградом на юнакові спалахнув одяг (ворожа куля роз­била в його руці пляшку з запалювальною сумішшю); палаючи, мов смолоскип, боєць стрибнув на ворожий танк і, розбивши об нього останню пляшку із запалю­вальною сумішшю, згорів разом з танком.

6. Героїчна смерть 74 льотчиків, що повторили под­виг Миколи Гастелло, і 208 радянських воїнів-піхотин- ців, що своїми грудьми закрили ворожі кулемети. Батьків­щина, життя, смерть, безсмертя.

7. Героїчне життя й смерть Хосрова Рузбеха, іран­ського комуніста. Щоб товариші не подумали, що він зра­див своїм переконанням і схилився перед ворогом, він сам попросив суд засудити його до смертної кари. Под­виг — вершина великої любові до народу й ненависті до ворога.

8. Героїчний подвиг всіх жителів російського села Мотронівки, яких спалили й розстріляли фашистські вбивці 20 травня 1943 року за допомогу партизанам. Ма­совий героїзм радянського народу, непримиренність до ворога, безмежна любов до Батьківщини, воля до пере­моги.

9. Героїчна праця колгоспниці нашого колгоспу Ок­сани Ткаченко, яка протягом тридцяти п'яти років робо­ти на тваринницькій фермі годувала й зодягала своєю працею сотні громадян нашої країни.

10. Подвиг нашого земляка-односельчанина Олек­сія Калюжного, захисника Севастополя. До останнього подиху знищував Олексій Калюжний фашистських загарбників. Перед смергю він власною кров'ю написав клятву-звернення до воїнів — захисників героїчного міста.

11. Подвиг Олексія Бетюка, радянського воїна. Пора­нений, він був схоплений фашистами. Гітлерівці намага­лися вивідати у солдата військові таємниці. Солдат мов­чав. Фашисти відрізали йому вуха й носа, витягли язик і прибили цвяшком до столу, потім, після нелюдських катувань, відрізали язик. Вважаючи Олексія Бетюка мерт­вим, фашисти кинули його тіло в воду. Наші солдати вря­тували життя героя.

12. Подвиг п'ятнадцяти льотчиків Радянської Ар­мії, які, втративши обидві ноги, повернулись на літаки і до кінця війни знищували фашистів.

13. Трудове життя Оксентія Самійловича Винника, колгоспника із села Скеліва Кремгесівського району. За сорок років своєї праці садівником він виростив два міль­йони саджанців яблунь, посадив сад і виростив його на площі сто двадцять гектарів. Він вивів свій сорт яблуні, яку в народі так і назвали — винничанка.

14. Героїчна боротьба, смерть і безсмертя Нікоса Бе- лоянніса — грецького комуніста, національного героя грецького народу.

15. Подвиг шістьох громадян французького міста Ка­ле, увічнений в скульптурі Родена «Громадяни Кале». Вони пішли на смерть, щоб урятувати рідне місто й спів­вітчизників.

16. Подвиг нашого випускника-комсомольця Володи­мира Шевченка, що загинув на цілинних землях, рятую­чи від пожежі техніку.

17. Подвиг Джордано Бруно — вірність переконан­ням, готовність відстоювати їх ціною життя.

18. Подвиг генерала Карбишева; вірність комуністич­ній ідеї й вірність присязі.

Громадянська зрілість старшокласників стає реаль­ністю тільки тоді, коли в роки ранньої юності є міцна ідейно-громадянська основа духовного життя колективу— життя в світі ідей. Роки отроцтва й ранньої юності — це найбурхливіший, емоційно найбагатший період ду­ховного засвоєння моральних цінностей і багатств люд­ства. Життя в світі ідей означає насамперед підхід підліт­ків і юнацтва до кожного життєвого явища, зокрема до своєї поведінки, з найвищою міркою моральності — вмін­ня освітити самого себе світлом вірності й відданості

Батьківщині. Ми вбачаємо дуже важливу виховну мету в тому, щоб кожен юнак, кожна дівчина переживали по­чуття гордості від того, що їх народ, Батьківщина « творці неоціненних моральних багатств, а вони — спад­коємці цих багатств і можуть бути щасливими тількц тоді, коли вони справжні громадяни. Ці переживання «=» неодмінна передумова обов'язку перед колективом.

Програма бесід про громадянськість — не сухий пере­лік тем. Це матеріал про найдорогоцінніші моральні багат­ства, без осмислення й переживання яких неможливе життя в світі ідей. Ідейне життя колективу старшокласників за­лежить від того, хто полонив душу юнака, дівчини, якою міркою міряють вони все, що бачать, пізнають, роблять.

Отроцтво і юність — пора морального, ідейного, гро­мадянського самоутвердження. В цей період людина му­сить сама дати собі відповідь на запитання? як жити? Якою людиною я маю стати? Позитивну відповідь на ці запитання юнак дає тоді, коли громадянський ідеал, який ми прагнемо донести до юних душ нашими бесідами, стає привабливим для колективу і кожної особистості. Мораль­не обличчя молодої людини залежить від того, що їй подобається, чим вона захоплюється, кого їй хочеться наслідувати. Підліткові, юнакові, дівчині хочеться пока­зати себе, хочеться бути в очах навколишніх людей кра­сивим, сильним, мужнім, благородним. Ось тут і набуває виняткової ваги те, щоб привабливим, жаданим стало моральне, благородне, високе, ідеальне. Зробити ідеал привабливим, добитися того, щоб юнака тягло не на гу­лянку, а до книги, щоб голова йшла обертом не від хме­лю, а від роздумів про людське благородство, від пошу­ків відповіді на пекучі запитання* як жити, яким бути — це залежить не тільки від змісту ваших розповідей, а й від уміння розповідати. Ваша розповідь про громадян­ськість мас бути стимулом до роздумів і шукань. Говори­ти про громадянську красу й доблесть з юнацьким колек­тивом треба так, щоб після бесіди кожному захотілося ще більше заглибитися в свої думки, читати, знову й зно­ву осмислювати, пізнавати найвищу мірку ідеального.

На закінчення розділу хочеться звернутися до вихо­вателів: якщо ви бажаєте бути володарями юних душ, якщо прагнете, щоб серця учнів були відкриті до вашого слова,— створіть свою Хрестоматію громадянського ви­ховання.

ФОРМУВАННЯ ВИХОВНОГО ВПЛИВУ КОЛЕКТИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ