14* 419 Комсомольці керують військовими та спортивними іграми, змаганнями, туристськими походами і екскурсія-

ми молодших школярів. У цій діяльності тісно поєдну­ються ідейні й трудові відносини, а відповідальність лю­дини за людину виступає тут з особливою силою. Під час походу, екскурсії, гри, змагання створюються такі обста­вини, в яких кожний учень якнайповніше розкриває себе, показує перед лицем колективу все, що в ньому є хоро­шого й поганого. Виховний смисл відносин в умовах та­кої діяльності полягає в тому, щоб якнайбільше усклад­нювались ці обставини. Вимогливість, дисципліна, від­повідальність у таких об'єднаннях є справжньою твор­чістю колективу, і від того, якою мірою відповідальність і дисципліна є творчістю, залежить виховна сила таких колективів.

У деяких школах нашої республіки в час літніх кані­кул створюються самодіяльно-творчі колективи жовте­нят і піонерів за місцем проживання. Десь у садибі кол­госпника, в тінистому саду щодня збирається ланка смі­ливих і безстрашних слідопитів і дослідників природи. У ланці — сім-вісім, буває дванадцять хлопчиків і дів­чаток. Керує нею семикласник — отакий собі засмаглий па сонці Петрик, закоханий у військові ігри, в цікаві книжки про подорожі й незвичайні пригоди. В саду бать­ків він збудував альтанку для своєї групи відчайдушних. Уранці приходять сюди діти. Купаються в сусідньому ставку, читають цікаву книжку, монтують радіоприймач, ідуть до лісу, граються в партизанів... Для Петрика це не виконання доручення ради дружини. Ні, це справа його душі. Без цього він не зміг би жити.

Кілька таких колективів — і в школі не буде бездо­глядних. Велика педагогічна мудрість потрібна для того, щоб ці колективи створювались ніби непомітно, немовби тільки за бажанням дітей. Скільки сил треба докласти, щоб у дітей виникло таке бажання, щоб сформу­вався колектив, щоб загорівся вогник душі цього колек­тиву — любов до дітей у цього Петрика. Самодіяльність лише тоді й набуває виховної сили, коли вона одухотво- рюється мудрістю педагогічного задуму. Без мудрості вихователя, без незримої присутності його скрізь, де є діти, самодіяльності такій не бути,

ІДЕЙНО-ГРОМАДЯНСЬКА ОСНОВА КОЛЕКТИВУ

Ідейно-громадянське начало духовного життя колективу й особистості

Головним у виховній роботі з колективом є, за нашим твердим переконанням, створення таких умов, щоб про тягом шкільних років молода людина виявляла самостій­ність у думках, почуттях, поведінці, праці, жила відно­синами великого світу комуністичної громадянськості. Серцевиною ж нашої громадянськості є комуністичні ідеали, вірність трудовому народові, готовність віддати свої сили й життя в ім'я Радянської Батьківщини.

Йдеться про ідейно-громадянську основу колективу. Ця основа твориться гармонією двох речей: з одного бо­ку, почуттям особистої честі, ГІДНОСТІ, гордості, усвідомленням величі людини-творця, громадя­нина соціалістичного суспільства; з другого — почут­тям обов'язку, відповідальності за свою працю, поведінку, вчинки, відповідальності за долю суспільства, за благо людей, з якими особистість вступає в складні відносини в процесі праці, духовного життя. Винятково важливу виховну проблему ми вбачаємо в тому, щоб безперервно розвивати в людині самоповагу, уміння доро­жити власною честю, гідністю, строго контролювати свою поведінку, підпорядковувати особисті інтереси су­спільним, формуючи іх на основі прагнення до загаль­ного блага.

Ми працюємо над тим, щоб і слово вчителя, звернене до розуму й серця вихованця, і обставини, створені в ко­лективі, в спільній праці, у взаємовідносинах шкільного колективу з колективами дорослих трудівників,— щоб усе це підносило людину в її власних очах, щоб вона гор­дилася званням громадянина першої в світі соціалістич­ної держави, тим, що є співвітчизником мужніх, прекрас­них душею людей.

Колектив як виховиа сила грунтується на багатстві відносин, серед яких на чільному місці стоять ідейно-гро- мадянські. А багатство відносин залежить від того, в чому вбачає кожен член колективу вищий сенс життя; що для кожної особистості є ідеалом, зразком для на­слідування; як уявляється кожному вища точка мораль­ної гідності, доблесті, краси; як ставиться кожен до ідеалу.

Ідейно-громадянська основа колективу полягає в тому, щоб кожен член його дивився на світ очима грома­дянина, щоб громадянське світосприймання вже з дитячих років стало немовби тим дзеркалом, в якому людина ба­чить себе, оцінює свою поведінку, виявляє ставлення до себе в думках, переживаннях, вчинках, спрямованих на самовиховання, самоутвердження. В активному ставлен­ні кожної особистості до самої себе, в умінні правильно виявити й оцінити свою громадянську суть ми вбачаємо найголовніший критерій виховної сили колективу. Справ­жня майстерність виховання полягає в тому, щоб людина, яку ми виховуємо, у відносинах з іншими людьми, в своїй повсякденній праці, поведінці вбачала виконання грома­дянського обов'язку.

Важливу роль ідейпо-громадянське начало колектив­ного й особистого духовного життя відіграє в такій діяль­ності, як навчання, що для дітей, підлітків і юнацтва є найголовнішою працею, найголовнішими турботами, труд­нощами. Нині, коли суспільство наше стоїть на порозі здійснення загальної середньої освіти, громадськість дуже стурбована гострими, пекучими питаннями: як стимулювати активну, напружену десятирічну розумову працю людини? Як добитися того, щоб дитина не тільки успішно навчалася сьогодні, а й протягом усього життя виховувала, утверджувала в собі невгасиме прагнення до самоосвіти? Як застерегти байдуже ставлення до нав­чання? Ніякі найхитромудріші системи перевірки, кон­тролю, примусу не принесуть бажаних наслідків, якщо в дію не вступить найголовніший стимул — громадян­ський обов'язок.

Кілька років тому класного керівника одного з IX кла­сів нашої школи, директора й завуча стурбувало те, що два юнаки-дев'ятикласники стали байдужими до навчан­ня — не хотіли вчитися. А батьки їхні були прекрас­ними трудівниками на тваринницькій фермі колгоспу.

Щоквартально в колективі ферми підбивалися підсумки соціалістичного змагання. І щоразу батьків наших дев'я­тикласників відзначали як зразкових колгоспників, їх­ні імена заносили на Дошку пошани, вони одержували премії. Порадившись із секретарем парторганізації кол­госпу, ми вирішили: хай наші ледарі разом з батьками своїми щоквартально звітують про свою успішність пе­ред дорослими трудівниками — перед громадськістю. Результат цього виявився разючим. Уже той факт, що виробничу працю в колгоспі і навчання в школі люди по­ставили на один рівень, примусив юнаків глибоко замис­литись над тим, хто вони такі, за рахунок чого живуть і вчаться. Дев'ятикласники зрозуміли: сидіти за партою й спокійно вчитися вони мають можливість лише тому, що на виробництві на кожного з них працює кілька до­рослих трудівників. Двоє наших нероб, коли все це їм пояснили, немовби вперше побачили по-справжньому життя. Світло ідейно-громадянських переконань допо­могло цим учням побачити самих себе очима громадя­нина.

Юнаки зрозуміли, що вони не мають права вчитись як-небудь, що старанне їх навчання, наполегливість у по­доланні труднощів — це їхній громадянський обов'язок.

Це була для нас своєрідна знахідка у виховній роботі. На знахідках, звичайно, метине досягнеш, потрібна нау­ково обгрунтована система, потрібні задум і планомірне його здійснення протягом тривалого часу. Але цінність знахідок полягає в тому, що вони, немов спалах блискав­ки, допомагають побачити багато інших речей, зорієнту­ватися. Ми зрозуміли, що примушувати вчитися старшо­класників треба не прямолінійно, не посиленням засобів примусу й контролю, а різноманітними тонкими спонукан­нями. І серед них на першому місці стоїть формування ідейно-громадянських переконань колективу й особис­тості.

Ідеїто-громадянські переконання не сформуєш епі­зодичними заходами, створенням таких ситуацій, де за­гострюються взаємини між молоддю і старшим поколін­ням, ситуацій, з яких постає з усією очевидністю мораль­на істина про обов'язок молодих поколінь перед старшим. Потрібна тривала система виховного впливу.

У нас склались такі уявлення про вимоги до цього впливу.

Протягом усіх років навчання в школі учню ' слід да­вати не тільки систему знань основ наук. Передусім його треба вчити жити, вчити найважливішої мудрості буття — громадянськості. У знаннях, які ми даємо лю­дині , що переступила поріг школи й буде під нашим ви­ховним впливом до громадянської зрілості, на першому місці мають стояти знання про людину-громадяяина, про велич і благородство тих ідей, які лежать в основі її високих моральних подвигів. Читання книг про грома­дянську доблесть має стати найщасливішими годи­нами життя вихованця, світло справжньої людської краси — краси громадянськості — повинно осявати його шлях і допомагати йому правильно бачити світ очима гро­мадянина.

Наш ідеал — виховання борця-колективіста, борця за високі комуністичні ідеї. Чистота й благородство вчин­ків наших вихованців, їх непримиренність до ворожої ідеології, аполітизму, байдужості, неправди, обману, лінощів, приниження людської гідності — все це зале­жить від того, наскільки одухотворені юнаки й дівчата великим людським благородством — громадянськістю.

Важливо, щоб знання про людину-громадянина сприй­малися розумом і серцем і поєднувалися з насиченим, повноцінним життям. Формування ідейно-громадянських переконань починається з осмислення знань про людину- громадянина, із захоплення її громадянською доблестю. Продовжується і утверджується це формування насампе­ред у взаємовідносинах, громадянському, ідейному спіл­куванні, в діяльності на благо суспільства. Чим багатші ідейно-громадянські відносини в колективі, тим повно­цінніше особисте духовне життя кожного вихованця.