МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ

КОЛЕКТИВУ *

ШКІЛЬНИЙ КОЛЕКТИВ.

ПРИНЦИПИ ЙОГО ВИХОВАННЯ *

Найважливіший період становлення особистості май­бутнього громадянина Країни Рад — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини віді­грає шкільний колектив. Саме він є основним соціаль­ним середовищем, в якому виховуються потреби, роз­криваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі, з його багатогранними відноси­нами, завдяки спільній діяльності його членів забезпечує­ться всебічний розвиток особистості, належна підготов­ка дітей і молоді до виробничої праці, до активної участі в суспільному житті, до оборони Батьківщини.

Шкільному колективу надавали великого значення Н. К. Крупська, С. Т. Шацький, А. С. Макаренко. Вихо­дячи з учення марксизму-леніиізму про виховання, вони всі питання педагогічної теорії і практики розв'язували в світлі підготовки з молодого покоління колективістів.

У іезах доповіді про суспільно-політичне виховання в школі II ступеня Н. К. Крупська писала: «В СРСР вла­да належить трудящим. Вони взяли її для того, щоб пере­будувати все життя на началах соціалізму, тобто колекти­візму. Тов. Ленін головним завданням нашого часу вважав саме перевиховання найширших народних мас у дусі ко­лективізму шляхом кооперування, тобто об'єднання госпо­дарчих зусиль розрізнених виробників.

Суспільно-політичне виховання в школі II ступеня повинно мати на меті виховання з дітей колективістів, тобто людей, які вміють підходити до всякого питання з точки зору цілого, вміють працювати й жити колектив­но, в усьому допомагати один одному»¹.

А. С. Макаренко, який розробив систему виховання дітей у колективі і через колектив, дав наукове визначення поняття «колектив». Він гостро критикував поширене в його час серед педагогів формулювання, дане педоло­гами, за яким під колективом розуміли «групу осіб, що взаємодіють, сукупно реагують на ті чи інші подразнен­ня»¹.

З сарказмом Антон Семенович говорив, що від цього визначення на десять верст тхне біологізмом, що воно, може, придатне для зграї мавп, для колонії поліпів, але аж ніяк не годиться для колективу людей, для людської діяльності, Коли ж його віднести до людей, то під таке по­няття колективу можна підвести все, що завгодно, аж до вуличного патовпу, до п'яних, які побилися, чи до паса­жирів трамвайного вагона. А. С. Макарепко підкреслю­вав, що тілььи соціальну єдність людей, побудовану за со­ціалістичним принципом, можна назвати колективом. Так, ми говоримо про колектив трудящих Харківського тракторного заводу, але ніколи не скажемо «колектив заводів Форда». Можна назвати колективом радянську сім'ю, побудовану на принципі рівноправної участі її членів у суспільній праці, але не може бути колективом купецька сім'я, яку очолює батько-самодур.

А. С. Макаренко приходить до такого розгорнутого визначення-характеристики колективу:

«На нашу думку, колектив с контактна сукупність, заснована на соціалістичному принципі об'єднання.

Щодо окремої особи колектив стверджує суверенітет цілого колективу.

Стверджуючи право окремої особи добровільно пере­бувати в колективі, колектив вимагає від цієї особи, по­ки вона перебуває в ньому, беззаперечного підкорення, як це випливає з суверенітету колективу.

Колектив можливий тільки за умови, що він об'єднує людей на завданнях діяльності, явно корисної для сус­пільства»*

Говорячи про дитячий колектив, А. С. Макаренко за­уважував, що оскільки радянська система виховання є со­ціалістичною, то й наша виховна організація має форму колективу. «Колектив наших вихованців, — наголошує

Антон Семенович,— є не тільки зібрання молоді, це на­самперед осередок соціалістичного суспільства, який має всі особливості, права і обов'язки будь-якого іншого ко­лективу в Радянській країні»¹.

Найбільш відомим у практиці і дослідженим у педа­гогічній теорії є первинний класний колектив.

У цій праці йдеться про загальношкільний, або шкіль­ний, як далі говоритиметься, колектив.

Шкільний колектив — це не тільки учні школи. Він включає в себе також педагогічний персонал. Учнів­ський і педагогічний колектив — окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономір­ності становлення і розвитку. Між ними не можна провес­ти якоїсь різкої грані, вони не відокремлені один від од­ного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкіль­ний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле.

Ми розглядаємо шкільний колектив як вищу, найсклад­нішу форму колективістських взаємовідносин. Шкільний колектив — це школа громадянськості, в якій формуються якості активного учасника комуністичного будівництва, образно кажучи, це те гніздо, з якого молодий птах вилітає в самостійний політ.

У нашій країні немало шкіл, де склалися чудові шкільні колективи. Є велика потреба узагальнити прак­тичний досвід, зробити з нього теоретичні висновки. Тео­ретичне дослідження й узагальнення досвіду з питань методики виховання шкільного колективу має велике практичне значення для керівників шкіл, учителів, ор­ганізаторів позакласної і позашкільної роботи, комсомоль­ських і піонерських працівників, класних керівників тощо. Як добитися того, щоб колектив був визначальною, про­відною виховною силою? В чому полягає зміст колектив­ної діяльності? Як найдоцільніше побудувати організа­ційні й духовні взаємовідносини в колективі? Як забез­печити єдність ідейної і організаційної основ шкільного колективу — спільну діяльність комсомольської та піо­нерської організацій? Як добитися того, щоб десятиклас­ника і першокласника, які є членами шкільного колек­тиву, об'єднували спільні інтереси, спільна діяльність?

Ці та деякі інші питання ми и намагатимемося теоре­тично обгрунтувати і подати практичні поради, яы ба­зуються на тривалому досвіді педагогічного колективу Павлиської середньої школи Кіровоградської області.

Принципи виховання шкільного колективу

Щоб уміло здійснювати педагогічно продумапяй пав- чально-виховний процес у школі, кожному вчителеві, вихователеві, директорові школи, організаторові поза- класної і позашкільної' роботи слід мати чітке уявлення про основні принципи виховання шкільного колективу — ті наукові засади, якими слід керуватися в практичній діяльності.

Багаторічна практика переконує, що основою вихо­вання шкільного колективу є такі принципи.

Комуністична ідейність. У багатогранних відносинах, у праці, в думках шкільний колектив має відображати комуністичні ідеали, жити тим, чим живе наш радянсь­кий народ. У цілях колективу повинпі відбиватися все­народні інтереси. Комуністична ідейність стає рушійною силою колективу тільки при умові єдності, гармонійного злиття діяльності й думки, почуттів, переживань. Ця єд­ність — першоджерело й найважливіший стимул фор­мування стійких ідейних переконань колективу й кожної особистості.

Єдність ідейної та організаційної основ шкільного ко­лективу. Це спільна діяльність комсомольської і піонер­ської організацій, керівна роль партійної організації, комуністів у визначенні змісту й форм роботи шкільного колективу. Виховання шкільного колективу, по суті, по­лягає в тому, що в школі ідейно стійкі, духовно багаті, мудрі життєвим досвідом люди — представники старшо­го покоління, за переконаннями комуністи,— вчать мо­лоде покоління жити. Вчити жити — це найскладніша й найтонша наука. її азбучні істини: знати, що робитиме кожен вихованець не тільки завтра, а й через рік, через п'ять років, знати, що лежить в основі спілкування люди­ни з людиною, які духовні багатства здобуде людина в колективі і принесе в колектив.

Керівна роль педагога-комуніста. Колектив як вихов­на сила існує лише постільки, поскільки є спрямовуюча, керівна мудрість старших товаришів — мудрість, одухо­творена благородними комуністичними ідеями. Колек­тив стає виховною силою лише тоді, коли він як органі­заційна, ідейна, моральна єдність одухотворений мораль­ним багатством, інтелектуальною багатогранністю, жит­тєвою мудрістю, комуністичною волею керівника шко­ли — директора. Не може бути й мови про колектив як виховну силу там, де директор працює в школі рік-два, а потім переходить в іншу школу. Колектив неможливий і там, де низький рівень педагогічної культури, всієї на­вчальної й виховної роботи. Щоб керувати колективом і правильно cnpflvoByBaTH його діяльність, керівник шьо- ли і всі вихователі повинні добре знати психічні, духов­ні, інтелектуальні особливості кожної дитини.

Багатство відносин між учнями і педагогами, між уч­нями, між педагогами. Спільність, багатогранне перепле­тення інтересів вихователів і вихованців, спільне задово­лення духовних потреб, взаємпе збагачення і постійна передача духовних багатств — ось неодмінні риси шкіль­ного колективу. Не забуваймо, що в школі дитина не тіль­ки вчиться. В школі вона живе. Там, де вихователі забува­ють цю істину, навчання стає для школяра важким тяга­рем. Там, де навчання виступає як невід'ємна частина багатогранного духовного життя,— воно для дитини ба­жане й захоплююче. Колектив живе багатим, повноцін­ним духовним життям тоді, коли в ньому є ідейні, громад­ські, інтелектуальні, трудові, естетичні відносини. Повто­рюємо: відносини. Це означає, що сфера спілкування людини з людиною обіймає багатогранність інтересів особистості. Школа мусить, як магніт, притягувати учнів своїм цікавим, змістовним життям. Тільки за цієї vmodh й навчання може притягувати, як магніт.

Яскраво виражена громадянська сфера духовного життя вихованців г вихователів. Учитель і учні повинні зустрі­чатися не тільки в класі: школяр за партою (він добуває знання, відповідає на запитання вчителя, дістає оцінки), педагог — за вчительським столом (він дає знання, ставить запитання учневі, виставляє оцінки). Якщо є тільки ця сфера відносин, то шкільного колективу як виховної сили не може бути. Учитель і учень мають діяти разом і як двоє громадян — лише за цієї умови вони можуть бути в повному розумінні вихователем і вихованцем. Шкі­льне життя має бути таким, щоб у ньому завжди діяла система відповідальності людини за людину, відповідаль­ності людини перед суспільством. Людина — колектив— суспільство — ось та система взаємовідносин, завдяки якій колектив стає силою, що виховує активного громад­ського діяча, дуже чутливого до громадських, суспільних проблем, якого завжди хвилює те, як зростають матері­альні й духовні багатства нашої Вітчизни, чим він може сприяти піднесенню її могутності й слави. Характер­ною ознакою хорошого колективу є те, що завдяки пра­вильно організованим громадянським відносинам особис­тість, людина, відчуває себе віч-на-віч із суспільством, бачить конкретне, наочне виявлення суспільних інтере­сів, проблем і свідомо обирає шлях боротьби за ці інте­реси. Саме така боротьба є громадянською діяльністю, яка створює вищі, особливі взаємовідносини між вихо­вателем і вихованцем — відносини ідейного однодумства, спільників і братів по боротьбі.

Самодіяльність, творчість, ініціатива як особливі грані виявлення різноманітних відносин між членами ко­лективу. Зробимо застереження: самодіяльність — не сти­хія. Без цілеспрямованого й ідейного, педагогічного, бать­ківського керівництва в колективі справжня самодіяль­ність неможлива. Висока ідейність самодіяльності озна­чає, що кожен виховується так, щоб мати в собі ідейне, духовне, моральне, інтелектуальне багатство для впливу на іншого. Разом з тим кожен перебуває під виховним впливом когось іншого — людини, що має достатні ідей­ні, моральні, інтелектуальні багатства, необхідні для того, щоб формувати душу іншої людини, бути взірцем для інших. Тільки за умови, що кожен член колективу є активним учасником процесу виховання, можливі справжні самодіяльність, творчість, ініціатива.

Постійне умноження духовних багатств, особливо ідей­них та інтелектуальних. Це, на нашу думку, взагалі одна з найтонших проблем тієї сфери виховної роботи, де стикаються навчання й виховання.

Багатство думок, переконань залежить, звичайно, від обсягу знань, набутих під час навчання. Але якщо ці ба­гатства вичерпуються тільки тим, про що дізнається учень на уроках і з підручника, то духовний світ його буде не повним. Ідейно збагачується він головним чином в актив­ній громадській діяльності колективу й особистості. Ідей­ний рівень не повинен відставати від рівня освіченості, а навпаки — випереджати його. Такого правила додер­жують у практиці виховної роботи вчителі Павлиської школи.

Отже, важливою умовою виховання шкільного колек­тиву є постійне умноження інтелектуальних багатств. Повнокровне, різноманітне інтелектуальне життя шкіль­ного колективу — важлива ділянка виховної роботи. Від того, що думають вихованці, які інтереси їх хвилю­ють, як утверджується й розвивається потреба в знаннях, яке місце в житті колективу посідають відносини, засно­вані на інтелектуальному спілкуванні, залежить дух шкільного життя, виховна сила колективу. Адже весь смисл шкільпого життя — це, головним чином, думання, формування і утвердження понять і переконань. Постій­но жити розумовим життям, утверджуватися в переко­наннях, виховувати самого себе в дусі поваги до знань — все це вимагає від людини великих зусиль. Досвід пере­конує, що джерелом цих зусиль є інтелектуальне життя колективу, невпинне множення розумових багатств у від­носинах між учнями, між учителями й учнями,— втих відносинах, що виходять за рамки уроків, підручника.

Гармонія високих, благородних інтересів, потреб і ба­жань. Виховна сила шкільного колективу великою мірою залежить від того, які інтереси й духовні потреби вихо­вують у школярів і чи гармонують вони з бажаннями, особливо підлітків і юнаків-старшокласпиків. У класах, гуртках, піонерських загонах і комсомольських органі­заціях треба вести копітку роботу, спрямовану на вихо­вання в учнів інтересів і потреб, необхідних для всебіч­ного розвитку особистості, задоволення яких робить ща­сливими людину і суспільство. Гармонія у вихованні колективу досягається лише за тих умов, коли бажання людини виростають і утверджуються на грунті високомо­ральних, розумових інтересів і потреб. Великої шкоди завдає нашому суспільству те, що в багатьох школах, про­фесійно-технічних училищах, інститутах, молодіжних робітничих колективах порушується гармонія між інте­ресами і потребами, з одного боку, і бажаннями — з дру­гого. Інакше кажучи, * коли формування інтересів і по­треб віддається стихії, коли вони пов'язуються головним чином з розвагами.,Якщо в колективі панує розважальна спрямованість,.духовне життя підлітків, особливо юна­ків і юнок, стає убогим, обмеженим. Древні говорилиі «Якщо хочеш згубити лкдиііу - дай їй все, чого вона хоче»¹. Це справді так. Ми повинні дбати про те, щоб жод­на молода людина не потрапила в тенета цього зла.

Створення і дбайливе збереження традицій, передача їх від покоління до покоління як духовного надбання. Тра­диції, на наш погляд, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок. З маленьких крихіток складаються великі скар­би. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й хо­лодна мудрість потрібні для того, щоб ці скарби пе роз­тринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь, дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями.

Ідейне, інтелектуальне, естетичне багатство взаємо­відносин між шкільним колективом та іншими колектива­ми нашого суспільства. Важливим чинником виховання є згуртованість людей в колектив на основі єдності мети, праці, діяльності, боротьби. У шкільного колективу му­сить бути духовно багатий ідейний однодумець і сорат­ник у боротьбі — колектив трудівників, які беруть без­посередню участь у творенні матеріальних і духовних цін­ностей нашого суспільства, трудівників, для яких праця в ім'я суспільного блага є змістом їхнього життя. Вчити­ся жити, боротись за комунізм молода людина може тіль­ки на прикладі життя й боротьби того трудового колек­тиву, дія членів якого щастя відкривається на ниві боротьби за щастя суспільства.

Емоційне багатство колективного життя. У практич­ній роботі ми добиваємось того, щоб завдяки багатству життя колективу кожний його член переживав найвищу людську радість — радість творення для людей, постій­ного нагромадження внутрішніх духовних багатств, ра­дість усвідомлення, що тебе шанують і поваяїають лю­ди. Важливу умову успішного виховання ми вбачаємо в тому, щоб кожного учня тягло до колективу, щоб колек­тив був сферою вираження самого себе, полем, на якому можна показати себе в усій красі і величі.

Сувора дисципліна і відповідальність особистості за свою працю, поведінку. Однією з граней педагогічної май­стерності є вміння створити в колективі такі взаємовід­носини, щоб кожна людина дорожила честю колективу, розуміла й відчувала, що таке можна, не можна, треба. Ми вважаємо дуже важливим створити такі трудові, то- вариські. творчі обставини в колективі, за яких би люди­на ставила вимоги сама перед собою, відчувала відпові­дальність перед суспільством і на цій основі розуміла відповідальність перед власним сумлінням. Відповідаль­ність перед самим собою, перед власним сумлінням, дис­ципліна совісті формуються на основі відповідальності перед суспільством. Але не можна виховувати так, щоб на кожному кроці свого життя молода людина відчувала опіку з боку колективу. Кінцевою метою виховання є те, щоб комуністична дисциплінованість стала рисою, прита­манною молодій людині завягди, особливо тоді, коли вона залишається наодинці з труднощами, з необхідністю по­долати їх.

Такими принципами керується педколектив Павлись- кої школи у вихованні шкільного колективу.