4. Основні напрямки та школи альтернативної (неортодоксальної) економічної теорії.

Неортодоксальна, або альтернативна економіка – це широкий спектр альтернатив, протиставлених домінуючим в суспільстві економічним ідеям і практикам, тобто теорії, ідеї та економічні школи, що не потрапили в мейнстрім. Необхідність розгляду альтернативних концепцій розвитку економічної науки викликана кризою в усіх сферах життя суспільства. Цей процес торкнувся, насамперед, економічної, політичної, соціальної та екологічної сфери. За визначенням Римського клубу, міжнародної неурядової організації, діяльність якої спрямована на стимулювання вивчення глобальних проблем: «Глобальні проблеми мають комплексний характер, щільно взаімопереплетени один з одним». У цьому процесі, з відомою часткою умовності, можна виділити основні блоки проблем:

1) проблеми, пов'язані з протиріччям між економікою і навколишнім середовищем (система «економіка - природа»);

2) соціальні проблеми, пов'язані з протиріччями всередині суспільства (система «людина - суспільство»;

3) соціально-економічні проблеми («економіка - (суспільство) - людина»).

На думку багатьох прихильників альтернативних економічних теорій сучасний економічний мейнстрім стоїть на засадах індивідуалізму, егоїзму і раціоналізму, [17] розглядаючи рівноважний стан економіки і досконалу конкуренцію, слідуючи в методології формалізму математичних методів, засновуючись при цьому на часто позбавлених здорового глузду припущеннях. [18].

За визначенням А. Худокормова якщо мейнстрім відрізняється консерватизмом і зрушенням досліджень у все більш дрібні і вузькі теми, [18] то альтернативні йому теорії характерні великою кількістю нових розрізнених ідей і відсутністю цілісної і узагальненої наукової картини. На відміну від «пастки уніфікації» мейнстріму неортодоксальні школи страждають від «пастки фрагментації». [17] Однак недостатня розробленість альтернативних напрямків економічної теорії пов'язана з тим, що дані наукові концепції знаходяться в процесі свого становлення, що відкриває нові горизонти для наукових пошуків у даному напрямку.

Виходячи із сучасних тенденцій економічного розвитку та суспільних потреб, розглянемо основні напрями економічної науки на сучасноу етапі розвитку. В даний час до неортодоксальних можна віднести такі школи, як, соціоекономіка, зелена економіка на засадах сталого розвитку, ноосферізм, сільська економіка, поведінкова економіка та інші.

Зелена економіка – напрям в економічній науці, який сформувався в останні два десятиліття, в рамках якої вважається, що економіка є залежним компонентом природного середовища, в межах якої вона існує і є її частиною. Концепція зеленої економіки включає в себе ідеї багатьох інших напрямків в економічній науці та філософії, таких як феміністська економіка, постмодернізм, екологічна економіка, економіка навколишнього середовища, антіглобалістіка, теорія міжнародних відносин та ін. На думку багатьох економістів сучасності для виживання і розвитку людства потрібно перехід до «зеленої економіки».

«Зелена економіка» - це система видів економічної діяльності, пов'язаних з виробництвом, розподілом і споживанням товарів і послуг, які призводять до підвищення добробуту людини в довгостроковій перспективі, при цьому не піддаючи майбутні покоління впливу значних екологічних ризиків або екологічного дефіциту. Таким чином, зелена економіка - це галузі, які створюють і збільшують природний капітал землі або зменшують екологічні загрози та ризики (UNEP).

Теорія зеленої економіки базується на трьох аксіомах:

• неможливо нескінченно розширювати сферу впливу в умовах обмеженості ресурсів;

• неможливо вимагати задоволення нескінченно зростаючих потреб в умовах обмеженості ресурсів;

• все на поверхні Землі є взаємопов'язаним.

Прихильники зеленої економіки критикують неокласичну школу за те, що в її рамках природні та соціальні чинники зазвичай розглядаються як екстерналій; в кращому випадку вони вважаються фіксованими і не аналізуються в динаміці. Серед прихильників зеленої економіки виділяються: М. Букчін, Дж. Джекобс, Р. Карсон, Е. Ф. Шумахер, Р. Костанца, Л. Маргуліс, Д.Кортен, Б. Фаллер, Х. Делі, Д. Мідоус, П. Хоук, А. Тверскі та ін Прихильниками зеленої економіки з 2006 р. публікується International Journal of Green Economics; створено науковий Інститут зеленої економіки.

Зелені економісти вважають економічне зростання непорозумінням, тому що воно суперечить першій аксіомі. «Ростізм» (Growthism), вважають прихильники зеленої економіки, порушує діяльність екосистеми. «Якщо традиційна економіка поєднує працю, технології та ресурси, щоб виробляти товари кінцевого користування та відходи, то зелена економіка повинна повертати відходи назад у виробничий цикл, завдаючи мінімальної шкоди природі» (Паван Сухдєв, Deutche Bank).

Велику роль у просуванні концепції «зеленої економіки» в життя внесла Економічна та Соціальна Комісії для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), членами якої з країн пострадянського простору є Вірменія, Азербайджан, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджкістан, Узбекистан і Туркменістан. З ініціативи ЕСКАТО у 2005 р. була прийнята стратегія «зеленого» зростання, яка спочатку включала чотири пріоритетні напрями:

• раціональні моделі споживання та виробництва;

• «озеленення» підприємств та ринків;

• стійка інфраструктура

• «зелена» податкова та бюджетна реформи.

Згодом були додані ще два напрями - інвестування в природний капітал і показники екологічної ефективності.

У рішеннях багатьох важливих зустрічей високого рівня звучать заклики перейти до «зеленої економіки». Наприклад, у Декларації про екологічно чисте зростання, прийнятої Організацією економічного співробітництва та розвитку в червні 2009 р., міністри висловили рішучість нарощувати свої зусилля щодо подальшої реалізації стратегій «зеленого» зростання і заохочувати «зелені» інвестиції, стійке регулювання природних ресурсів, а також впроваджувати «реформи внутрішньої політики, націлені на попередження або ліквідацію екологічно шкідливих видів політики, які можуть перешкоджати «зеленому» зростанню.

Програма розвитку ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) в 2008 р. виступила з Ініціативою з «зеленої економіки», метою якої є використання історичної можливості в даний час сформувати економіку завтрашнього дня. Паван Шахдев, високопоставлений співробітник "Deutsche Bank", сказав: «Незабаром інвестиції поллються назад в глобальну економіку - питання в тому, чи будуть вони направлені в старі, видобувні галузі короткострокової економіки вчорашнього дня або в нові зелені галузі економіки, які займуться вирішенням різних проблем , при цьому створюючи багато економічних можливостей як для бідних, так і для багатих в рівній мірі ».  

Політика «зеленої економіки» заснована на трьох головних принципах: 

- Оцінка і висунення на перший план природних послуг на національному та міжнародному рівнях;

- Забезпечення зайнятості населення за рахунок створення «зелених» робочих місць і розробки відповідної політики;

- Використання ринкових механізмів для досягнення сталого розвитку.

Зауважимо, що головний принцип сталого розвитку сформульовано ще в 1992 року на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Конференція проголосила необхідність переходу до сталого збалансованого розвитку у зв'язку з руйнівним впливом існуючого типу господарювання, заснованого на пограбуванні усього світу розвиненими країнами. Главами держав 179 країн світу був прийнятий «Порядок денний на XXI століття», який являє собою найбільше досягнення в плані забезпечення комплексного розгляду екологічних, економічних і соціальних проблем на основі єдиної стратегії.

На Конференції ООН зі сталого розвитку, яка пройшла на вищому рівні в Бразилії в 2012 р. («Ріо +20»), одна з двох центральних тем конференції - «зелена економіка в контексті сталого розвитку та викорінення злиднів». При цьому потрібні додаткові дослідження та дискусії, щоб визначити, яким чином «зелена» економіка сприятиме прискоренню процесу переходу до сталого розвитку.

Виходячи із загальної постановки проблеми переходу до зеленої економіки на прнципах сталого розвитку, необхідно прояснити сутність даної категорії. Визначення сталого розвитку, було вперше запропоновано Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку (WCED), відомої по імені голови Гру Харлем Брундтланд. Комісія була створена в 1983 році внаслідок зростаючої уваги до проблеми швидкого погіршення стану навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, і необхідності нейтралізувати наслідки погіршення економічного і соціального розвитку. Запропоноване комісією визначення, прийнято як найменш спірне з усіх, однак, воно скоріше відображає стратегічну мету, ніж вказує конкретний шлях для практичних дій. Не дивно, що багато авторів пропонують своє бачення питання. [6].

Таким чином, сталий розвиток - це розвиток, при якому нинішні покоління задовольняють свої потреби, при цьому, не ставлячи під загрозу, можливість задовольняти свої потреби майбутні покоління ». Іншими словами, це можна сформулювати як: «справедливе задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь в усіх галузях людської діяльності на тлі гармонійного ставлення до навколишнього середовища».

Якщо умовно математично висловити загальноприйняте методологічне розуміння сталого розвитку як системного процесу, то в спрощеному вигляді має місце бути наступна формула: 

Y = A + B + C

де умовно: 

Y - інтегральний показник сталого розвитку 

A - економічний компонент сталого розвитку 

B - соціальний компонент сталого розвитку 

C - екологічний компонент сталого розвитку.

Важливою віхою в розробці теорії глобальної «стійкості» стала публікація доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку «Наше спільне майбутнє» (1987), після чого термін "сталий розвиток" отримав широке поширення і з'явилася нова триєдина концепція сталого розвитку [19]., яка в найбільш загальному вигляді являє собою єдність наступних елементів (рис.1.3):

У концепції сталого розвитку об'єднані три основні аспекти: економічний, соціальний та екологічний, що передбачає розробку заходів щодо підвищення якості життя нинішнього і наступних поколінь. З цією метою необхідна комплексна оцінка всіх сфер, що дозволяє врахувати взаємодію: соціальної та екологічної сфери, яке визначає припустимий розвиток суспільства; соціальної та економічної сфери – створює передумови для справедливого розвитку; економічної та екологічної сфери – забезпечує життєздатний розвиток нинішніх і наступних поколінь планети Земля.

Припустимий стан		Справедливий стан
	Сталий розвиток
	Життєздатний стан

Рис. 1.3 Сталий розвиток та його індикатори [19]

Для переходу до «зеленої економіки» на принципах стійкості пропонується широкий спектр інструментів:  

• Соціальні стратегії, які покликані забезпечити узгодження між цілями в соціальній області та існуючими або запропонованими економічними стратегіями.

• Політика державних закупівель, яка заохочує виробництво екологічної продукції і використання відповідних принципам сталого розвитку методів виробництва.

• Реформування систем «екологічного» оподаткування, яка передбачає зміщення акценту з податку на робочу силу на податки на забруднення. 

• Зростання державних інвестицій на принципах сталого розвитку (включаючи громадський транспорт, поновлювані джерела енергії, будівництво енергоефективних будівель) в природний капітал для відновлення, підтримки і збільшення його обсягів. 

• Цільова державна підтримка досліджень і розробок, пов'язаних із створенням екологічно чистих технологій.

• Відповідне принципам сталого розвитку ціноутворення, включаючи відмову від неефективних субсидій, оцінку природних ресурсів у грошовому вираженні і введення податків на ті види діяльності, які шкодять довкіллю.

Ноосферна теоретична економія, «ноосферизм» - це не тільки нова модель буття, социоприродного гомеостазу, а й нова філософія, нова наукова картина світу, яка зумовлює формування нового світогляду людини в усіх сферах життя. У цій філософії розуміння природи, як самовідновлюваної структури, розуміння буття людини і Буття взагалі, стає найважливішим онтологічною підставою. За визначенням провідних вчених сучасності «Росія з поїзда соціалізму, який прямував до майбутнього, до розкриття творчості людини та її покликання, пересіла в поїзд капіталізму, який котиться в прірву екологічного самознищення людства. Бути Росії в XXI столітті - означає знову підняти прапор соціалізму, але в новій ноосферній якості. І політична економія на цьому шляху ще повинна сказати своє слово.»

Дмитро Іванович Менделєєв, крім всесвітньо відомого, епохального відкриття у вигляді періодичної таблиці хімічних елементів залишив після себе ще духовний заповіт у вигляді «Заповітних думок», написаних в 1903-1904гг. Він писав: «Свобода для праці (а не від праці) становить велике благо. Для тих, хто праці та обов’язку не ставить на належну висоту, хто їх необхідність мало розуміє і не високо цінує, для тих свободи не існує і тільки лодирнічество збільшить. Росія, взята в цілому, як вважає вчений, доросла до вимоги свободи, але тільки у вигляді з'єднаної з працею і виконанням обов'язку. Види і форми свободи узаконити легко прямо статтями, а треба ще чимало попрацювати мізками в Державній думі, щоб законами заохотити працю і викликати пориви мужності перед Батьківщиною».

Як актуально звучать ці думки Титану Епохи Російського Відродження Д.І.Менделеєва сьогодні, на тлі ліберальної свободи та ліберальної ринково-капіталістичної економіки, в просторі якої принижується гідність праці, творчості, в тому числі наукової і на ниві освіти і виховання.

У XX столітті насамперед працями російських вчених і мислителів були закладені перші камені у фундамент нової ноосферної концепції. Найяскравіший представник вітчизняної та світової геологічної науки Володимир Іванович Вернадський розвинув вчення про ноосферу. Однією з головних ідей, яка лежить в основі вчення про ноосферу, є ідея про те, що людина є самодостатньою живою істотою тільки за умови гармонійної взаємодії з природою, у зв’язку з тим, що вона існує всередині природи і є частиною її. Але, як зазначує вчений, не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок: «Людство, взяте в цілому, є потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею, стає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є «ноосфера» [10].

За визначенням Субетто А. І., доктора економічних наук та Віце-Президента Петровської Академії наук і мистецтв, в сучасних умовах зростання капіталократіі, ринково-капіталістичного розуму виникає необхідність переходу людства до Ноосферизму або Ноосферного Соціалізму, і як наслідок - до ноосферної економіки та ноосферної теоретичної економії, в структурі якої розрізняють ноосферную політекономію, ноосферную соціальну економію. (Рис. 1.4)

Рис. 1.4 Ноосферна концепція економічної науки та її складові

Як ми бачимо, ноосферизм – це наступна ступінь розвитку людської спільноти на засадах сталого розвитку. Саме в структурі ноосфери сталий розвиток є одним з орієнтирів, маяків економічного розвитку людської спільноти. У цьому процесі саме розумна людська діяльність, запускає всі елементи сталого розвитку і приводить їх у стан рівноваги на всіх рівнях – соціальному, економічному, екологічному.

У свій час В.Т. Пуляєв поставив питання про формування еколого-економічних систем. Він пише: «Рух людини від біосфери до ноосфери відбувається через соціосферу в економічному просторі, особливу область світового космічного буття, оформлену в конкретні спільноти людей ... Без об'єднання наукових, економічних, духовно-моральних зусиль усіх землян, без організації і гуманізації всіх людей, без активності всіх соціумів ноосфера не може сформуватися... Це «об'єднання» покликане виконати Ноосферізм».

В.Т.Пуляев назвав «екологію людини» «наукою про порятунок життя на Землі». Тим більше, я відношу цю характеристику до Ноосферізму як меганауке, якщо слідувати змісту цього поняття у Б.Г.Кузнецова. Зазначимо, що теоретична економія – це серцевина економічної науки, її теоретичне ядро, її філософія. Вона в собі діалектично знімає попередній розвиток політичної економії яка перетворюється в соціальну економію. «Діалектично знімає» - означає, що, зберігаючи в собі головні теоретичні досягнення політичної економії та соціальної економії, яка йде їй на зміну (про необхідність соціальної економії вперше заявив у своїх працях Н.Д.Кондратьев, її успішно розвиває доктор економічних і філософських наук, професор В.Я.Ельмеев), теоретична економія розширює свій предмет дослідження з урахуванням діючого «імперативу виживання» людства в XXI столітті у формі переходу до керованої соціоприродним еволюції на базі громадського інтелекту та освітнього товариства, тобто ноосферної еволюції, пов'язаної зі становленням «епохи Ноосферізма» [20, 21].

За визначенням А.І. Субетто на сучасному етапі економічна наука стоїть перед початком нової парадигмальної революції, пов'язаної з переходом до ноосферної парадигми синтезу економічної науки, результатом якого має стати поява ноосферної економіки, як частини науково-світоглядної системи Ноосферізма і як нової економічної практики, які забезпечують встановлення на Землі ноосферних форм господарювання людства. Наслідком цих процесів стане перехід до ноосферно-господарського споживання природних ресурсів, яка зберігає Біосферу як вітальний базис буття людства на Землі.

Ю.М.Осіпов підкреслює, що «дійсний екологізм передбачає подолання економіки, що означає, звичайно, не повне її знищення, а зняття її панування» [22, с.518]. Але щоб підійти до розуміння цього імперативу, зверненого до економічного наукового співтовариства Україні та світу, необхідно зрозуміти, що ж з нами, з людством, відбувається на початку XXI століття. А. І. Субетто зазначає, що світ вступив у «Епоху Великого Еволюційного перелому», який означає собою зміну Парадигм Історії: перехід від Стихійної, ринкової історії на базі домінування дії Закону Конкуренції, - до Історії Керованої, на базі громадського інтелекту і освітнього товариства. В умовах Керованої Історії домінує Закон Кооперації, в новій якості самого управління, а саме - як керованої соціоприродною (ноосферою) еволюцією на засадах сталого розвитку.

Слід зазначити, що досягнення сталого розвитку всіх елементів економічної системи можливе тільки в процесі природосообразной економічної діяльності, джерелом якої є природозгідне економічне мислення. У цьому процесі одну з ключових позицій займає освіта, в надрах якого формуються образи, ідеї, формується мислення та визначаються шляхи подальшого розвитку людини, і як наслідок - суспільства в цілому. Саме ноосферна освіта надає можливість сформувати природозгідне економічне мислення, що в кінцевому підсумку призводить до стійкого розвитку економічної системи в цілому і всіх її елементів.

Соціоекономіка – це напрям економічної науки, заснований Амітаем Етционі, розвивається паралельно з економічною соціологією, в основному спираючись на критику неокласичного підходу. Етционі не заперечує неокласичну парадигму, але намагається синтезувати їх. Соціоекономіка, як наукова дисципліна, що синтезує ідеї та результати всіх соціальних наук, вивчає різні аспекти економічної поведінки людей і базується на свободі вибору [23]. Будучи міжгалузевою дисципліною, соціоекономіка ще не визначилася як повноправна наукова галузь. Однак ті питання, які розглядає дана концепція є актуальними і перспективними. При цьому акцентується увага на тому, що з метою ефективного функціонування економіки економічну систему необхідно розглядати як систему зв'язків економічної, політичної та духовної сфер суспільства і людини.

При цій взаємодії виділяють соціально-економічні відносини, соціально-політичні відносини та соціально-духовні відносини.

Соціально-економічні відносини - це відносини з приводу відтворення людини як суб'єкта економічного життя.

Соціально-політичні відносини - відносини з приводу відтворення людини як суб'єкта політичного життя.

Соціально-духовні відносини - відносини з приводу відтворення людини як суб'єкта духовної життя.

Предмет соціоекономіки - процес відтворення людини як учасника економічного життя в єдності його функцій як виробника, споживача і суб'єкта вільного часу на етапі постіндустріального (інформаційного) суспільства [23]. Мета соціоекономіки - розкриття закономірностей відтворення та розробка механізмів управління вищеназваними процесами на рівні суспільства, регіону, галузі, підприємства, окремої сім'ї, особистості.

Специфічні риси соціоекономіки:

1. Зміна ролі людини в системі трудової діяльності.

2. Зміна співвідношення між фізичною та інтелектуальною складовою.

3. Тісна інтеграція іпостасей людини як виробника, споживача і суб'єкта вільного часу.

4. Принципово інше співвідношення функцій держави, організатора виробничого процесу, інститутів громадянського суспільства, сім'ї та особистості в процесі відтворення людини.

Питаннями соціоекономіки займалися А. Етционі, М. Матвєєв, А. Шулус, М. Шабанова. Відсутність сумісних концептуальних визначень, які об'єднують дві науки - економічну теорію і соціологію, на яких може базуватися соціоекономічна концепція, є тим предметом дослідження, який, визначає місце соціоекономіки в системі суспільних наук. До основних категорій соціоекономіки відносять «соціо-економічний людина» і «соціоекономічних час-простір».

Екосоціалізм - концепція, згідно з якою соціально справедливе суспільство можна побудувати тільки за умов відмови від тих моделей економічного розвитку, які завдають шкоди природі. Екосоціалізм - ідеологія об'єднання теорій марксизму, соціалізму, екологічної політики та альтер-глобалізації. Екосоціалісти, як правило, вважають, що розширення капіталістичної системи є причиною соціальних проблем, убогості і деградації навколишнього середовища в умовах глобалізації та імперіалізму, під керівництвом авторитарних держав, а також транснаціональних корпорацій. Вони виступають проти капіталізму, приділяючи особливу увагу суспільній власності на засоби виробництва, вільно асоційованих виробників. У 2011 у Вільному марксистському видавництві вийшла збірка "Екосоціалістичний маніфест", який вперше зібрав російською мовою ряд текстів, присвячених проблемам екології та антикапіталістичному шляху виходу з екологічної кризи.

Також існує альтернативна капіталізму та соціалізму - систематизована теорія сільської економіки А. Чаянова. На думку вченого необхідність виникнення даного напрямку економічної науки пов'язано з тим, що «селянське господарство протистоїть у всій своїй нікчемності і слабкості запеклому натиску потужних капіталістичних підприємств, які отримують свої прибутки за рахунок недоплати за продукти селянської праці та переплати за купівлю селянами товарів.

Він акцентує увагу на тому, що «перед нами звичайна картина глибокого захоплення селянських мас торговим капіталом і справжній бойовий соціально-економічний фронт боротьби за рівень оплати селянської праці». Тому для селянських господарств, набуває виняткового значення єдино надійний вихід з положення – можливість шляхом кооперування багатьох тисяч господарств створити свої селянські спеціальні могутні організації, які організовують грошовий бюджет селянства за допомогою створення своїх – селянством обслуговуючих і селянством керованих найбільших торговельних апаратів ».

Сільська економіка являє собою конкретизацію та поглиблення основ загальної економічної теорії і прикладних дисциплін стосовно найважливішого сектору економіки – сільської економіки. При цьому розглядається особлива роль і значення сільського господарства в національній економіці, у формуванні продовольчих фондів та забезпеченні національної продовольчої безпеки. Вивчаються особливості сільськогосподарського виробництва та їх вплив на структуру сільської економіки, на специфіку функціонування агропродовольчих ринків.

Розкриваються особливості функціонування, роль і перспективи розвитку різних форм виробництва і підприємництва в сільській економіці країн. Аналізуються особливості реалізації та маркетингу сільськогосподарської продукції та продовольства залежно від форм виробництва, видів продукції. Аналізуються фінансові умови підприємництва в сільській місцевості, фінансовий стан аграрного сектору, розглядається система сільського кредитування, оподаткування, страхування.

Поведінкова економічна теорія – ця область економічної теорії пов'язана з вивченням поведінки господарюючих суб'ектів в економічній системі. У її структурі виділяють теорію поведінкових фінансів, яка вивчає вплив соціальних, емоційних факторів на прийняття економічних рішень окремими особами та установами, та визначення наслідків цього впливу на ринкові змінні (ціни, прибуток, розміщення ресурсів). Основним об'єктом вивчення поведінкової економіки є кордони раціональності економічних агентів. Поведінкові моделі, досліджувані в поведінковій економіці, найчастіше поєднують досягнення психології з неокласичної економічної теорією, охоплюючи цілий ряд концепцій, методів і областей дослідження. Фахівці з поведінкової економіки аналізують не тільки ринкові явища, а й процесами колективного вибору, які також містять елементи когнітивних помилок і егоїзму при прийнятті рішень економічними агентами.

Основоположник поведінкової економічної теорії, лауреат Нобелівської премії з економіки 2002 року «за застосування психологічної методики в економічній науці» Даніель Канеман. Зазначимо, що спроби врахувати псіхолгіческій аспект в поведінці економічних агентів робилися вже давно. На початку свого розвитку економічна наука була тісно пов'язана з психологією. Так, наприклад, Адам Сміт у своїй «Теорії моральних почуттів» пропонував психологічне пояснення поведінки індивіда, описуючи такі поняття, як «чесність» і «справедливість», також теорія корисності І. Бентама має під собою психологічну основу. Однак з розвитком неокласичної економічної теорії економісти взяли за зразок розвитку методологію природничих наук, коли поведінка об'єкта (у даному випадку економічна поведінка) виводиться з якихось заздалегідь встановлених передумов про природу людини. Йдеться про концепцію «економічної людини» (REMM), яка зумовлює людську поведінку як повністю раціональну.

Практично паралельно з виникненням даної концепції вона піддалася сильній критиці. Пізніше багато авторитетних прихильники неокласичної економічної теорії (Ф. Еджуорт, В. Парето, І. Фішер) використовували більш складні з точки зору психології концепції.

У теорії поведінкових фінансів і поведінкової економіки основними є три напрямки:

Евристика: люди часто приймають рішення виходячи з практичного правила, не обов'язково логічного.

Фрейм: смислова рамка, яка використовується людиною для розуміння чого-небудь, і дії в рамках цього розуміння.

Ринкова неефективність: помилки прийняття рішень на ринку, які проявляються у встановленні невірної ціни, нераціональному прийнятті рішень, аномаліях розрахунку прибутку. Річард Талер, зокрема, описав особливі ринкові аномалії з точки зору поведінкової економіки.

У теорії поведінкових фінансів, для пояснення волотильність ринку цінних паперів, Барберіс Шліфер Вишні та Деніель Хіршліфер і Субраманіам (1998), розробили моделі, засновані на екстраполяції і зайвій самовпевненості суб'єктів господарювання. Моделі припускають, що всім агентам притаманні помилки або упередження однакового роду, таким чином, при агрегуванні на рівні ринку вони не зникають. Це може бути свідченням того, що більша частка агентів реагує на один і той же сигнал (наприклад, думка аналітика) або мають одні і ті ж упередження. У більш загальному сенсі, когнітивні спотворення в сукупності можуть чинити серйозний вплив при соціальному зараженні ідеями та емоціями (що викликає колективну ейфорію або страх), що веде до феномену стадної поведінки або мислення.

Поведінкова економіка та поведінкові фінанси грунтуються в рівній мірі на соціальній психології великих груп і на індивідуальній психології індивіда. У деяких поведінкових моделях невелика група здатна чинити істотний вплив на весь ринок у цілому. Моделі в поведінковій економіці, як правило, досліджують певні ринкові аномалії і модифікують стандартні моделі неокласичної економічної теорії, описуючи приймаючих рішення осіб які використовують евристику (галузь знання, що вивчає творче, неусвідомлене мислення людини) і схильних до впливу фреймів (англ. frame - кадр, рамка). До обмежень у поведінковій економіці відносять: боязнь втрати, розчарування, упередження статусу-кво, помилка гравця, егоїстична упередженість, грошова ілюзія та ін..

При цьому учасники ринку у своїх рішеннях орієнтуються на: міжчасове споживання, перевагу поточного споживання, імпульсне інвестування, жадібність і страх, стадну поведінку та ін.. У цілому, економісти не виходять за рамки неокласичної економічної теорії, хоча стандартне припущення про раціональне поведінці часто піддається сумніву.

Центральним у дослідженнях поведінкових фінансів є питання «Чому учасники ринкових відносин систематично роблять помилки?» Ці помилки впливають на ціни і прибуток, що призводить до неефективності ринку. Крім того, поведінкові фінанси розглядають, як інші учасники ринкових відносин намагаються виграти на неефективності. Основними причинами неефективності є:

По-перше, зайва і недостатня реакція на інформацію, задану ринкові тенденції (у виняткових випадках - економічний міхур і біржовий крах).

По-друге, обмежене увагу інвесторів, черезмерная самовпевненість, надмірний оптимізм, стадний інстинкт і шумова торгівля.

По-третє, ключовим питанням є асиметрія між рішенням накопичувати і зберігати ресурси, відомим як парадокс «синиця в руці», і боязню втрати, небажанням розлучатися з цінним майном.

У структурі даної школи виділяють поведінкову теорію ігор, як інструмент у процесі впливу на економічну ситуацію. Поведінкова теорії ігор, яка активно розвивається з 1980 р. - це напрям, який займається адаптацією теоретико-ігрових ситуацій до експериментального дизайну. Вона вивчає, як реальні люди поводяться в ситуації прийняття стратегічного рішення, коли успіх індивіда залежить від рішень інших учасників гри. Даний напрямок досліджень концентрує увагу на трьох напрямках - математичні теорії, які пояснюють соціальну взаємодію людей при торгах та встановленні довіри між ними; обмеження стратегічної поведінки і когнітивні помилки і можливості обліку кроків суперників; модифікація стратегій у процесі навчання людей на практиці. Галузі вивчення включають стратегічні рішення про купівлю-продаж, блеф в азартних іграх, страйки, громадські домовленості і створення колективних благ, гонка патентів, створення репутації та інші. Найбільш відомими вченими, які працюють в області поведінкової теорії ігор, є Колін Камерер - Каліфорнійський інститут технології, Вінсент Кроуфорд - Університет Каліфорнії, Герберт Гінтіс - Університет Массачусетса.