4. Економічна характеристика витрат обігу в торгівлі.

Витратами обігу називаються виражені в грошовій формі витрати живої і матеріалізованої праці з планомірного доведення і реалізації товарів споживачам. Вони включають витрати на оплату праці працівників торгівлі, транспортування, зберігання, упакування, подсортировку і підготовку товарів до продажу, а також витрати на організацію закупівлі та реалізації, на управління торгівлею, ведення обліку та контролю за виконанням планів торговельно-фінансової діяльності.

Поточні витрати авансуються щорічно як за вартістю, так і в натурально-речовій формі у вигляді засобів і предметів праці, а також фонду споживання працівників торгівлі. У загальну суму суспільних витрат на обіг товарів включаються і витрати обігу в сфері споживання, пов'язані з перебуванням, купівлею і доставкою покупцями товарів додому. Витрати споживання становлять приблизно половину всіх витрат сфери обігу і майже в півтора рази перевишують величину поточних витрат торгівлі.

Витрати торгівлі складають більше 40% загальних витрат обігу по товарах особистого споживання, у тому числі близько 65% припадає на роздрібну торгову мережу. Співвідношення різних ланок торгівлі в витратах обігу не є постійним. Частка витрат роздрібних та оптових ланок знижується, відповідно зростає частка громадського харчування і організацій, що здійснюють завезення, зберігання та оптову реалізацію картоплі, овочів і фруктів. До додаткових витрат обігу відносяться витрати по транспортуванню, сортування та фасування товарів, зберігання товарних запасів та інші виробничі витрати. Джерелом відшкодування цих витрат є праця, яка витрачається на виробничі процеси і бере участь у створенні вартості товарів.

Чисті витрати обігу – це витрати, пов'язані зі зміною форми вартості в процесі купівлі-продажу товарів (ведення обліку, здійснення грошових і кредитних розрахунків, організація реклами). На відміну від додаткових чисті витрати обігу не збільшують вартості товарів і відшкодовуються за рахунок чистого доходу, створеного в галузях матеріального виробництва (включаючи виробничі процеси в торгівлі). Розподіл витрат торгівлі на додаткові і чисті дозволяє точніше встановити межі сфери матеріального виробництва, правильніше обчислити величину суспільного продукту і національного доходу, глибше розуміти процеси, що відбуваються в торгівлі, і цілеспрямовано керувати ними, виявляти шляхи розумної економії коштів.

Витрати обігу є досить складною економічною категорією, яка у вартісній формі виражає затрати трудових, матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Поділ витрат обігу за основними ознаками дозволяє покращити облік, поглибити аналіз, підвищити обґрунтованість планових показників, здійснити дієвіший контроль за їх станом.

Метою витрат коштів, різних ресурсів є досягнення високих кінцевих результатів, тобто відповідного обсягу товарообороту і потрібних прибутків. Тому важливо постійно враховувати залежність витрат обігу від обсягу товарообороту.

За участю витрат у створенні вартості всі витрати ділять на чисті та додаткові. Чисті витрати обігу – це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості. Ці витрати суспільно необхідні, але вони за своєю суттю непродуктивні і не створюють споживчу вартість, не збільшують вартість товару. До них відносять витрати, пов'язані з рекламою, обслуговуванням покупців, грошовим обігом, веденням касових і бухгалтерських операцій. Зараз частка чистих витрат обігу в загальній сумі має тенденцію до зростання. Це обумовлено вимогами ринку до підвищення культури обслуговування покупців і конкурентоспроможності підприємств.

Додаткові витрати обігу – це витрати, які пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів. При виконанні цих операцій товар як споживча вартість зберігається, перетворюється, доводиться до споживача, одночасно збільшується його вартість. Додаткові витрати відшкодовуються за рахунок додаткової вартості.

Другий поділ витрат стосовно товарообороту – це постійні й змінні витрати.

Постійні витрати представляють собою такі, що в конкретний момент не залежать безпосередньо від величини і структури товарообороту. До них відносять: витрати на оренду торгових одиниць, амортизацію основних фондів, зношення малоцінного інвентаря, оплату праці працівникам за окладами і тарифними ставками. Ці витрати є постійними протягом конкретного періоду часу. Середні постійні витрати зі зростанням товарообороту мають тенденцію до зниження.

У тих випадках, коли розглядаються питання про закриття (ліквідацію) чи відновлення діяльності підприємства, виділяють залишкові чи стартові витрати обігу. До залишкових витрат відносять ту частину постійних витрат, які є в період закриття діяльності підприємства. До стартових витрат обігу відносять ті, які виникають у зв'язку з відновленням діяльності підприємства.

Аналіз показує, що частка постійних витрат у структурі сукупних витратах значно відрізняється на різних підприємствах.

По-перше, їх частка складає значну величину на тих підприємствах, де не забезпечено повне використання всіх потужностей (торгових площ).

По-друге, на підприємствах, де частка витрат більш значуща порівняно з величиною у приватних підприємствах.

Перед торговими підприємствами стоїть завдання забезпечити зменшення величини постійних витрат шляхом збільшення товарообороту, щоб повністю завантажити потужність підприємства і тим самим мінімізувати постійні витрати.

Змінними витратами називаються такі витрати обігу, величина яких знаходиться у безпосередній залежності від обсягу і структури товарообороту. До таких витрат відносять транспортні витрати, витрати на рекламу, витрати на пакування і доробку товарів, витрати на оплату відсотків за користування кредитом, витрати на оплату праці за відрядними розцінками тощо. Суть цих витрат пов'язана з використанням виробничих факторів, величина яких визначається змінами реалізації товарів, послуг.

Характер залежності змінних витрат від обсягу продажів має різний ступінь еластичності. В тих випадках, коли змінні витрати змінюються в однакових пропорціях з обсягом товарообороту, еластичність між ними дорівнює одиниці, їх ще називають пропорційними витратами обігу.

Значна частина змінних витрат обігу, при нормальних умовах господарювання, змінюється в однаковому напрямі зі зміною обсягу товарообороту, але в меншій пропорції. Еластичність між показниками менше одиниці. Ці розходи в західній літературі отримали назву депресивних.

Витрати, які змінюються у відносно більшій пропорції порівняно з товарооборотом, отримали назву прогресивних змінних витрат. На великих підприємствах ефективніше використовуються всі ресурси, а тому змінні витрати у них нижчі. Постійні й змінні витрати складають валові витрати обігу.

Окремо виділяються граничні витрати обігу. На практиці виникає питання оцінки ефективності процесів розширення чи скорочення торгової діяльності. При його вирішенні важливо розрахувати величину приросту витрат у зв'язку з розширенням економічної діяльності чи скорочення витрат при її зменшенні. Вказані види витрат називають граничними. Вони представляють собою зміну величини загальних (сукупних) витрат, які пов'язані з результатами зміни обсягу товарообороту на одну одиницю (на 1000 грн. товарообороту).

За приналежністю до окремих товарів і товарних груп витрати обігу ділять на прямі й непрямі. До прямих витрат відносять такі, які на підставі документів можна безпосередньо віднести на конкретні товари. Непрямі витрати неможливо віднести на окремі товари, а тому їх розподіляють на підставі спеціальних розрахунків. Принципи й методи їх розподілу базуються на обліку змісту статей витрат обігу і факторів, під впливом яких вони формуються.

Існує класифікація витрат на прості (однотипні) та комплексні. До простих відносять економічно одноелементні витрати (на оплату праці). Комплексні складаються з різних елементів витрат (інші затрати).

За раціональністю використання всі витрати ділять на продуктивні і непродуктивні. Продуктивні дають корисний результат – це витрати на реалізацію товарів, які забезпечують отримання роздрібного товарообороту.

Непродуктивні не дають корисного результату, але вони потрібні в процесі здійснення торгово-господарської діяльності. У торгівлі це, перш за все, втрати товарів у межах природних втрат. Підприємство повинно намагатися знижувати непродуктивні витрати шляхом покращення організації доставки, зберігання і реалізації товарів.

Основні терміни і поняття

Товарне виробництво, торговий капітал, торговий прибуток, кредит, норма відсотка, позичковий капітал, прямі та непрямі витрати обігу, граничні витрати обігу, постійні та змінні витрати обігу, чисті витрати обігу, лізинг, споживчий кредит, міжнародний кредит, державний кредит, банківський кредит, міжгосподарський кредит.

Теми рефератів

1. Шляхи зниження витрат обігу в торгових підприємствах України.

2. Фінансові та кредитні відносини в системі економічних відносин.

3. Особливості розвитку лізингу в Україні.

Запитання для самоконтролю

1. Що явлвє собою лізинг як економічна категорія?

2. У чому полягає економічна споживчого кредиту?

3. Охарактеризуйте місце міжгосподарського кредиту у системі виробничих відносин.

4. Які види витрат обігу Ви знаєте?

5. Які тенденції у розвитку кредитних відносин спостерігаються на сучасному етапі?

Література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія / Підручник (Загальна економічна теорія. Спеціальна економічна теорія). – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 526с.

2. Конотоп Г.И., Дорошенко В.Ю. Политическая экономия: Учебное пособие. – Донецк: «КИТИС», 2002. – 350с.

3. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 656с.

4. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.Д. Камаева. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 640с.

5. К.Маркс.Экономико-философские рукописи 1844 года

6. Экономическая теория: Учеб. пособие /Под ред. Н.И. Базылева.- М.: ИНФРА – М, 2011. – 662 с.

7. Экономическая теория: Учебник / Под общей ред. Г. П. Журавлевой, Л. С. Тарасевича. – М.: ИНФРА-М, 2011. – 714 с.

8. Экономическая теория: Учебник / Под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко. – М.: ИНФРА-М, 2010. – 512 с.

9. Экономическая теория: Учебник / Под ред. О.С. Белокрыловой. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2011. – 448 с.

10. Экономическая теория: Учебник/ под ред. В.Д. Камаева, Е.И. Лобачевой. – М.: Юрайт-Издат, 2010. – 557с.

11. Экономическая теория: Учебное пособие /Под ред. В.И. Видяпина. – М.: ИНФРА – М, 2011. – 714 с.