4. Перспективи та проблеми розвитку підприємництва в Україні.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво без сумніву, відіграє певну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки в соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Одним з перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу. Суть і значення малого та середнього бізнесу полягає в тому, що:

- він є провідним сектором ринкової економіки;

- складає основу дрібнотоварного виробництва;

- визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП;

- здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору;

- забезпечує насичення споживчими товарами та послугами;

- повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця;

- має високу мобільність, раціональні форми управління;

- формує новий соціальний прошарок підприємців-власників;

- сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Банкрутство підприємств в Україні є поширеним явищем сьогодення. Світова економічна криза, нестабільність економічного і політичного середовища в країні, недосконалість правового та податкового законодавства призвели до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств, які прямують до банкрутства, що призводить у більшості випадків до ліквідації таких підприємств.

Загалом банкрутство є регулятором ринкової економіки, основне призначення якого полягає у «відсіюванні» неефективних, неплатоспроможних та збиткових суб'єктів підприємницької діяльності. Незважаючи на це, ми можемо констатувати, що рівень банкрутства в Україні є досить високим.

Актуальність проблеми банкрутства підприємства в Україні особливо загострюється у зв'язку з кризовими явищами в економіці країни як в цілому, так і на рівні кожного окремого підприємства.

За даними Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації позиція України у рейтингу «Ведення бізнесу» за індикатором «закриття бізнесу» є низькою порівняно з іншими країнами світу і за останні роки на краще не змінилась. За показником «закриття бізнесу» Україна у 2009 році посіла 145 місце серед 181 країни світу, бізнес-клімат яких досліджувався; у 2010 році - 145 місце серед 183 країн. Низький рейтинг України за показником «закриття бізнесу» свідчить про наявність в українському законодавчому полі, яке регулює правові аспекти процедури банкрутства суб'єктів господарської діяльності, певних перешкод, а також про відсутність в останні три роки прогресивних реформ у цій сфері державного регулювання. Україна має низький рейтинг за показником «закриття бізнесу» і порівняно з іншими країнами регіону (Східна Європа та Центральна Азія) - 26 позиція із 27, випереджаючи у 2010 році лише Албанію.

Державний Департамент з питань банкрутства наводить останні аналітичні дані щодо ситуації банкрутства в Україні станом на 01.05.2011. Отже, кількість  припинених справ щодо банкрутства – 674, в той час як в процедурах банкрутства перебуває близько   14 265 підприємств. Крім того, варто відзначити, що під загрозою банкрутства в Україні перебувають у переважній більшості малі та середні підприємства, а стабільність розвитку ринкової економіки, як відомо, залежить від ефективності функціонування в країні малого та середнього бізнесу. В Україні спостерігається стабільна тенденція до підвищення ролі малого підприємництва в економіці.

Починаючи з 1994 року переважну більшість банкрутств в Україні становлять підприємства малого бізнесу та комерційні структури приватного сектору. Випадки банкрутства великих промислових підприємств досить рідкісні, оскільки фінансово вони більш міцні, і нерідко держава надає їм певну фінансову підтримку.

Як показує практика, в Україні жодне велике збиткове підприємство із значними обсягами простроченої заборгованості досі не збанкрутувало: процедура банкрутства застосовується переважно до малих приватних підприємств у сфері торгівлі, що є негативним не лише для збанкрутілих підприємств, але й для їх кредиторів, партнерів, працівників, держави та економіки в цілому. У зв'язку з цим держава втрачає платників податків, працівники - робочі місця, і кредитори не отримують у повному обсязі повернення своїх коштів. Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності. Однак останнім часом у законодавстві розвинутих країн спостерігається тенденція до зближення і поєднання обох зазначених моделей. Особливість даної сфери законодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання.

Завдання, яке має вирішувати законодавство про неплатоспроможність, пов'язане з відновленням платоспроможності (оздоровлення) боржника, або, як у випадку неможливості його вирішення, проведенням справедливого розподілу майнових збитків серед усіх суб'єктів права, чиї інтереси можуть бути обґрунтовані неплатоспроможністю боржника.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

При цьому, Закон слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури,санації, укладення мирової угоди між боржником та кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.

Так, у преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III (із змінами та доповненнями) зазначено, що норми цього Закону не регулюють питання погашення податкових зобов'язань щодо суб'єктів, до яких застосовуються процедури банкрутства.

Статтею 74 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" в 2004 році встановлено заборону проводити реструктуризацію або списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), надавати відстрочки щодо термінів сплати заборгованості, а також здійснювати списання заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, фінансовою допомогою на зворотній основі до бюджету. Ця заборона не може застосовуватися до боржників, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, оскільки ці питання мають вирішуватись за правилами, встановленими статтями 18, 36 Закону. Таким чином, наявність у мировий угоді умов щодо розстрочки, відстрочки, прощення (списання) податкових боргів чи їх частини, передбачених статтею 36 Закону, не може бути підставою для відмови у затвердженні мирової угоди у справі про банкрутство чи визнанні такої мирової угоди недійсною.

Частина 4 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині першочергового стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків та їх пріоритету перед усіма іншими зобов'язаннями та стягненнями (крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов'язаних з виконанням судових рішень із стягнення недоїмки) повинна застосовуватись господарськими судами з урахуванням черговості та порядку задоволення вимог кредиторів, згідно зі статтею 31 Закону.

У розгляді справ про банкрутство господарським судам слід враховувати, що спеціальні норми, які регулюють питання задоволення вимог кредиторів під час провадження у справах про банкрутство, можуть міститися й в інших законодавчих актах.

Так, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, норми якого є спеціальними по відношенню до норм Закону.

Відповідно до зазначеного Закону мораторій застосовується щодо продажу в процесі провадження справи про банкрутство майна, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону, щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

Таким чином, під час дії Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" господарські суди не повинні виносити постанови про визнання банкрутами державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, про відкриття ліквідаційної процедури та дозволяти продаж об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.

Згідно зі статтею 4 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Отже, господарські суди, розглядаючи справи про банкрутство, повинні керуватися Законом і застосовувати лише ті статті або відповідні частини статей ГПК України, які мають універсальний характер для будь-якої форми судового процесу.

Відповідно до статті 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Оскільки ця норма застосовується і у провадженні у справах про банкрутство, господарські суди, керуючись нею, можуть відновити пропущений процесуальний строк, встановлений Законом для вчинення певної дії, наприклад, встановлений частиною 6 статті 18 Закону строк подання плану санації.

Відновлення встановлених Законом строків конкретних процедур не допускається, але ці строки можуть бути продовжені судом у випадках, передбачених самим Законом.

Строки, призначені господарським судом у справі про банкрутство, можуть бути ним продовжені, наприклад, строки проведення процесуальних дій, які визначені за правилами частини 11 статті 11 Закону, але не більше, ніж передбачено Законом.

У вирішенні питання щодо можливості оскарження ухвал, що виносяться при розгляді справ про банкрутство, апеляційним господарським судам слід враховувати наступне.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Під час провадження у справі про банкрутство господарським судом виносяться не тільки ухвали, які спрямовані на забезпечення судового процесу (наприклад, про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів від сторін та учасників провадження тощо), але й ухвали, які визначають майнові права та обов'язки сторін, інших учасників провадження у справі про банкрутство (ухвали про визнання чи відхилення кредиторських вимог, затвердження змін до плану санації, відмова у призначенні розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, відсторонення керівника тощо).

Сама лише відсутність у Законі та ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників провадження та введення тих чи інших процедур банкрутства, не може бути підставою для повернення чи відмови у прийнятті апеляційних та касаційних скарг, які оформлені відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, при відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження.

У разі апеляційного чи касаційного оскарження ухвал про порушення провадження у справі, відкладення розгляду справи, призначення судового засідання, витребування необхідних для розгляду справи документів, поновлення провадження у справі та інших ухвал, які лише забезпечують рух судового процесу, судам апеляційної та касаційної інстанцій слід відмовляти у прийнятті таких скарг, оскільки вони подані на судові акти, що не підлягають оскарженню.

Підприємництво - це певний тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально комбінує (об'єднує) фактори виробництва, на інноваційній основі та на власний ризик організовує і управляє виробництвом з метою отримання надприбутку - підприємницького доходу.

Підприємництво - це необхідний структурний елемент економічної системи. Без підприємництва немає і не може бути ринку. До цивілізованого ринку можна перейти тільки через розвинуте підприємництво. Для України підприємництво може стати тією важливою основою, за допомогою якою буде здійснено поворот до позитивних господарських процесів.

Аналіз структури і динаміки підприємництва в Україні - за останні роки показав, що корінного перелому у його розвитку не досягнуто. Масштаби і віддача підприємництва України далекі не тільки від розвинутих країн, а й від сусідів (Польща, Росія), які рішуче та ефективніше трансформують суспільство.

Недосконала нормативно-правова база та економічні умови, створені державою для розвитку підприємництва вкрай несприятливі. За таких умов національне підприємництво не має перспектив як для існування, так і для розвитку. В подальші роки намітились позитивні зміни законодавчої бази підприємництва.

Для широкомасштабного становлення підприємництва і, в першу чергу, його пріоритетних напрямів, необхідна належна державна підтримка - створення правових, економічних, організаційних, політичних, соціальних умов. Розвиток цивілізованого підприємництва допоможе країні вийти з глибокої економічної кризи, стати на шлях стійкого господарського прогресу та ввійти до світової економічної системи як рівноправному суб'єкту міжнародно-правових відносин.

Основні терміни і поняття

Підприємництво, бізнес, об’єкти та суб’єкти підприємництва, класична та інноваційна модель підприємства, фірма, сімейне підприємство, ТОВ, командитне товариство, корпорація, ВАТ, ЗАТ, спільне підприємство, державне та приватне підприємство, асоціація, консорціум, концерн, холдинг.

Теми рефератів

1. Механізм реалізації підприємництва як форма економічної діяльності.

2. Сучасні форми підприємств та особливості їхфункціонування.

3. Перспективи та проблеми розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке підприємницька діяльність?

2. У чому полягає економічна сутність підприємництва?

3. Поясніть, яка існує відмінність між фізичною та юридичною особами.

4. Які види підприємств Ви знаєте?

5. Поясніть економічну відмінність між доходом та прибутком.

Література

1. Вечканов Г.С. Экономическая теория: учебное пособие / Г. С. Вечканов, Г.Р. Вечканова – М.: Эксмо, 2010. – 448 с.

2. Индивидуальный предприниматель: практическое руководство. Под общей ред. Ю.Л.Фадеева. – М. :Эксмо, 2010. – 224 с.

3. История предпринимательства России: курс лекций. С.И. Сметанин. – М.: КНОРУС, 2010. – 192 с

4. Набатников В.М. Организация предпринимательской деятельности. Учебное пособие/В.М. Набатников. – Ростов-на Д.: Феникс, 2011 – 256 с.

5. Организация предпринимательской деятельности. Схемы и таблицы. Учебное пособие. В.П. Попков; Е.В. Евстафьева. СПб.: Питер, 2011.- 352 с.

6. Экономический словарь /Отв. ред. А.И. Архипов. – М.; ТК Велби, Изд-во Проспект, 2011. – 486 с.

7. Закон України "Про підприємство" пост. ВРУ від 27.03.91р.-№888-12.

8. Закон України "Про підприємництво"від 7 лютого 1991р.- №698-12.

9. Господарський кодекс України пост.ВРУ .2003р.-№18.