2.Суб’єкти та форми підприємницької діяльності.
Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм економічної діяльності. Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерційне посередництво, а також операції з цінними паперами. Суб'єктами підприємництва можуть бути:
- громадяни України, інших держав, особи без громадянства не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";
- об'єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.
Статус підприємця, як юридичної особи, набувається тільки за допомогою державної реєстрації підприємства. В тих випадках, коли підприємницька діяльність ведеться без застосування найманої праці, вона реєструється як індивідуальна трудова діяльність, а із залученням найманої праці – як підприємство. З цього виходить, що підприємницька діяльність не пов'язана з будь-якою формою власності і здійснюється: або самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та під свою майнову відповідальність або керівником підприємства: від імені власника тощо.
Межі розпорядження такою власністю регулюються контрактом (договором), який визначає взаємні обов'язки сторін. В цьому договорі вказуються обмеження прав у використанні майна і ведення окремих видів діяльності, порядок та умови фінансових взаємостосунків і матеріальної відповідальності сторін, підстави та умови розірвання договору. Видами підприємницької діяльності є виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова (рис. 6.3).
Рис. 6.3 Види підприємницької діяльності.
Кожний вид має свою специфіку, особливості, свою технологію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв'язані і доповнюють один одного, причому один вид діяльності може бути в іншому. Процес суспільного відтворення включає чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. У відповідності з цим будь-яка підприємницька діяльність в тій чи іншій мірі пов'язана з основними фазами відтворювального циклу. Тому прийнято розрізняти наступні види підприємництва: виробниче, комерційне і фінансове. В останні десятиліття в країнах з розвиненою ринковою економікою виділяється ще один вид підприємництва - консультативний.
До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямована на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг, збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаючих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування виробничого підприємництва – вибір основної сфери діяльності, яка передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення того, наскільки запропонований товар або послуга необхідні споживачу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції розвитку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.
Виробниче підприємництво – це діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, що підлягають наступної реалізації споживачам. Функція виробництва в даному виді підприємництва є основною.
Вибір галузі діяльності виробничого підприємництва визначається фінансовими ресурсами та особистими схильностями підприємця. Попередньо проводиться маркетингове дослідження, вивчається ринок, з'ясовується, наскільки споживачеві необхідний пропонований товар, які рівень і динаміка попиту, які фактори, що впливають на рівень попиту, які передбачувані витрати і обсяги продажів. Виробниче підприємництво забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства.
Різновидами виробничого підприємництва є виробництво товарів, надання послуг, інноваційне, науково-технічне та інформаційне підприємництво.
Результат виробничо-підприємницької діяльності – це виробництво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Виробниче підприємництво вважається найважчим, хоча й найважливішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства (фірми).
Комерційне підприємництво – це діяльність, основу якої складають товарно-грошові відносини та торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності тут немає високої потреби у виробничих ресурсах, в структурі капіталу переважає оборотний.
Перед здійсненням підприємницької діяльності проводиться аналіз ринкової ситуації з тим, щоб згодом забезпечити перевищення ціни реалізації товару над його закупівельною ціною.
Комерційне підприємництво вважається ефективним, якщо чистий прибуток від операції становить 20-30% витрат. Різновидами комерційного підприємництва є торгове, торгово-закупівельне, торгово-посередницьке підприємництво і діяльність товарних бірж.
Другу стадію технології комерційного підприємництва становить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг та вироблення прогнозної оцінки кон'юнктури ринку (аналіз того, які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважають за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 20-30% від витрат.
Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки тут об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі, ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею, що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних паперів і маркетингової діяльності. Остання пов'язана з пошуком і залученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів. Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 5% при тривалості діяльності менше одного року і 10-15% - для довготривалої діяльності.
Різновидами фінансового підприємництва є банківське, страхове, аудиторський, лізингове підприємництво і діяльність фондових бірж.
Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання таких послуг підприємець одержує дохід.
Страхове підприємництво – це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхового випадку. Частина внесків, яка залишилася, утворює підприємницький дохід.
Консультаційне підприємництво - діяльність з надання платних консультацій з питань управління. Технологія консультаційного підприємництва включає діагностику проблеми, розробку рішень (проекту), здійснення рішень (проекту).
Форма підприємництва - це система норм, що визначає внутрішні відносини між партнерами по підприємству, а також відносини цього підприємства з іншими підприємствами та державними органами. Конкретна форма підприємництва визначається станом ринку і наявністю капіталу у підприємця.
Існують наступні форми підприємництва: індивідуальні, колективні, корпоративні, які в свою чергу класифікуються на великі, середні і малі.
Індивідуальні форми підприємництва займають незначне місце у виробничому секторі, маючи скоріше соціальне значення, ніж економічне. Вони представлені підприємствами без утворення юридичної особи. Капітал підприємця не виділяється з його особистого майна, на яке поширюється ризик втрат. Такі підприємства, як правило, не використовують прогресивні технології, а базуються на малопродуктивних засобах праці і ручній праці.
Колективне підприємництво отримало особливий розвиток в XX ст. і в даний час займає домінуюче положення як в малому, так і у великомасштабному бізнесі. Воно може існувати в таких формах: господарські товариства, господарські товариства, асоціації, спілки, кооперативи.
Корпоративне підприємництво – це об'єднання підприємств без втрати самостійності, зниження витрат виробництва і одержання прибутку. Основними формами корпоративного підприємництва є концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі і фінансово-промислові групи.
Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу і пов'язані з різним ступенем економічного ризику підприємця.
Світовий і вітчизняний досвід господарювання свідчить, що в умовах ринкової економіки підприємства можуть на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність, тобто утворювати об'єднання підприємств. Об'єднанням підприємств є господарська організація з правами юридичної особи, яка утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства інших держав, а вітчизняні підприємства можуть входити в об'єднання підприємств, які утворені на території іноземних держав.
Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися: по-перше, як господарські об'єднання; по-друге, як державні чи комунальні господарські об'єднання. Господарське об'єднання – це об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Ці об'єднання діють на основі установчого договору або статуту, який затверджується їх засновниками.
Консорціум – це тимчасове добровільне статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети, розв'язання конкретних завдань, реалізації цільових програм і проектів (науково-технічних, будівельних тощо). У разі досягнення мети створення консорціуму він припиняє свою діяльність. Консорціум користується і розпоряджається майном, яким його наділяють засновники, коштами, виділеними на здійснення відповідної цільової програми чи проекту. Однією з найбільш відомих компаній-конгломератів є General Electric.
Концерн – статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну втрачають свою самостійність, наділяють об'єднання правом представляти їхні інтереси у відносинах з іншими суб'єктами господарювання та органами влади. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів.
Рис. 6.4 Типові організаційні форми обєднань підприємницької діяльності.
Картель – договірне об'єднання ряду підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовлюваної продукції. Його учасники зберігають свою власність на засоби виробництва і продукт виробництва.
Синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції, виробленої учасниками об'єднання, через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників синдикату. На відміну від картелю, синдикат розриває безпосередній зв'язок окремих фірм з ринком. Така форма об'єднання є характерною для підприємств, що виробляють однорідну продукцію.
Трест – монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства-учасники тресту повністю втрачають свою власність на засоби і продукти виробництва, отже, і юридичну та господарську самостійність.
Холдингова компанія - суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій групи підприємств (дочірніх). Між холдинговою компанією (материнською) та її дочірними підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування. Контролююче підприємство несе відповідальність за результати господарської діяльності дочірнього підприємства. Так, якщо з вини контролюючого підприємства дочірним підприємством було укладено невигідні для нього угоди або господарські операції, то контролююче підприємство має компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Холдингові компанії, залежно від їх специфіки, можуть виконувати різні функції: виробничу, комерційну, збутову, інвестиційну, зовнішньоекономічну діяльність.
Промислово-фінансова група - об'єднання, яке створюється на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови національної економіки, включаючи програми згідно з міжнародними договорами. До складу цієї групи можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові іі проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, вироблення конкурентоспроможної продукції. У складі цього об'єднання визначається головне підприємство, яке має виняткове право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. При цьому головним підприємством промислово-фінансової групи не може бути банк, фінансово-кредитна установа.