Тема 6. Підприємство і підприємництво у ринковій економіці
ПЛАН
Підприємництво: сутність та види підприємництва.
суб’єкти та форми підприємницької діяльності.
Підприємство як основна структурна одиниця підприємницької діяльності.
Перспективи та проблеми розвитку підприємництва в Україні.
1. Підприємництво: сутність та види підприємництва.
Інтерес до історичної ролі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку в умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні набуває не тільки економічного, а й практичного характеру. Актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціально-культурні аспекти підприємницької діяльності залишилися поза марксистської теорії, яка тривалий час панувала в країні, тому жоден з тодішніх енциклопедичних словників навіть не містив тлумачення понять "підприємець" і "підприємництво". Як правило, підприємець трактувався як капіталіст – власник промислового, торгового або іншого підприємства, вдалий організатор вигідних угод, а підприємництво визначалася як схильність до афер.
Зміни в позитивну сторону історії підприємництва, на думку багатьох вчених, настали в 1912 р., коли була написана книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шумпетера "Теорія економічного розвитку". У цій книзі вчений у відповідності з традиціями М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця в центрі своєї теорії економічного розвитку, ввів його в сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетерській підприємець належить до типу "економічної людини". Він відрізняється мотивами господарської діяльності, вольовими якостями і інтелектом і кругозором, він "будує дорогу", "йде проти течії" на відміну від простого господаря, який "йде готовою дорогою", "пливе за течією".
Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена в роботах представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка і І.Кірцнера. Вони розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Особливо підкреслювали важливість і необхідність адекватного реагування підприємця на коливання попиту і пропозиції, умов конкуренції тощо.
На сучасному етапі розвитку підприємництво є важливою ознакою ринкової економіки. Згідно з законодавством, «підприємницька діяльність є самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку».
Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців – немає і ринку, і навпаки. Поняття "підприємництво" надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.
Підприємець – це людина, яка на свої і позикові кошти (грошові кошти, отримані у вигляді позики, взяті в борг) організує виробництво товарів і послуг для отримання прибутку і задоволення потреб людини і суспільства. Він шукає можливості для випуску нових товарів, надання нових видів послуг, займається пошуком ринків, на яких можна продавати продукцію. Відомо, що телеграф, телефон, радіо, комп'ютер винайшли вчені, але зробили їх засобами масової комунікації саме підприємці. Підприємцем за законом може стати людина, яка досягла 18-річного віку.
Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.
Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо. Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.
Створення підприємцем фірми і її розвиток завжди пов'язано з ризиком. Якщо споживачі не будуть купувати товари і користуватися представленими товарами, фірма може розоритися і припинити своє існування.
Те, чим займаються підприємці, називається бізнесом. Бізнес – це діяльність людини або групи людей, яка пов'язана з виробництвом, продажем або покупкою товарів і послуг. Бізнес буває виробничим (виробництво автомобілів), торговим (продаж зерна), фінансовим (діяльність банків), страховим (діяльність страхових компаній). Крім того, розрізняють великий, середній і малий бізнес. В індустрії (металургійної та машинобудівної промисловості, енергетиці, на залізничному транспорті) діють, як правило, великі фірми. Малий бізнес переважає в сфері обслуговування, в легкій і харчовій промисловості. Він пов'язаний з організацією вантажних перевезень, готелів, кафе, перукарень, ательє, ремонтних майстерень та ін.. У сільському господарстві – це фермерські господарства по виробництву продуктів рослинництва, тваринництва. Найбільш поширеними формами організації бізнесу є одноосібне підприємство (володіє і управляє одна людина – господар), товариство (добровільне об'єднання двох або більше осіб), акціонерне товариство (велике підприємство, власниками якого виступають власники цінних паперів – акцій).
В останнє десятиліття зросла кількість людей, які бажають зайнятися підприємницькою діяльністю. Вона, як вважають багато хто з них, допомагає досягти успіху в житті, домогтися матеріального благополуччя, проявити свої творчі здібності, прискорити розвиток економіки країни. В економічній системі підприємець виконує наступні функції (рис. 6.1)
Здійснення виробничого підприємництва пов´язане з необхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробництва, з яких на рис. 6.1 відображені лише найголовніші, узагальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, із яких виготовляється продукція. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові, які будуть використані при виготовленні товару (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Всі ці ресурси позначені на схемі літерою М. Для отримання необхідних матеріалів необхідно придбати їх у власників оборотних коштів, сплативши їм певну суму грошей.
Рис. 6.1 Функції підприємницької діяльності в економічній системі.
Далі для виробництва необхідні основні засоби (ОЗ) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це необхідно сплатити власникам основних засобів виробництва певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (РС). Частіше за все це наймані працівники, а затрати підприємця на оплату праці позначені у схемі буквами Гр. До цієї суми необхідно включити також заробітну плату самого підприємця.
Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т), який продається підприємцем або безпосередньо споживачу, або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт).
Підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний капітал, або використовує чужий, а те, як він цим капіталом розпоряджається. Іноді спробу усвідомлення місця підприємця пов'язують з наданням ним робочих місць для найманих працівників, але і цей підхід не відображає специфічної місії підприємця, так як адвокати, лікарі, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу, але їх не можна вважати підприємцями.
Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприємництва є отримання максимального прибутку. На практиці все інакше, хоча без прибутку обійтися важко, але не він є головним спонукальним мотивом підприємця. На думку сучасних економістів такими мотивами слід вважати: зацікавлений творчий підхід, прагнення до заняття міцних позицій на ринку, "максимізацію ситуації" в цілому ", де прибуток є тільки одним з компонентів.
Таким чином, характерні якості підприємливого людини – це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок і його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми. В процесі здійснення своєї діяльності підприємець здійснює економічні відносини з наступними суб’єктами ринку (рис. 6.2 ):
В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:
• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільне наймання працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Рис. 6.2 Особливості взаємодії підприємця з економічними агентами
Підприємництво допускається в будь-якій галузі господарської діяльності, не заборонених законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, банківській та консультаційній діяльності, у сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля та комерційне посередництво.
Основу підприємницької діяльності складає та чи інша форма власності: приватна, державна, кооперативна, акціонерна. Суб'єктами підприємницької діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути. Підприємець (власник) бере на себе ініціативу об'єднання ресурсів: землі, праці й капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, яка обіцяє бути прибутковою. Підприємець реалізує свій діловий інтерес через новаторство, через введення нових виробничих технологій, нових форм організації бізнесу, нових товарів, через ризик репутації, часу і коштів.
Держава є рівноправним партнером інших учасників, якщо безпосередньо виходить на ринок з наданням державних замовлень, визначенням окремих видів цін, обсягу пільг тощо. В економіці слід виділяти основні форми підприємництва: індивідуальне і колективне. Також особливу роль у процесі здійснення підприємницької діяльності слід відвести державі.
До видів підприємництва за формами власності відносять: індивідуальне, сімейне, інноваційне, партнерське, акціонерне, орендне, колективне.
Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик, а також несе відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном.
У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективом суб'єктів, а для цього виходить суспільство. Основними ознаками, які роблять підприємство юридичною особою, є: створення і реєстрація згідно із законом; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; виступ від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку.
Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тільки отримання прибутку, але й напрям самовираження. Підприємництво пов'язано з існуванням у кожній країні державного сектора. Цей сектор становлять підприємства, які знаходяться повністю або частково у власності держави. Цей контроль існує завдяки володінню контрольним пакетом акцій.
Слід пам'ятати, що державний сектор має тенденцію до розширення в умовах погіршення економічної ситуації: держава ніби бере на себе проблему виведення економіки з кризи, збереження науково-технічного потенціалу. В умовах сприятливої економічної кон'юнктури державний сектор характеризується тенденцією до зменшення: держава ніби звільняється від зайвого навантаження з розвитку виробництва, спираючись більшою мірою на приватну ініціативу. Наявність державного сектора в національній економіці нарівні з державним регулюванням дозволяє називати сучасну ринкову економіку змішаною.