2. Товар і його властивості
Результатом процесу праці виступає продукт праці або благо. При товарній організації суспільного виробництва продукт праці набуває форми товару і виробляється не для власного споживання, а з метою обміну на інші продукти праці. Як і продукт праці товар характеризується двома властивостями: здатністю задовольняти ту чи іншу потребу людей і втіленими в ньому витратами суспільної праці. Відповідно розрізняють натурально-речову і суспільну сторони товару.
Продукт роботи стає товаром лише тому, що він приймає участь у обміні і з приводу його виникають відносини між товаровиробниками. Товар – це продукт праці, призначений для задоволення потреб людей, і потрапляє в споживання через обмін на ринок і має ряд характеристик (рис. 4.1):
Рис. 4.1 Товар і його характеристики
Сутність товару розкривається через його властивості: споживчу вартість і вартість. Споживча вартість – це властивість товару задовольняти ту чи іншу потребу людей. Однак не кожна річ може бути товаром. Товаром може бути тільки та річ, яка вироблена або опосередкована роботою людини. Крім того, товаром стає не будь-яка, а лише громадська споживча вартість, тобто призначена для задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб. Споживча вартість означає факт відчуження товару від його виробника на основі обміну. Для того щоб бути споживною вартістю, товар не обов'язково повинен приймати форму речі, бути матеріальним благом. Споживчими вартостями є і послуги, які мають нематеріальний характер: послуги освіти, медицини, сфери культури, побуту, науки, транспорту та ін. Товари можуть задовольняти не тільки особисті потреби людей (хліб, масло, м'ясо, одяг, взуття і т. ін.) , а й виробничі та інші потреби суспільства (машини, інструменти, сировина, паливо, зброя тощо).
Здатність товару задовольняти потреби людей виникає завдяки сукупності механічних, фізичних, хімічних та інших властивостей, якими володіє товар. Саме ці властивості визначають натурально-речову сторону товару. Споживчі вартості складають речовий зміст багатства людського суспільства незалежно від її суспільної форми.
Споживча вартість реалізується в процесі споживання товару і виявляється лише у відношенні людини до речі, вона не виражає ніяких суспільних відносин. Споживча вартість якісно розрізняє товари, робить їх непорівнянними між собою, не дозволяє кількісно порівнювати товари.
Оскільки товар призначений для задоволення потреб не товаровиробника, а інших людей, для суспільства, то й споживча вартість товару існує не для його виробника, а для суспільства, тобто є громадською споживчою вартістю. Тільки в цьому випадку продукт праці пройде через відносини обміну, стане товаром. Товар обов'язково повинен мати споживчу вартість, інакше його ніхто не купить. Виробника товару споживча вартість цікавить лише остільки, оскільки вона пов'язана зі здатністю товару обмінюватися на інші товари. Споживча вартість є носієм мінової вартості товару.
Кожен окремий товар можна обмінювати на безліч інших товарів у різноманітних кількісних пропорціях. Пропорції, в яких обмінюються споживчі вартості різноманітного роду складають мінову вартість. Співвідношення, в яких обмінюються товари, не випадкові і обумовлені загальною якістю, в однаковій мірі властивим всім товарам і не залежать від способів вираження мінової вартості і натурально-речової форми товарів. «Якщо відволіктися від споживчої вартості товарних тіл, - писав К. Маркс, - то у них залишається лише одна властивість, а саме те, що вони – продукти праці. Як кристали цієї суспільної субстанції, вони суть вартості – товарні вартості ».
Таким чином, об'єднує всі товари те, що вони – продукт роботи. Як результат певної кількості людської праці, товари мають вартість. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою його її є мінова вартість. Як споживчі вартості, товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.
Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їх роботи на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Споживча вартість і вартість - дві сторони товару, які постійно перебувають у розбіжності. Якщо товари не продані, то споживчі вартості не проявляють себе як вартості.
Вартість товару – це витрачена на виробництво товару і втілена в ньому суспільна праця. Вартість проявляється при обміні товарів, її зовнішнім проявом, формою виступає мінова вартість. Вартість - це не тільки згусток праці в товарі, а й втілене в ньому громадське ставлення, як би прикрите речової оболонкою. Прирівнюючи в обміні свої товари за вартістю, люди тим самим вступають в економічні відносини. «Як вартості, - зазначав К. Маркс, - товари суть громадські величини, - отже, щось абсолютно відмінне від їх властивостей як речей. В якості вартостей вони представляють лише відносини людей у їх виробничій діяльності ». Таким чином, кожен товар має дві сторони: споживчу вартість і вартість. Споживча вартість і вартість товару складають єдність, і одна без іншої існувати не можуть: якщо товар втрачає свою споживчу вартість, він разом з нею втрачає і вартість. Товар як єдність споживної вартості і вартості за природою своєю двоїстий, суперечливий.
Відмінності між споживчою вартістю і вартістю полягають у наступному. Споживча вартість товару визначається його природними властивостями, вартість – суспільними відносинами. У вартості товарів немає нічого речового.
Споживча вартість відображає ставлення людини до продукту праці, вартість - відносини між людьми. Споживча вартість існує у всякому суспільстві, вартість - тільки при товарному виробництві, товарно-грошових відносинах. Споживча вартість розрізняє товари, вартість робить їх порівнянними. Двоїстість товару проявляється в процесі обміну. Для виробника товар не є споживною вартістю, виробник зацікавлений в реалізації його вартості, у компенсації витрат своєї праці. Але реалізація товару як вартості може відбутися тільки в тому випадку, якщо товар буде визнаний як суспільно корисна річ, стане громадською споживчою вартістю. Якщо товар не знайде покупця, він втратить властивість громадської споживчої вартості, а разом з нею він втратить і вартість. Праця, витрачена на його виробництво, виявиться витраченим марно і не буде відшкодовано.
Двоїстість товару обумовлена двоїстим характером праці товаровиробника – праця кожного, з них є одночасно конкретною і абстрактною. Кожна конкретна праця відрізняється творчою спрямованістю, знаряддями праці, технологічними заходами, звичками і знаннями робітників, кінцевою метою. Він створює споживчу вартість.
Конкретна праця – це праця певного виду, яка характеризується застосуванням специфічних знарядь і предметів праці, своєрідністю виробничих операцій і визначених ними професійними знаннями, прийомами і навичками працівників. Конкретна праця є джерелом споживчих вартостей. Вона існує на всіх етапах розвитку суспільства, в усіх суспільно-економічних формаціях, оскільки забезпечує будь-яке суспільство всіма необхідними для його існування благами. «... Праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, - писав К. Маркс, - тобто не залежне від всяких суспільних форм умова існування людей, вічна природна необхідність: без неї не був би можливий обмін речовин між людиною і природою, тобто не було можливим саме людське життя ».
Разом з тим у фізіологічному сенсі будь-яка праця – це витрати людської енергії: витрати мускульної, нервової та розумової енергії людини. Така якісно однорідна праця, яка виступає як проста витрата фізіологічної енергії людини (або будь-який інший енергії) без конкретних форм прояву цієї витрати, називається абстрактною працею. Саме остання є тим загальним, що поміщається у всіх конкретних видах товарів різних виробників.
Абстрактна праця – це джерело, субстанція вартості. Всяка абстрактна праця є суспільною. Суспільна праця виявляється лише на ринку, якщо товари обмінюються, тобто якщо відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактних. Якщо продукція не буде реалізована на ринку, то приватна праця не знайде суспільного визнання, тобто буде марно витраченою.
Втілена у товарі абстрактна праця являє собою його вартість. Ідея про трудове походження вартості була висунута задовго до К. Маркса. До основоположників трудової теорії вартості відносяться родоначальники класичної буржуазної політичної економії: Вільям Петті, Адам Сміт, Давид Рікардо. Однак саме К. Маркс вніс головний внесок у трудову теорію вартості – відкрив і проаналізував двоїстий характер праці, який створює товар. Праця взагалі і праця зокрема існує на всіх етапах розвитку суспільства. Однак лише за певних історичних умов продукт праці набуває форми товару, праця взагалі – форму абстрактної праці, а суспільна сторона продукту – форму вартості. У вартості втілюється не просто суспільна праця, а суспільна праця особливого роду, специфіка якого полягає в тому, що суспільний характер праці в умовах товарного виробництва прихований його приватною формою і проявляється тільки в процесі обміну.
Економічною основою простого і капіталістичного товарного виробництва є приватна власність на засоби виробництва, при якій кожен товаровиробник відокремлений і формально незалежний від усіх інших товаровиробників, а його праця зовні також незалежна від суспільства. Конкретна праця товаровиробників виступає як приватна праця. Разом з тим, товарне виробництво засноване на широкому суспільному поділі праці, що створює між товаровиробниками нерозривні взаємозв'язки і взаємозалежності: кожен відокремлений товаровиробник виготовляє певні споживчі вартості не для себе, а для інших членів суспільства.
Отже, кожен товаровиробник своєю працею задовольняє частину суспільної потреби в певній споживчій вартості, а тому праця кожного товаровиробника носить суспільний характер. Своє суспільне значення праця виявляє лише у сфері обміну, де він виступає як однакова загальнолюдська праця, втілена в різних товарах, тобто як праця абстрактна.
Абстрактна праця на відміну від конкретної якісно не відрізняється у різних товаровиробників. Ми можемо розрізняти лише більшу або меншу кількість абстрактної праці, витраченої на виготовлення товарів, і відповідно більшу чи меншу їх вартість. Абстрактна праця, що створює вартість, - це специфічна суспільна форма праці, притаманна лише товарному виробництву і виражає суспільні виробничі відносини між відокремленими товаровиробниками.
Дане положення відноситься і до матеріалізації абстрактної праці – до вартості: вона не природна, а суто суспільна властивість товару, в якому, за висловом К. Маркса, немає жодного атома речовини природи. Виявляє себе вартість і свій суспільний характер, як і праця окремого товаровиробника, лише через обмін товарів, через прирівнювання одного товару до іншого.
Вартість товарів є вираз суспільних виробничих відносин між розрізненими товаровиробниками. Таким чином, вартість виражає історично певні виробничі відносини людей, за яких взаємний обмін діяльністю відбувається на основі обміну товарів відповідно з витратами абстрактної праці на їх виробництво. У свою чергу розбіжність між приватною і суспільною працею – це основне протиріччя товарного виробництва, яке супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів.
Теорії трудової вартості дотримувалися найбільші мислителі світової економічної думки - А. Сміт, К. Маркс і Дж. М. Кейнс. Крім цієї теорії вартості у світовій економічній літературі сформувалися: концепція граничної корисності, теорія витрат виробництва, концепція попиту і пропозиція. Перша є суб'єктивно-психологічною, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте гранична корисність дійсно впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи будь-який товар, він обов'язково враховує ту величину корисності, яку отримає в розрахунку на кожну грошову одиницю ціни. У відповідності з другою теорією – вартість товару створюється за допомогою таких трьох факторів, як праця, земля, капітал. Всім цим факторам відводиться однакова роль, хоча насправді активну роль відіграє лише праця, а вартість інших факторів лише переноситься конкретною працею виробника на новостворений продукт.
Третя теорія стверджує, що вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропозиція, проте неспроможна пояснити, як визначається величина вартості за умов збігу останніх. Крім того, з цієї теорії випливає, що вартість формується лише у сфері обміну, хоча насправді сферою формування вартості є виробництво. Співвідношення ж між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості, а не на саму вартість.