5. Роздержавлення і приватизація. Особливості цих процесів в Україні
Перехід до різноманіття форм власності як основи формування ринкового господарства передбачає конкретні дії, перш за все, роздержавлення власності та приватизацію підприємств. В ході приватизації законодавчим та контролюючим органом є фонд державного майна, який виконує ряд функцій, а саме (рис. 2.19):
Рис. 2.19 Функції фонду державного майна.
Роздержавлення представляє собою зняття з держави функцій прямого господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, але без зміни характеру власності. Роздержавлення не означає повний відхід держави з економічної сфери. Сучасне виробництво не може успішно розвиватися без державного регулювання, яке, тим не менш, ефективно лише в певних межах. Тому роздержавлення означає перетворення державних підприємств у самостійні господарські одиниці, які здійснюють свою діяльність відповідно до принципу: що економічно вигідно, а не що наказано.
Приватизація – це перехід державної власності у власність окремих громадян, трудових колективів, юридичних осіб, або виникнення на базі державних підприємств різних змішаних форм власності. Здійснення приватизації пов'язано з вирішенням ряду проблем: до чого призведе приватизація, чи пожвавить вона діяльність підприємств, чи підсилить стимули до високопродуктивної праці, чи підвищить ефективність діяльності підприємств.
Як роздержавлення так і приватизація обумовлені низкою економічних і історичних причин, які переслідують певні цілі серед яких (рис. 2.20):
Рис. 2.20 Цілі роздержавлення та приватизації
Світова практика приватизації виявляє два абсолютно різних за своїм змістом типів приватизації. Перший тип пов'язаний у другій половині 70-х років структурною перебудовою економіки розвинених країн Заходу. При цьому стався серйозний перегляд місця і ролі державної власності і державного підприємництва в економіці, що знайшло своє відображення в способі приватизації. Всього світовий досвід налічує щонайменше 22 різних способи часткової та повної передачі державної власності та її функцій приватному сектору. Поряд з розвиненими країнами в 80-90-ті роки понад 80-ти країн Азії, Африки, Латинської Америки реалізували різні програми приватизації державної власності. Всі країни, і розвинені, і ті що розвиваються, характеризує те, що приватизація відбувалася в рамках вже існуючого ринкового середовища при наявності приватної власності, в ході поступального еволюційного розвитку економіки.
Другий тип приватизації пов'язаний з системними перетвореннями в колишніх соціалістичних країнах. У контексті переходу до системи, заснованої на ринково-конкурентних принципах, приватизації відводиться особливе місце. І пояснюється це тим, що при всьому різноманітті підходів до ролі власності основоположним залишається одне – власність є основа будь-якої системи господарства.
Охарактеризуємо основні способи другого типу приватизації. Серед них виділяють наступні:
По-перше, безкоштовна роздача частини державної власності, яка диференційована за трудовим стажем, за величиною середньої заробітної плати за ряд років. Цей варіант – націоналізація навпаки.
По-друге, варіант викупу. Усередині нього:
1) викуп підприємства його трудовим колективом, що означає пріоритет колективу при вирішенні питання про способи приватизації;
2) продаж державного майна на аукціонах;
3) перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.
На рисунку 2.21 представлено форми та способи приватизаційних процесів в Україні:
Вибір конкретних способів і варіантів приватизації в Україні визначено Законами України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери". У них сформульовані головні цілі приватизації, способи приватизації та їх основи, принцип приватизації – створити максимум зацікавленості в ефективній роботі.
Переважним способом приватизації в Україні стало безкоштовний зрівняльний розподіл серед усього населення приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС) з подальшим обміном на акції приватизованих підприємств. Сильна сторона цього способу – соціальна прийнятність, а також порівняльна швидкість розподілу сертифікатів. Серед слабких сторін виділяють наступні:
1) держава не витрачає коштів, але й не забезпечує надходжень до скарбниці;
2) не змінюється реальний стан приватизованих підприємств, бо вони не отримують реальних коштів для подолання технічної відсталості та модернізації виробництва.
Рис. 2.21 Форми та способи роздержавлення та приватизації в Україні.
Широко використовувався спосіб приватизації, заснований на перетворенні державних підприємств в закриті акціонерні товариства. Акції в цьому випадку поширюються тільки серед працівників, у тому числі тих, що пішли на пенсію. Причому розміщення акцій передбачає викуп з певною знижкою від номіналу акції з допущенням розстрочки платежу. Теоретичною перевагою цього способу є те, що кошти від викупу йдуть не в казну, а на потреби самого підприємства, що дозволяє їх технічне переоснащення. Крім названих способів законодавством України передбачені:
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, які є працівниками цих об'єктів;
викуп державного майна, зданого в оренду, орендарем об'єкта;
продаж на аукціоні, в результаті чого власником об'єкта стає покупець, який запропонував максимальну ціну;
продаж за некомерційним конкурсом, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта, або за рівних умов – найвищу ціну;
продаж за комерційним конкурсом, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
На першому етапі приватизації незважаючи на те, що вона давала можливість кожному громадянину скористатися своїм правом на частку державного майна, чимала кількість сертифікатів залишилася незатребуваною. Надходження доходів від приватизації до державного бюджету виявилися незначними. Окремі підприємства були скуплені за вкрай низькими цінами і опинилися в руках осіб, які не побажали або не змогли підвищити якість їх роботи. Велике число державних підприємств перейшло у власність дрібних акціонерів, головним чином трудових колективів, шляхом створення закритих акціонерних товариств, що не створило економічної основи для їх розвитку. Справа в тому, що така форма підприємства ускладнила доступ до нього ефективних власників з числа вітчизняних фінансових організацій та іноземних інвесторів.
Підводячи підсумок вищевикладеного, зазначимо що роздержавлення і приватизація самі по собі не ведуть до ефективного господарювання. Вони лише утворюють об'єктивну основу формування ринкових відносин, тому є не метою, а засобом реформування економіки. Зміна власників та розпорядників ще не вирішує проблему створення ефективної ринкової економіки. Необхідно щоб нові власники уміли організувати виробництво, вміли керувати ним, виявляли зацікавленість. Народ же повинен не тільки усвідомлювати цілі реформи, а й матеріально відчувати власні вигоди від дійсних і можливих перетворень.