2. Технологічний підхід.
Американський соціолог і політичний діяч У. Ростоу, у 60-ті р. XX в. створив теорію стадій економічного зростання, відповідно до якої економічну систему будь-якої країни в минулому або сьогодення можна віднести до однієї з п'яти стадій економічного зростання, які послідовно змінюють одна одну. В основі їх зміни лежить прогрес техніки і виробництва (рис. 2.8).
Суспільство пошуку «якості життя»
Рис. 2.8 Технологічний підхід до класифікації економічних систем
В рамках даної теорії традиційне суспільство відрізняється низьким рівнем продуктивності праці і незначною нормою накопичення. У структурі виробництва переважає сільське господарство.
У перехідному суспільстві ця перевага зберігається, але створюються початкові умови для індустріалізації, розвивається його інфраструктура. В такому суспільстві відбувається промисловий переворот, норма накопичення зростає, а споживання обмежене.
Для індустріального суспільства характерні широке поширення машинного виробництва, найбільш високі норми накопичення і темпи економічного зростання. Зростання виробництва починає випереджати зростання населення, створюються умови для зростання споживання. Стадія масового споживання характеризується технічними революціями, щодо надлишкових капіталів, підвищенням добробуту населення.
Цивілізаційний підхід.
На початку 70-х рр. американський соціолог Д.Белл запропонував свій підхід до класифікації економічних систем. Соціально-економічні зміни, по Беллу, відбуваються разом зі змінами у виробництві та використанні науково-технічних знань. Суспільство рухається від доіндустріального до індустріального, а потім до постіндустріального суспільства (рис. 2.9).
Доіндустріальне суспільство
Індустріальне суспільство
Постіндустріальне суспільство
Рис. 2.9 Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем
Доіндустріальне суспільство відрізняється нерозвиненими продуктивними силами, необхідністю безпосереднього звернення до природи, як джерела існування. Індустріальне суспільство організовано на основі машинно-промислового виробництва. Що ж до постіндустріального суспільства, то воно характеризується, по Беллу, наступними ознаками: основна частка зайнятих переміщується з виробництва товарів до виробництва послуг; найважливішу роль в екосистемі відіграють наукові знання та нововведення; головне місце в професійній структурі належить фахівцям.
Економічна система являє особливий механізм, створений для вирішення двосторонніх проблем рідкості і випуску. Оскільки економічні ресурси обмежені, порівняно з потребами суспільства у товарах і послугах, необхідні певні способи їх розміщення між альтернативними напрямами використання. Економічна система – це впорядкована сукупність соціально-економічних та організаційних відносин між виробниками і споживачами благ і послуг.
У загальному вигляді економічна система являє собою сукупність наступних елементів (рис. 2.10):
В основі виділення економічних систем можуть лежати різні критерії:
Економічний стан суспільства на певному етапі розвитку (Росія епохи Петра I, фашистська Німеччина);
Стадії соціально-економічного розвитку (суспільно-економічні формації в марксизмі);
Господарські системи, які характеризуються трьома групами елементів: духом (основними мотивами економічної діяльності), структурою і субстанцією в німецькій історичній школі;
Типи організації, пов'язані зі способами узгодження дій господарюючих суб'єктів у ордолібералізмі;
Суспільно-економічна система, яка заснована на двох ознаках: формі власності на економічні ресурси та способі координації економічної діяльності.
Рис. 2.10 Економічна система та її складові
У сучасній науковій і навчальній літературі найбільшого поширення набула класифікація за останнім із виділених критеріїв. Виходячи з цього розрізняють традиційну, командну, ринкову і змішану економіку.
Традиційна економіка заснована на пануванні традицій і звичаїв у господарській діяльності. Технічний, науковий і соціальний розвиток в таких країнах досить обмежений, тому що він вступає в протиріччя з господарським укладом, релігійними та культурними цінностями. Ця модель економіки була характерна для стародавнього і середньовічного суспільства, але зберігається і в сучасних слаборозвинених державах.
Командна економіка обумовлена тим, що більшість підприємств знаходиться у державній власності. Вони здійснюють свою діяльність на основі державних директив, всі рішення про виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг у суспільстві приймаються державою. Сюди відносять СРСР, Албанію і т.ін.
Ринкова економіка визначається приватною власністю на ресурси, використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. В економіці вільного ринку держава не грає ніякої ролі в розподілі ресурсів, всі рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно, на свій страх і ризик. Сюди зазвичай відносили Гонконг. У сьогоднішньому реальному житті немає прикладів чисто командної або суто ринкової, повністю вільної від держави економіки. Більшість країн прагнуть органічно і гнучко поєднувати ринкову ефективність з державним регулюванням економіки. Таке об'єднання утворює змішану економіку.
Змішана економіка являє таку економічну систему, де і держава, і приватний сектор відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні всіх ресурсів і матеріальних благ в країні. При цьому регулююча роль ринку доповнюється механізмом державного регулювання, а приватна власність співіснує з суспільно-державною. Змішана економіка виникла у міжвоєнний період і донині представляє найбільш ефективну форму господарювання. Можна виділити п'ять основних завдань, які вирішуються змішаною економікою:
• забезпечення зайнятості;
• повне використання виробничих потужностей;
• стабілізація цін;
• паралельне зростання заробітної плати та продуктивності праці;
• рівновага платіжного балансу.
Їх досягнення здійснювалося державами в різні періоди по-різному, з урахуванням взаємного досвіду. Умовно можна виділити три моделі змішаної економіки.
Неоетатична (Франція, Англія, Італія, Японія) характеризується розвиненим націоналізованим сектором, активною антициклічною та структурною політикою, яка проводиться згідно з індикативними планами, розвиненою системою трансфертних платежів.
Неоліберальна модель (Німеччина, США) також передбачає заходи антициклічного характеру, але основний упор робиться на забезпечення державою умов для нормального функціонування ринку. Вона розглядається як найбільш ефективна система регулювання. Держава, по суті, втручається лише для захисту конкуренції. В основі моделі узгодженої дії (Швеція, Голландія, Австрія, Бельгія) лежить принцип згоди представників соціальних сторін (уряду, профспілок, роботодавців). Через спеціальні податки на інвестиції уряд перешкоджає "перегріву" економіки, регулює ринок праці. Спеціальні закони впливають на співвідношення зростання заробітної плати та продуктивності праці, прогресивне оподаткування сприяє вирівнюванню доходів. У країнах цієї моделі створена потужна система соціального забезпечення, проводиться активна структурна політика.
Перехідна економіка - економіка, яка знаходиться в стані змін, переходу від одного стану в інший, як у межах одного типу господарства, так і від одного до іншого типу господарства займає особливе місце в розвитку суспільства. Від перехідної економіки слід відрізняти перехідний період у розвитку суспільства, в ході якого відбувається зміна одного типу економічних відносин на інший.
Для перехідних економік країн колишнього «соціалістичного табору» сьогодні існує широкий спектр перспектив. При цьому в перехідній економіці кожної країни перетинаються три фундаментальні тенденції. Перша з них полягає в поступовому вмиранні (як природному, так і штучному) «мутантного соціалізму», який отримав свою назву порівняно не з теоретичним ідеалом, а з реальною існуючою у світовій практиці тенденції соціалізації. Друга тенденція пов'язана з генезисом відносин посткласичних світового капіталістичного господарства (сучасної ринкової економіки, заснованої на приватно-корпоративній власності). Третя тенденція полягає в посиленні процесу соціалізації - зростання ролі громадських (групових, національних та інтернаціональних) цінностей в економічному розвитку і гуманізації суспільного життя, як передумови будь-яких сучасних трансформацій.
Очевидно, що в таких умовах остаточний вибір економічної системи в Україні буде залежати в кінцевому рахунку від співвідношення політичних сил, характеру проведених перетворень, масштабності та ефективності здійснюваного реформування всіх сфер суспільного життя, а також від адаптації суспільства до змін.