4. Узгодження економічних інтересів як фактор стабілізації соціально-економічної системи.

У сучасному суспільстві найбільш актуальним є питання стабільного розвитку соціально-економічної системи, в основі чого лежить процес узгодження економічних інтересів різних суб'єктів економіки. Особлива роль економічних інтересів у процесі сталого розвитку визначається тим, що через процес оптимального узгодження економічних інтересів певною мірою вирішується основне протиріччя економічної системи, яке полягає в дилемі зростаючих потреб та обмеженості ресурсів. Таким чином, сталість економічної системи генетично з'єднана з економічними інтересами. Це обумовлено тим, що у сталому розвитку зацікавлені всі економічні суб'єкти. Тому узгодження економічних інтересів є основним завданням сталого розвитку, оскільки реалізація сукупності поточних і перспективних інтересів являє суть життєдіяльності економічних суб'єктів.

Теоретичний аналіз процесу узгодження економічних інтересів, як основи сталого розвитку, повинен враховувати кілька моментів:

По - перше, узгодження економічних інтересів одного господарюючого суб'єкта з іншими інтересами можливе на основі їх сумісності.

По - друге, процес узгодження економічних інтересів не усуває протиріч між ними, тому що вектор розвитку економічних інтересів господарюючих суб'єктів у системі економічних відносин є мінливою і динамічною величиною. Суперечливість визначає внутрішню єдність і взаємопроникнення економічних інтересів і виступає як джерело саморуху і розвитку системи інтересів.

Облік і аналіз цих положень у процесі узгодження економічних інтересів сприяє досягненню балансу економічних інтересів суспільства. Справедливим слід визнати висловлювання Д.Бьюкенена: «Згода економічних інтересів індивідів, колективів і суспільства в цілому може мати місце лише в ідеалі. Суспільний договір у філософському сенсі означає згоду, яка виникає із взаємодії самих індивідів, а не загальне схвалення якогось абстрактного ідеалу »[2]. У цьому зв'язку можна констатувати, що досягти абсолютного узгодження економічних інтересів неможливо, оскільки задоволення інтересів одного суб'єкта призводить до ущемлення інтересів інших суб'єктів, тому що кожен суб'єкт прагне до максимізації корисності та мінімізації витрат для себе за рахунок інших.

Аналіз проблеми узгодженості економічних інтересів показав, що в основі методологічних підходів розгляду даного питання лежать принципи індивідуалізму або колективізму. У рамках концепції колективізму пріоритет віддається суспільству і суспільному інтересу як феномену, який визначає напрямок розвитку цивілізації. Основним завданням індивіда в даних умовах є визначення способу відповідності громадському вектору розвитку. Даний методологічний підхід найбільш повно реалізован марксиською політичною економією і різними соціально-політичними навчаннями і поглядами.

В якості основи методологічного індивідуалізму виступає окремо взятий індивід як центральна ланка економічної системи. Суттю даного принципу є пояснення суспільних явищ на основі рішень, які приймають окремі індивіди. Важлива роль економічних інтересів індивіда визначається значенням його активної цілеспрямованої діяльності для реалізації всіх інших інтересів, тобто без належної реалізації економічних інтересів індивіда не можуть бути реалізовані ніякі інші інтереси.

У найбільш узагальненій формі концепція індивідуалізму допускає пояснення суспільних явищ за допомогою децентралізації рішень. Застосування даного методологічного принципу дозволяє проаналізувати взаємодію індивідів і на підставі цього сформулювати уявлення про такі поняття як суспільне, колективне, групове. Даний напрямок аналізу економічних інтересів здійснюється, насамперед, у рамках сучасної мікроекономічної теорії.

В економічній теорії зустрічаються концепції, які намагаються поєднати принципи індивідуалізму і колективізму. При розробці таких еклектичних концепцій актуальним є витримування логічної послідовності поєднання позначених методологічних основ. Але часом цей принцип залишається не реалізованим.

Грунтуючись на синергетичному принципі в економічній теорії, можна відзначити, що вихідним пунктом узгодження економічних інтересів є індивід (господарюючий суб'єкт) з притаманними йому економічними інтересами, які постійно змінюються. Об'єктивно поставлений в рамки обмеженості ресурсів господарюючий суб'єкт, при безмежності існуючих потреб, здійснює вибір найбільш ефективного варіанту максимізації корисності. Здійснюючи вибір альтернативної вартості, індивід керується сукупністю суб'єктивних вимірників цінності. Причому категорія «цінності», в сучасній інтерпретації, визначається не тільки набором матеріальних складових, а й включає психологічні, етичні та культурні чинники.

Індивід, здійснюючи свою діяльність, виходячи з егоїстичних устремлінь, вступає в економічні відносини з іншими економічними суб'єктами, тобто реалізує свої економічні інтереси в суспільстві і за допомогою суспільства. Це положення означає, що реалізація власного інтересу можлива шляхом врахування інтересів інших учасників соціально-економічної взаємодії. Крім того, егоїстичний інтерес несе на собі соціальний відбиток у формі традицій, звичаїв, правил. [3]. У підсумку індивід отримує додаткові вигоди або переваги, порівняно з тим, якби при досягненні своєї мети він перебував у стані відокремленості від інших членів суспільства.

Соціальна взаємодія взагалі і економічна, зокрема, несе окремо взятому індивіду додаткові вигоди. У даному випадку справедливою слід вважати позицію Г.В.Задорожного і Я.Ю Радченко, які стверджують, що не буває вигод без витрат і тому, вступаючи в систему соціальної взаємодії, індивіди отримують не тільки вигоди, але і несуть витрати [14]. На підставі цього можна зробити висновок, що система соціально-економічної взаємодії ефективно функціонує для окремих індивідів якщо економічні вигоди перевищують витрати при вступі до системи соціальної взаємодії.

З іншого боку, індивід і його економічні інтереси, як центральна ланка соціально-економічної системи, сприяють формуванню та розвитку особистісно-орієнтованої економіки [15]. Процес узгодження економічних інтересів у такій економіці заснований на взаємодії влади в особі держави, суспільства і особистості (індивіда).

Особистісно-орієнтована економіка базується на уявленнях про суспільство як складної сукупності окремо взятих індивідів і їх економічних інтересів. Державне регулювання ринку в такій економіці та інших сферах суспільного життя, проявляється у прагненні і можливості уряду повною мірою реалізувати інтереси всієї сукупності окремо взятих індивідів, а не тільки окремих груп. Така державна політика сприяє оптимальному поєднанню економічних інтересів у суспільстві та ефективному функціонуванню економічної системи. В умовах української дійсності такої спрямованості не спостерігається, а відбувається явне ігнорування інтересів широких верств населення. Соціологічні дослідження показують, що більшість (56,4%) опитаних вважає, що влада захищає інтереси переважно представників великого фінансового, торгового і промислового бізнесу. [16]

Формування особистісно-орієнтованої економіки, яка висуває інтерес окремого індивіда на перше місце, має супроводжуватися нівелюванням суперечливості економічних інтересів, які виражені не тільки в позитивній, а й у негативній стороні економічного егоїзму індивідів. З цієї позиції, економічна система являє собою сукупність організаційних, інституційних і соціальних способів узгодження інтересів. У зв'язку з цим історія розвитку економічної теорії є процес теоретичного аналізу координації нескінченної кількості різноспрямованих інтересів господарюючих суб'єктів. Дана проблема є особливо актуальною у відношенні узгодження економічних інтересів підприємців, суспільства, держави і вибору механізмів реалізації даного процесу.

Під механізмом узгодження економічних інтересів можна розуміти принцип організації взаємовідносин суб'єктів, сукупність прийомів, засобів і дій, здійснюваних за допомогою комплексу економічних, організаційних, управлінських, правових заходів, які сприяють створенню взаємодії між суб'єктами господарювання в процесі відтворення для забезпечення максимальної ефективності. Обгрунтування механізму, за допомогою якого можна забезпечити узгодження інтересів підприємців і суспільства, займає важливе місце в соціально-економічній та політичній практиці високорозвинених країн протягом останніх десятиліть. Звичайно, цей процес протікає неоднозначно, але певні позитивні результати вже досягнуті. Вихідним пунктом узгодження економічних інтересів повинні стати взаємовигідні відносини суб'єктів господарювання. В Україні механізм оптимального поєднання інтересів підприємництва та суспільства знаходиться в процесі теоретичного і практичного становлення і вимагає ретельного аналізу.

Також слід зазначити, що сучасні тенденції економічного розвитку диктують також необхідність узгодження нової групи інтересів. Це пов'язано з тим, що на сьогоднішній день господарська діяльність людей поставила сучасне суспільство перед обличчям екологічної загрози і можливістю знищення людини як виду. У таких умовах необхідні інституційні перетворення в системі власності на природні ресурси і перебудова механізму управління природокористування. На основі посилення позицій держави і ринку може бути створений економічний механізм, який стане стимулом для ринкових агентів, націлених на отримання прибутку, щоб діяти в інтересах суспільства в цілому, ефективно вирішуючи триєдине завдання: раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і поліпшення якості навколишнього середовища.

Роль ефективних інститутів еколого-економічної системи полягає в узгодженні суперечливих інтересів, взаємодія яких здійснюється в рамках діалектичної єдності і боротьби протилежностей, що проявляються на різних етапах розвитку виробничих відносин. Базове протиріччя полягає в різноспрямованості економічних інтересів у якнайшвидшому і розширеному споживанні природних ресурсів, навіть шляхом погіршення якості навколишнього середовища.

Хоча на сучасному етапі економічні інтереси все більш екологізіються, однак при цьому в умовах ринку в процесі взаємодії екологічних та економічних інтересів все ще виникають протиріччя:

• між суспільним характером походження ресурсів і прагненням індивіда до їх особистого присвоєння, використання і споживання на правах приватної власності;

• між особистою зацікавленістю індивіда максимально розширювати приватне ресурсоспоживання і суспільним інтересом у раціональності природокористування, дбайливому і економічному використанні ресурсів з причини їх абсолютної обмеженості на планеті;

• між приватним інтересом мінімізувати витрати, пов'язані з необхідністю охороняти природу, і громадською зацікавленістю в максимальному збереженні природокористувачем якості середовища, забезпечення його безпеки для людей.

Процес подолання протиріч між економічними інтересами суб'єктів та екологічними інтересами суспільства на різних історичних етапах є джерелом розвитку і вдосконалення еколого-економічної системи.

Еколого-економічна система - це сукупність відносин між суб'єктами з приводу реалізації економічних та екологічних інтересів, тобто усвідомлених і реалізованих потреб в ефективному використанні природно-ресурсного потенціалу для цілей економічного зростання та підвищення якості життя населення. Структурно еколого-економічна система складається з двох підсистем: екологічної та економічної.

Виявом даних підсистем є інтереси, які виступають об'єктивно-суб'єктною категорією. Економічна підсистема відносин заснована на прояві законів економіки та економічних інтересів суб'єктів. Функціонування екологічної підсистеми визначається законами екології та екологічних інтересів людей, груп і корпорацій. Інтереси господарюючих суб'єктів реалізуються через такі інститути, як власність, фірма і контракт. Економічні інтереси є вихідним пунктом для визначення всіх інших форм інтересів.