Р екомендована література

1. Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. — Розд. 1. Учасники фондового ринку.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями // Голос України. — 1997. — 15 жовт. — Розд. 2. Фондова біржа.

3. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями // Голос України. — 1998. — 28 січ.

4. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 р. — Ст. 4—8.

5. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. — Розд. 1—3.

6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.94 р.

7. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 3.

8. Мозговий О. М. Професіонали фондового ринку: Навч. посібник. — К.: УАННП, 1997.

9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 10, 13.

10. Рынок ценных бумаг: Учебник / Под ред. В. А. Галанова и А. И. Ба­сова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — Гл. 8, 9.

11. Лисенков Ю. М., Римарук О. И., Музиченко О. В. Фондовый рынок: Терминологический словарь-справочник. — К.: Диалог-пресс, 1997. — Гл. 2, 6—8.

Тема 6. Процес обігу цінних паперів

Пізнати сутність цінних паперів студент зможе лише після вивчення процесу їх емісії та обігу на ринку. Обігу цінних паперів передує їх емісія. Емісія цінних паперів — це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затверд­женням його на загальних зборах акціонерів. Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. Обсяг інформації, необхідної для проспекту (меморандуму), тираж цих документів установлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Акції випускаються для того, щоб їх продати, тобто розмістити. Розміщення цінних паперів — це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод. Розміщення звичайно має форму передплати — закритої або відкритої. Закрита передплата — розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного оголошення пропозиції. Відкрита передплата — розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції. На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить андеррайтеру (передплатнику). Це торговець цінними паперами, котрий виступає від імені та за дорученням емітента відповідно до укладеного з ним договору або викуповує в емітента цінні папери для їх наступного розміщення за передплатою. Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрації підлягають випуски будь-яких інвестиційних цінних паперів, котрі розповсюджуються шляхом відкритого продажу (передплати), а також випуски акцій відкритих акціонерних товариств.

До відома тих, хто вивчає фондовий ринок: реєстр власників цінних паперів — це список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість і види належних їм цінних паперів. Одна з функцій реєстратора — це облік доходів, що нараховуються й виплачуються на іменні цінні папери. Між реєстратором і емітентом з цього питання виникає листування. Реєстратор щоденно порівнює види і кількість розміщених цінних паперів з тим, що обліковано в особових рахунках. Він щоквартально звітує, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік послуг клієнтам. Системі реєстрів України властивий «проміжний» період комп’ютеризації операцій, коли поєднуються документарна й електронна форми: наприклад, реєстр ведеться в електронному режимі, але триває видача паперових копій та виписок.

Якщо ведення реєстрів служить інтересам емітентів, то ведення рахунків обслуговує інвесторів. Ці рахунки ведуться в депозитаріях для обліку й точного підтвердження прав власників цінних паперів для фіксування переходу прав на цінні папери. Послуги депозитарію: збереження цінних паперів, ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування угод і операцій емітентів.

Слід наголосити, що випуск та розміщення цінних паперів — це операції, притаманні первинному ринкові. На вторинному ринку відбувається власне обіг цінних паперів: їх купують і перепродують одні й ті самі особи з певними цілями. Продавець і покупець цінних паперів можуть вступати між собою у контакт або безпосередньо, або за участі посередника чи навіть посередників. Прості (без посередників) угоди з цінними паперами полягають у тому, що продавець передає покупцеві цінні папери, а останній передає продавцю гроші. Схема угоди суттєво ускладнюється, коли між продавцем та покупцем з’являється посередник, зокрема брокер. Брокер — це посередник, котрий сприяє здійсненню угоди між зацікавленими сторонами — клієнтами. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і організації (фірми), які зазвичай є членами фондових бірж. Брокер виконує доручення своїх клієнтів за угодою. Ці доручення, що відзначаються великою різноманітністю як за змістом, так і за формою, називають також замовленнями або наказами (дод. 2).

При цьому слід звернути увагу на те, що брокер укладає, по суті, дві угоди: одну з продавцем, а другу з покупцем. Від продавця він отримує наказ на продаж, а від покупця — наказ на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця та рух грошей у зворотному напрямку відбувається не через брокера.

На фондових біржах в угоді беруть участь два брокери, один з яких отримує наказ продавця на продаж, а другий — від покупця наказ на купівлю, після чого ці два брокери укладають між собою угоду.

Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а в другому — від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт, і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і на нього переноситься відповідальність. Як у першому, так і у другому випадку брокер виконує угоди за рахунок клієнта. Дохід же брокера складається з комісійних, котрі виплачує йому клієнт за надані послуги.

Якщо між продавцем і покупцем посередницьку функцію виконує дилер, то він також укладає угоди з продавцем та угоду з покупцем, але при цьому від продавця одержує цінні папери і платить за це гроші, а потім передає покупцеві цінні папери і отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекуп­ником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені та за свій рахунок. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Дохід дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі.

Інтерес у студента, який вивчає цінні папери, без сумніву, викличе подвійне посередництво — за участі одного дилера та двох брокерів (рис. 7). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, а з другого — брокери, виконуючи накази, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів.

З договорним процесом тісно пов’язаний розрахунково-клі­ринговий процес. Щоб осягнути зміст цього складного процесу, студентові потрібно ретельно ознайомитися з відповідними нормативними документами. Кліринг — це отримання, звіряння та постійне оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, які передбачають взаємозалік, забезпечення й гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Взаємозалік буває двостороннім і багатостороннім.

Рис. 7. Подвійне посередництво у фондовій угоді

Під час клірингових розрахунків з’являються так звані закриті позиції, коли вимоги учасника угоди дорівнюють його зобо­в’язанням, або відкриті, коли такого немає. Відкрита позиція буває короткою, якщо вимоги учасника менші за його зобов’язання, і довгою, коли вимоги більші за зобов’язання. Визначення позицій сторін називають нейтингом (табл. 3).

Таблиця 3

ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ РОЗРАХУНКУ (НЕЙТИНГ), грн.

Учасники	Вартість цінних паперів		Позиції
	куплених	проданих	закрита	відкрита
				довга	коротка
А	120	120	0	—	—
Б	120	140	—	+ 20	—
В	120	100	—	—	– 20

Загальна схема клірингу відносно проста. Якщо особа «А» за даною угодою винна особі «Б» 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа «Б» була вже винна особі «А» 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів має бути складене одне: особа «А» заплатить особі «Б» різницю 500 – 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано. При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента від вимог другого доти, доки після включення у розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента другому.

Рис. 8. Розрахунки без клірингу

Рис. 9. Розрахунки з клірингом

Ось приклад багатосторонньої угоди. Особа «А» винна особі «Б» 500 гривень, особа «Б» винна особі «А» 300 гривень та особі «В» 400 гривень, особа «В» винна особі «А» 150 гривень (рис. 8). Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити 5 перерахунків грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу спрощує розрахункову роботу: особа «А» перераховує особі «Б» 50 гривень, а особа «Б» перераховує особі «В» 150 гривень (рис. 9). У результаті схема суттєво спростилася: замість п’яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень.

Треба мати на увазі, що клірингова організація може взяти на себе функцію кредитора для всіх боржників та функцію боржника для всіх кредиторів. Таку схему треба розуміти так: урегулювання позицій усіх боржників виконується шляхом платежу (по­ставки) на користь клірингової організації, а урегулювння пози­цій усіх кредиторів виконується одержанням грошових коштів (цінних паперів) від клірингової організації. Тобто йдеться про врегулювання позицій учасників торгівлі проти клірингової організації, а не один проти одного.

На відміну від загальних схем робочі схеми клірингу виявляються набагато складнішими. Прикладом може бути схема, показана на рис. 10.

Поставляння цінних паперів може відбуватися передачею їх з рук колишнього власника до рук нового власника. Та зазвичай за угодами на професійному фондовому ринку поставляння цінних паперів здійснюється через переказ за рахунками депо в депозитаріях, куди надходять розрахункові документи, що містять дебетування та кредитування рахунків учасників фондової угоди. Після виконання доручення на переказ цінних паперів учасники угоди та клірингова організація одержують від депозитарію виписки з рахунків депо, що свідчать про виконання поставок. Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. Слід узяти до відома, що на біржовому ринку розрахунки за фондовими угодами відособлені від інших рахункових операцій.

Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна депозитарна система зробити не може. Багато хто опановує електронну систему «Кабінетний дилерський зв’язок», яка дозволяє відійти від традиційних послуг продавців котирувань та суттєво знизити трудомісткість розрахунково-клірингових операцій, підвищивши їхню якість та надійність.