Рекомендована література

1. Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22.09.1995 р.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. із змінами та доповненнями. — Гл. 1.

3. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — Розд. 1.

4. Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: УАННП, 1998.

5. Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — Гл. 1.

6. Инвестиции в Украине: Фондовый рынок / Под ред. С. И. Вакарина. — К.: Конкорд, 1996. — С. 28.

7. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и бир­жи, 1995.

8. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995.

9. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. В. С. Торкановского. — СПб.: Комплект, 1994.

10. Черников Г. П. Фондовая биржа: международный опыт. — М.: Междунар. отношения, 1991. — Гл. 1—3.

11. Лисенков Ю. М., Римарук О. І., Музиченко О. В. Фондовий ринок: Термінологічний словник-довідник. — К.: Діалог-прес, 1997.

12. Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности: Учеб. пособие. — М.: Деловая литература, 1997.

Тема 2. Акції

Вивчаючи цю тему, студент передусім має усвідомити, що акція — це пайовий цінний папір, який закріплює права її власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на участь в управлінні цим товариством, а також на частку майна за його можливої ліквідації. Ак- ція — безстроковий документ, який існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Для емітента випуск його акцій слугує джерелом капіталу, і його влаштовує те, що він не зобов’язаний повертати інвесторам вкладений ними капітал. Інвестор, котрий купує акції, теж виходить зі своїх інтересів — одержувати прибуток та брати участь в управлінні (пропорційно купленим акціям).

Акція має вартість (ціну, курс) і приносить дохід тому, хто нею володіє. Розрізняють номінальну вартість (номінал), яку вказано на бланку акції, та ринкову вартість (ціну, курс), яка складається на ринку і за якою акція продається. Якщо ринкова ціна перевищує номінальну ціну, то таку різницю називають «ажіо», а якщо ринкова ціна нижча за номінальну, то вживають термін «дизажіо». Крім того, існує емісійна та балансова вартість акції. При продажу акції безпосередньо емітентом покупцеві емісійна ціна зазвичай дорівнює номінальній. Різниця між ними з’являєть­ся, якщо до продажу залучається посередник: тоді емісійна ціна підвищується на величину оплати за послуги посередника. Балансова («книжна») вартість обчислюється діленням акціонерного капіталу (вартості активів емітента та ліквідаційної вартості привілейованих цінних паперів за відрахуванням заборгованості кредиторам) на кількість випущених акцій. Балансова вартість визначається зазвичай у ході аудиторської перевірки — з метою допущення емітента до біржових торгів як надійного їх учасника.

Поза увагою студента не повинен пройти той факт, що на вартість акцій безпосередній вплив справляє їхня дохідність, яка, у свою чергу, залежить від дивідендів. Дивіденд (від латинського dividendus, тобто такий, що підлягає поділу або частина від цілого) — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді частки від вартості належних їм акцій. Дивіденди виплачуються з прибутку минулих років після погашення інших зобов’язань (в останню чергу) за рішенням ради директорів корпорації або загальних зборів акціонерів. У період низької рентабельності акціонерного товариства (корпорації) дивіденди зазвичай не виплачуються або ж виплачуються у вигляді нових акцій (та- ка форма розрахунків з акціонерами має назву «капіталізація доходів»).

Тому, хто вивчає цю тему, треба взяти до уваги, що існують різні способи вартісної оцінки акцій. Найпростішим з них є розрахунок за формулою:

, (1)

де Ц — ціна акції, Д — дивіденд базисного року, С_б — відсоткова ставка банківського депозиту.

Банківський відсоток відіграє тут роль орієнтира, що слугує для встановлення аналогічного співвідношення при визначенні дохідності, тобто дивіденд має відноситися до ціни акції так само, як банківський відсоток відноситься до 100.

З формули (1) одержуємо розрахунок розміру дивіденда, який був би здатним зберегти вказану пропорцію за відомого рівня ціни акції:

. (2)

Можна користуватися у даному розрахунку іншим показником, якщо є можливість розмістити капітал під відсоток більший ніж банківський.

Формулу (1) задля більшої точності оцінки можна ускладнити, враховуючи фактор часу, тобто беручи до уваги, що дивіденди, які одержуються не відразу, а за кілька років, не такі корисні, як ті, що одержуються відразу: для цього вартісні показники за кож­ний рік, що містяться у формулі, дисконтуються, тобто діляться на норматив приведення, що визначається на основі прибутку на акцію, встановлюваного, у свою чергу, з урахуванням ризику та прибутку, який можна одержати за альтернативною інвестицією.

Дохідність від дивідендів обчислюється за формулою:

, (3)

де _д — дохідність від дивідендів; Д — одержані дивіденди; Ц — ціна акції.

Дохідність від продажу акції розраховується за формулою:

. (4)

Власник акції може одержати дохід від дивідендів та дохід від наступного продажу акції. У такому разі розрахунок дохідності виконується за формулою:

. (5)

З формули (5) можна вивести ще одну формулу розрахунку ціни акції:

. (6)

Рекомендується звернути увагу на те, що межі дохідності акцій обумовлені низкою факторів. Нижня межа встановлюється на рівні позикового відсотка банку. Якщо, наприклад, цей показник становить 7%, то інвесторові немає сенсу купувати акції з дохідністю не тільки меншою за 7%, але навіть і на рівні 7% та дещо вищому, оскільки акція, у принципі, не в змозі конкурувати з банківськими кредитами за ступенем надійності.

Верхня межа дохідності встановлюється з меншою визначеністю. При її встановленні береться до уваги ситуація на фондовому ринку — ступінь імовірності досягти після придбання акцій такого ж високого рівня дохідності, яку мають найбільш процвітаючі компанії. Однак слід наголосити, що оптимізм у цій справі має бути помірним, адже високі доходи мають зворотний бік — слабку надію їх одержання.

Акції поділяються на іменні та на пред’явника. У першому випадку ім’я власника заноситься до реєстру. Акція на пред’яв­ника може бути випущена як у документарній (паперовій), так і в електронній формі. Акція на пред’явника має бути оплачена її власником. За ступенем свободи оборотності акції поділяються на відкриті та закриті. В останньому випадку власником акції може бути лише покупець певної категорії або вона не має обігу на ринку. Акції зазвичай продаються, але існують і безплатні акції, які розподіляються серед існуючих акціонерів даної корпорації. Акція може бути «засновницькою», тобто такою, що розповсюджується тільки серед засновників даного акціонерного товариства.

Студентові треба також засвоїти, що з багатьох класифікаційних ознак виділяється комплекс ознак (фіксованість доходу, участь в управлінні та ін.), за яким акції розподіляються на прості (звичайні) та привілейовані (приференційні). Проста акція засвідчує такі права власника:

а) право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

б) право на одержання дивідендів, причому не гарантованих і не фіксованих;

в) право на певну частину майна корпорації за її ліквідації.

Привілейована акція засвідчує такі права її власника:

а) право на одержання дивідендів, як правило, з фіксованим відсотком, що виплачуються незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

б) переважне право (порівняно з власниками звичайних акцій) на першочергове одержання дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства за його ліквідації.

За ці привілеї власникові привілейованої акції доводиться «платити» тим, що він — порівняно з власником простої акції — не має права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Він не має права голосу на зборах акціонерів, якщо винятка із цього правила не передбачено заздалегідь у статуті акціонерного товариства.

Особливу увагу студентові слід звернути на те, що привілейовані акції мають низку різновидів. Є, наприклад, привілейовані акції з дивідендом, що коригується. Така акція дозволяє її власникові одержувати збільшений дивіденд, що відображає зміну банківських відсоткових ставок. Є привілейовані акції з відстроченим дивідендом: дивіденди за ними не виплачуються доти, доки за простими акціями не досягнуто дивідендів за максимально встановленою квотою.

Більшість привілейованих акцій мають властивість кумуляції (накопичення) дивідендів, що надає їм підвищеної надійності. Правило таке: дивіденди, не виплачені акціонерам протягом певного періоду, накопичуються і нараховуються держателям привілейованих акцій.

Накопичення коштів по кумулятивних акціях (кумуляція дивідендів) здійснюється в так званих аріях (arriars — заборгованість). Усі арії виплачуються акціонерам до оголошення про виплату дивідендів по простих акціях. Кумулятивні дивіденди надають привілейованим акціям підвищеної надійності, а також деякі можливості для спекулятивних операцій, оскільки в разі погіршання фінансового стану акціонерного товариства арії накопичуються, а в разі поліпшення — виплачуються у повному обсязі. Таким чином, на фондовому ринку зі збільшенням прибутку даного акціонерного товариства зростатиме попит на кумулятивні акції, і арії одержить той, хто купить кумулятивні акції на момент оголошення дивідендів.

Незалежно від кумулятивності привілейовані акції можуть бути конвертованими (конвертабельними), тобто мати властивості обмінюватися за обумовленою ставкою на певну кількість простих акцій або облігацій даного емітента.

Емітент може залишити за собою право відкликання привілейованих акцій — викупити їх за номінальною ціною з компенсаційною надбавкою.

Під час вивчення особливостей обігу привілейованих цінних паперів рекомендується звернути увагу на те, що цей вид акцій стає дедалі більш популярним на світовому ринку. Великі й різноманітні пільги, що дозволяють одержувати підвищений та сталий дохід, роблять привілейовані акції привабливими для інвесторів. Емітентів привілейовані акції теж влаштовують. Річ у тім, що, з одного боку, саме завдяки привабливості пільгових акцій емітент одержує капітал у більшому розмірі та має можливість розширити виробництво або перепрофілювати його. З іншого боку, ціла низка обмежень, передусім перетворення власника безголосих акцій на пасивного акціонера, дозволяє емітентові убезпечувати систему управління підприємством від «сторонніх», не розпорошувати статутний фонд, зберегти контрольний пакет акцій. Принцип «дай гроші, візьми привілеї і не втручайся у наші справи» багатьох емітентів влаштовує. А коли обидві сторони зацікавлені у будь-якому виді акцій, то це означає, що цей вид є перспективним.