2. Основні ознаки захворювань серцево-судинної системи. Догляд за хворими.

2.1. Основні ознаки захворювань серцево-судинної системи.

Головними ознаками захворювань серцево-судинної системи є біль у ділянці серця та за грудниною, серцебиття, перебої в роботі серця, задишка, набряки.

Біль у ділянці серця та за грудниною.

При оцінці скарг хворого на біль в лівій половині грудної клітки необхідно мати на увазі, що далеко не завжди вони зв'язані із захворюванням серцево-судинної системи. Больові відчуття в цій ділянці можуть спостерігатись, наприклад, при враженнях плеври, при міжребровій невралгії, міозитах, остеохондрозі хребта, деяких захворюваннях стравоходу і шлунка.

Біль у лівій половині грудної клітки, пов'язаний із захворюваннями серця, також може мати різне походження і обумовлюватися ушкодженням перикарда, аорти, невротичними станами.

Велике діагностичне і прогностичне значення мас встановлення у хворого нападів стенокардії (грудної жаби), які виникають внаслідок ішемії міокарда на тлі спазму або атеросклерозу вінцевих артерій, яке супроводжується подразненням нервових рецепторів продуктами порушеного обміну речовин у міокарді.

У типових випадках напади стенокардії характеризуються появою загруднинного болю стисного характеру. Біль віддає в ліве плече, лопатку, ліву половину шиї; супроводжується пітливістю і відчуттям страху, триває декілька хвилин і швидко проходить після вживання нітрогліцерину. Залежно від того, в яких умовах виника­ють напади стенокардії (при фізичному навантаженні, вночі під час сну), прийнято виділяти стенокардію напруження і стенокардію спокою. Важливо, що іноді еквівалентом стенокардії можуть бути напа­ди ядухи або перебої у роботі серця.

Причини болю в ділянці серця та за грудниною можуть бути різноманітними і часто не загрозливими для життя хворого. Однак відрізнити цей біль від нападів, пов'язаних з ураженням вінцевих судин серця, які можуть призвести до розвитку інфаркту міокарда і смерті хворого, може тільки досвідчений лікар. У зв'язку з цим кожен напад болю в ділянці серця середній медичний персонал повинен розцінювати як напад стенокардії.

Задишка характеризується частим та посиленим диханням, відчуттям нестачі повітря. Одним із найважливіших чинників розвитку задишки при захворюваннях серцево-судинної системи є підвищення тиску крові в капілярах легенів, збільшення вмісту вуглекислого газу із тканинах, яке настає внаслідок зниження скоротливої функції лі­вого шлуночка серця.

Треба пам'ятати, що характерною ознакою захворювання серцево-судинної системи є посилення задишки у положенні хворого лежачи і зменшення у положенні сидячи чи стоячи. Пояснюється це тим, що в горизонтальному положенні приплив венозної крові до серця та судин легенів полегніується, а відтік її від лівого шлуночка утруднюється внаслідок його ослаблення, тому підвищується тиск у капілярах легенів.

Серцебиття та перебої в роботі серця хворі відчувають у вигляді посилених і частих скорочень серця, сильних поштовхів, завмирання, зупинки серця. Поява серцебиття обумовлена підвищеною збудливістю нервового апарату, який регулює діяльність серця. Воно може бути постійним або у вигляді нападів. Серцебиття може спостерігатися у здорових осіб при великому фізичному навантаженні, емоційному збудженні, зловживанні кавою, тютюном або виникати при підвищенні температури тіла, анемії, неврозі тощо.

Слід пам'ятати, що серцебиття може бути ознакою ураження міокарда (міокардит, інфаркт міокарда, вади серця).

Надзвичайно серйозним захворюванням, яке нерідко є загрозливим для життя хворого, є інфаркт міокарда, при якому в серцевому м'язі відбувається вогнище ішемічного некрозу. Типовий больовий варіант інфаркту міокарда характеризується тим, що наступні на­пади стенокардії виявляються значно більш інтенсивніше, а головне — більш триваліше, які зазвичай затягуються на кілька годин. Біль супроводжується різкою слабкістю, страхом смерті. Можуть зустрічатись також варіанти інфаркту міокарда, які проявляються ядухою, сильним болем у надчеревній ділянці, розладами серцевого ритму, порушенням мозкового кровообігу.

Для гіпертонічної хвороби характерне короткочасне підвищення артеріального тиску, яке виникає періодично, — гіпертонічний криз, що супроводжується різким головним болем, запамороченням, відчуттям жару, пітливістю, серцебиттям, іноді порушенням зору, нудотою, блюванням.

Набряки є одним з головних проявів серцевої недостатності. Підвищення тиску у венах та капілярах, сповільнення течії крові в них та підвищення проникності капілярів служать причиною посиленої течії крові в тканини. Затримка натрію та води в нирках, а також зниження вмісту білка в крові внаслідок порушення функції нирок та печінки сприяють розвитку набряків.

На початкових стадіях серцевої недостатності розвиток набряків відбувається приховано. Про появу набряків у цей період свідчать збільшення маси тіла, зменшення діурезу (утворення та виділення сечі), переважання нічного діурезу над денним (ніктурія). Набряки з'являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ранку вони зни­кають. У подальшому нічного відпочинку стає недостатньо для зникнення набряків. Вони з'являються у підшкірній жировій клітковині гомілок, стегон, сідниць, живота, грудей. Якщо хворий перебуває у положенні сидячи, набрякають ноги, якщо лежачи на спині, набряки з'являються в ділянці крижів, сідниць, нижньої поверхні стегон, у положенні хворого на одному боці відповідно переміщуються і набряки.

Треба знати, що шкіра над набряком стає гладенькою, блискучою, температура її і чутливість знижується, тому внаслідок необережного застосування грілки може статись опік. Так само легко виникають і пролежні. Живлення набряклої шкіри є недостатнім, опірність щодо інфекції знижена, тому пролежні і опіки погано піддаються лікуван­ню і легко нагноюються. Уводити ліки в набряклу підшкірну жирову клітковину не рекомендується, оскільки вони погано всмоктуються, з місця проколу шкіри ін'єкційною голкою буде виділятись набрякова рідина, а через прокол може проникнути інфекція.

2.2.. Догляд за хворими.

Заходи, спрямовані на усунення нападу болі, треба починати негайно. Необхідно забезпечити цілковитий спокій хворому, заспокоїти його, вкласти в ліжко або зручно посадити в крісло чи на стілець, під язик дати нітрогліцерин (таблетку або 1—3 краплі спиртового розчину на шматочку цукру під язик), на ділянку серця та на груднину накласти гірчични­ки. Якщо біль не пройшов протягом 3—5 хв після вжитих заходів, необхідно негайно викликати лікаря.

При раптовій появі задишки чи її посиленні необхідно негайно обмежити фізичну активність, заспокоїти хворого, надати йому в ліжку положення напівсидячи з опущеними ногами, забезпечити доступ свіжого повітря і викликати лікаря.

Якщо серцебиття виникло раптово або з'явилися перебої в роботі серця, хворого заспокоюють, надають йому положення напівсидячи, забезпечують доступ свіжого повітря, дають випити 20—ЗО крапель настоянки валеріани, валокордину або корвалолу, забезпечують тишу та спокій у приміщенні.

Спостереження за діурезом хворого з ураженням серцево-судинної системи необхідно вести постійно, з першого дня госпіталізації хворого до стаціонару і до його виписування. Дані про кількість вжитої рідини та виділеної сечі заносять до температурного листка або до окремого листка спостережень.

Треба знати, що добова кількість сечі у здорової людини становить у середньому 1200—1800 мл. Зменшення виділення сечі за відсутності захворювань нирок, проносу, посиленого потовиділення свідчить про серцеву недостатність, про що необхідно повідомити лікаря.

У здорової людини протягом дня нирки виділяють сечі більше, ніж уночі. При ослабленні скоротливої діяльності серця, кількість сечі, яка виділяється вночі, може переважати кількість, яка виділяється вдень. Це зумовлено тим, що під час сну навантаження на міокард зменшується і його діяльність поліпшується.

Хворим з інфарктом міокарда потрібна термінова госпіталізація. Транспортування пацієнта бажано здійснювати спеціалізованими бригадами станції швидкої допомоги, які мають необхідну апаратуру для боротьби з ускладненнями інфаркту міокарда. При доправленні в стаціонар хворого зразу госпіталізують у блок інтенсивної терапії кардіологічного відділення без попереднього проходження санітарного оброблення в приймальному відділенні і переодягання. Такі блоки (палати) облаштовані необхідною апаратурою для постійного моніторного спостереження за функціями серцево-судинної і дихальної систем — частотою дихання і пульсу, ритмом серцевих скоро­чень, рівнем артеріального тиску; дефібриляторами, які дозволяють ліквідувати тяжкі порушення ритму; кардіостимуляторами для реанімаційних заходів при зупинці серця; апаратами для штучної вентиляції легень. Ці відділення в будь-який час доби обслуговуються експрес-лабораторіями, що дає можливість цілодобово проводити необхідні дослідження. Вони забезпечені необхідними медикаментами і трансфузійними рідинами.

Після стабілізації перебігу гострого інфаркту міокарда (через 5— 7 днів) хворих переводять у загальнотерапевтичне чи кардіологічне відділення. Протягом перших двох тижнів хворі з інфарктом міокарда знаходяться на суворому ліжковому режимі.

У перші дні їм навіть не дозволяють повертатися в постелі. У цей період великого значення набуває проведення всіх необхідних заходів щодо догляду: контроль за станом постелі, своєчасна зміна постільної і натільної білизни, догляд за шкірними покривами, годування хворих, подача судна і сечоприймача, ретельне спостереження за функціями системи дихання і кровообігу.

У разі виникнення гіпертонічного кризу необхідно терміново вжити лікувальних заходів, щоб не допустити ускладнень захворювання.

Хворих із гіпертонічним кризом кладуть у ліжко. На потилицю накладають гірчичники, до ніг — теплу грілку або роблять ножну гірчичну ванну. Негайно викликають лікаря.

Якщо тиск занадто високий, хворі повинні додержуватись ліжкового режиму. Коли тиск починає знижуватись, хворому дозволяють відвідувати санвузол.

Хворим на гіпертонічну хворобу обмежують рідину і кухонну сіль. Дають переважно молочно-рослинну їжу, багату на солі калію. Хворим зі збільшеною масою тіла обмежують вживання хліба, інших борошняних виробів, картоплі, цукру.

Створюють умови для повноцінного сну. Для контролю ефективності лікування двічі на день вимірюють артеріальний тиск, кількість випитої рідини та виділеної сечі. Показники записують у температурний листок.